Внутрішньо-економічний механізм підприємства
Сутність структуризації підприємства
Організація роботи великого багатопрофільного підприємства потребує його структуризації та застосування чітко відпрацьованого внутрішньогосподарського механізму.
Структуризація підприємства – це виділення в його складі суб'єктів внутрішньогосподарських економічних відносин у таких розмірах і поєднанні галузей, які б забезпечили максимальний ефект від їх роботи. У підрозділах де поєднання галузей ґрунтується на технологічних зв’язках між ними, в процесі удосконалення економічних відносин можливе їх подрібнення на економічно відособлені групи працівників, зайнятих виробництвом (наданням послуг).
Ступінь подрібнення ґрунтується на двох чинниках: чіткому визначенні переліку видів продукції або послуг та відображенні в облікових документах як по витратах, так і по продукції з відкриттям особового рахунку на кожний структурний підрозділ.
Виділення певних структурних одиниць за своїм змістом є одночасно і формуванням первинних трудових колективів (внутрішньогосподарських підрозділів).
В загальному розумінні внутрігосподарський підрозділ – це відносно відособлена виробничо-господарська одиниця, яка виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги), має постійний склад працівників, закріплені основні виробничі засоби і є об’єктом планування, обліку, контролю, матеріального стимулювання і економічної відповідальності.
Виділяють два основних типи структуризації:
технологічна;
товарна.
В умовах командно-адміністративної системи, переважно застосовувалася технологічна структуризація підприємства. Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів.
Товарна структуризація означає формування підрозділів навколо товарних видів продукції, тобто з числа тих технологічних ланок, для яких певний вид товарної продукції може вважатися кінцевим. Наприклад, у товарний підрозділ можуть бути об'єднані: кормодобувна бригада, молочнотоварна ферма, молокопереробний цех, мережа роздрібної фірмової торгівлі продуктами
переробки молока. Такий виробничо-збутовий модуль перетворює чотири технологічних виробничих ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку - за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.
За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат - відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки - відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції,
реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку - відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління - відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно-виробничої структури підприємства, його
беззбитковість і платоспроможність.
Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший - центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку.
Велике підприємство або їх об’єднання складаються із трьох взаємопов’язаних і різних за змістом і значенням структур: виробничої, організаційної і управлінської.
Структуризація підприємства – це виділення в його складі суб'єктів внутрішньогосподарських економічних відносин у таких розмірах і поєднанні галузей, які б забезпечили максимальний ефект від їх роботи. У підрозділах де поєднання галузей ґрунтується на технологічних зв’язках між ними, в процесі удосконалення економічних відносин можливе їх подрібнення на економічно відособлені групи працівників, зайнятих виробництвом (наданням послуг).
Ступінь подрібнення ґрунтується на двох чинниках: чіткому визначенні переліку видів продукції або послуг та відображенні в облікових документах як по витратах, так і по продукції з відкриттям особового рахунку на кожний структурний підрозділ.
Виділення певних структурних одиниць за своїм змістом є одночасно і формуванням первинних трудових колективів (внутрішньогосподарських підрозділів).
В загальному розумінні внутрігосподарський підрозділ – це відносно відособлена виробничо-господарська одиниця, яка виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги), має постійний склад працівників, закріплені основні виробничі засоби і є об’єктом планування, обліку, контролю, матеріального стимулювання і економічної відповідальності.
Виділяють два основних типи структуризації:
технологічна;
товарна.
В умовах командно-адміністративної системи, переважно застосовувалася технологічна структуризація підприємства. Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів.
переробки молока. Такий виробничо-збутовий модуль перетворює чотири технологічних виробничих ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку - за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.
За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат - відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки - відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції,
реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку - відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління - відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно-виробничої структури підприємства, його
беззбитковість і платоспроможність.
Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший - центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку.
Велике підприємство або їх об’єднання складаються із трьох взаємопов’язаних і різних за змістом і значенням структур: виробничої, організаційної і управлінської.
