Чистов Державне регулювання економіки (2000)

Державне регулювання як метод управління економікою

Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти роль держави в економіці, визначитися щодо сутності, об'єктів, суб'єктів та методів державного регулювання економіки.

Існує тенденція постійного зростання індивідуальних, колективних і суспільних потреб. Задоволення цих потреб натикається на обмеженість економічного потенціалу країни, що може бути проілюстрована за допомогою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва умовно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари та приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кількості суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова. Командна економіка грунтується на монополії державної власності та централізованому розподілі виробничих ресурсів. Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, і примушує підприємства застосовувати найефективніші комбінації використання обмежених ресурсів.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб'єктів ринку або поліпшується, або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето. Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів. Такі умови й створюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами;

зовнішніх ефектів (екстерналій); неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності.



Наявність вад ринкового саморегулювання обумовлює необхідність державного регулювання економіки. Міра державного «втручання» в економіку в різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, ідеологічних тощо. Отже, є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка — це змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання.

У сучасному світі будь-яка держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції. Усі функції тісно взаємопов'язані, але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу чи низька ефективність використання його перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Функції держави як суб'єкта макроекономічного регулювання можна поєднати за такими п'ятьма напрямами.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів компенсується державним «втручанням» в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення ексте-рналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

3.1. Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства.

3.2. Забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функцій держави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Різним суспільним товарам ці властивості притаманні у неоднаковій мірі. Ті, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами. Виробництво чистих суспільних товарів є монополією держави. Сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок податків.

3.3. Держава реагує на можливість виникнення екстерналій. За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відшкодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів. Порушення принципу «за все треба платити» породжує негативні й позитивні зовнішні ефекти (екстерналії). Суб'єкт ринку, який породжує негативні екстерналії, перекладає частку витрат на інших, а той, який створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів. Усунення державою цієї вади ринкового саморегулювання здійснюється через чітку регламентацію прав і обов'язків економічних суб'єктів. Це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої діяльності держави.

3.4. Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найпоширенішими формами такої координації є заходи макроекономічних планів, державні цільові комплексні програми.

3.5. Формування інформаційної інфраструктури ринку є звичною практикою для індустріальне розвинутих країн. Останнє викликане тим, що недостатність інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців, заважає укладанню довгострокових угод.

3.6. Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулювальну політику, у другому — стримувальну. Основними засобами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Економіка, оптимальна за Парето, констатує стан, за якого ресурси суспільства розподілено найефективніше. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найефективнішого розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює перерозподіл їх через різноманітні соціальні програми.

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного «втручання» в економіку є відома істина: людина здатна діяти всупереч власним інтересам. Погляди, згідно з якими державне «втручання» необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетного, фіскального, грошово-кредитного, структурного, інвестиційного, цінового, соціального, зовнішньоекономічного та інших напрямів соціально-економічної політики.

З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення цієї ролі в економічній літературі використовуються різні терміни: «державне втручання в економіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою», «державна регуляторна політика», «державне регулювання економіки» та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) є складовою процесу відтворення. Об'єктивна необхідність його пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. З цього погляду ДРЕ є чистим суспільним товаром. Попит на ДРЕ формують громадяни, домашні господарства, суб'єкти господарювання, громадські організації тощо. Пропозицію формує держава. Ціною цього чистого суспільного товару є частка видатків державних органів на здійснення регулювальних функцій.

Як метод управління економікою ДРЕ можна розглядати з теоретичного і практичного погляду. За теоретичного погляду державне регулювання економіки — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Найагрегованішим об'єктом ДРЕ є економічна система держави, тобто об'єкти державного регулювання економіки і макро-економіки є тими самими. У зв'язку із цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ виступають також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура тощо); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів тощо).

Складність утілення зазначених об'єктів у чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики. Вважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює та захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрями соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних і суспільних інтересів і формування продуманих рішень держава може залучати наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Реалізація соціально-економічної політики, вибір методів і засобів ДРЕ залежать від діяльності державного апарату з урахуванням вад держави. Вади держави — це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Виділяють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері ДРЕ. Це:

1) обмеженість інформації;

2) неспроможність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Втручання держави в економіку може спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії);

3) недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій тощо державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику;

4) обмеженість контролю над державним апаратом. Особливості становища й поведінки бюрократії здатні посилювати неефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце й вади ринку, й вади державного втручання. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише посилюванням впливу інших. Приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів і методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найактуальніших соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та за засобами впливу (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ДРЕ

Методи ДРЕ

за формами впливу: прямі, непрямі (опосередковані)

за засобами впливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти тощо.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного, інвестиційного, амортизаційного, інноваційного та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади.

Предметом правового регулювання економіки є: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності; відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності тощо.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної політики держави, інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Виділяють стимулювальну (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримувальну (ре-стрикційну), фіскальну політику, спрямовану на стримування виробництва. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним і податковим напрямами політики.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямами:

по-перше, це визначення видів податків і встановлення податкових ставок, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат і рівень грошових доходів населення.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Найрезультативнішим напрямом амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Запровадження його дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця тощо). Вони охоплюють заходи виховання, роз'яснення та популяризації цілей і змісту економічної політики, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати та підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій та ступеня довіри людей до держави.

Державне регулювання економіки здійснюється державними органами. Держави різняться одна від одної формою правління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів влади. У демократичному, правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади визначається Конституцією України (1996 р.).

Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу — Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, центральні органи державної виконавчої влади зі спеціальним статусом), місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

Функції, права та обов'язки державних органів України окреслено Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами.

1.2. Термінологічний словник

Вади держави — нездатність держави забезпечити ефективний за Парето розподіл обмежених ресурсів та невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість.

Вади ринкового саморегулювання — властивість ринкової економіки, виникають внаслідок неефективного за Парето розподілу економічних ресурсів.

Державна економічна політика — цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою.

Державне регулювання економіки — 1. Різновид чистого суспільного товару. 2. Система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики. 3. Сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання.

Державне управління економікою — організуючий і регулювальний вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою впорядкування її та підвищення результативності.

Економічна функція держави — створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.

Ефективний за Парето розподіл ресурсів — розподіл ресурсів, за якого стан суб'єктів ринку або поліпшується або не змінюється.

Змішана економіка — економічна система, в якій розподіл економічних ресурсів здійснюється на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання.

Змішані суспільні товари — товари, яким у помірному ступені притаманні властивості суспільних товарів.

Командна економіка — економічна система, в якій розподіл економічних ресурсів здійснюється централізовано.

Межа виробничих можливостей — графік, що ілюструє максимальну здатність економіки виробляти товари за умов повного використання економічних ресурсів.

Методи ДРЕ— способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов для ефективного функціонування їх відповідно до напрямів державної економічної політики.

Мотивація у ДРЕ — процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів.

Негативні екстерналії— ситуації, коли в результаті дій суб'єкта ринку частка власних витрат перекладається на інших суб'єктів.

Неповний ринок — ринок, що не забезпечує потреби споживачів у товарах, навіть якщо ціни перевищують витрати на виробництво їх.

Позитивні екстерналії— ситуації, коли суб'єкт ринку бере на себе витрати для реалізації інтересів інших суб'єктів ринку.

Правове регулювання — діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права.

Приватні товари — товари, яким не притаманні властивості суспільних товарів.

Ринкова економіка — економічна система, в якій розподіл економічних ресурсів здійснюється через механізм ринкового саморегулювання.

Суспільні товари — товари, що мають дві властивості: несуперни-цтво у споживанні та загальнодоступність.

Чисті суспільні товари — товари, яким у вищий мірі притаманні властивості суспільних товарів.

1.3. Питання для дискусії

1. Наведіть конкретні приклади вад ринкового саморегулювання.

2. Яка економіка «переможе» ринкова чи змішана?

3. Які інструменти та методи ДРЕ є найбільш досконалими?

1.4. Тести для самоперевірки знань

І.Яке із тверджень є помилковим: «Вади ринку виникають внаслідок...

а) нездатності ринкового механізму забезпечити оптимальний за Парето розподіл ресурсів»;

б) зовнішніх ефектів (екстерналій)»;

в) нездатності ринку забезпечити людей суспільними товарами»;

г) економічної нестабільності»;

д) державного втручання в економіку».

2. Підприємство, яке породжує позитивні екстерналії...

а) бере на себе частку витрат з реалізації інтересів інших суб'єктів ринку;

б) функціонує на ринку з низькою ефективністю;

в) використовує ресурси, повністю відшкодовуючи витрати;

г) одержує еквівалентний прибуток від своєї діяльності;

д) перекладає частку витрат на інших суб'єктів ринку.

3. Яке із тверджень критиків монополізації економіки є найменш переконливим?

а) монополісти протистоять впровадженню досягнень НТП;

б) монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати виробництво, встановлюючи монопольне високі ціни;

в) монополісти з метою усунення конкурентів установлюють монопольні ціни;

г) монополісти здатні чинити тиск на державні органи з метою захисту власних інтересів;

д) відповіді а, б, в, г — достатньо переконливі.

4. Перерозподіл доходів, як функція держави, пов'язаний із...

а) необхідністю держави подолати вади ринкового саморегулювання;

б) неефективним за Парето розподілом обмежених ресурсів;

в) нерівномірністю розподілу доходів між членами суспільства;

г) необхідністю забезпечити людей суспільними товарами;

д) необхідністю забезпечити людей обов'язковими товарами.

5. Економічна функція держави полягає у...

а) створенні умов для спокійного та гармонійного розвитку суспільства;

б) забезпеченні цілісності та збереженні суспільства, формою якого є ця держава;

в) забезпеченні на всій території країни прав і свобод людини і громадянина;

г) створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства;

д) підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.

6. За формою організації, погляду загальносвітових тенденцій, сучасна економіка є...

а) економікою суспільного сектору;

б) ринковою економікою;

в) державною економікою;

г) змішаною економікою;

д) перехідною економікою.

7. Яке із тверджень є помилковим: «Факторами вад ДРЕ є...

а) обмеженість інформації»;

б) обмеженість контролю над державним апаратом з боку суспільства»;

в) неспроможність конкуренції»;

г) нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії»;

д) недосконалість політичного процесу».

8. Погляди, за якими державне «втручання» необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людей, називаються...

а) протекціонізмом;

б) патріотизмом;

в) патерналізмом;

г) патронатом;

д) меценатством.

9. Основна мета адміністративної реформи в Україні полягає у...

а) створенні ефективної системи державного управління;

б) створенні оптимальної структури органів державного управління;

в) скороченні управлінського апарату;

г) зміцненні владних повноважень органів державного управління;

д) викоріненні бюрократизму та поглибленні демократизації суспільного життя.

10. Яке із тверджень є помилковим: «Виключно законами України встановлюються...

а) баланси трудових ресурсів і ринку праці»;

б) засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків»;

в) державний бюджет»;

г) система оподаткування»;

д) порядок утворення і погашення державного боргу».