Єрьомін Розміщення продуктивних сил (2003)

Економічне обгрунтування галузевого розміщення виробництва

З переходом до ринку значення галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, а в умовах ринку значно посилюється.

Методи регулювання у розвинених країнах є економічні, зокрема податкова політика стимуляційного чи гальмівного характеру. Особлтво важливими є правові важелі управління розвитку економіки. Галузеві схеми розміщення господарства регіону мають врахувати зарубіжний досвід, бути науково обгрунтованими, мати рекомендаційний характер.

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва включають наступні етапи:

аналіз сучасного розвитку та розміщення галузі;

визначення умов та факторів розвитку галузі, окремих підприємств;

вибір альтернативних варіантів, пошук оптимального варіанту.

На першому етапі досліджують наступні показники:

сировинні ресурси;

виробництво продукції в поступальних одиницях;



собівартість одиниці продукції та послуг;

матеріаломісткість;

енергомісткість;

обсяг та структура капіталовкладень;

вартість незавершеного будівництва та невставленого устаткування;

приріст продукції на 1 грн. капіталовкладень;

рентабельність;

вартість основних фондів;

фондовіддача;

показники фінансового стану підприємства;

співвідношення рівня виробництва з потребами ринку;

технічний рівень галузі;

забезпечення у територіальному розрізі ресурсами;

удосконалення управління та територіальної організації галузі;

транспортні потреби галузі;

участь галузі у міжнародному поділі праці.

На другому етапі досліджують основні умови та фактори, зокрема визначення потреби ринку у конкретному виді продукції, врахування виробничо – технічних особливостей та рівня науково – технічного прогресу у галузі, ресурсний фактор та інші фактори (див. тему 2, питання 3).

На третьому етапі вибирають оптимальні місця розтошування виробництва, обсяги та напрями розвитку.

Екологічна експертиза, як один з видів екологічної оцінки виробничих проєктів за мету має визначення екологічної безпеки будь – якої господарської діяльності з критерієм у вигляді спеціально вироблених екологічних стандартів та нормативів.

До екологічної експертизи належать:

оцінка впливу та навколишнє природне середовище;

прогнозування стану довкілля;

висновки та рекомендації зі зниження негативного антропогенного впливу;

експертні висновки про можливості реалізації проекту.

Методика еколого – економічної оцінки включає наступні етапи:

оцінка екологічного допуску виробництва, при цьому сумарний обсяг вкладів виробництва не може бути більшим за гранично допустиму концентрацію у воді та повітрі;

розрахунок та порівняння витрат на охорону довкілля за за проектним та базовим (нормативним, еталонним) варіантом;

подолання негативного впливу, де забруднення більше за ГДК (гранично допустиму концентрацію), мінімізація впливу господарського обєкта на навколишнє природне середовище.

Вибирають мінімальний за показниками варіант:

оцінка екологічної ефективності природноохоронних заходів:

Е = [(Сб – С) + (Кб – К)Ен]А + (У – Уб)А, де Сб, С – поточні витрати базового та проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – питомі капіталовкладення; А – річний обсяг виробництва; У, Уб – річне запобігання втратам на одиницю продукції.

Оцінюється соціальна небезпека. Останній етап заключається у наданні рекомендацій органам влади.

Крім загальних методів обгрунтування розвитку та розміщення продуктивних сил застосовують спеціальні методи (див. тему 5, питання 2).