Стеченко Державне регулювання економіки (2006)

Інновація — це виробничий фактор, що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу валового національного продукту в тривалій перспективі.

Усі країни прагнуть до розроблення і реалізації державної інноваційної політики. Вплив держави має бути спрямований на максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення реалізації науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню.

Це означає, що Україні слід обрати такі напрямки розроблення "високих" технологій, для реалізації яких у державі вже створено реальні передумови та наявний відповідний науково-технічний потенціал виходу на передові позиції світової науки і техніки. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:

систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;

різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

• підтримку малого інноваційного підприємництва.



Заходи державного регулювання інноваційної діяльності

необхідно спрямувати на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи.

Як свідчить досвід розвинених країн, основними напрямками впливу урядових органів на процеси в інноваційній сфері є планування, фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, правовий порядок і організація виробничої діяльності.

Формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки й науково-технічної діяльності є найважливішим напрямком державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:

кредити, податкові та амортизаційні пільги;

коригування антимонопольного законодавства;

зовнішньоекономічні преференції;

інформаційно-консультативна підтримка;

інші фінансові пільги.

До системи стимулів інноваційного процесу входять комплексно-правові законодавчі норми, а саме: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності; законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.

Ефективною формою державного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави вузівсько-промислових дослідних центрів. Завдання полягає у стимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами вищих навчальних закладів. Засобами такого стимулювання можуть бути фінансування початкових витрат вузівсько-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів.

Згідно із Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (діє з 24 березня 1992 р.) основними засобами державного впливу в цій сфері мають бути:

національні державні та міждержавні науково-технічні програми;

державне замовлення в науково-технічній сфері;

державна науково-технічна експертиза;

бюджетне фінансування науково-технічної діяльності;

патентно-ліцензійна діяльність;

метрологія, стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;

формування науково-технічних кадрів;

створення системи науково-технічної інформації.

Україна має розв'язати невідкладні завдання у сфері розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності. їх реалізація позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на нових технологічній і технічній основах.