Міжнародне право
Передмова
Входження України в якості рівноправного партнера у світове співтовариство держав, об'єктивно підвищило інтерес до міжнародної проблематики і насамперед до міжнародного права як універсального інструменту організації міждержавного діалогу і єдиного міжнародного нормативно-правового масиву, у рамках якого можливі становлення, розвиток і вдосконалювання різних форм колективного співробітництва держав і народів із метою досягнення загального миру і взаєморозуміння, що лежать в основі існування людської цивілізації.
Вже в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було закріплено, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
Закріплення такої багатогранної системи міжнародного співробітництва та її подальша успішна реалізація свідчать про вагомі наміри Української держави виступати в якості рівноправного учасника міжнародного спілкування, активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, приймати особисту участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Водночас міжнародне право, дотримання і повага його норм є важливим не тільки для держави, але і для її громадян, які через призму його основних положень можуть судити не тільки про виконання державою узятих нею міжнародних зобов'язань у відношенні інших держав і всього світового співтовариства, а, отже, про цивілізованість своєї держави, але і достатньо точно і повно оцінювати відношення держави до самої себе.
Сьогодні стало модним і навіть необхідним з кожного потрібного і непотрібного приводу посилатися на міжнародне право з позицій відповідності або невідповідності йому національного законодавства, дій органів держави і її посадових осіб. Проте такі посилання на загальновизнані принципи і норми міжнародного права носять здебільшого дуже загальний, абстрактний характер, без указівки на якийсь конкретний документ, його статтю або параграф. Нам представляється це тривожним симптомом, тому що ця позиція є свідченням низької правової культури не тільки державних службовців, але і широких верств населення. Це перетворює міжнародне право в якийсь символ, а іноді і жупел, спустошує його раціональний зміст, знижує соціальну й індивідуальну значимість і необхідність.
Міжнародне право є не тільки вагомим елементом правової культури особистості, але і цілком необхідною частиною загальнолюдської культури. Його знання допомагає людині більш впевнено орієнтуватися в складних хитросплетіннях політичних подій, що відбуваються на міжнародній арені, аналізувати позиції окремих держав з найбільш важливих проблем міждержавних відносин, співвідносити міжнародні події з подіями, що відбуваються всередині своєї держави, робити достовірні висновки й узагальнення.
Особливої значимості набуває знання міжнародного права для молоді, студентів, особливо студентів-право-знавців. Без знання його основних галузей, інститутів і термінологічного апарату дуже складно пізнати глибинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування правової системи своєї держави й інших країн, що знаходяться в процесі загальносвітового розвитку.
Нарешті, знання міжнародного права є своєрідною «перепусткою у майбутнє». Посилення європейської інтеграції держав та їхніх об'єднань, тенденції до стирання державних кордонів, поява єдиного громадянства і єдиної валюти свідчать про якісно нову перспективу розвитку людської цивілізації в третьому тисячолітті, при якому Земля перетвориться в єдину сім'ю народів — в основі її існування буде лежати міжнародне право.
Виходячи з цих позицій і побудований цей підручник, у якому в узагальненій формі, іноді досить лапідарно, висвітлюються основні галузі сучасного міжнародного публічного права. Підручник написаний за зразком видань, прийнятим в державах Західної Європи. Він може слугувати не тільки для формування в читача основних опорних знань про міжнародне право, але й у якості довідкового видання з цієї специфічної системи права і послужити відправною точкою для більш глибокого її пізнання.
Автор буде щиро вдячний усім, хто висловить йому свої зауваження і висуне пропозиції у відношенні подальшої роботи з удосконалення цього підручника.
Вже в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було закріплено, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
Закріплення такої багатогранної системи міжнародного співробітництва та її подальша успішна реалізація свідчать про вагомі наміри Української держави виступати в якості рівноправного учасника міжнародного спілкування, активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, приймати особисту участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Водночас міжнародне право, дотримання і повага його норм є важливим не тільки для держави, але і для її громадян, які через призму його основних положень можуть судити не тільки про виконання державою узятих нею міжнародних зобов'язань у відношенні інших держав і всього світового співтовариства, а, отже, про цивілізованість своєї держави, але і достатньо точно і повно оцінювати відношення держави до самої себе.
Сьогодні стало модним і навіть необхідним з кожного потрібного і непотрібного приводу посилатися на міжнародне право з позицій відповідності або невідповідності йому національного законодавства, дій органів держави і її посадових осіб. Проте такі посилання на загальновизнані принципи і норми міжнародного права носять здебільшого дуже загальний, абстрактний характер, без указівки на якийсь конкретний документ, його статтю або параграф. Нам представляється це тривожним симптомом, тому що ця позиція є свідченням низької правової культури не тільки державних службовців, але і широких верств населення. Це перетворює міжнародне право в якийсь символ, а іноді і жупел, спустошує його раціональний зміст, знижує соціальну й індивідуальну значимість і необхідність.
Міжнародне право є не тільки вагомим елементом правової культури особистості, але і цілком необхідною частиною загальнолюдської культури. Його знання допомагає людині більш впевнено орієнтуватися в складних хитросплетіннях політичних подій, що відбуваються на міжнародній арені, аналізувати позиції окремих держав з найбільш важливих проблем міждержавних відносин, співвідносити міжнародні події з подіями, що відбуваються всередині своєї держави, робити достовірні висновки й узагальнення.
Особливої значимості набуває знання міжнародного права для молоді, студентів, особливо студентів-право-знавців. Без знання його основних галузей, інститутів і термінологічного апарату дуже складно пізнати глибинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування правової системи своєї держави й інших країн, що знаходяться в процесі загальносвітового розвитку.
Нарешті, знання міжнародного права є своєрідною «перепусткою у майбутнє». Посилення європейської інтеграції держав та їхніх об'єднань, тенденції до стирання державних кордонів, поява єдиного громадянства і єдиної валюти свідчать про якісно нову перспективу розвитку людської цивілізації в третьому тисячолітті, при якому Земля перетвориться в єдину сім'ю народів — в основі її існування буде лежати міжнародне право.
Виходячи з цих позицій і побудований цей підручник, у якому в узагальненій формі, іноді досить лапідарно, висвітлюються основні галузі сучасного міжнародного публічного права. Підручник написаний за зразком видань, прийнятим в державах Західної Європи. Він може слугувати не тільки для формування в читача основних опорних знань про міжнародне право, але й у якості довідкового видання з цієї специфічної системи права і послужити відправною точкою для більш глибокого її пізнання.
Автор буде щиро вдячний усім, хто висловить йому свої зауваження і висуне пропозиції у відношенні подальшої роботи з удосконалення цього підручника.
