Внутрішньо-економічний механізм підприємства
Структура виробничих програм внутрішньогосподарських підрозділів
Виробнича програма з рослинництва включає в себе план структури посівних площ, урожайності, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, баланси насіння, добрив, пестицидів, план меліорації).
Розробка виробничої програми рослинництва починається з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового їх використання у плановому періоді. При цьому враховуються законодавчо-правові особливостей користування землями (власні, паї, орендовані).
Планування використання земельних угідь передбачає розробку структури посівних площ з дотриманням вимог науковообгрунтованого чергування культур в сівозмінах та забезпечення максимальної їх віддачі (критерій оптимальності).
Обов’язковим елементом виробничої програми підрозділів рослинництва є розробка технологічної карти для кожної культури та технології.
При прогнозуванні урожайності користуються методом екстраполяції: знаходження наступних її рівнів за аналізом попередніх тенденцій та чинників, що визначали її зміну.
Відповідно до запланованих обсягів виробництва продукції рослинництва розробляють натуральні баланси насіння, мінеральних добрив (за окремими поживними речовинами), засобів захисту рослин, паливо-мастильних матеріалів, з розробкою календарних планів їх постачання та використання.
Обґрунтування виробничої програми з тваринництва включає планування поголів’я худоби і птиці, їх продуктивності, план виробництва і розподілу продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів. Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тваринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їх розмірів, видів продукції, порід, систем годівлі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.
Головним якісним показником розвитку тваринництва є продуктивність худоби і птиці. її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби та птиці.
На підставі обґрунтування основних перспективних напрямів розвитку тваринництва в господарстві вибирають галузі, визначають їх обсяг і види продукції, яку доцільно виробляти.
Ураховуючи встановлений обсяг виробництва і визначену продуктивність худоби, планують її поголів’я.
На особливу увагу при цьому заслуговує зоотехнічне й економічне обґрунтування структури стада. Остання характеризується таким співвідношенням окремих вікових і статевих груп худоби в стаді даного виду тварин на певну дату, за якого виробляється найбільша кількість високоякісної продукції при найменших затратах праці і коштів. Критеріями оптимальної структури стада можуть бути максимальна сума чистого (валового) доходу чи товарної (валової) продукції.
Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори: спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації надремонтного молодняку; термін виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію.
Для кожного підрозділу тваринництва розраховується потреба у виробничих ресурсах та розробляються програми її покриття. Найбільш важливим є баланс кормових ресурсів.
При плануванні кормової бази обґрунтовують типи годівлі тварин, розробляють оптимальні раціони кожної статево-вікової групи тварин, визначають календарний план потреби в кормах кожного виду та календарний план забезпечення підрозділу кормовими ресурсами.
На середніх і великих підприємствах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного господарства. Особливість діяльності цих підрозділів, а отже, і виконуваних
ними виробничих програм, полягає в тому, що їх продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами
останнього.
У виробничу програму інструментального цеху включається виготовлення інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється купівлею на ринку. Це, як правило, спеціальний інструмент широкої номенклатури, що виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту належить до дрібносерійного типу виробництва. Основними функціями ремонтного підрозділу є ремонт устаткування всіх підрозділів підприємства і виготовлення для цього запасних деталей, якщо купити їх не можна або коли власне виробництво доцільніше. Крім цього, ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж
устаткування при його заміні та переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до індивідуального і дрібносерійного типу виробництва.
Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його виробнича програма на квартал і кожний місяць. План ремонтних робіт розробляється на основі плану-графіка ремонту устаткування, а виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в структурі його виробництва
істотна частка припадає на позапланові роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на такі ймовірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої потужності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду (орієнтовно 10—15%).
Енергетична система підприємства поділяється на генеруючу (електростанції, котельні, газогенераторні й компресорні установки та ін.), передавальну (мережі, розподільні пристрої, трансформаторні підстанції) і споживчу (енергоприймачі основного, допоміжного виробництва, інші споживачі) частини. Процес виробництва, передачі та споживання енергії - це єдиний енергетичний процес, внаслідок чого виробництво і споживання енергії збігаються за величиною і в часі. Незавершене виробництво тут відсутнє, продукція однорідна, масовий тип виробництва.
Підприємство має у своєму складі тільки ті генеручі підрозділи, які забезпечують його енергією власного виробництва. Інші види енергії надходять від зовнішніх постачальників. Обсяги власного виробництва енергії обумовлюються потребами в ній, які визначаються на основі складання енергетичних балансів підприємства.
Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича земля, персонал і матеріали. Що стосується обґрунтування виробничої програми матеріальними ресурсами, то це питання вирішується більшою мірою на рівні підприємства.
Розробка виробничої програми рослинництва починається з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового їх використання у плановому періоді. При цьому враховуються законодавчо-правові особливостей користування землями (власні, паї, орендовані).
Планування використання земельних угідь передбачає розробку структури посівних площ з дотриманням вимог науковообгрунтованого чергування культур в сівозмінах та забезпечення максимальної їх віддачі (критерій оптимальності).
Обов’язковим елементом виробничої програми підрозділів рослинництва є розробка технологічної карти для кожної культури та технології.
При прогнозуванні урожайності користуються методом екстраполяції: знаходження наступних її рівнів за аналізом попередніх тенденцій та чинників, що визначали її зміну.
Відповідно до запланованих обсягів виробництва продукції рослинництва розробляють натуральні баланси насіння, мінеральних добрив (за окремими поживними речовинами), засобів захисту рослин, паливо-мастильних матеріалів, з розробкою календарних планів їх постачання та використання.
Обґрунтування виробничої програми з тваринництва включає планування поголів’я худоби і птиці, їх продуктивності, план виробництва і розподілу продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів. Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тваринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їх розмірів, видів продукції, порід, систем годівлі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.
Головним якісним показником розвитку тваринництва є продуктивність худоби і птиці. її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби та птиці.
На підставі обґрунтування основних перспективних напрямів розвитку тваринництва в господарстві вибирають галузі, визначають їх обсяг і види продукції, яку доцільно виробляти.
На особливу увагу при цьому заслуговує зоотехнічне й економічне обґрунтування структури стада. Остання характеризується таким співвідношенням окремих вікових і статевих груп худоби в стаді даного виду тварин на певну дату, за якого виробляється найбільша кількість високоякісної продукції при найменших затратах праці і коштів. Критеріями оптимальної структури стада можуть бути максимальна сума чистого (валового) доходу чи товарної (валової) продукції.
Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори: спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації надремонтного молодняку; термін виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію.
Для кожного підрозділу тваринництва розраховується потреба у виробничих ресурсах та розробляються програми її покриття. Найбільш важливим є баланс кормових ресурсів.
При плануванні кормової бази обґрунтовують типи годівлі тварин, розробляють оптимальні раціони кожної статево-вікової групи тварин, визначають календарний план потреби в кормах кожного виду та календарний план забезпечення підрозділу кормовими ресурсами.
На середніх і великих підприємствах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного господарства. Особливість діяльності цих підрозділів, а отже, і виконуваних
ними виробничих програм, полягає в тому, що їх продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами
останнього.
У виробничу програму інструментального цеху включається виготовлення інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється купівлею на ринку. Це, як правило, спеціальний інструмент широкої номенклатури, що виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту належить до дрібносерійного типу виробництва. Основними функціями ремонтного підрозділу є ремонт устаткування всіх підрозділів підприємства і виготовлення для цього запасних деталей, якщо купити їх не можна або коли власне виробництво доцільніше. Крім цього, ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж
устаткування при його заміні та переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до індивідуального і дрібносерійного типу виробництва.
Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його виробнича програма на квартал і кожний місяць. План ремонтних робіт розробляється на основі плану-графіка ремонту устаткування, а виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в структурі його виробництва
істотна частка припадає на позапланові роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на такі ймовірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої потужності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду (орієнтовно 10—15%).
Енергетична система підприємства поділяється на генеруючу (електростанції, котельні, газогенераторні й компресорні установки та ін.), передавальну (мережі, розподільні пристрої, трансформаторні підстанції) і споживчу (енергоприймачі основного, допоміжного виробництва, інші споживачі) частини. Процес виробництва, передачі та споживання енергії - це єдиний енергетичний процес, внаслідок чого виробництво і споживання енергії збігаються за величиною і в часі. Незавершене виробництво тут відсутнє, продукція однорідна, масовий тип виробництва.
Підприємство має у своєму складі тільки ті генеручі підрозділи, які забезпечують його енергією власного виробництва. Інші види енергії надходять від зовнішніх постачальників. Обсяги власного виробництва енергії обумовлюються потребами в ній, які визначаються на основі складання енергетичних балансів підприємства.
Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича земля, персонал і матеріали. Що стосується обґрунтування виробничої програми матеріальними ресурсами, то це питання вирішується більшою мірою на рівні підприємства.
