Кримінальне право України: Загальна частина

У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 травня 1996 p., набрав чинності з 1 січня 1997 p., замінивши Криміналь- Для більш докладного ознайомлення з законодавством іноземних держав можливо вивчення таких видань: Решетников Ф.М. Правовьіе системи стран мира. - М., 1993; Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права. - М., 1991; Уголовное право буржуазних стран. Обіцая часть. Сборник законодательньїх актов. - М., 1990. 390 Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних дерзісав ний кодекс 1960 р. Новьій КК Росії виданий відповідно до російської Конституції і покликаний забезпечити більш ефективну боротьбу зі злочинністю, особливо з організованою та у сфері ринкових відносин. КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод людини і громадянина, формулює низку основних принципів кримінального права: законності, рівності перед законом, винної відповідальності, справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відповідальності КК вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в КК. Продовжуючи традиції КК 1960 p., новий КК дає визначення злочину як винного, суспільно небезпечного діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим самим зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст. 14). КК класифікує всі злочини на чотири категорії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання, звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, при визначенні небезпечного і особливо небезпечного рецидиву та в інших випадках. КК визнає відповідальність лише фізичних осіб, уводить поняття обмеженої осудності (ст.22). Розрізняючи умисну і необережну вину, КК Росії встановлює, що відповідальність за необережні злочини настає лише у випадках, передбачених в Особливій частині. Саму необережність КК поділяє на легковажність і недбалість, формулюється поняття подвійної форми вини. Вина виключається не тільки при наявності казусу (випадку), а й тоді, коли особа хоча і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків діяння, але не могла їм запобігти внаслідок невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних навантажень (у літературі цю ситуацію часто називають спеціальною неосудністю). Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких або особливо тяжких злочинів. Докладно регулюється добровільна відмова від вчинення злочину, в тому числі й відносно співучасників. Новим у порівнянні з КК 1960 р. є докладне визначення форм співучасті (ст.35), причому виділяються вчинення злочину групою осіб, вчинення злочину тією ж групою за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією. Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК Росії, крім необхідної оборони і крайньої необхідності, як це було в КК 1960 p., передбачає також затримання зло- 391 Розділ XXIII чинця, фізичний або психічний примус, виправданий ризик та виконання явно злочинного наказу чи розпорядження. Як основні покарання КК Росії називає обов'язкові роботи (виконуються у вільний від роботи або навчання час на строк від 60 до 240 годин, але не більше чотирьох годин на день), виправні роботи, обмеження за військовою службою, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарній військовій частині, позбавлення волі і смертну кару. Додатковими покараннями є позбавлення військового або спеціального звання і конфіскація майна. Штраф, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть призначатися як основне, так і додаткове покарання. Позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти років або довічно. За сукупністю злочинів остаточне покарання може бути до двадцяти п'яти років, а при сукупності вироків — до тридцяти років позбавлення волі. Смертна кара призначається лише за особливо тяжкі злочини, що посягають на життя. Вона не застосовується до жінок, осіб, які до вчинення злочину не досяг-ли вісімнадцяти років, і до чоловіків, які досягли на час винесення вироку шестидесяти п'яти років. При призначенні покарання КК Росії вводить у деяких випадках формалізовані строки. Так, за відсутності обтяжуючих обставин строк або розмір покарання не може перевищувати 3/4 максимального строку або розміру покарання, встановленого в санкції статті Особливої частини. При засудженні за готування до злочину строк покарання не може перевищувати 1/2, а при замаху — 3/4 найбільш суворого виду покарання, передбаченого за закінчений злочин. Обмеження на мінімальний строк призначеного покарання введені КК і при засудженні за рецидив злочинів (ст.68). Новий КК Росії зберігає умовне засудження, досить широко регулює звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, передбачається, зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості внаслідок дійового каяття або в зв'язку з примиренням з потерпілим. В Особливій частині КК також передбачені випадки звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини (наприклад, при добровільній видачі органам влади зброї, бойових припасів, які незаконно зберігалися винним, добровільному повідомленні про давання хабара та ін.). 392 Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав КК містить норми про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, давність, звільнення від покарання внаслідок хвороби, погашення і зняття судимості. Як видно, КК Росії досить докладно регулює питання Загальної частини, створюючи тим самим можливість для правильного застосування закону та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання1. 1 Більш докладно про кримінальне законодавство Росії див.: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. — М., 1996. 393 ВвдлХХІУ Школи (основні напрямки) науки кримінального права При вивченні науки кримінального права виділяють основні її напрямки — школи кримінального права. Це класична, антропологічна і соціологічна школи кримінального права. Класична школа, що зародилася в другій половині XVIII ст., мала абсолютне панування до останньої третини XIX ст., коли виникла антропологічна школа, а дещо пізніше (у 80-х р. XIX ст.) і соціологічний напрямок. Кожний з цих напрямків мав своє філософське підґрунтя, свої особливості, обумовлені економічною, соціальною і політичною обстановкою в конкретній країні, де представники цих шкіл розвивали свої ідеї. Так, класична школа в Німеччині, через її своєрідний консервативний розвиток, мала безумовно свої особливості порівняно, наприклад, із французькими класиками, ідеї яких базувалися на філософії французького просвітительства і на гаслах Французької революції 1789 року. Неоднаковими були і погляди соціологів. Проте розбіжності в поглядах представників однієї і тієї ж школи, не виключають можливості їх об'єднання у певні наукові напрямки за основними, вихідними концепціями.