Історія економічних вчень
15.3. Неоінституціоналізм.
Після Другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інсти-туціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм пов'язують з ім'ям Дж. Гелбрейта (н. 1909). Його наукові інтереси досить багатогранні. У своїх перших працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Проте згодом, зокрема у «Новому індустріальному суспільстві» (1967), він розвиває концепцію «індустріального інституціоналізму».
Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Американський економіст англійського походження Р. Коуз (н. 1910) одержав Нобелівську премію (1991) за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Суперечка про граничні витрати» (1946), «Проблеми соціальних витрат» (1960).
Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, необхідних партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової междисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.
Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ та послуг і споживачами. Координацію цього зв'язку, тобто прийняття рішення, що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, можна здійснювати двома способами: спонтанним, або стихійним, і ієрархічним.
Спонтанний порядок — це ринок, інформацію про стан якого розпорошено, а пошук її потребує значних витрат. Іншим способом одержання інформації є ієрархія, тобто система, коли з одного центру спрямовується низка наказів і доручень. Ієрархічна система має місце в будь-якій фірмі, на чолі ієрархії може бути й держава. У цьому разі виробники не шукають інформації, вони одержують наказ, що забезпечує скорочення трансакційних витрат. Проте це стосується не кожного централізованого керівництва.
Скорочення трансакційних витрат, а отже підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначив, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод.
У чому ж суть економічної теорії прав власності? Своєрідність цієї теорії полягала в трактуванні власності та її використання як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність як така не є ресурсом, а тільки комплексом прав (принаймні часткою такого права) на використання ресурсу (право володіння, користування, управління тощо). Крім того, категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.
Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. їх у кінцевому підсумку придбають ті, хто більше цінує забезпечені ними можливості виробництва і здатний одержувати від них більшу користь. Слід звернути увагу на ще один важливий висновок Коуза. Для успішного функціонування ринку, наголошував він, важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо транса-кційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і їх додержують суб'єкти господарювання — ринок здатний до саморегулювання.
Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. її автором визнають видатного американського економіста Дж.-М. Б'юкенена (н. 1919). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема «Формула згоди» (1962), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін.
В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини можна застосувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов"язаної з необхідністю вибору, у тім числі для дослідження політичних процесів.
Політику Б"юкенен трактує як обмін. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає в тім, що на ринку відбувається взаємовигідний обмін, а в політиці — ні. Завжди існує політична нерівність, зумовлена економічними причинами. Це — нерівність прав і можливості одержання інформації, її свідоме перекручування, схвалення чиновниками, парламентарями рішень у власних інтересах, діяльність організованих груп тиску (лобі), які часто працюють усупереч справжнім суспільним потребам.
З огляду на ці суперечності прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи з поширенням ринкових відносин на політичну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.
Отже, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що хоч інституціоналізм не має єдиної теоретичної основи, проте йому притаманні певні спільні риси:
1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробленні альтернативних програм;
2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками;
3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;
5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм пов'язують з ім'ям Дж. Гелбрейта (н. 1909). Його наукові інтереси досить багатогранні. У своїх перших працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Проте згодом, зокрема у «Новому індустріальному суспільстві» (1967), він розвиває концепцію «індустріального інституціоналізму».
Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Американський економіст англійського походження Р. Коуз (н. 1910) одержав Нобелівську премію (1991) за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Суперечка про граничні витрати» (1946), «Проблеми соціальних витрат» (1960).
Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, необхідних партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової междисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.
Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ та послуг і споживачами. Координацію цього зв'язку, тобто прийняття рішення, що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, можна здійснювати двома способами: спонтанним, або стихійним, і ієрархічним.
Спонтанний порядок — це ринок, інформацію про стан якого розпорошено, а пошук її потребує значних витрат. Іншим способом одержання інформації є ієрархія, тобто система, коли з одного центру спрямовується низка наказів і доручень. Ієрархічна система має місце в будь-якій фірмі, на чолі ієрархії може бути й держава. У цьому разі виробники не шукають інформації, вони одержують наказ, що забезпечує скорочення трансакційних витрат. Проте це стосується не кожного централізованого керівництва.
Скорочення трансакційних витрат, а отже підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначив, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод.
У чому ж суть економічної теорії прав власності? Своєрідність цієї теорії полягала в трактуванні власності та її використання як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність як така не є ресурсом, а тільки комплексом прав (принаймні часткою такого права) на використання ресурсу (право володіння, користування, управління тощо). Крім того, категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.
Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. їх у кінцевому підсумку придбають ті, хто більше цінує забезпечені ними можливості виробництва і здатний одержувати від них більшу користь. Слід звернути увагу на ще один важливий висновок Коуза. Для успішного функціонування ринку, наголошував він, важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо транса-кційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і їх додержують суб'єкти господарювання — ринок здатний до саморегулювання.
В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини можна застосувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов"язаної з необхідністю вибору, у тім числі для дослідження політичних процесів.
Політику Б"юкенен трактує як обмін. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає в тім, що на ринку відбувається взаємовигідний обмін, а в політиці — ні. Завжди існує політична нерівність, зумовлена економічними причинами. Це — нерівність прав і можливості одержання інформації, її свідоме перекручування, схвалення чиновниками, парламентарями рішень у власних інтересах, діяльність організованих груп тиску (лобі), які часто працюють усупереч справжнім суспільним потребам.
З огляду на ці суперечності прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи з поширенням ринкових відносин на політичну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.
Отже, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що хоч інституціоналізм не має єдиної теоретичної основи, проте йому притаманні певні спільні риси:
1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробленні альтернативних програм;
2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками;
3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;
5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.
