Трудове право
§8. Міжнародні правові акти про працю.
Україна як самостійна держава проголосила про визнання загальнолюдських цінностей, тому зобов'язалась дотримуватись загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 8і Кодексу законів про працю визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У випадку, коли міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації Пращ, офіційно опубліковані в Україні.
Міжнародна Організація Праці (МОП) була створена в 1919 році. Після закінчення першої світової війни в січні 1919 року в Парижі зібралась конференція країн, що перемогли у війні, щоб підготувати проект мирного договору з Німеччиною. Поряд з розподілом здобичі — поділом німецьких колоній в Африці і господарюванні в Саарському вугільному басейні — країни, що перемогли у війні, на першому ж пленарному засіданні конференції створили комісію з питань міжнародного трудового законодавства.
Така «заінтересованість» капіталістичних держав пояснюється тим, що перша світова війна призвела до зубожіння народів і надзвичайно загострила протиріччя. Революція в Росії 1917 року показала можливість створення держави без капіталістів. Під безпосереднім впливом цієї революції сталися революції в Німеччині. Угорщині, Фінляндії. В багатьох країнах були створені комуністичні та робітничі партії
У таких умовах, намагаючись зміцнити своє панування і призупинити революційні виступи трудящих, світова буржуазія вирішила застосувати політику дрібних поступок і провести деякі реформи Тому й була створена комісія з питань міжнародного трудового законодавства.
До складу комісії по міжнародному трудовому законодавству увійшли по два представники від США. Англії, Франції Італії, Японії та Бельгії і по одному представнику від Куби Польщі та Чехословаччини В її роботі брали участь лідери деяких профспілок.
Комісія вивчила можливість спільних дій держав з питань праці, розробила проект статуту нової міжнародної організації. Цей статут з деякими змінами ввійшов до ХНІ розділу Версальського мирного договору, а сам день підписання договору — 28 червня 1919 року одночасно став і днем створення Міжнародної Організації Праці (МОП). На перших порах членами Міжнародної Організації Праці стали 44 держави: перші 31 член Ліги Націй, тобто країни-переможці в першій світовій війні, які підписали Версальський мирний договір, та 13 держав, що були запрошені приєднатися до статутів Ліги Націй і Міжнародної Організації Праці. В 1954 році членами Міжнародної Організації Праці стали Радянський Союз, Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка.
Відповідно до статей 3 та 4 Статуту МОП кожна держава-член Організації Об'єднаних Націй може бути членом Міжнародної Організації Праці. Для цього необхідно лише оповістити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття зобов'язань, що випливають із статуту.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Статуту кожна країна в МОП представлена чотирма делегатами: два делегати від уряду, один — від підприємців і один — від трудящих. Кожний з чотирьох делегатів має право голосувати індивідуально по кожному питанню, що розглядається Міжнародною Організацією Праці.
Мета і завдання Міжнародної Організації Праці викладені в преамбулі до Статуту організації та в Декларації, що прийнята на 26 сесії Генеральної конференції МОП в Філадельфії 10 травня 1944 року. В Декларації проголошені основні принципи, на яких повинна базуватись діяльність організації.
Міжнародна Організація Праці складається з трьох основних органів. Вищим, органом організації є Генеральна конференція або Міжнародна конференція праці. Головним змістом роботи конференції є розробка і прийняття Конвенцій і Рекомендацій по праці.
Виконавчим органом Міжнародної Організації Праці є Адміністративна Рада. До її складу входять 56 членів: 28 представляють уряди, 14 — представники підприємців і 14 — представники трудящих. Із 28 представників урядів 10 призначаються урядами найбільш важливих в промисловому відношенні країн. До їх числа входять Бразилія, Індія, КНР, США, ФРН, Франція, Росія, Японія.
Постійним секретаріатом Міжнародної Організації Праці є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адміністративною Радою. Генеральний директор, в свою чергу, призначає персонал секретаріату з осіб різних національностей, громадян різних держав.
Крім основних органів в склад Міжнародної Організації Праці входить ряд постійних і тимчасових комітетів і комісій. До них відносяться, наприклад, промислові комітети, що створені для вивчення умов праці в різних галузях промисловості, комітет по свободі об'єднань, комітет експертів по застосуванню конвенцій і рекомендацій, кореспондентські комітети та інші.
Самою важливою стороною діяльності Міжнародної Організації Праці є розробка і прийняття Конвенцій і Рекомендацій. Саме можливість відкритого висування і обговорення вимог по створенню міжнародних правових актів, а потім і створення норм, котрі в якійсь мірі можуть послужити покращенню умов праці, умов життя працюючих, притягує до участі в МОП представників трудящих усіх країн. Ці Конвенції і Рекомендації про працю є тими основними формами, -за допомогою яких Міжнародна Організація Праці здійснює міжнародне правове регулювання праці.
Мета Конвенції — створити для держави, що її ратифікувала, зобов'язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю. Статут Міжнародної Організації Праці передбачає, шо після прийняття конвенції «а) конвенція надсилається всім членам організації для ратифікації; б) кожний член організації зобов'язується протягом року після закриття конференції... представити конвенцію на розгляд влади або влад, в компетенцію яких входить це питання, для оформлення ЇЇ як закону або для вжиття заходів іншого порядку... Якщо член організації одержав згоду компетентної влади або влад, він повідомляє про ратифікацію конвенції, що відбулася, Генерального директора, і вживає такі заходи, які будуть необхідні для ефективного застосування положень даної конвенції» (пункт 5 статті 19 Статуту МОП).
Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами Міжнародної Організації Праці. Норми Конвенцій, що ратифіковані, мають обов'язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю Конвенцію.
Рекомендація Міжнародної Організації Праці не покладає на держави будь-яких зобов'язань. Прийняттям Рекомендації МОП якби закликає держави, висловлює пропозицію, «рекомендує» державам, щоб національні норми трудового права були по можливості приведені у відповідність з нормами, що закріплені в Рекомендації. Аналогічний характер мають і Конвенції для держав, які її не ратифікували.
Прийнято вважати, що в своїй сукупності Конвенції і Рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці. В формі систематизованого, але позбавленого обов'язкової сили, збірник міжнародних норм, прийнятих Генеральною конференцією МОП видавався в 1939, 1941 та 1951 роках. Виданий в 1951 році том 1 Міжнародного кодексу праці розділений на 12 книг по тематичному принципу. Книги в свою чергу поділені на глави та розділи, кожний з яких складається з двох частин" а) зобов'язання країн, які ратифікували дану Конвенцію, і б) рекомендації країнам, що вміщені в нормах Міжнародної Організації Праці. При цьому зазначається, з якої Конвенції чи Рекомендації взята та чи інша норма.
Міжнародний кодекс праці охоплює такі питання, як тривалість робочого часу, охорона материнства, соціальне забезпечення, нічна праця жінок, охорона праці підлітків, міграція у пошуках роботи, інспекція праці, ліквідація примусової праці, право працівників створювати свої професійні організації, рівна оплата жіночої праці, взаємовідносини між трудящими і адміністрацією, охорона праці моряків, охорона праці рибаків. Кодекс регулює також питання оплачуваних відпусток, безробіття, мінімальних ставок заробітної плати, виробничого травматизму і професійних захворювань.
Важливе місце в галузі захисту, зміцнення і розвитку соціального страхування займає Міжнародна асоціація соціального забезпечення — автономна організація, що співробітничає з Міжнародним бюро праці.
Джерелом трудового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають своєю метою урегулювання певних питань в галузі трудового права. Так, в 1994 році між країнами Співдружності Незалежних Держав з участю України була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків. В цьому ж році в м. Москві з участю України було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках СНД.
9 січня 1995 року в м. Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.
Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод, і відповідно вони також виступають джерелом трудового права України.
До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації Пращ, офіційно опубліковані в Україні.
Міжнародна Організація Праці (МОП) була створена в 1919 році. Після закінчення першої світової війни в січні 1919 року в Парижі зібралась конференція країн, що перемогли у війні, щоб підготувати проект мирного договору з Німеччиною. Поряд з розподілом здобичі — поділом німецьких колоній в Африці і господарюванні в Саарському вугільному басейні — країни, що перемогли у війні, на першому ж пленарному засіданні конференції створили комісію з питань міжнародного трудового законодавства.
Така «заінтересованість» капіталістичних держав пояснюється тим, що перша світова війна призвела до зубожіння народів і надзвичайно загострила протиріччя. Революція в Росії 1917 року показала можливість створення держави без капіталістів. Під безпосереднім впливом цієї революції сталися революції в Німеччині. Угорщині, Фінляндії. В багатьох країнах були створені комуністичні та робітничі партії
У таких умовах, намагаючись зміцнити своє панування і призупинити революційні виступи трудящих, світова буржуазія вирішила застосувати політику дрібних поступок і провести деякі реформи Тому й була створена комісія з питань міжнародного трудового законодавства.
До складу комісії по міжнародному трудовому законодавству увійшли по два представники від США. Англії, Франції Італії, Японії та Бельгії і по одному представнику від Куби Польщі та Чехословаччини В її роботі брали участь лідери деяких профспілок.
Комісія вивчила можливість спільних дій держав з питань праці, розробила проект статуту нової міжнародної організації. Цей статут з деякими змінами ввійшов до ХНІ розділу Версальського мирного договору, а сам день підписання договору — 28 червня 1919 року одночасно став і днем створення Міжнародної Організації Праці (МОП). На перших порах членами Міжнародної Організації Праці стали 44 держави: перші 31 член Ліги Націй, тобто країни-переможці в першій світовій війні, які підписали Версальський мирний договір, та 13 держав, що були запрошені приєднатися до статутів Ліги Націй і Міжнародної Організації Праці. В 1954 році членами Міжнародної Організації Праці стали Радянський Союз, Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка.
Відповідно до статей 3 та 4 Статуту МОП кожна держава-член Організації Об'єднаних Націй може бути членом Міжнародної Організації Праці. Для цього необхідно лише оповістити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття зобов'язань, що випливають із статуту.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Статуту кожна країна в МОП представлена чотирма делегатами: два делегати від уряду, один — від підприємців і один — від трудящих. Кожний з чотирьох делегатів має право голосувати індивідуально по кожному питанню, що розглядається Міжнародною Організацією Праці.
Мета і завдання Міжнародної Організації Праці викладені в преамбулі до Статуту організації та в Декларації, що прийнята на 26 сесії Генеральної конференції МОП в Філадельфії 10 травня 1944 року. В Декларації проголошені основні принципи, на яких повинна базуватись діяльність організації.
Виконавчим органом Міжнародної Організації Праці є Адміністративна Рада. До її складу входять 56 членів: 28 представляють уряди, 14 — представники підприємців і 14 — представники трудящих. Із 28 представників урядів 10 призначаються урядами найбільш важливих в промисловому відношенні країн. До їх числа входять Бразилія, Індія, КНР, США, ФРН, Франція, Росія, Японія.
Постійним секретаріатом Міжнародної Організації Праці є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адміністративною Радою. Генеральний директор, в свою чергу, призначає персонал секретаріату з осіб різних національностей, громадян різних держав.
Крім основних органів в склад Міжнародної Організації Праці входить ряд постійних і тимчасових комітетів і комісій. До них відносяться, наприклад, промислові комітети, що створені для вивчення умов праці в різних галузях промисловості, комітет по свободі об'єднань, комітет експертів по застосуванню конвенцій і рекомендацій, кореспондентські комітети та інші.
Самою важливою стороною діяльності Міжнародної Організації Праці є розробка і прийняття Конвенцій і Рекомендацій. Саме можливість відкритого висування і обговорення вимог по створенню міжнародних правових актів, а потім і створення норм, котрі в якійсь мірі можуть послужити покращенню умов праці, умов життя працюючих, притягує до участі в МОП представників трудящих усіх країн. Ці Конвенції і Рекомендації про працю є тими основними формами, -за допомогою яких Міжнародна Організація Праці здійснює міжнародне правове регулювання праці.
Мета Конвенції — створити для держави, що її ратифікувала, зобов'язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю. Статут Міжнародної Організації Праці передбачає, шо після прийняття конвенції «а) конвенція надсилається всім членам організації для ратифікації; б) кожний член організації зобов'язується протягом року після закриття конференції... представити конвенцію на розгляд влади або влад, в компетенцію яких входить це питання, для оформлення ЇЇ як закону або для вжиття заходів іншого порядку... Якщо член організації одержав згоду компетентної влади або влад, він повідомляє про ратифікацію конвенції, що відбулася, Генерального директора, і вживає такі заходи, які будуть необхідні для ефективного застосування положень даної конвенції» (пункт 5 статті 19 Статуту МОП).
Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами Міжнародної Організації Праці. Норми Конвенцій, що ратифіковані, мають обов'язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю Конвенцію.
Рекомендація Міжнародної Організації Праці не покладає на держави будь-яких зобов'язань. Прийняттям Рекомендації МОП якби закликає держави, висловлює пропозицію, «рекомендує» державам, щоб національні норми трудового права були по можливості приведені у відповідність з нормами, що закріплені в Рекомендації. Аналогічний характер мають і Конвенції для держав, які її не ратифікували.
Прийнято вважати, що в своїй сукупності Конвенції і Рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці. В формі систематизованого, але позбавленого обов'язкової сили, збірник міжнародних норм, прийнятих Генеральною конференцією МОП видавався в 1939, 1941 та 1951 роках. Виданий в 1951 році том 1 Міжнародного кодексу праці розділений на 12 книг по тематичному принципу. Книги в свою чергу поділені на глави та розділи, кожний з яких складається з двох частин" а) зобов'язання країн, які ратифікували дану Конвенцію, і б) рекомендації країнам, що вміщені в нормах Міжнародної Організації Праці. При цьому зазначається, з якої Конвенції чи Рекомендації взята та чи інша норма.
Міжнародний кодекс праці охоплює такі питання, як тривалість робочого часу, охорона материнства, соціальне забезпечення, нічна праця жінок, охорона праці підлітків, міграція у пошуках роботи, інспекція праці, ліквідація примусової праці, право працівників створювати свої професійні організації, рівна оплата жіночої праці, взаємовідносини між трудящими і адміністрацією, охорона праці моряків, охорона праці рибаків. Кодекс регулює також питання оплачуваних відпусток, безробіття, мінімальних ставок заробітної плати, виробничого травматизму і професійних захворювань.
Важливе місце в галузі захисту, зміцнення і розвитку соціального страхування займає Міжнародна асоціація соціального забезпечення — автономна організація, що співробітничає з Міжнародним бюро праці.
Джерелом трудового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають своєю метою урегулювання певних питань в галузі трудового права. Так, в 1994 році між країнами Співдружності Незалежних Держав з участю України була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків. В цьому ж році в м. Москві з участю України було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках СНД.
9 січня 1995 року в м. Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.
Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод, і відповідно вони також виступають джерелом трудового права України.
