Всесвітня історія ХХ століття

Окупаційний режим. 2 вересня 1945 р. на лінкорі Міссурі представники Японії підписали акт про капітуляцію. Через три дні на японські острови висадились американські війська. Так закінчилась Друга світова війна і почалась нова ера в історії Японії.

Американська окупаційна адміністрація діяла згідно з принципами демократизації, демілітаризації, декартелізації Японії. У жовтні 1945 р. окупаційна адміністрація видала декрет про звільнення політичних в'язнів і про дозвіл створювати профспілки і політичні партії. Проголошувались демократичні свободи, восьмигодинний робочий день, право на колективний договір, мінімальну відпустку (один тиждень). Ліквідовувались найбільші промислові корпорації: "Міцубісі", "Міцуі", "Сумітомо". Був проведений судовий процес над найбільшими військовими злочинцями.

Наприкінці 40-х років у країні активізувалось політичне життя, створювались політичні партії: Соціалістична партія Японії (СПЯ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) та ін.

У 1946 р. в країні були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії.

Парламент прийняв нову конституцію, розроблену американцями, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Згідно з конституцією імператор зрікався "божественного походження" і залишався символом держави. У країні проголошувались всі демократичні права. За 9 статтею конституції Японії заборонялось створювати армію, вона відмовлялась від війни як засобу вирішення суперечок між державами. У відповідності з новою конституцією було проведено вибори, на яких перемогу отримала СПЯ.

У 1946 р. в Японії розпочалась аграрна реформа. Орендатори ставали власниками орендованих ділянок, землі відсутніх поміщиків діставались селянам, в інших випадках земля викуплялась і теж розподілялась між селянами.

Завдяки аграрній реформі було створено емкий внутрішній ринок, місто отримало дешеву робочу силу.

У 1947 р. в Японії проведено реформу освіти і школи. Школа була відділена від церкви, а церква від школи. У школі заборонялось пропагувати насильство і війну. Освіта стала загальною, початкова - безкоштовною. У результаті цих реформ були остаточно ліквідовані феодальні пережитки, японське суспільство набирало ролі сучасного капіталістичного.

"Холодна війна" показала американцям вразливість Японії перед лицем північного сусіда - СРСР. У неї не було армії, а економічне становище було критичним.

Як і у випадку з Німеччиною США змінили своє ставлення до Японії. Із розбитого ворога вона перетворилась у форпост боротьби з СРСР. Перше, що зробили американці в Японії - це рішуче взялись за стабілізацію економіки і фінансів.

Для стабілізації економічного і політичного становища в Японію була направлена комісія з американських політиків та економістів на чолі з Доджем. Комісія розробила і впровадила систему заходів покращання становища в країні. Тривалий час Японія існувала за рахунок американської допомоги: американські кредити набрали комерційного і адресного характеру; зменшувались податки з перспективних галузей виробництва; збільшувався прибутковий податок.

Ці заходи дали поштовх активізації економічного життя. На початок 50-х років Японія досягла довоєнного рівня виробництва.

Протягом тривалого часу не було врегульоване питання мир-

ного договору з Японією. Для США, крім того, стало зрозуміло, що мирний договір з Японією може бути укладений тільки з одночасним підписанням угоди про військовий союз, який би дав право США тримати в Японії війська. У Японії цю ідею однозначно сприйняли правоцентристські партії, соціалісти не дійшли згоди. Ліві соціалісти стали боротись проти союзу з США.

У вересні 1951 р. в Сан-Франциско зібралась мирна конференція при участі делегацій з 42 країн, на якій було укладено мирний договір з Японією. За умовами договору Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Південний Сахалін, Тайвань та ряд інших островів. Представники СРСР, Польщі, Чехословаччина відмовились поставити підписи під договором, вимагаючи запрошення для участі в роботі конференції делегацій комуністичного Китаю, Монголії та інших своїх союзників. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські війська і ліквідувати бази США.

У 1952 р. між Японією і США був укладений "договір безпеки". За цим договором США отримали право розмістити свої війська на японських островах, а Японії дозволялось створити сили самооборони, на які можна було витрачати 1% валового національного доходу.

У 1960 р. між Японією і США був підписаний договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки. Він передбачав автоматичний у разі потреби вступ Японії у війну з СРСР на боці США.

Потепління в міжнародних відносинах призвело до підписання радянсько-японської декларації 1956 р. про припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин. Питання про мирний договір з Японією залишається для Росії невирішеним і по сьогоднішній день, як і проблема "Північних територій" - приналежності кількох островів.

Японське "економічне диво". З середини 50-х років починається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилась сама Японія і її значення в світі. Темпи зростання були найбільш високими серед країн Заходу. У 1961-1970 pp. вони складали 11% в рік. У 1968 р. вона посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. зайняла перше місце по виробництву легкових автомобілів.

Такі темпи економічного зростання були досягнуті завдяки американській допомозі, аграрній реформі, яка створила значний ринок промислових товарів для фермерів і забезпечила місто дешевою робочою силою, відсутності воєнних витрат. Японія

більше від інших країн інвестувала у промисловість. Частково це було пов'язано з традиційною бережливістю японців, через банки їхні заощадження перетворювались у виробничі інвестиції. Стимулом до інвестицій було майже безперервне оновлення основного капіталу. Широко використовувались технічні досягнення у виробництві товарів масового вжитку. У 1952 р. один з інженерів компанії SONY запропонував використовувати-транзистори для виробництва кишенькових радіоприймачів. Японська економіка орієнтувалась на експорт. Продуктивність праці і якість японських товарів визначали дешева робоча сила, висока кваліфікація і дисципліна робітників. В Японії домінувала традиційна система найму, згідно з якою робітник поступає на роботу і працює до виходу на пенсію. Заробітна плата прив'язана до стажу роботи. Заохочується лояльність своїй фірмі, яка навіть у скрутні часи не звільнить робітника. Така система найму називається патерналізмом.

На тлі економічного зростання відбулась політична стабілізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній - на співробітництво з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни. У 1964 р. утворилась ще одна опозиційна партія - Кам-мейто, яка виступила за третій шлях розвитку країни з опорою на середній клас.

Японська дипломатія не відзначалась особливою активністю у 50-ті роки. У 60-ті роки міжнародна позиція Японії стала вразливою в силу однобічної орієнтації на США. Так, у 1971 р. США, прагнучи вирішити свої економічні проблеми, в односторонньому порядку без попереднього повідомлення Японії обмежили її експорт у США і девальвували долар. Відразу після цього було оголошено про візит Ніксона у Китай і теж без консультацій з Японією, для якої відносини з Китаєм - першочергова проблема. Такі дії США поставили перед Японією питання про самостійнішу зовнішню політику. У 1972 р. новий прем'єр-міністр Танака здійснив заходи, спрямовані на розширення економічних зв'язків Японії. Він відвідав КНР. Були відновлені дипломатичні відносини і розпочата робота над мирним договором між двома країнами. Від США японці домоглись відновлення свого суверенітету над о. Окінава. Економічна криза 70-х років та її наслідки сильно вдарили по Японії. Уряд і японський бізнес приступили до реалізації програми структурної перебудови економіки. Центр ваги було вирішено перенести із енерго- і матеріалоємних галузей (чорна і кольорова металургія, суднобудування, виробництво

пластмас і штучних волокон) в наукоємні галузі (електроніка, радіотехніка, виробництво засобів зв'язку, ЕОМ, роботів і т.д.), які потребують мало сировини і енергії, але потребують кваліфікованих інженерів та робітників. Реалізація цієї програми зумовила зростання державних витрат та інфляцію. У 1982 р. уряд Японії почав здійснювати антиінфляційний курс, скорочувати державні витрати, сприяти розвитку ринкових відносин. Були знижені податки з підприємців, почалась приватизація залізниць і телекомунікацій. Зіткнувшись у роки кризи зі спробою багатьох країн обмежити японський експорт товарів, японський бізнес приступив до експорту капіталів, створюючи виробничі потужності в інших країнах. У 80-ті роки Японія стала одним із найбільших світових інвесторів.

Наприкінці 90-х років Японія опинилась перед лицем фінансової кризи, яка завдала серйозного удару не лише по самій Японії (на третину впала капіталізація японської економіки - сукупна вартість акцій японських підприємств), а й країнах Далекого Сходу і Південно-Східної Азії. Із регіону, що найбільш динамічно розвивався, Південно-Східна Азія перетворилась у джерело нестабільності. Азіатська криза зачепила інші регіони світу: Латинську Америку, Росію, Україну та інші держави.

Політичний розвиток Японії. У внутрішньому житті Японія в 70-ті роки вступила в смугу труднощів. Оскільки з 1955 р. ЛДП незмінно перебувала при владі, питання про прем'єр-міністра фактично стало вирішуватись не в парламенті, а в самій партії. В ній склалось кілька ворогуючих фракцій, які кулуарно вирішували питання про склад уряду. Так виник сприятливий грунт для зловживань та корупції. Найбільшим скандалом була справа "Локхід", яка закінчилась арештом і засудженням прем'єр-міністра Танаки. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині ЛДП викликали розкол і на парламентських виборах вона зазнала поразки. До влади прийшов блок опозиційних партій. Уряд очолив колишній член ЛДП М.Хосокава. На початку 1996 р. ЛДП повернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишньої могутності і авторитету вона не має.

У 80-ті роки змінились акценти в зовнішній політиці Японії. У відносинах з СРСР вона зайняла більш жорстку позицію. Питання розширення економічних зв'язків тісно пов'язувалось із вирішенням територіального питання. Японія намагається стати постійним членом Ради Безпеки ООН. У 90-ті роки Японія проводить обережну зовнішню політику, віддаючи перевагу традиційним зв'язкам.