Ковалевський РПС (1998)

9.4. Перспективи морегосподарського комплексу

Є два поняття: "морське господарство" та "морегоспо-дарський комплекс". Морське господарство (МГ) — група взаємопов'язаних галузей, а також виробництв, розташованих переважно у береговій зоні морів країн, що забезпечують господарську та науково-дослідну діяльність у морях та океанах, безпосередню експлуатацію їх природно-ресурсного потенціалу (ПРП), зовнішньоекономічні морські зв'язки та розвиток соціально-виробничої інфраструктури.

Морегосподарський комплекс (МГК) — це вже не тільки "група взаємопов'язаних галузей", але й цілісна господарська структура міжгалузевого рівня. Це, поруч з ТПК та ППК, — нова форма територіальної організації продуктивних сил. МГК — складна, багатокомпонентна керована система, цільовими функціями якої є забезпечення господарства країн природними ресурсами морів та океанів, розширення зовнішньоекономічного потенціалу, який формується на рівні підприємств, регіонів та країн.

НТП відкриває великі перспективи для формування у морських регіонах нових типів промислових та науково-виробничих комплексів: енерго-промислових на базі АЕС (виробництво електроенергії та тепла, опріснення морської води та одержання мінерально-хімічної продукції);

енерго-біологічних, пов'язаних з виробництвом товарної риби у прибережних водоймах; науково-виробничих, направлених на використання біологічних, хімічних, мінерально-будівельних, паливно-енергетичних ресурсів континентального шельфу. В зв'язку з НТП зростає роль приморських територій та портових центрів у міжнародному поділі праці, господарському використанні природних ресурсів, Світового океану, у тому числі континентального шельфу.



Основні фактори, що приваблюють населення й виробництва до берегової зони Світового океану

1. Розширення зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, що здійснюють їх морським транспортом, і морських перевезень завдяки впровадженню досягнень НТП на морському транспорті. До морських узбереж стали тяжіти не тільки підприємства морського господарства (суднобудування, рибна промисловість), але й хімічна промисловість (Одеський припортовий завод), кольорова металургія (Миколаївський глиноземний комплекс), нафтовий термінал для перевантаження й переробки сирої нафти біля Одеси.

2. Друга група факторів пов'язана з подальшим розвитком поділу праці між різними регіонами країни. У районі Маріуполя — Керчі сформувався комплекс припортової металургії, що використовує донецьке кам'яне вугілля й керченську залізну руду.

3. Інтенсифікація комплексного використання природних ресурсів Світового океану посилює поліфункційність господарства приморської території. Це використання біологічних, хімічних, мінеральних та енергетичних ресурсів. У зв'язку з цим у 60—70-х рр. почало розвиватись океанічне рибальство на шкоду прибережному лову. Підприємства рибопереробки зосередились у прибережних центрах, а рибоколгоспи, рибартілі та рибопереробні цехи занепали. Почала розвиватися аквакультура (розведення мідій, устриць).

Ведеться розвідка та видобування нафти та газу на шельфі морів: у Чорному морі — біля смт Чорноморське, а в Азовському морі — на Арабатській стрілці у селищах Щасливцеве та Стрілкове.

Використання хімічних ресурсів оз. Сиваш сприяє розвитку на півночі Криму — в Армянську та Краснопере-копську — морської хімії. Тут з соляного розсолу вилучають бром, йод, натрій та інші компоненти.

Зростає енергетичне значення берегової зони у зв'язку з використанням припливної енергії, енергії вітру тощо.

Технічні засоби дозволяють сьогодні перетворювати енергію моря на електричну енергію й розв'язувати частину енергетичних проблем. Гідротермальні електростанції використовують різницю температур між верхніми та нижчими шарами морської води. Серійно виробляють обладнання для теплонасосних станцій Швейцарія та ФРН. Гідротермальні станції зможуть задовольнити близько 20% світових енергопотреб.

Ресурси океанів та морів — поняття не лише природниче, але й історичне. Використання живих та неживих багатств океанів і морів витворило уявлення про невичерпність ресурсів Світового океану, а, отже, й про безмежні можливості їхньої експлуатації. Проте ґрунтовні сучасні дослідження довели, що не всі види морських ресурсів кількісно рівноцінні.

Біологічні ресурси — різновид природних багатств Світового океану.

За значенням та масштабами використання провідне місце займає бентос. В його біомасі переважає (80—85%) риба. Біля 10—15% біомаси бентосу припадає на частку головоногих молюсків, головним чином кальмарів. Морські ссавці, в основному кити й ластоногі, становлять менше 5% біомаси бентосу. При господарському використанні біологічних ресурсів Світового океану звичайно враховують або їхню загальну сировинну базу, або сировинну базу кожного виду живих ресурсів (риби, молюсків, китів тощо). При експлуатації біологічних ресурсів океанів та морів застосовують поняття "промислового запасу", що означає максимально припустимий вилов певних насельців Світового океану без порушення нормальної регенерації решти, що не вилучається промислом.

Світовий промисел водних тварин і рослин зосереджений у північній зоні океану (на північ від 30° п.ш.). Це пояснюється гідрохімічними й біологічними умовами та багатою сировинною базою промислових видів. До 40-х років північна зона давала понад 50% світового вилову. Вона і досі лишається провідною за кількістю виловленої риби та морепродуктів, хоч її "питома вага" зменшилась до 50% , а внесок тропічної та південної зон у загальнооке-анський вилов збільшився. Сумарно вони дають майже 50% риби та морепродуктів.

Середньосвітовий рівень споживання риби на душу населення — 17—18 кг. При цьому в Японії він дорівнює 60—70 кг, у Непалі — 0,2 кг. В Україні в середині 80-х років він дорівнював 20 кг, а в 1995 році знизився до 5 кг.

Розчинені в океанській та морській воді органічні й неорганічні елементи та сполуки становлять хімічні ресурси Світового океану. В океанах та морях є всі природні елементи. Концентрація тільки кількох елементів перевищує 1 г/л. До них відносяться хлористий натрій (27,2 г/л), хлористий магній (1,7 г/л), сірчанокислий кальцій (1,3 г/л). Сірчанокислого калію, вуглекислого кальцію, бромистого магнію та деяких інших речовин міститься менше 1 г/л. Тільки 16 елементів знаходяться в океані у кількості понад 0,1 мг/л, вміст інших вимірюється сотими й тисячними частками міліграма на літр води. Серед них срібло, цинк, мідь, уран, золото та інші елементи.

Таким чином, хімічні ресурси Світового океану можна вважати практично невичерпними: вони забезпечать потреби людства на багато століть, враховуючи, навіть, їхнє зростаюче використання. Практично незмінний хімічний склад вод у Світовому океані зумовлює повсюдність хімічних ресурсів в океанічному середовищі. Тим часом досі використовуються тільки ті хімічні ресурси Світового океану, видобування яких економічно вигідне порівняно з їхніми наземними аналогами. Підприємства морської хімії одержують з морської води кухонну сіль, магній, калій, бром, йод. Заводи морської хімії є в Україні (використовується ропа оз. Сиваш у Червоноперекопську), Туркменії (ропа затоки Кара-Бугаз-Гол у Бекдаші), у Японії, США, Саудівській Аравії.

Варіантом використання енергії моря є припливні електростанції (ПЕС). У Росії працює Кислогубська ПЕС потужністю 400 кВт. Для України цей тип електростанцій нереальний, бо у внутрішніх морях не буває значних припливів.

Натомість перспективним енергоджерелом є енергія хвиль. В океанічних хвилях запас енергії майже утричі перевищує світове споживання електрики. В Японії енергія хвиль використовується на 300 буях та маяках. В Індії працює плавучий маяк Мадраського морського порту на базі хвильової електростанції (ХЕС).

4. Четверта група факторів пов'язана з розвитком рекреаційного господарства та туризму. Це відпочинок на приморських курортах, морські круїзи по Середземному морю, навколо Європи, Америки, кругосвітні подорожі тощо. В Україні поширений відпочинок на узбережжі Чорного та Азовського морів. Береги з пляжами, придатними для оздоровлення, становлять на Чорному морі 1599 км, на Азовському — 518 км.

5. П'ята група факторів посилює багатопрофільність приморських центрів. Великі приморські міста виконують управлінські функції. Вони є центрами пароплавств, океанічного рибальства (Одеса), координують науково-дослідну та навчальну діяльність для морського господарства.

Великі міста виконують роль центрів управління на обласному рівні, залишаючись швидкозростаючими портами та курортами (Керч, Ялта, Феодосія, Миколаїв). Порти міст даної групи виокремлюються більшим набором функцій, що пов'язано з особливостями перехідного значення з середніх у великі. В середніх містах зростає значення курортних функцій, роль у підготовці кадрів з середньою спеціальною освітою- Малі приморські міста виконують роль організуючих центрів на локальному (районному) рівні. У них розміщується морський транспорт, рибна промисловість (прибережного та морського лову) та курортне господарство.

На шельфах Чорного та Азовського морів зосереджені значні запаси мінерально-будівельної сировини: піску, гальки, жорстви. Піщано-черепашкова суміш є основною кальцієвою добавкою в раціоні птахів на птахофабриках.

Важливою сировиною для промисловості є морська вода, що містить близько 70 хімічних елементів, але переважає 10 елементів (табл. 9.1).

В 1 км3 морської води є близько 37,5 млн т твердої речовини, що оцінюється на 1 млрд дол.; тобто вартість вод Світового океану перевищує 1,3-Ю18 дол. Сучасна сумарна вартість видобутих з морської води сполук становить 0,5 млрд дол. Морська хімія розвинена на узбережжі Гнилого моря — Сивашу, де на Чорвоноперекопському комбінаті з ропи добувають йод, бром, бромисте залізо, магній, кухонну сіль та інші компоненти.

Враховуючи недостатню забезпеченість Причорномор'я та Приазов'я прісними водами, можливо частково розв'язати цю проблему за рахунок опріснення морських вод. У світі виробляється до 10 млн м3 опрісненої води на добу. Найбільшими її виробниками є Саудівська Аравія (1/3), ОАЕ, Кувейт, Лівія, Іран, Катар, Бахрейн. На терені Росії опріснювачі є на Південносахалінській ТЕЦ (селище ТТТміл-та). Можливо також, враховуючи дефіцит прісних вод на території України, використовувати для технічних потреб мінералізовану морську воду. Такий досвід є у світі. В Одесі, зокрема, морською водою користується понад 20 підприємств.

Таким чином, враховуючи реальну вичерпність багатьох родовищ сировини, слід передбачити велике майбутнє для розвитку морегосподарського комплексу.
← prev content next →