Небава Макроекономіка (2003)

4.2 Сукупна пропозиція: класична і кейнсіанська моделі. Цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція “Аggregate supply” (AS) – загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

Розглянемо сукупну пропозицію в довгостроковому періоді (LRAS-“Long-run aggregate supply”), що показана в моделі AD-AS вертикальною лінією (рис. 4.3).

Обсяг сукупного випуску (Y) визначається кількістю капіталу, праці та їхньою спільною продуктивністю. Всі наявні фактори виробництва використовуються повною мірою, а їхні значення при побудові кривої LRАS вважаються незмінними. Тому довгостроковий обсяг сукупного випуску, якому відповідає крива сукупної про¬позиції (YLRАS), є постійним і дорівнює потенційному випуску: YLRАS= Y*.

Рисунок 4.3 – Нецінові фактори сукупного попиту

У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.



Довгострокова гнучкість цін і витрати виробництва. Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реагують на зміни в сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на “правильний” шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рівновазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже – до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.

Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номінальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл і повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, а реальний прибуток на капітал – граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці – також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб встановити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.

Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня цін означає, що прибутки капіталу зростають з підвищенням заробітної плати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого ринку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу – ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення реальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх учасників суспільного виробництва і тому не змінюється.

Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі бажаючі працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає запланованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції. Тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого переливу капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.

Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка – це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках. Через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати) а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним (див. рис. 4.3). Збільшення пропозиції грошей пересуває криву АD праворуч вгору з рівня АD0 на рівень АD1. Рівновага сукупного попиту й сукупної пропозиції переходить з точки А в точку В. Рівень цін зростає з Р0 до Р1. Але рівноважний обсяг виробництва Y* залишається незмінним. Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди не є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період – це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому що не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період – це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.

У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгострокової нерівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протягом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.

Насправді ціни інертні. Крім того, вони набагато менш гнучкі до зни¬ження, ніж до підвищення. Тому тривалість довгострокового періоду залежить під конкретних обставин і може бути різною. Принаймні час, якого вимагає відновлення довгострокової рівноваги АD-АS за рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін.

Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням.

Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші фактори зменшують потенційний випуск і пересувають вертикальну криву LRAS ліворуч. Потенційний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію за допомогою технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги суспільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати, та коли вони морально застарівають – частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили. Обсяг потенційного випуску зменшується, і крива довгострокової сукупної пропозиції пересувається ліворуч.

На відміну від довгострокового періоду, коли виробництво реагує на зміни в сукупному попиті виключно зміною цін, і обсяг виробництва при цьому не змінюється, короткостроковою реакцією виробництва на зміни в сукупному попиті найчастіше є протилежні тенденції.

Рисунок 4.4 – Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді

• Рівень цін може залишатись незмінним, а обсяг виробництва збільшуватись (крива SRAS1 на рис. 4.4).

• Рівень цін підвищується з збільшенням сукупного випуску (крива SRAS2 на рис. 4.4).

Перша крива сукупної пропозиції є крайнім випадком кейнсіанської моделі АS з абсолютно жорсткими цінами і заробітною платою та незмінним рівнем середніх витрат. Друга крива є кейнсіанською моделлю, в якій середні витрати і ціни виробництва при збільшенні сукупного випуску зростають. На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель грунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних ко¬жному можливому обсягу сукупно¬го випуску. Короткострокова крива сукупної пропозиції (SRAS – Shot-run aggregate supply) будується для даного рівня середніх витрат виробництва при кожному можливому значенні випуску.

При незмінних витратах та цінах стимулом для розширення виробництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту – бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва – на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін.

Якщо середні витрати при збільшенні чи зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, – короткострокова крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS1 на рис. 4.4. Якщо при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, – крива короткострокової сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS2 на рис. 4.4. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі АD-АS це призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на величину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не пов'язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викликають підвищення або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі сукупного випуску, називаються неціновими факторами сукупної пропозиції, що одночасно розглядаються як причини жорсткості цін.

Побудова короткострокової кривої сукупної пропозиції грунтується на припущенні про тимчасову незмінність рівня середніх витрат виробництва при підвищенні рівня цін. Досліджуючи випуск окремої фірми, ми можемо припустити, що ціни на її продукцію зростають, а ціни на ресурси і середні витрати виробництва залишаються незмінними. Реалістичним буде й протилежне припущення. Обидва припущення не потребують пояснень на мікроекономічному рівні. Але незмінність витрат при підвищенні цін в економіці загалом вимагає обгрунтування, оскільки рівень цін та рівень середніх витрат у суспільному виробництві повинні змінюватись однаково.

• Резерви капіталу. В розпорядженні фірм є значні резерви капіталу у вигляді незадіяних виробничих потужностей. Навіть у періоди циклічних піднесень ділової активності наявні виробничі потужності сучасних індустріальних країн використовуються лише на 70-80%. Головними причинами збільшення резервів капіталу є зростання технологічних резервів, прискорення морального старіння та збільшення масштабів вибуття капіталу внаслідок науково-технічного прогресу, інтенсивні структурні зміни у виробництві. Значні обсяги непрацюючого капіталу підвищують жорсткість цін, тому що при розширенні сукупного попиту випуск може збільшуватись за рахунок тимчасового використання амортизованого обладнання як додаткового капіталу.

• Резерви праці. Жорсткості цін сприяють: значна чисельність робочої сили, що зайнята неповний робочий день або не має постійної роботи, міжнародна міграція робочої сили, а також мобільна частка добровільно незайнятого населення, яка при розширенні сукупного попиту входить до складу робочої сили. Навіть в умовах повної зайнятості чисельність зазначених категорій потенційної робочої сили залишається значною. Причинами існування резервів робочої сили є жорсткість заробітної плати, дискримінація при працевлаштуванні та недосконалість статистики зайнятості. Одночасна наявність резервів капіталу і праці додатково посилює короткострокову жорсткість цін та гнучкість сукупного випуску, оскільки дозволяє пропорційно збільшувати працю і капітал при тимчасовому розширенні виробництва без збільшення питомих витрат.

• Товарні запаси. Для забезпечення ритмічності виробництва фірми підтримують певний запас палива, сировини, витратних матеріалів, комплектів для ремонту обладнання. Для надійного забезпечення контрактів на поставку вони утримують також певний запас готової продукції. Обсяг товарних запасів нормується кількістю днів виробництва та збуту продукції, забезпечуваних запасами. Товарні запаси є витратами, зробленими за вчорашніми цінами. Тому певний час підприємства можуть працювати за рахунок зменшення товарних запасів без зростання витрат. Завдяки товарним запасам ціни на ресурси і навіть загальний рівень цін можуть певний час залишатись незмінними. Там, де утворення товарних запасів неможливе або їхнє утримання коштує надто дорого, фірми прагнуть замінити нерухомі товарні запаси “запасом” термінових контрактів на поставку і збут продукції за фіксованими цінами.

• Контракти з фіксованими цінами. Поширення термінових угод, ціни яких не переглядаються протягом обумовленого періоду, сприяє тому, що при скороченні або розширенні сукупного попиту ціни на ресурси залишаються незмінними, а сукупний випуск у цей час відповідно зростає або зменшується. Жорсткість рівня цін залежить від поширеності угод з фіксованими цінами серед економічних агентів, терміну укладання і залишкового строку дії конт¬рактів на момент шоку. Чим більша частка угод між фірмами і власниками факторів виробництва, що передбачають фіксовані ціни, тим жорсткішим буде рівень цін у короткостроковому періоді. Як правило, довгострокові контракти з фіксованими цінами на збут продукції балансуються з кількістю термінових контрактів на постачання ресурсів, що додатково посилює жорсткість цін. Найчастіше фіксовані ціни передбачаються контрактами на поставку палива та електроенергії, природної сировини, надання комунальних та транспортних послуг, оренди приміщень, землі, кредиту та найму робочої сили. За звичайних умов термін фіксації цін в таких угодах, як правило, один рік. Тривала інфляція, ділова та фінансова нестабільність скорочують термін фіксації цін в угодах і підвищують гнучкість цін. Тому довгострокові контракти з фіксованими умовами найпоширеніші в країнах з упорядкованими фінансами і помірною інфляцією, значними розмірами та масштабами виробничо-збутової діяльності провідних фірм, жорсткими бюджетними обмеженнями підприємств, високим рівнем правової захищеності угод.

• Державне регулювання цін на визначальні ресурси. Ціни на такі ресурси, як нафта, газ, бензин, комунальні послуги та електроенергія, важливі для стану всіх секторів економіки і звичайно контролюються урядами. Підвищення цін на такі ресурси відбувається одразу шляхом значного підвищення, після чого вони тривалий час знову залишаються жорсткими, навіть коли витрати на їхнє виробництво та імпорт зростають.

• Жорстка заробітна плата. Однією з основних причин негнучкості цін є жорсткість заробітної плати, частка якої у більшості країн складає близько 70% суспільних витрат. У період дії контрактів по найму праці ставки заробітної плати не змінюються. Тому при збільшенні сукупного попиту виробництво протягом залишкового строку контрактів розширюється, а при зменшенні сукупного попиту – скорочується. Чим довші строки передбачаються контрактами по найму праці, тим жорсткішими є середні витрати й ціни.

Важливою особливістю номінальної заробітної плати є її жорсткість до зниження. Причинами негнучкості заробітної плати є порушення умов конкуренції на ринку праці: застосування мінімальних тарифів оплати праці, вплив профспілок, конкуренція підприємців за кваліфіковану робочу силу шляхом встановлення стимулювальної заробітної плати. Важливими причинами жорсткості заробітної плати залишається соціальна дискримінація при працевлаштуванні (расова, за статтю та за віком), а також дискримінація аутсайдерів (претендентів на робочі місця) інсайдерами (власниками фірм, менеджерами, профспілками та найманими робітниками, що зайняли робочі місця). Конкуренція на ринку праці між інсайдерами та аутсайдерами, хронічне та приховане безробіття є додатковими причинами короткострокової жорсткості заробітної плати у періоди циклічних підйомів.

У США, наприклад, колективні угоди по найму робочої сили з профспілками укладаються строком на 3 роки. Індивідуальні контракти по найму праці укладаються, як правило, на 1 рік. Жорсткості заробітної плати протидіють антипрофспілкові заходи, спрямовані на демонополізацію ринку праці, і застосування фірмами систем участі найманих працівників у прибутках.

• Ринкові умови. Жорсткості цін сприяють жорсткість інституційних бюджетних обмежень та конкурентна боротьба на ринках. Інституційні бюджетні обмеження визначають майнову та фінансову відповідальність економічних агентів за результати господарювання. Жорсткість бюджетних обмежень забезпечується інститутами приватної власності, самофінансування, банкрутства та ін. Інституційні обмеження створюють передумови для конкуренції. Відсутність інституційних бюджетних обмежень робить ціни гнучкими до підвищення і жорсткими до зниження, незалежно від наявності інших факторів. Надмірно м'які бюджетні обмеження підприємств, обумовлені відсутністю інституційних основ ринкової конкуренції, залишаються однією з головних причин високої гнучкості цін, інфляції та взаємозаборгованості в економіках колишніх радянських республік. При жорстких інституційних бюджетних обмеженнях гнучкість цін залежить від гостроти і форм конку¬рентної боротьби на ринках. Конкуренція між значною кількістю невеликих фірм посилює жорсткість цін у напрямку зростання і послаблює жорсткість цін до зниження. Але якщо на ринках конкурує обмежена кількість великих фірм, то причинами жорсткості цін сукупної пропозиції можуть бути інші фактори. Перегляд цін в окремих випадках пов'язаний з чималими витратами на заміну прейскурантів, передрук і розсилання каталогів, переорієнтацією збуту продукції. Тому при підвищенні рівня цін фірми певний час можуть продавати продукцію за старими цінами. При підвищенні або зниженні фірмами індивідуальних цін можуть створюватись вигоди для конкурентів. Для того, щоб уникнути подібних зовнішніх ефектів, фірми зволікають з переглядом заробітних плат і цін, що є однією з причин короткострокової жорсткості. В умовах недосконалої інформації про ринки і можливі дії конкурентів учасники ринку незалежно один від одного обирають, як правило, однаковий, найменш ризикований варіант поведінки, безпрограшний для фірми, але не обов'язково вигідний для споживачів. Описана ситуація, відома під назвою “провал координації”, також є причиною жорсткості цін.

• Відкритість економіки. Міжнародний розподіл праці, високий рівень спеціалізації та кооперації національних економік у світовому господарстві роблять їх залежними від міжнародної конкуренції, світових цін та процентних ставок. Відкритість економіки і лібералізація зовнішньої торгівлі в цілому підвищують жорсткість цін, особливо у напрямку зниження. Жорсткості цін однозначно сприяють міжнародна конкуренція, міжнародний кредит та міграція робочої сили. Внутрішні ціни і процентні ставки відкритої економіки йдуть за світовою тенденцією. Стабільність світових цін робить внутрішні ціни жорсткішими, а нестабільність, навпаки, – гнучкішими. Короткострокове зниження міжнародної вартості вітчизняних товарів досягається, як правило, за рахунок девальвації внутрішньої валюти, а не зниження рівня цін. Сучасна система валютних курсів збільшує гнучкість цін сукупної пропозиції у бік підвищення, але зменшує їхню гнучкість до зниження.

Цінові фактори сукупної пропозиції визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції. До цінових факторів належать різноманітні причини, які сприяють або, навпаки, протидіють зростанню середніх витрат і підвищенню рівня цін при збільшенні сукупного випуску. Чим більшою тенденцією до зростання рівня середніх витрат і рівня цін при збільшенні випуску характеризується суспільне виробництво, тим більшим кутом нахилу до горизонтальної осі сукупного випуску характеризується крива SRAS.

Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи.

1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів виробництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті збільшення виробництва зростає, але проміжне споживання і попит зростають швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також підвищуються.

Цінові фактори сукупної пропозиції, або фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні випуску подані нижче.

а) Індивідуальні середні витрати при перевищенні оптимального випуску:

• Виникнення “вузьких місць” при забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом.

• Використання резервних потужностей з нижчою ефективністю.

• Заміщення технологій, обладнання та складових матеріальних витрат.

• Збільшення та інтенсифікація праці при незмінних обсягах капіталу.

• Зростання середніх витрат внаслідок зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні інтенсивності праці й використання обладнання.

• Залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації.

б) Структурні зміни та природні умови:

• Нерівномірне досягнення повної зайнятості в окремих галузях.

• Утворення структурних диспропорцій на ринку ресурсів, підвищення цін на відносно дефіцитні ресурси і фактори виробництва.

• Розширення сукупного попиту за рахунок товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів.

• Розширення випуску за рахунок збільшення кількості діючих підприємств.

• Розширення випуску на менш ефективних підприємствах.

• Збільшення масштабів перерозподілу ресурсів.

• Використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються.

• Виробництво за межами сезонного періоду, порушення ритмічності виробництва.

в) Зовнішньоекономічні фактори:

• Розширення збуту на дорогих ринках (нових, віддалених, неосвоєних, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та корумпованих).

• Імпортні тарифи, податки та квоти на товари, що є ресурсами виробництва.

• Плата за перевищення експортних та внутрішніх квот на реалізацію.

• Антидемпінгові включення в ціни вітчизняних експортерів.

г) Інституційні фактори:

• Ставки податків на додану вартість та з обігу.

• Обмежувальні нормативи використання ресурсів і техногенного навантаження.

• Прогресивні ставки рентних платежів за використання природних ресурсів.

• Прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії.

• Екологічні нормативи та санкції.

• Штрафи за порушення норм санітарної, трудової, технічної та пожежної безпеки.

2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду. Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву су¬купної пропозиції SRAS похилішою.

Неціновими факторами називаються чинники підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію залежить від того, до якого типу змінних – реальних чи номінальних – вони належать.

Реальні змінні одночасно впливають як на величину потенційного випуску, так і на короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пересуваючи її ліворуч або праворуч (рис.4.5) разом з довгостроковою кривою сукупної пропозиції LRАS.

Нецінові фактори, що є реальними змінними і які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплив, практично не впливають на обсяг довгострокової сукупної пропозиції.

Рисунок 4.5 – Реальні змінні

Номінальні змінні впливають лише на короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пересуваючи її догори “?” або донизу “?”, як на рис. 4.6, а обсяг потенційного випуску і довгострокова крива LRАS залишаються при ньому незмінними.

Рисунок 4.6 – Номінальні змінні

При зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впливом номінальних нецінових факторів (наприклад, зміною рівня цін, заробітної плати або інфляційних очікувань), рівень цін виробництва при кожному можливому обсягу випуску підвищується, і короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS0 на рис. 4.6 пересувається вгору на величину зростання середніх витрат (SRAS1). Зниження середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва для кожного можливого обсягу випуску. Відповідно, короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS0 пересувається вниз на величину зниження рівня середніх витрат.

Втім, номінальні змінні не впливають на обсяг потенційного випуску лише на досконалих ринках, де виконуються умови класичної дихотомії і принаймні в довгостроковому періоді ціни та заробітна плата є абсолютно гнучкими не лише в бік підвищення, але і в напрямку зниження. Насправді ціни і заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження в довгостроковому періоді.

Аналіз наслідків зменшення сукупного попиту показує, що:

1) на кейнсіанському відрізку реальний обсяг національного виробництва зменшиться, а рівень цін залишиться незмінним;

2) на класичному відрізку ціни впадуть, а реальний обсяг національного виробництва залишиться на рівні повної зайнятості;

3) на проміжному відрізку і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін зменшаться.

Але є один важливий фактор, що викликає серйозні сумніви у вірогідності прогнозів наслідків скорочення сукупного попиту на класичному і проміжному відрізках. Зворотний рух сукупного попиту не відновить первісну рівновагу за короткий період часу.

Рисунок 4.7 – Ефект храповика

Складність полягає в тому, що ціни як на товари, так і на ресурси стають негнучкими і не виявляють тенденції до зниження. Економічні показники, що раз зрослі, не обов'язково знижуються, принаймні до початкового рівня. Тому деякі економісти вбачають у такій тенденції ефект храповика (храповик – це механізм, що дозволяє крутити колесо вперед, але не назад). Суть ефекту храповика полягає в тому, що ціни легко підвищуються, але важко знижуються (рис.4.7).

Ефект храповика показує, що збільшення сукупного попиту підвищує рівень цін, а при зменшенні попиту не завжди відбувається падіння цін протягом короткого періоду.