Релігієзнавство
§4. Діяльність УАПЦ у сучасних умовах.
Початок сучасного етапу УАПЦ в Україні пов'язаний з відновленням українських визвольних змагань, боротьбою за незалежність України, одним із складників якої вважалася боротьба за незалежну Українську державу. В лютому 1989 р. у Києві було створено Ініціативний комітет за відновлення Української автокефальної православної церкви. До його складу ввійшли п'ять осіб, учасників різних громадсько-політичних формувань, які ставили за мету відродження національної церкви українців.
Уже в липні 1989 р. до органів влади надійшла заява про реєстрацію релігійної громади УАПЦ у Києві. Отримавши відмову, Ініціативний комітет переніс центр діяльності до Львова. Восени того самого року в районах Львівщини було утворено перші парафії УАПЦ. Духовенство цих парафій звернулося за підтримкою та визнанням до Константинопольського патріарха. Згодом почав виходити друкований орган УАПЦ «Православ'я — наша віра». Було відновлено видання часопису «Церква й життя», який УАПЦ видавала з 20-х років.
У вересні 1989 р. у Львові відбувся собор сдященників, які вийшли з РПЦ. Собор запропонував єпископу Иоану очолити УАПЦ, на що він погодився, оскільки був усунутий від керівництва єпархією РПЦ. Рішенням синоду РПЦ Иоан був позбавлений духовного сану. Митрополит Мстислав затвердив його в сані архієпископа з титулами Галицький і Волинський.
У західних областях України відбулося кілька нарад православного духовенства, що підтримали ідею автокефалії православ'я в Україні. Було започатковано створення ієрархії УАПЦ. Це підготувало умови для скликання першого Всеукраїнського собору, який відбувся у Києві 5—6 червня 1990 р. Серед 703 делегатів собору були представники релігійних громад з усіх областей України: 7 єпископів, понад 200 священиків і миряни. З гостей були присутніми народні депутати України, представники творчої інтелігенції, іноземні гості, представники засобів масової інформації.
Собор обрав митрополита Мстислава (Степана Скрипника 1898—1993 pp.) патріархом Київським і всієї України, а патріаршим місцеблюстителем — архієпископа Іоанна, якому присвоєно сан митрополита Львівського і Галицького. На соборі було обговорено становище УАПЦ у сучасних умовах, прийнято Статут церкви, програму відновлення діяльності монастирів, духовних навчальних закладів, розширення видавничої справи, визначено ставлення УАПЦ до Руської православної церкви.
Патріарх С. Скрипник народився в м. Полтаві, був племінником Симона Петлюри, колишній хорунжий його штабу. З 1921 р. перебував в еміграції. У 1930—1939 pp. був Депутатом польського сейму. З початком гітлерівської окупації С. Скрипник повернувся до України. В травні 1942 р. у Києві він серед шести інших церковних діячів, які дотримувались автокефалістської орієнтації, був висвячений на єпископа Переяславського. Згодом він зазнає утисків окупаційної влади, потрапляє до в'язниці.
Утворення УАПЦ на тимчасово окупованій території України було засуджене Архієрейським собором Руської православної церкви. Глава УАПЦ Сікорський та інші єпископи були позбавлені священного сану. З визволенням України всі православні парафії підпадають під юрисдикцію руського православ'я. Мстислав разом з іншими ієрархами та духовенством УАПЦ залишив Україну і виїхав до Німеччини, де було дозволено утворити для українців нові громади УАПЦ.
Наприкінці 40-х років Мстислав — правлячий єпископ Української греко-православної церкви в Канаді. Після об єднання єпархій Канади та США головою собору єпископів було обрано митрополита І. Теодоровича, а його заступником — архієпископа Мстислава. По смерті Теодоровича він очолив УАПЦ в США, Західній Європі, Австралії, мав титул архієпископа Київського і Переяславського. Резиденція митрополита як глави церкви перебувала у штаті Нью-Джерсі (США). Тут створено український музей, бібліотеку, видавництво з власною друкарнею, українську православну семінарію.
Собор 1990 р. вирішив створити Львівсько-Галицьку митрополію при соборі апостолів Петра і Павла у Львові, а також дві архиєпископії — Тернопільську та Івано-Франківську. Рішення третього собору УАПЦ (1930 р.) про самоліквідацію церкви було визнано недійсним. Внаслідок визнання неканонічності рішення про приєднання Київської митрополії до Московського патріархату вирішено направити делегацію до константинопольського патріарха. Висунуто вимогу про повернення УАПЦ церков, які були відібрані у неї в ЗО—40-х роках. Вирішено відновити діяльність монастирів. Собор ухвалив відкрити духовні семінарії в Києві, Львові, Івано-Франківську, регентсько-дяківську школу, порушив питання про відкриття духовної академії УАПЦ в Києві, ухвалив рішення утворити при кожному храмі релігійні школи для дітей і юнацтва. При патріархії УАПЦ затверджено відділи: закордонний, видавничий, господарський, пенсійного забезпечення. Вирішено так само сприяти розвитку братств.
Собор прийняв звернення до українського народу. У телеграмі на адресу Помісного собору РПЦ висловлюється впевненість, що автокефалія — це не відчуження від братерської РПЦ, а шлях до поглибленої християнізації народу. Собор проголосив толерантність щодо інших християнських церков.
Собор констатував пробудження релігійно-національного життя в Україні. Водночас було визнано наявність міжконфесійної боротьби між РПЦ і УГКЦ, в яку втягнута й УАПЦ. Однак собор наголосив, що «значення цього конфлікту сильно перебільшується і штучно розпалюється як деякими засобами масової інформації, так і представниками влади». На думку собору, ситуація ця скороминуща і не переважує того факту, що в «Україні відбувається процес духовного церковного відродження».
Перший Всеукраїнський собор УАПЦ, який відбувся в червні 1990 p., прийняв статут церкви. В його основу покладено організаційні принципи, прийняті на першому Всеукраїнському православному соборі УАПЦ у 1921 р. Вищими органами церковного управління визнано архієрейський собор і синод єпископів при патріархові.
Поучений собор скликається патріархом чи намісником престолу, синодом єпископів не рідше одного разу на три роки.
Архієрейський собор скликається не менше одного разу на рік і є підзвітним Помісному соборові. Він здійснює нагляд за впровадженням у життя постанов Помісного собору, узгоджує церковні відправи, звітує про переклади Біблії українською мовою, канонізує святих і затверджує нові богослужби, створює чи анулює єпархії.
Синод єпископів, очолюваний патріархом, керує церквою в період між соборами. До складу синоду входять: патріарх — голова, два постійних і два тимчасових члени. Синод має чотири сесії на рік. Обов'язками синоду єпископів є: тлумачення святого письма, норм християнської моралі та набожності; забезпечення єдності з християнськими церквами; організація внутрішньої й зовнішньої діяльності церкви; піклування про нормальні відносини між УАПЦ і державою згідно з чинним законодавством тощо. Синод обирає та пропонує кандидатів на єпископів УАПЦ, розглядає звіти єпархій, контролює діяльність архієреїв.
За статутом УАПЦ поділяється на єпархії, що складаються з парафій, об'єднаних Деканатами (Благочиннями), а також з монастирів, які знаходяться на даній території. Межі єпархій визначаються синодом єпископів з урахуванням адміністративно-територіального поділу. Єпископ очолює єпархію. На день виборів він має досягти ЗО років, мати богословську освіту і прийняти чернечий постриг. У цьому суттєва відмінність від рішень собору 1921 р. про шлюбний єпископат.
Архієрей керує єпархією спільно з єпархіальними зборами, які складаються з однакової кількості представників духовенства і мирян. Збори скликаються не рідше одного разу на півроку. Збори обирають членів єпархіальної ради, делегатів на Помісний собор, стежать за єпархіальним життям. Єпархіальна рада, до якої входять декани єпархії та члени ради з мирян, займається підготовкою засідань єпархіальних зборів, розглядає звіти благочинних, провадить описи церковного майна.
Консисторія, головою якої є єпископ даної єпархії, керує буденним життям церкви. -Єпархія, в свою чергу, поділяється на
деканати, на чолі яких стоять декани, обрані духовенством. Деканати утворюються з парафій, що складаються зі священнослужителів і мирян. Парафією управляють парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна рада та ревізійна комісія. УАПЦ діє на засадах самофінансування.
Процес становлення УАПЦ є складним і суперечливим, супроводжується розколами. Він полягає у пошуках взаєморозуміння з іншими конфесіями, органами влади, шляхів консолідації суспільного життя в Україні.
Уже в липні 1989 р. до органів влади надійшла заява про реєстрацію релігійної громади УАПЦ у Києві. Отримавши відмову, Ініціативний комітет переніс центр діяльності до Львова. Восени того самого року в районах Львівщини було утворено перші парафії УАПЦ. Духовенство цих парафій звернулося за підтримкою та визнанням до Константинопольського патріарха. Згодом почав виходити друкований орган УАПЦ «Православ'я — наша віра». Було відновлено видання часопису «Церква й життя», який УАПЦ видавала з 20-х років.
У вересні 1989 р. у Львові відбувся собор сдященників, які вийшли з РПЦ. Собор запропонував єпископу Иоану очолити УАПЦ, на що він погодився, оскільки був усунутий від керівництва єпархією РПЦ. Рішенням синоду РПЦ Иоан був позбавлений духовного сану. Митрополит Мстислав затвердив його в сані архієпископа з титулами Галицький і Волинський.
У західних областях України відбулося кілька нарад православного духовенства, що підтримали ідею автокефалії православ'я в Україні. Було започатковано створення ієрархії УАПЦ. Це підготувало умови для скликання першого Всеукраїнського собору, який відбувся у Києві 5—6 червня 1990 р. Серед 703 делегатів собору були представники релігійних громад з усіх областей України: 7 єпископів, понад 200 священиків і миряни. З гостей були присутніми народні депутати України, представники творчої інтелігенції, іноземні гості, представники засобів масової інформації.
Собор обрав митрополита Мстислава (Степана Скрипника 1898—1993 pp.) патріархом Київським і всієї України, а патріаршим місцеблюстителем — архієпископа Іоанна, якому присвоєно сан митрополита Львівського і Галицького. На соборі було обговорено становище УАПЦ у сучасних умовах, прийнято Статут церкви, програму відновлення діяльності монастирів, духовних навчальних закладів, розширення видавничої справи, визначено ставлення УАПЦ до Руської православної церкви.
Патріарх С. Скрипник народився в м. Полтаві, був племінником Симона Петлюри, колишній хорунжий його штабу. З 1921 р. перебував в еміграції. У 1930—1939 pp. був Депутатом польського сейму. З початком гітлерівської окупації С. Скрипник повернувся до України. В травні 1942 р. у Києві він серед шести інших церковних діячів, які дотримувались автокефалістської орієнтації, був висвячений на єпископа Переяславського. Згодом він зазнає утисків окупаційної влади, потрапляє до в'язниці.
Утворення УАПЦ на тимчасово окупованій території України було засуджене Архієрейським собором Руської православної церкви. Глава УАПЦ Сікорський та інші єпископи були позбавлені священного сану. З визволенням України всі православні парафії підпадають під юрисдикцію руського православ'я. Мстислав разом з іншими ієрархами та духовенством УАПЦ залишив Україну і виїхав до Німеччини, де було дозволено утворити для українців нові громади УАПЦ.
Наприкінці 40-х років Мстислав — правлячий єпископ Української греко-православної церкви в Канаді. Після об єднання єпархій Канади та США головою собору єпископів було обрано митрополита І. Теодоровича, а його заступником — архієпископа Мстислава. По смерті Теодоровича він очолив УАПЦ в США, Західній Європі, Австралії, мав титул архієпископа Київського і Переяславського. Резиденція митрополита як глави церкви перебувала у штаті Нью-Джерсі (США). Тут створено український музей, бібліотеку, видавництво з власною друкарнею, українську православну семінарію.
Собор 1990 р. вирішив створити Львівсько-Галицьку митрополію при соборі апостолів Петра і Павла у Львові, а також дві архиєпископії — Тернопільську та Івано-Франківську. Рішення третього собору УАПЦ (1930 р.) про самоліквідацію церкви було визнано недійсним. Внаслідок визнання неканонічності рішення про приєднання Київської митрополії до Московського патріархату вирішено направити делегацію до константинопольського патріарха. Висунуто вимогу про повернення УАПЦ церков, які були відібрані у неї в ЗО—40-х роках. Вирішено відновити діяльність монастирів. Собор ухвалив відкрити духовні семінарії в Києві, Львові, Івано-Франківську, регентсько-дяківську школу, порушив питання про відкриття духовної академії УАПЦ в Києві, ухвалив рішення утворити при кожному храмі релігійні школи для дітей і юнацтва. При патріархії УАПЦ затверджено відділи: закордонний, видавничий, господарський, пенсійного забезпечення. Вирішено так само сприяти розвитку братств.
Собор прийняв звернення до українського народу. У телеграмі на адресу Помісного собору РПЦ висловлюється впевненість, що автокефалія — це не відчуження від братерської РПЦ, а шлях до поглибленої християнізації народу. Собор проголосив толерантність щодо інших християнських церков.
Перший Всеукраїнський собор УАПЦ, який відбувся в червні 1990 p., прийняв статут церкви. В його основу покладено організаційні принципи, прийняті на першому Всеукраїнському православному соборі УАПЦ у 1921 р. Вищими органами церковного управління визнано архієрейський собор і синод єпископів при патріархові.
Поучений собор скликається патріархом чи намісником престолу, синодом єпископів не рідше одного разу на три роки.
Архієрейський собор скликається не менше одного разу на рік і є підзвітним Помісному соборові. Він здійснює нагляд за впровадженням у життя постанов Помісного собору, узгоджує церковні відправи, звітує про переклади Біблії українською мовою, канонізує святих і затверджує нові богослужби, створює чи анулює єпархії.
Синод єпископів, очолюваний патріархом, керує церквою в період між соборами. До складу синоду входять: патріарх — голова, два постійних і два тимчасових члени. Синод має чотири сесії на рік. Обов'язками синоду єпископів є: тлумачення святого письма, норм християнської моралі та набожності; забезпечення єдності з християнськими церквами; організація внутрішньої й зовнішньої діяльності церкви; піклування про нормальні відносини між УАПЦ і державою згідно з чинним законодавством тощо. Синод обирає та пропонує кандидатів на єпископів УАПЦ, розглядає звіти єпархій, контролює діяльність архієреїв.
За статутом УАПЦ поділяється на єпархії, що складаються з парафій, об'єднаних Деканатами (Благочиннями), а також з монастирів, які знаходяться на даній території. Межі єпархій визначаються синодом єпископів з урахуванням адміністративно-територіального поділу. Єпископ очолює єпархію. На день виборів він має досягти ЗО років, мати богословську освіту і прийняти чернечий постриг. У цьому суттєва відмінність від рішень собору 1921 р. про шлюбний єпископат.
Архієрей керує єпархією спільно з єпархіальними зборами, які складаються з однакової кількості представників духовенства і мирян. Збори скликаються не рідше одного разу на півроку. Збори обирають членів єпархіальної ради, делегатів на Помісний собор, стежать за єпархіальним життям. Єпархіальна рада, до якої входять декани єпархії та члени ради з мирян, займається підготовкою засідань єпархіальних зборів, розглядає звіти благочинних, провадить описи церковного майна.
Консисторія, головою якої є єпископ даної єпархії, керує буденним життям церкви. -Єпархія, в свою чергу, поділяється на
деканати, на чолі яких стоять декани, обрані духовенством. Деканати утворюються з парафій, що складаються зі священнослужителів і мирян. Парафією управляють парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна рада та ревізійна комісія. УАПЦ діє на засадах самофінансування.
Процес становлення УАПЦ є складним і суперечливим, супроводжується розколами. Він полягає у пошуках взаєморозуміння з іншими конфесіями, органами влади, шляхів консолідації суспільного життя в Україні.
