Ходаківська Ринок фінансових послуг (2001)
10.2. Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект
Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з .елементів, які формують її зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному. Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку. Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку, що знаходить своє відображення в частих переглядах "правил гри" на фінансовому ринку та відсутності повноцінної законодавчої бази для становлення фінансового ринку. Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому ринку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень економічного і особливо "біржового" мислення та сприйняття ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку.
В силу поточності і мобільності грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку України. Як засвідчує світовий досвід, процес створення оптимальної регіональної банківської мережі є тривалим. Серед факторів, що негативно вплинули на розвиток ринку банківських послуг слід виділити: несприятливу макроекономічну ситуацію; в 1993-1994 pp. за умов гіперінфляції більшість КБ обрала інфляційну модель стратегії
розвитку; на протязі 1994 року ставка податку на прибуток банків складала 55%, при стандартному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяльності 22%. Це стимулювало участь банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошовою готівкою і переказами валюти за кордон. Негативні тенденції в розвитку банківської системи спричинили відповідний вплив на суспільну свідомість.
У сфері банківського менеджменту відсутня єдність у розумінні стратегії розвитку інфраструктури банківської системи регіонів. Прослідковується лінія, що направлена на скорочення чисельності банків в регіонах з метою поліпшення якості управління банківською системою. Умовно банки регіонів поділяються на три категорії: "системні"; регіональні, що вирішили проблему статутного капіталу; банки, що цю проблему ще не вирішили.
Станом на 01.01.99 в регіонах України функціонувало 219 банків та 2528 банківських установ. Близько 40.6% функціонуючих в Україні комерційних банків (юр. особи) - це столичні банки. Розміщення банків в інших регіонах досить нерівномірне: в АР Крим діє 5.7% функціонуючих в Україні комерційних банків, Дніпропетровська область — 5.7%, Донецька — 8%, Львівська — 4.2%, Одеська — 4.7%, Харківська — 8%, Чернігівська — 2.4%. Частка інших регіонів менше 1.5%. Якщо аналізувати розміщення банківських установ, то як видно — 85.2% банківських установ, які функціонують в регіонах - це філії та відділення столичних комерційних банків. Відповідно, частка банківських систем окремих регіонів в банківській системі України є незначною. Вінницька, Київська, Кіровоградська, Херсонська та Чернівецька області не мають своїх територіальних банків взагалі. Розвиток в цих регіонах інфраструктури своєї банківської системи є проблемою.
Якщо розглядати інфраструктуру банківських систем регіонів з точки зору наявності в регіоні банківських установ взагалі (тобто не тільки власну територіальну мережу банків, але і представництва інших територіальних банків в регіоні), то картина розміщення інфраструктури банківських установ набуває наступного вигляду: АР Крим - 4.6%''банківських установ, що функціонують в Україні, Дніпропетровська область - 6.2%, Донецька - 7.7%, Луганська - 4.4%, Львівська - 4.3%, Одеська -4.3%, Харківська - 5.8%, м. Київ - 8%, а в інших регіонах показник на рівні 4% і менше (Вінницька, Волинська, Закарпатська,
Ів.-Франківська, Рівненська, Чернівецька області).
Більше, ніж половину фінансового ринку України контролюють 6 найбільших системних банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, "Україна", Укрсоцбанк і "Аваль". Частка банківських установ окремих регіонів, які здійснюють операції і надають банківські послуги за межами своїх областей, така: Дніпропетровська — 72% (працюють за межами області), Закарпатська - відповідно 55%, Львівська ,-53%, Рівненська - 57%, м. Київ - 92%.
У стані ліквідації в Україні станом на 01.01,98 року перебувало 17% банків, на 01.01.99 відповідно — 16%. У 1999 році найгірша ситуація склалась в банківських системах наступних регіонів: Миколаївська область - 100% банків перебуває у стані ліквідації, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Черкаська -у стані ліквідації 50% банків, АР Крим - 36%, Дніпропетровська - 8%, Донецька - 23%, Львівська - 25%, Одеська - 15%, Чернігівська - 20%, м. Київ - 15%, м. Севастополь - 25%.
Мережа комерційних банків далеко не оптимальна як з точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Розмежування інфраструктури банківської системи пояснюється тим, що кожне територіально-адміністративне утворення має різний інвестиційний потенціал. Існують, так звані "багаті" і "бідні" території, які утворилися в наслідок нерівномірного розміщення та неефективного використання природного-ресурсного потенціалу та управління продуктивними силами.
Існуючі регіональні банки відстають від столичних. Більшість з них не володіють сучасними банківськими системами із-за слабкої підготовки персоналу та низького рівня комп'ютеризації і комунікаційних мереж. Досить бідним є набір банківських послуг, які надаються клієнтам у регіонах. На сьогодні НБУ видає банкам ліцензії на проведення 30 видів операцій та фінансових послуг. Не всі територіальні банки можуть запропонувати весь спектр можливих послуг. Зокрема (за виключенням тих областей, в яких територіальних банків нема взагалі: Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська) в Житомирській області місцеві банки здійснюють і надають лише 27% можливих (із 30) операцій і фінансових послуг, Київській - 23%, Луганській -53%, Сумській - 53%, Тернопільській - 50%, Херсонській - 67%, Хмельницькій - 63%, Черкаській - 37%, Чернівецькій - 30%.
Розвиток інфраструктури ринку пінних паперів здійснюється на основі впровадження сучасних розрахунково-клірингових технологій, вдосконалення нормативно-правової бази. Унікальність стану ринку пінних паперів в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок в Україні близько 28 млн. власників акцій; найбільш поширена вартість пакету такого інвестора складає 10 грн. Сертифіката приватизація не принесла для більшості акціонерних товариств — приватизованих підприємств — ніяких додаткових капіталів, що Призвело до незацікавленості емітентів у своїх акціонерах; проблема ще більше ускладнилася вимогами нормативних документів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.
В Україні здійснює діяльність 75 зберігачів та 357 реєстраторів цінних паперів. Більшість суб’єктів підприємницької діяльності, що отримали дозвіл на здійснення депозитарної діяльності зберігача, є комерційними банками. Залишається незмінним регіональний розподіл реєстраторів, переважна більшість яких зосереджена у найбільших промислових густонаселених регіонах України: м. Києві (28.85%), Харківській (9.80%), Донецькій (6.44%), Дніпропетровській (7.28%), Одеській (5.32%), Львівській (4.48%), інші області - 37.82%.
Проблеми розвитку реєстраторського сегменту пов'язані, по-перше, з тим, що послуги реєстраторів мають велику собівартість; по-друге, в Україні відсутній інститут трансфер-агентів, як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для перереєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію: по-третє, недостатньо врегульовані питання відкриття та діяльності підпорядкованих підрозділів реєстратора (філіалів); по-четверте, проблемою реєстраторського сегменту ринку цінних паперів є так звані "кишенькові реєстратори" — реєстратори, засновані емітентами за бажання зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є "своїми" структурами). Проте через відсутність економічного підґрунтя ці "кишенькові" реєстратори стають важким тягарем для емітентів і починають занепадати. По-п'яте, реєстраторський сегмент піддавався загальнополітичним ризикам. Вони виникали внаслідок спроб створити супермонополізованого реєстратора на базі мережі центрів сертифікатних аукціонів, а потім — на базі Української державної кредитно-інвестиційної компанії. Але з прийняттям Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів" намітилась і зберігається тенденція щодо посилення ролі зберігачів у системі функціонування інфраструктури ринку цінних паперів та подальшого зменшення кількості реєстраторів. Це пов'язано із збільшенням кількості бездокументарних та знерухомлених випусків цінних паперів та швидким розвитком депозитарно-клірингових установ.
З травня 1999 року діє Національний депозитарій України (НДУ) як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та, особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Функції НДУ: стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм; стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених, в Україні, відповідно до міжнародних норм; встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн тощо.
Організований ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Станом на 01.01.2000 в Україні діють 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи. Структура організованого ринку цінних паперів відображена у табл.10.1.
Таблиця 10.1
Показники обсягів торгів на організованих ринках у 1996-1999 pp. (млн. грн.)
З вище перелічених фондових бірж лише Українська фондова біржа має систему електронних торгів, створену на базі IBM AS-400/ F-45 та відповідного програмного забезпечення. За зразком Національного депозитарію Франції "СІКОВАМ" створено та запроваджено у експлуатацію Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ, що дозволило здійснювати поставку цінних паперів проти їх оплати у термін Т+3. На Українській фондовій біржі запроваджено три рівні ринку цінних паперів, тобто три відділення котирування; K1, K2 - два відділення офіційного котирування, К3 - позаофіційного котирування (вільний ринок).
Ринок цінних паперів в Україні за обсягами операцій є переважно позабіржовим. Нерозвиненість біржової торгівлі можна пояснити пропозиціями на біржових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі тощо.
В структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема, на ПФТС, яка є найбільшим організованим ринком цінних паперів в Україні (52.1%). Асоціація "Перша фондова торгівельна система" створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об'єднує найбільшу кількість торговців у порівнянні з іншими системами та біржами, але її торгівельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердими котируваннями та забезпечувало б розрахунки по транзакціях). Незважаючи на недоліки, наявність торгівельної позабіржової системи дуже актуальна для ринку цінних паперів України: по-перше, сьогодні це альтернативний "мертвим" біржам майданчик концентрації попиту-пропозиції на цінні папери, яким мають змогу користуватися торговці з 16 міст України; по-друге, асоціація має низку кодексів (арбітражний, дисциплінарний, етичний), додержання яких є гарантіями (звісно, досить умовними) при здійсненні операцій в рамках системи; по-третє, асоціація має статус саморегулюючої організації, що дозволяє виходити на регулюючі органи з ініціативами взаємодії по багатьох питаннях ринку цінних паперів та відстоювати права своїх членів. У ПФТС впроваджено електронну систему торгів
цінними паперами — PORTAL. Для оцінки привабливості акцій, що виставляються на продаж для емітентів, в ПФТС запроваджено три рівневу систему лістингу. До першого рівня належать цінні папери широковідомих і авторитетних в Україні емітентів. Ці папери перебувають в обігу не менше року. Папери емітентів другого рівня викликають зацікавленість лише торговців певного регіону і тільки протягом відносно короткого терміну. Котирування цінних паперів третього рівня мають в основному інформаційний характер, В ПФТС до першого рівня включено 7 українських "блакитних фішок": чотири енергогенеруючі компанії, Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпровський - трубні заводи [106].
Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені: суб'єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є, виключним (65.4%); комерційними банками (17,1%), інвестиційними компаніями (17.5%). Така структура торговців спостерігається протягом 1998-2001 pp.
Важливу роль у розвитку інвестиційного процесу в Україні протягом останніх 5 років відіграють інвестиційні фонди та компанії (інститути спільного інвестування - ІСІ). Станом на 01.10.99 в Україні діє 128 інвестиційних фондів (у 1998 - 160) та 100 інвестиційних компаній (у 1998 - 128). Спостерігається тенденція до нерівномірного розподілу ІСІ по областях України - переважна їх більшість зосереджена у промислових регіонах України: м. Київ - 45.61%, Харківська область - 12.28%, АР Крим -6.58%, Донецька - 5.70%, Львівська - 4.82%, Дніпропетровська -4.39%. В той'час як на інші 18 областей припадає лише 20.61% від загальної кількості інвестиційних фондів і компаній. Пік активності ІСІ приходиться на 1997-1998 pp. - роки найбільш активної приватизації державних підприємств. Переважна більшість діючих ІСІ - це закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять майже 90% від загальної кількості інститутів спільного інвестування. На сьогодні відкритими є лише 3 інвестиційних фонди та 8 взаємних фондів інвестиційних компаній. За даними ДКЦПФР протягом наступних кількох років очікується закриття більшості ІСІ, в т.ч. лише у 2000 році очікується закінчення термінів діяльності ще 46 інвестиційних фондів та 45 взаємних фондів інвестиційних, компаній.
З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів за активної участі ДКЦПФР в Україні створені саморегулівні організації, які об"єднують професійних учасників фондового ринку. На сьогодні діє 10 саморегулівних організацій: п’ять з яких представляють асоціації та п'ять - фондові біржі.
Сучасний стан ринку цінних паперів України досить ефективно висвітлюється протягом останніх двох років засобами масової інформації. З метою інформування про дохідність ринку акцій, визначення загальних тенденцій ринку, визначення динаміки цін певної групи (портфеля) акцій Асоціацією ПФТС розроблено і впроваджено в практику власний біржовий індекс: ПФТС - індекс українських цінних паперів, який виступає інструментом виходу українських цінних паперів на світові ринки. На фондовому ринку України, починаючи з -01.01.97 офіційно розраховується дві модифікації фондового індексу КАС-20 - простий і зважений. Головні розбіжності криються у джерелах отримання інформації про ринкову ціну акцій, що викликано відсутністю єдиного центру котирування. Проблемою є відносно невеликий обсяг ринку та його залежність від руху коштів іноземних портфельних інвесторів. Фактично українські фондові індекси є індикатором руху коштів іноземних інвесторів на українському ринку. Іноземний капітал іде на Україну - і фондові індекси починають рости. Збіг у поведінці індексів може служити доказом аналогічності підходу до цієї проблеми з боку різних створювачів індексів. Індекси ProU-50, Wood-15, KAC-20(w) настільки сильно корелюють між собою (цив.табл.А.4.2), що, маючи інформацію про зміну одного з трьох можливо сміливо робити передбачення відносно зміни двох інших [60,88].
З метою розкриття інформації у 1999 році інформаційним агентством Рейтер було відкрито Web- сторінку ДКЦПФР, на якій оприлюднюється інформація про сучасний стан ринку цінних паперів. У 1997 році ДКЦПФР, спільно з компанією FMI, було утворено Центр громадської інформації послугами якого у 1999 році скористалось 2500 громадян. Це є значним кроком до створення конкурентного та врегульованого ринку цінних паперів в Україні.
Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. За шість років система торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на
міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців валюти є також валютні аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію. Головним валютним ринком України вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та м. Львів. Поряд із УМВБ працює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифрового зв'язку, що об'єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів [48].
Щодо інфраструктури страхового ринку, то на 01.01,99 в Україні нараховувалось 259 страхових організацій. За кількістю страхових компаній регіони України можна умовно згрупувати, як видно з табл. 10.2, у чотири райони. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Така тенденція гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страхувальників.
Таблиця 10.2
Питома вага регіонів на страховому ринку України
<table class="MsoNormalTable" border="1" cellspacing="0" cellpadding="0" style="border-collapse: collapse; border: medium none" id="table1" width="500">ЗахіднийСхіднийЦентральнийПівденний<tr>11,3%24,8%40,6% (в т.ч. м. Київ – 36,3%)<td width="164" style="width: 123.2pt; border-left: medium none; border-right: 1.0pt solid windowtext; border-top: medium none; border-bottom: 1.0pt solid windowtext; padding-left: 5.4pt; padding-right: 5.4pt; padding-top: 0cm; padding-bottom: 0cm">
В силу поточності і мобільності грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку України. Як засвідчує світовий досвід, процес створення оптимальної регіональної банківської мережі є тривалим. Серед факторів, що негативно вплинули на розвиток ринку банківських послуг слід виділити: несприятливу макроекономічну ситуацію; в 1993-1994 pp. за умов гіперінфляції більшість КБ обрала інфляційну модель стратегії
розвитку; на протязі 1994 року ставка податку на прибуток банків складала 55%, при стандартному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяльності 22%. Це стимулювало участь банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошовою готівкою і переказами валюти за кордон. Негативні тенденції в розвитку банківської системи спричинили відповідний вплив на суспільну свідомість.
У сфері банківського менеджменту відсутня єдність у розумінні стратегії розвитку інфраструктури банківської системи регіонів. Прослідковується лінія, що направлена на скорочення чисельності банків в регіонах з метою поліпшення якості управління банківською системою. Умовно банки регіонів поділяються на три категорії: "системні"; регіональні, що вирішили проблему статутного капіталу; банки, що цю проблему ще не вирішили.
Станом на 01.01.99 в регіонах України функціонувало 219 банків та 2528 банківських установ. Близько 40.6% функціонуючих в Україні комерційних банків (юр. особи) - це столичні банки. Розміщення банків в інших регіонах досить нерівномірне: в АР Крим діє 5.7% функціонуючих в Україні комерційних банків, Дніпропетровська область — 5.7%, Донецька — 8%, Львівська — 4.2%, Одеська — 4.7%, Харківська — 8%, Чернігівська — 2.4%. Частка інших регіонів менше 1.5%. Якщо аналізувати розміщення банківських установ, то як видно — 85.2% банківських установ, які функціонують в регіонах - це філії та відділення столичних комерційних банків. Відповідно, частка банківських систем окремих регіонів в банківській системі України є незначною. Вінницька, Київська, Кіровоградська, Херсонська та Чернівецька області не мають своїх територіальних банків взагалі. Розвиток в цих регіонах інфраструктури своєї банківської системи є проблемою.
Якщо розглядати інфраструктуру банківських систем регіонів з точки зору наявності в регіоні банківських установ взагалі (тобто не тільки власну територіальну мережу банків, але і представництва інших територіальних банків в регіоні), то картина розміщення інфраструктури банківських установ набуває наступного вигляду: АР Крим - 4.6%''банківських установ, що функціонують в Україні, Дніпропетровська область - 6.2%, Донецька - 7.7%, Луганська - 4.4%, Львівська - 4.3%, Одеська -4.3%, Харківська - 5.8%, м. Київ - 8%, а в інших регіонах показник на рівні 4% і менше (Вінницька, Волинська, Закарпатська,
Ів.-Франківська, Рівненська, Чернівецька області).
Більше, ніж половину фінансового ринку України контролюють 6 найбільших системних банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, "Україна", Укрсоцбанк і "Аваль". Частка банківських установ окремих регіонів, які здійснюють операції і надають банківські послуги за межами своїх областей, така: Дніпропетровська — 72% (працюють за межами області), Закарпатська - відповідно 55%, Львівська ,-53%, Рівненська - 57%, м. Київ - 92%.
У стані ліквідації в Україні станом на 01.01,98 року перебувало 17% банків, на 01.01.99 відповідно — 16%. У 1999 році найгірша ситуація склалась в банківських системах наступних регіонів: Миколаївська область - 100% банків перебуває у стані ліквідації, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Черкаська -у стані ліквідації 50% банків, АР Крим - 36%, Дніпропетровська - 8%, Донецька - 23%, Львівська - 25%, Одеська - 15%, Чернігівська - 20%, м. Київ - 15%, м. Севастополь - 25%.
Існуючі регіональні банки відстають від столичних. Більшість з них не володіють сучасними банківськими системами із-за слабкої підготовки персоналу та низького рівня комп'ютеризації і комунікаційних мереж. Досить бідним є набір банківських послуг, які надаються клієнтам у регіонах. На сьогодні НБУ видає банкам ліцензії на проведення 30 видів операцій та фінансових послуг. Не всі територіальні банки можуть запропонувати весь спектр можливих послуг. Зокрема (за виключенням тих областей, в яких територіальних банків нема взагалі: Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська) в Житомирській області місцеві банки здійснюють і надають лише 27% можливих (із 30) операцій і фінансових послуг, Київській - 23%, Луганській -53%, Сумській - 53%, Тернопільській - 50%, Херсонській - 67%, Хмельницькій - 63%, Черкаській - 37%, Чернівецькій - 30%.
Розвиток інфраструктури ринку пінних паперів здійснюється на основі впровадження сучасних розрахунково-клірингових технологій, вдосконалення нормативно-правової бази. Унікальність стану ринку пінних паперів в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок в Україні близько 28 млн. власників акцій; найбільш поширена вартість пакету такого інвестора складає 10 грн. Сертифіката приватизація не принесла для більшості акціонерних товариств — приватизованих підприємств — ніяких додаткових капіталів, що Призвело до незацікавленості емітентів у своїх акціонерах; проблема ще більше ускладнилася вимогами нормативних документів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.
В Україні здійснює діяльність 75 зберігачів та 357 реєстраторів цінних паперів. Більшість суб’єктів підприємницької діяльності, що отримали дозвіл на здійснення депозитарної діяльності зберігача, є комерційними банками. Залишається незмінним регіональний розподіл реєстраторів, переважна більшість яких зосереджена у найбільших промислових густонаселених регіонах України: м. Києві (28.85%), Харківській (9.80%), Донецькій (6.44%), Дніпропетровській (7.28%), Одеській (5.32%), Львівській (4.48%), інші області - 37.82%.
Проблеми розвитку реєстраторського сегменту пов'язані, по-перше, з тим, що послуги реєстраторів мають велику собівартість; по-друге, в Україні відсутній інститут трансфер-агентів, як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для перереєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію: по-третє, недостатньо врегульовані питання відкриття та діяльності підпорядкованих підрозділів реєстратора (філіалів); по-четверте, проблемою реєстраторського сегменту ринку цінних паперів є так звані "кишенькові реєстратори" — реєстратори, засновані емітентами за бажання зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є "своїми" структурами). Проте через відсутність економічного підґрунтя ці "кишенькові" реєстратори стають важким тягарем для емітентів і починають занепадати. По-п'яте, реєстраторський сегмент піддавався загальнополітичним ризикам. Вони виникали внаслідок спроб створити супермонополізованого реєстратора на базі мережі центрів сертифікатних аукціонів, а потім — на базі Української державної кредитно-інвестиційної компанії. Але з прийняттям Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів" намітилась і зберігається тенденція щодо посилення ролі зберігачів у системі функціонування інфраструктури ринку цінних паперів та подальшого зменшення кількості реєстраторів. Це пов'язано із збільшенням кількості бездокументарних та знерухомлених випусків цінних паперів та швидким розвитком депозитарно-клірингових установ.
З травня 1999 року діє Національний депозитарій України (НДУ) як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та, особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Функції НДУ: стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм; стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених, в Україні, відповідно до міжнародних норм; встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн тощо.
Організований ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Станом на 01.01.2000 в Україні діють 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи. Структура організованого ринку цінних паперів відображена у табл.10.1.
Таблиця 10.1
Показники обсягів торгів на організованих ринках у 1996-1999 pp. (млн. грн.)
| Організатори торгівлі | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | |
| млн.грн. | % | ||||
| Донецька фондова біржа | 0.172 | 2,150 | 22,782 | 40,689 | 2,15 |
| Київська міжнародна фондова біржа | 0,090 | 4,709 | 27,785 | 84,612 | 4,46 |
| Перша фондова торгівельна система | 3,124 | 350,543 | 338,541 | 988,439 | 52,13 |
| Південноукраїнська торговельно інформаційна система | 0,000 | 0,000 | 0,000 | 1,087 | 0,06 |
| Придніпровська фондова біржа | 0,000 | 0.000 | 0.000 | 24,140 | 1,27 |
| Українська міжбанківська валютна біржа | 13,189 | 381,441 | 76,807 | 432,581 | 22,81 |
| Українська фондова біржа | 31,610 | 23.109 | 50.135 | 313,422 | 16,53 |
| Український центр сертифікатних аукціонів | 0,000 | 0,000 | 6,873 | 11,123 | 0,59 |
| Разом: | 48,185 | 761,952 | 522,92 | 1896.093 | 100 |
З вище перелічених фондових бірж лише Українська фондова біржа має систему електронних торгів, створену на базі IBM AS-400/ F-45 та відповідного програмного забезпечення. За зразком Національного депозитарію Франції "СІКОВАМ" створено та запроваджено у експлуатацію Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ, що дозволило здійснювати поставку цінних паперів проти їх оплати у термін Т+3. На Українській фондовій біржі запроваджено три рівні ринку цінних паперів, тобто три відділення котирування; K1, K2 - два відділення офіційного котирування, К3 - позаофіційного котирування (вільний ринок).
Ринок цінних паперів в Україні за обсягами операцій є переважно позабіржовим. Нерозвиненість біржової торгівлі можна пояснити пропозиціями на біржових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі тощо.
В структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема, на ПФТС, яка є найбільшим організованим ринком цінних паперів в Україні (52.1%). Асоціація "Перша фондова торгівельна система" створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об'єднує найбільшу кількість торговців у порівнянні з іншими системами та біржами, але її торгівельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердими котируваннями та забезпечувало б розрахунки по транзакціях). Незважаючи на недоліки, наявність торгівельної позабіржової системи дуже актуальна для ринку цінних паперів України: по-перше, сьогодні це альтернативний "мертвим" біржам майданчик концентрації попиту-пропозиції на цінні папери, яким мають змогу користуватися торговці з 16 міст України; по-друге, асоціація має низку кодексів (арбітражний, дисциплінарний, етичний), додержання яких є гарантіями (звісно, досить умовними) при здійсненні операцій в рамках системи; по-третє, асоціація має статус саморегулюючої організації, що дозволяє виходити на регулюючі органи з ініціативами взаємодії по багатьох питаннях ринку цінних паперів та відстоювати права своїх членів. У ПФТС впроваджено електронну систему торгів
цінними паперами — PORTAL. Для оцінки привабливості акцій, що виставляються на продаж для емітентів, в ПФТС запроваджено три рівневу систему лістингу. До першого рівня належать цінні папери широковідомих і авторитетних в Україні емітентів. Ці папери перебувають в обігу не менше року. Папери емітентів другого рівня викликають зацікавленість лише торговців певного регіону і тільки протягом відносно короткого терміну. Котирування цінних паперів третього рівня мають в основному інформаційний характер, В ПФТС до першого рівня включено 7 українських "блакитних фішок": чотири енергогенеруючі компанії, Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпровський - трубні заводи [106].
Важливу роль у розвитку інвестиційного процесу в Україні протягом останніх 5 років відіграють інвестиційні фонди та компанії (інститути спільного інвестування - ІСІ). Станом на 01.10.99 в Україні діє 128 інвестиційних фондів (у 1998 - 160) та 100 інвестиційних компаній (у 1998 - 128). Спостерігається тенденція до нерівномірного розподілу ІСІ по областях України - переважна їх більшість зосереджена у промислових регіонах України: м. Київ - 45.61%, Харківська область - 12.28%, АР Крим -6.58%, Донецька - 5.70%, Львівська - 4.82%, Дніпропетровська -4.39%. В той'час як на інші 18 областей припадає лише 20.61% від загальної кількості інвестиційних фондів і компаній. Пік активності ІСІ приходиться на 1997-1998 pp. - роки найбільш активної приватизації державних підприємств. Переважна більшість діючих ІСІ - це закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять майже 90% від загальної кількості інститутів спільного інвестування. На сьогодні відкритими є лише 3 інвестиційних фонди та 8 взаємних фондів інвестиційних компаній. За даними ДКЦПФР протягом наступних кількох років очікується закриття більшості ІСІ, в т.ч. лише у 2000 році очікується закінчення термінів діяльності ще 46 інвестиційних фондів та 45 взаємних фондів інвестиційних, компаній.
З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів за активної участі ДКЦПФР в Україні створені саморегулівні організації, які об"єднують професійних учасників фондового ринку. На сьогодні діє 10 саморегулівних організацій: п’ять з яких представляють асоціації та п'ять - фондові біржі.
Сучасний стан ринку цінних паперів України досить ефективно висвітлюється протягом останніх двох років засобами масової інформації. З метою інформування про дохідність ринку акцій, визначення загальних тенденцій ринку, визначення динаміки цін певної групи (портфеля) акцій Асоціацією ПФТС розроблено і впроваджено в практику власний біржовий індекс: ПФТС - індекс українських цінних паперів, який виступає інструментом виходу українських цінних паперів на світові ринки. На фондовому ринку України, починаючи з -01.01.97 офіційно розраховується дві модифікації фондового індексу КАС-20 - простий і зважений. Головні розбіжності криються у джерелах отримання інформації про ринкову ціну акцій, що викликано відсутністю єдиного центру котирування. Проблемою є відносно невеликий обсяг ринку та його залежність від руху коштів іноземних портфельних інвесторів. Фактично українські фондові індекси є індикатором руху коштів іноземних інвесторів на українському ринку. Іноземний капітал іде на Україну - і фондові індекси починають рости. Збіг у поведінці індексів може служити доказом аналогічності підходу до цієї проблеми з боку різних створювачів індексів. Індекси ProU-50, Wood-15, KAC-20(w) настільки сильно корелюють між собою (цив.табл.А.4.2), що, маючи інформацію про зміну одного з трьох можливо сміливо робити передбачення відносно зміни двох інших [60,88].
З метою розкриття інформації у 1999 році інформаційним агентством Рейтер було відкрито Web- сторінку ДКЦПФР, на якій оприлюднюється інформація про сучасний стан ринку цінних паперів. У 1997 році ДКЦПФР, спільно з компанією FMI, було утворено Центр громадської інформації послугами якого у 1999 році скористалось 2500 громадян. Це є значним кроком до створення конкурентного та врегульованого ринку цінних паперів в Україні.
Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. За шість років система торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на
міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців валюти є також валютні аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію. Головним валютним ринком України вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та м. Львів. Поряд із УМВБ працює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифрового зв'язку, що об'єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів [48].
Щодо інфраструктури страхового ринку, то на 01.01,99 в Україні нараховувалось 259 страхових організацій. За кількістю страхових компаній регіони України можна умовно згрупувати, як видно з табл. 10.2, у чотири райони. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Така тенденція гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страхувальників.
Таблиця 10.2
Питома вага регіонів на страховому ринку України
<table class="MsoNormalTable" border="1" cellspacing="0" cellpadding="0" style="border-collapse: collapse; border: medium none" id="table1" width="500">ЗахіднийСхіднийЦентральнийПівденний<tr>11,3%24,8%40,6% (в т.ч. м. Київ – 36,3%)<td width="164" style="width: 123.2pt; border-left: medium none; border-right: 1.0pt solid windowtext; border-top: medium none; border-bottom: 1.0pt solid windowtext; padding-left: 5.4pt; padding-right: 5.4pt; padding-top: 0cm; padding-bottom: 0cm">
