Трудове право
§6. Відмежування трудового права від суміжних галузей права
Трудове право є самостійною галуззю права, має свій предмет і специфічний метод регулювання. В той же час трудове право — не обособлене право, бо має цілий ряд питань, по яким стикається з іншими галузями права. Застосування норм трудового права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховує принципи цих галузей. Найбільший зв'язок трудове право має з конституційним, цивільним, адміністративним та господарським правом.
З конституційним правом трудове зв'язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов'язки
громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція України закріплює право кожного громадянина на підприємницьку діяльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.
Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на підставі яких розвиваються приписи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, що тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Саме тому для удосконалення права на працю повинна удосконалюватись система працевлаштування громадян. Не випадково, одним з перших законів України став саме Закон про зайнятість населення, прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року.
Відповідно до цього Закону держава взяла на себе обов'язок забезпечити рівні можливості всім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності за здібностями та професійною підготовкою з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобігати безробіттю, створювати нові робочі місця та умови для розвитку підприємництва; координувати діяльність у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики; співробітничати з професійними спілками, асоціаціями підприємців та ін.
Відносини по працевлаштуванню передують трудовим відносинам і не є обов'язковими, бо громадянин, який підшукує роботу, може звернутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів по працевлаштуванню. В окремих випадках, наприклад, при конкурсному доборі кадрів, звернення до органів по працевлаштуванню безпредметне.
Саме з відносин по працевлаштуванню починається зв'язок трудового права з адміністративним (управлінським), оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно і відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними. Якшо до цього ще додати, що місцеві Ради народних депутатів можуть бронювати на підприємствах, в установах, організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць для працевлаштування жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку, то це також створює адміністративні відносини, які з реалізацією права на працевлаштування перетворюються в трудові.
Зв'язок трудового права з адміністративним проявляється також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновидність трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права.
Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має своєю метою підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають з закладами, у яких вони навчаються, в адміністративних правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час виробничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема, норми по техніці безпеки і виробничої санітарії.
Із закінченням підготовки чи перепідготовки працівник приступає до безпосереднього виконання обов'язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.
Застосуванню праці в суспільному виробництві притаманна така властивість як управління, що зачіпає всі сторони людського життя. Правові відносини по управлінню складаються, з одного боку, в силу економічної необхідності, з другого, — під впливом державної волі, що виражена в нормах права. Ця воля визначається економічними закономірностями, що діють в суспільстві.
В процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому числі і відносини підлеглості. Робітник під час праці підкоряється майстру цеха і всім вищестоящим начальникам аж до власника або уповноваженого ним органу, майстер — начальнику цеха і т.д. Майстер цеха для робітника є безпосереднім начальником, вищестоящі службові особи — прямими начальниками. Для майстра безпосереднім начальником є керівник цеху. Так створюються відносини підлеглості, при яких робітник підкоряється керівнику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але підкорення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відносини по підлеглості є адміністративними.
Адміністративні відносини виникають в силу одностороннього волевиявлення органу влади або державного управління. Це волевиявлення є обов'язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту.
Обов'язковим суб'єктом адміністративних відносин виступає орган влади, державного управління або якась державна організація, що наділена владними повноваженнями.
Суб'єкти трудових відносин, втому числі і ті, що належать державі, владними повноваженнями по відношенню до своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на підставі принципу свободи трудового договору, по якому працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, якщо відносини виникають в силу акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом.
Пояснимо це на прикладі. Працівник порушив правила по техніці безпеки, додержання яких відноситься до його трудових обов'язків. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган вправі притягнути цього працівника до відповідальності: дисциплінарної, а при наявності певних умов — і до матеріальної. Така відповідальність регулюється нормами трудового права.
За ці ж дії працівник може бути притягнутий до відповідальності органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням правил по охороні праці. З цим органом працівник не перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у цьому випадку для працівника буде адміністративною і регулюватись саме цією галуззю права.
Відповідні правові норми, що відносяться до організації і порядку роботи органів по нагляду за додержанням законодавства по охороні праці, відносяться до предмету адміністративного, а не трудового права.
Організація внутрішнього трудового розпорядку і керівництво трудовим процесом викликає створення організаційних відносин між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і працюючими. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що вони на відміну від владних адміністративних відносин розвиваються в рамках внутрішнього трудового розпорядку, стосуються саме процесу праці, в зв'язку з чим обидві сторони трудового договору підкоряються цьому розпорядку.
Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов'язані з-характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов'язані з необхідністю в офіційно-владному (державному) порядку повноважень по нагляду за здійсненням цього процесу.
Тісний зв'язок трудове право має з цивільним. Цей зв'язок склався історично, оскільки на перших порах відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється обособленими нормами права, що створили нову галузь права — трудове.
Навіть в російській дореволюційній літературі визначилась тенденція визнання самостійності і обособленості від інших договорів такого типу трудових угод, що могли б служити правовим фундаментом для договорів, що об'єднують в одне соціальне ціле керівника і організатора господарства або підприємства з особами, які здійснюють його плани і діяльність. Такою угодою визнавався трудовий договір.
В радянській довоєнній і навіть післявоєнній літературі висловлювалась думка, що трудові відносини становлять собою різновидність майнових відносин, а трудове право — складову частину цивільного права.
Трудове право дійсно ввібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, шо має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю трудящих при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які проводяться з метою здійснення саме процесу живої праці.
При трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства, установи, організації, при поступанні на роботу в силу закону (ст.21 КЗпП України) бере на себе обов'язок підкорятись внутрішньому трудовому розпорядку, що діє на даному підприємстві, в установі, організації, зобов'язується виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці трудівників даного підприємства, певну роботу, що відноситься до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. За цим же договором працівник зобов'язаний за певні відрізки часу виконувати попередньо встановлену норму виробітку для цієї категорії працюючих.
Важливою ознакою трудових відносин є й те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за своїх працівників повинен виплачувати страхові внески на соціальне страхування до Пенсійного фонду України.
Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і громадянином указані вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини повинні регулюватись не трудовим, а цивільним правом.
Зв'язок господарського права з трудовим проявляється в ринкових відносинах. Саме господарські ринкові відносини вимагають якісної праці, переведення монополізованих коштів з державних структур виробництва, які виявилися практично не здатними до впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Ринок товарів, капіталу та трудових ресурсів вимагає як головного учасника — господаря-власника, який самостійно, без погодження своїх дій з будь-ким міг би приймати необхідні для господарської діяльності рішення. Таким господарем може виступати як індивідуальний товаровиробник, так і колективний: сім'я, група виробників, асоціація тощо, але обов'язково з персоналізованим пайовим вкладом.
Створюються нові господарські і трудові зв'язки. Громадянин одночасно може бути і власником, і працівником. Як власник він залежно від вартості вкладу буде одержувати дивіденди в розмірах, що будуть визначені результатом певного господарсько-фінансового етапу. Як працівник він, відповідно до законодавства про працю, буде одержувати за свою роботу заробітну плату.
Саме в особистому прибутку, в порядку виділення коштів в особистий прибуток із загального прибутку підприємства чи організації проявляється зв'язок між господарським і трудовим правом.
Економічний механізм господарювання примушує власника або групу власників виробляти товари кращі, дешевші та привабливіші, що дає можливість збільшити доходи, свою власність. Маючи певну частку в спільному майні, кожний працюючий, навіть закінчивши свою виробничу діяльність, може отримати свою долю, використати її на свій розсуд, подарувати або залишити для спадкування.
Співвідношення розмірів прибутку особливого теоретичного значення не має, хоч вони за змістом істотно впливають на становище трудівника в праці. Тобто мова йде більше про початкові передумови розподілу коштів в особистий прибуток працівника.
Зміна господарських відносин викликає змінення відносин по застосуванню праці. У цьому випадку перевага вже надається не нормативному, а локальному регулюванню трудових відносин: самостійно визначається порядок прийняття і звільнення з роботи, порядок оплати праці і її розмір, режим роботи, надання вихідних днів і відпусток та ряд інших питань.
Таким чином, трудове право зв'язане із значною кількістю існуючих галузей права, що є свідченням того, що ця галузь права є самостійною і однією з основних галузей права України. Розвиток і розширення предмету трудового права йде в напрямку розширення питань, що потребують регулювання саме нормами трудового права, розширення сфери застосування цих норм до більш широкого кола суб'єктів і створення нових інститутів трудового права.
До остаточного вирішення цих питань не виключено суб-сидіарне (додаткове) застосування до трудових відносин норм інших галузей права при наявності двох умов: відносини повинні бути подібними, і в трудовому праві не повинно бути норми, яка б регулювала саме ці відносини.
З конституційним правом трудове зв'язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов'язки
громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція України закріплює право кожного громадянина на підприємницьку діяльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.
Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на підставі яких розвиваються приписи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, що тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Саме тому для удосконалення права на працю повинна удосконалюватись система працевлаштування громадян. Не випадково, одним з перших законів України став саме Закон про зайнятість населення, прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року.
Відповідно до цього Закону держава взяла на себе обов'язок забезпечити рівні можливості всім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності за здібностями та професійною підготовкою з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобігати безробіттю, створювати нові робочі місця та умови для розвитку підприємництва; координувати діяльність у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики; співробітничати з професійними спілками, асоціаціями підприємців та ін.
Відносини по працевлаштуванню передують трудовим відносинам і не є обов'язковими, бо громадянин, який підшукує роботу, може звернутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів по працевлаштуванню. В окремих випадках, наприклад, при конкурсному доборі кадрів, звернення до органів по працевлаштуванню безпредметне.
Саме з відносин по працевлаштуванню починається зв'язок трудового права з адміністративним (управлінським), оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно і відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними. Якшо до цього ще додати, що місцеві Ради народних депутатів можуть бронювати на підприємствах, в установах, організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць для працевлаштування жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку, то це також створює адміністративні відносини, які з реалізацією права на працевлаштування перетворюються в трудові.
Зв'язок трудового права з адміністративним проявляється також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновидність трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права.
Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має своєю метою підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають з закладами, у яких вони навчаються, в адміністративних правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час виробничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема, норми по техніці безпеки і виробничої санітарії.
Із закінченням підготовки чи перепідготовки працівник приступає до безпосереднього виконання обов'язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.
В процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому числі і відносини підлеглості. Робітник під час праці підкоряється майстру цеха і всім вищестоящим начальникам аж до власника або уповноваженого ним органу, майстер — начальнику цеха і т.д. Майстер цеха для робітника є безпосереднім начальником, вищестоящі службові особи — прямими начальниками. Для майстра безпосереднім начальником є керівник цеху. Так створюються відносини підлеглості, при яких робітник підкоряється керівнику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але підкорення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відносини по підлеглості є адміністративними.
Адміністративні відносини виникають в силу одностороннього волевиявлення органу влади або державного управління. Це волевиявлення є обов'язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту.
Обов'язковим суб'єктом адміністративних відносин виступає орган влади, державного управління або якась державна організація, що наділена владними повноваженнями.
Суб'єкти трудових відносин, втому числі і ті, що належать державі, владними повноваженнями по відношенню до своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на підставі принципу свободи трудового договору, по якому працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, якщо відносини виникають в силу акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом.
Пояснимо це на прикладі. Працівник порушив правила по техніці безпеки, додержання яких відноситься до його трудових обов'язків. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган вправі притягнути цього працівника до відповідальності: дисциплінарної, а при наявності певних умов — і до матеріальної. Така відповідальність регулюється нормами трудового права.
За ці ж дії працівник може бути притягнутий до відповідальності органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням правил по охороні праці. З цим органом працівник не перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у цьому випадку для працівника буде адміністративною і регулюватись саме цією галуззю права.
Відповідні правові норми, що відносяться до організації і порядку роботи органів по нагляду за додержанням законодавства по охороні праці, відносяться до предмету адміністративного, а не трудового права.
Організація внутрішнього трудового розпорядку і керівництво трудовим процесом викликає створення організаційних відносин між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і працюючими. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що вони на відміну від владних адміністративних відносин розвиваються в рамках внутрішнього трудового розпорядку, стосуються саме процесу праці, в зв'язку з чим обидві сторони трудового договору підкоряються цьому розпорядку.
Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов'язані з-характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов'язані з необхідністю в офіційно-владному (державному) порядку повноважень по нагляду за здійсненням цього процесу.
Тісний зв'язок трудове право має з цивільним. Цей зв'язок склався історично, оскільки на перших порах відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється обособленими нормами права, що створили нову галузь права — трудове.
Навіть в російській дореволюційній літературі визначилась тенденція визнання самостійності і обособленості від інших договорів такого типу трудових угод, що могли б служити правовим фундаментом для договорів, що об'єднують в одне соціальне ціле керівника і організатора господарства або підприємства з особами, які здійснюють його плани і діяльність. Такою угодою визнавався трудовий договір.
В радянській довоєнній і навіть післявоєнній літературі висловлювалась думка, що трудові відносини становлять собою різновидність майнових відносин, а трудове право — складову частину цивільного права.
Трудове право дійсно ввібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, шо має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю трудящих при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які проводяться з метою здійснення саме процесу живої праці.
Важливою ознакою трудових відносин є й те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за своїх працівників повинен виплачувати страхові внески на соціальне страхування до Пенсійного фонду України.
Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і громадянином указані вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини повинні регулюватись не трудовим, а цивільним правом.
Зв'язок господарського права з трудовим проявляється в ринкових відносинах. Саме господарські ринкові відносини вимагають якісної праці, переведення монополізованих коштів з державних структур виробництва, які виявилися практично не здатними до впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Ринок товарів, капіталу та трудових ресурсів вимагає як головного учасника — господаря-власника, який самостійно, без погодження своїх дій з будь-ким міг би приймати необхідні для господарської діяльності рішення. Таким господарем може виступати як індивідуальний товаровиробник, так і колективний: сім'я, група виробників, асоціація тощо, але обов'язково з персоналізованим пайовим вкладом.
Створюються нові господарські і трудові зв'язки. Громадянин одночасно може бути і власником, і працівником. Як власник він залежно від вартості вкладу буде одержувати дивіденди в розмірах, що будуть визначені результатом певного господарсько-фінансового етапу. Як працівник він, відповідно до законодавства про працю, буде одержувати за свою роботу заробітну плату.
Саме в особистому прибутку, в порядку виділення коштів в особистий прибуток із загального прибутку підприємства чи організації проявляється зв'язок між господарським і трудовим правом.
Економічний механізм господарювання примушує власника або групу власників виробляти товари кращі, дешевші та привабливіші, що дає можливість збільшити доходи, свою власність. Маючи певну частку в спільному майні, кожний працюючий, навіть закінчивши свою виробничу діяльність, може отримати свою долю, використати її на свій розсуд, подарувати або залишити для спадкування.
Співвідношення розмірів прибутку особливого теоретичного значення не має, хоч вони за змістом істотно впливають на становище трудівника в праці. Тобто мова йде більше про початкові передумови розподілу коштів в особистий прибуток працівника.
Зміна господарських відносин викликає змінення відносин по застосуванню праці. У цьому випадку перевага вже надається не нормативному, а локальному регулюванню трудових відносин: самостійно визначається порядок прийняття і звільнення з роботи, порядок оплати праці і її розмір, режим роботи, надання вихідних днів і відпусток та ряд інших питань.
Таким чином, трудове право зв'язане із значною кількістю існуючих галузей права, що є свідченням того, що ця галузь права є самостійною і однією з основних галузей права України. Розвиток і розширення предмету трудового права йде в напрямку розширення питань, що потребують регулювання саме нормами трудового права, розширення сфери застосування цих норм до більш широкого кола суб'єктів і створення нових інститутів трудового права.
До остаточного вирішення цих питань не виключено суб-сидіарне (додаткове) застосування до трудових відносин норм інших галузей права при наявності двох умов: відносини повинні бути подібними, і в трудовому праві не повинно бути норми, яка б регулювала саме ці відносини.
