Економіка підприємства
Продуктивність праці і її різновиди
В умовах ринкових відносин висока продуктивність праці в кінцевому рахунку забезпечує ріст обсягу виробництва.
Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва.
Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.
Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника.
Загальна продуктивність — це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі.
Незважаючи на велике значення індивідуальної і локальної продуктивності в господарській діяльності підприємства, ці показники не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.
Рівень продуктивності праці (віддача робочої сили) — одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва.
Підвищення продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що Сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.
Виготовлення продукції безпосередньо пов'язане з живою працею, а також з минулою працею, упредметненій у засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.
Ріст продуктивності праці, як і його рівень, у значній ступені залежить від розвитку продуктивних сил і суспільства, тобто сукупності засобів виробництва і трудових ресурсів, що забезпечують їхню роботу.
Розрізняють продуктивність суспільної і живої праці.
Продуктивність суспільної праці — це витрати живої й упредметненої праці (сукупність засобів і предметів праці) у сфері матеріального виробництва. Ріст продуктивності суспільної праці досягається, коли забезпечується сукупна економія трудових ресурсів і засобів виробництва.
У промисловості для виміру продуктивності, живої (індивідуальної) праці використовуються два показника: виробка і трудомісткість продукції.
Виробка відображає кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу.
формула
де Q – кількість продукції, програма випуску, шт.;
FРОБ – тривалість робочого часу, год.;
Розрізняють три види виробки: середньорічну, середньогодинну і середньоденну.
Середньорічна виробка:
q=Q\P
де Р – чисельність робітників;
Середньогодинна виробка:
q cep=Q\Fkop
де Fкор – корисний фонд часу;
Середньоденна виробка:
qсрдн= Q\ Fkor*Tзм
де Тзм – тривалість змыни, год.;
Виробка може розраховуватися на одного працівника промислово-виробничого персоналу. Вона відображає рівень продуктивності праці у вартісному виразі і являє собою відношення вартості валової продукції чи товарної, зробленої за визначений період часу (декада, місяць, кварта, рік) до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу.
Виробка в натуральних одиницях виміру найбільше об'єктивно відображають динаміку продуктивності праці і застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.
Вартісної метод використовується для визначення рівня і динаміки продуктивності праці на тих підприємствах, де номенклатура продукції різноманітна.
Трудовий метод, заснований на вимірі обсягу зробленої продукції в незмінних нормо-годинах використовується переважно у внутрішньозаводському плануванні.
Виробка може бути плановою і фактичною. При визначенні планової виробки в розрахунок приймаються планові показники обсягу виробництва і чисельності, а при оцінці фактичної — фактично досягнуті результати.
Показник виробки, розрахований по валовій чи товарній продукції страждає серйозними недоліками, що спотворюють рівень продуктивності за рахунок включення у валову чи товарну продукцію витрат підприємства-суміжників, що поставляє напівфабрикати і виконує послуги, під впливом структурних зрушень у виробництві продукції, застосуванні матеріалоємності продукції і т.п.
Трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи.
tp=Tзм\N
Показники продуктивності праці виробка і трудомісткість продукції зв'язані між собою зворотньопропорційною залежністю, тобто чим менше трудомісткість, тим вище виробка.
По характеру витрат робочого часу розрізняють три види трудомісткості продукції: нормативну, планову і фактичну.
Нормативна трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції, розраховані по всім операціям технологічного процесу виготовлення конкретної одиниці виробу по діючим нормах.
Планова трудомісткість — це витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, зафіксовані в плані.
Фактична трудомісткість відображає реальні витрати праці на виготовлення одиниці продукції. Вона може бути визначена відношенням нормативної трудомісткості до коефіцієнта виконання норм.
Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва.
Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.
Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника.
Загальна продуктивність — це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі.
Незважаючи на велике значення індивідуальної і локальної продуктивності в господарській діяльності підприємства, ці показники не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.
Рівень продуктивності праці (віддача робочої сили) — одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва.
Підвищення продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що Сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.
Виготовлення продукції безпосередньо пов'язане з живою працею, а також з минулою працею, упредметненій у засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.
Ріст продуктивності праці, як і його рівень, у значній ступені залежить від розвитку продуктивних сил і суспільства, тобто сукупності засобів виробництва і трудових ресурсів, що забезпечують їхню роботу.
Продуктивність суспільної праці — це витрати живої й упредметненої праці (сукупність засобів і предметів праці) у сфері матеріального виробництва. Ріст продуктивності суспільної праці досягається, коли забезпечується сукупна економія трудових ресурсів і засобів виробництва.
У промисловості для виміру продуктивності, живої (індивідуальної) праці використовуються два показника: виробка і трудомісткість продукції.
Виробка відображає кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу.
формула
де Q – кількість продукції, програма випуску, шт.;
FРОБ – тривалість робочого часу, год.;
Розрізняють три види виробки: середньорічну, середньогодинну і середньоденну.
Середньорічна виробка:
q=Q\P
де Р – чисельність робітників;
Середньогодинна виробка:
q cep=Q\Fkop
де Fкор – корисний фонд часу;
Середньоденна виробка:
де Тзм – тривалість змыни, год.;
Виробка може розраховуватися на одного працівника промислово-виробничого персоналу. Вона відображає рівень продуктивності праці у вартісному виразі і являє собою відношення вартості валової продукції чи товарної, зробленої за визначений період часу (декада, місяць, кварта, рік) до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу.
Виробка в натуральних одиницях виміру найбільше об'єктивно відображають динаміку продуктивності праці і застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.
Вартісної метод використовується для визначення рівня і динаміки продуктивності праці на тих підприємствах, де номенклатура продукції різноманітна.
Трудовий метод, заснований на вимірі обсягу зробленої продукції в незмінних нормо-годинах використовується переважно у внутрішньозаводському плануванні.
Виробка може бути плановою і фактичною. При визначенні планової виробки в розрахунок приймаються планові показники обсягу виробництва і чисельності, а при оцінці фактичної — фактично досягнуті результати.
Показник виробки, розрахований по валовій чи товарній продукції страждає серйозними недоліками, що спотворюють рівень продуктивності за рахунок включення у валову чи товарну продукцію витрат підприємства-суміжників, що поставляє напівфабрикати і виконує послуги, під впливом структурних зрушень у виробництві продукції, застосуванні матеріалоємності продукції і т.п.
Трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи.
tp=Tзм\N
Показники продуктивності праці виробка і трудомісткість продукції зв'язані між собою зворотньопропорційною залежністю, тобто чим менше трудомісткість, тим вище виробка.
По характеру витрат робочого часу розрізняють три види трудомісткості продукції: нормативну, планову і фактичну.
Нормативна трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції, розраховані по всім операціям технологічного процесу виготовлення конкретної одиниці виробу по діючим нормах.
Планова трудомісткість — це витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, зафіксовані в плані.
Фактична трудомісткість відображає реальні витрати праці на виготовлення одиниці продукції. Вона може бути визначена відношенням нормативної трудомісткості до коефіцієнта виконання норм.
