Внутрішньо-економічний механізм підприємства

Процес виробництва як фактор, що впливає на побудову обліку затрат, класифікують за характером одержання продукту праці, технології, організації, а також за характером продукції. Усі названі ознаки є комерційною таємницею підприємства. Для потреб фінансового обліку не застосовуються.

Відокремлення робочих місць, фаз технології, переділів тощо дає змогу відповідно до них будувати облік процесу виробництва. Відокремлені самостійні технологічні дільниці — робоче місце, фаза, переділ, лінія — у практиці мають назву центр затрат. У межах цих центрів затрат здійснюють облік затрат за елементами.

Фінансовим обліком у сфері затрат охоплюються процеси придбання (купівлі), організації переробки (процесу виробництва), продажу (реалізації) виготовлених продуктів праці. Завдяки фінансовому обліку досягається мета кількісного відображення якісних (вартісних) характеристик цих процесів, хід самого процесу діяльності, процес нарощування витрат, тобто вартості, визначення фінансового результату тощо.

Традиційно до завдань бухгалтерського внутрішньогосподарського обліку затрат та доходів відносять такі:

своєчасне подання інформації про затрати та доходи за центрами затрат та центрами відповідальності;



контроль господарської діяльності структурних підрозділів;

визначення (калькулювання) собівартості продукції (виробів, послуг, робіт), матеріалів, товарів тощо;

визначення ціни;

прийняття управлінських рішень.

Водночас традиційне завдання не визначає основне. Процес діяльності пов’язаний із вчинками конкретної особи, а тому й з відповідальністю цієї особи за свої рішення. Отже, за вартісні характеристики має відповідати хтось конкретно.

Персональна відповідальність за результати роботи пов’язана не лише з кількісними та якісними (вартісними) характеристиками використання ресурсів і формування вартісних показників, а й з прогнозними рішеннями. Для їх прийняття потрібна додаткова інформація про затрати. Ця характеристика має відображати не просто що затрачено, а й розкривати відповідність затрат заздалегідь визначеним параметрам (бізнес-плану, нормам, кошторису тощо), з’ясовувати причини того чи іншого стану, називати ініціаторів економії або винуватців перевитрат. Має бути дана відповідь, де саме, на якій операції, на якому процесі (фазі, дільниці тощо) виникли відхилення, ступінь використання виробничих потужностей тощо. З огляду на це класифікацію затрат слід доповнити поняттям еластичності (тобто залежності). За цією характеристикою затрати у внутрішньовиробничому обліку поділяють на залежні та незалежні від діяльності. При цьому залежні можуть бути:

пропорційно залежні;

дегресивно залежні;

прогресивно залежні (рис. 1.4).

Потребують уточнення прямі та непрямі затрати. Прямі затрати доцільно уточнити терміном «індивідуальні», а непрямі — терміном «загальні». Поглиблена класифікація затрат подана на табл. 1.1.

Доцільно ввести такі поняття: затрати, які контролюються, та затрати, які не контролюються; короткострокові, довгострокові, значні, незначні, середні та граничні.

рисунок

Місцем виникнення, або центром, затрат називають місце, де вони фактично утворилися. Наприклад, у цеху для випікання хліба було використано борошно, а в конторі управління —

електричну енергію для живлення лампочки, що освітлює кімнату. Основними місцями виникнення (центрами) затрат можуть бути вид продукції (рис. 1.5) або вид виробництва, або структурний (виробничий чи технологічний) організаційний підрозділ.

Рис. 1.5. Класифікація центрів обліку виробничих затрат за видами

Центром відповідальності називають місце, де виникають правові відносини між учасниками господарських процесів.

За своєю природою кожне робоче місце — це центр затрат. Проте в обліку до такої деталізації як правило, не вдаються. У розглянутих щойно прикладах ідеться відповідно про відносини між робітником (начальником цеху) і адміністрацією та між робітником (адміністрацією підприємства чи цеху) та електростанцією через електролічильник.

Розрізняють два види центрів відповідальності, а саме:

1) центр відповідальності за затратами;

2) центр відповідальності за фінансовими результатами. Основними центрами відповідальності можуть бути: працівник, бригадир (майстер), начальник цеху (дільниці), начальник (завідувач) служби, головний механік, головний інженер та ін., адміністрація підприємства в цілому.

Затрати на виробництво у бухгалтерському внутрішньогосподарському (управлінському) обліку групуються на рахунках у двох напрямах: за елементами затрат та елементами собівартості (тобто статтями затрат).

У внутрішньогосподарському обліку значний вплив на групування затрат мають комплексні види затрат, які формують відповідні центри затрат.

Видове групування затрат є прерогативою органів управління, об’єднань і самих підприємств. Воно зумовлене потребою безпосереднього управління затратами та собівартістю продукції в межах господарства.

На практиці елементи затрат групують та перегруповують за певними ознаками затрат, спрямованих на такі цілі:

• підготовку виробництва;

• утримання й експлуатацію машин та устаткування;

• транспортно-заготівельні роботи;

• управління (зокрема управління структурними підрозділами виробництва:

бригадами, дільницями, цехами, виробництвами), загальногосподарське управління;

• адміністративні затрати;

• виправлення браку у виробництві;

• затрати по відвантаженню та продажу (реалізації) продукції.

Отже впровадження внутрішньогосподарського механізму на підприємстві передбачає насамперед забезпечення умов для організації на підприємстві внутрішньогосподарського обліку, що передбачає: розробку бізнес-планів виробництв, оптимальне укомплектування бухгалтерських та планово-економічних служб; освоєння ними персональних комп’ютерів і бухгалтерських програм; розробку й чітке додержання на підприємстві графіків документообігу; налагодження дієвої системи контролю та оцінки діяльності; стимулювання ефективної роботи економічної служби тощо.

З впровадженням внутрішньогосподарського розрахунку виникають нові вимоги до бухгалтерського обліку. Перш за все облік витрат і доходів повинен вестись чітко по виробничих підрозділах - бригадах, фермах і т.д., і по культурах в рослинництві і інших видах продукції. Облік повинен бути точним і об’єктивним. Облік в умовах внутрішньогосподарського розрахунку має бути організований так, щоб можна було виключити вплив показників роботи одного підрозділу на інший, щоб підвищення собівартості робіт, що виконуються машинно-тракторним парком не впливало на собівартість продукції рослинництва, собівартість тваринництва і щоб було виключено використання позитивних результатів роботи інших підрозділів. Облік в умовах внутрішньогосподарського розрахунку повинен бути оперативним і

дійовим. Інформація про процеси виробництва і виробничі потреби повинні поступати після здійснення господарської операції, а підсумки роботи за місяць повинні бути не пізніше 3-5 числа

наступного місяця.