Міжнародне публічне право
3. Джерела права міжнародної безпеки.
5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення, які мають винятково важливе значення в досягненні головної мети сучасного міжнародного права - підтримки і збереження миру в усьому світі. Ці рішення являють собою спеціальні резолюції про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки. Прийняттям цих резолюцій концепція всеосяжної безпеки, що встановилася у світі з часу прийняття Пакту Бріана - Келлога і була зміцнена заснуванням ООН і її Статутом, одержала принципове схвалення людства в нових умовах розвитку міжнародного співтовариства.
Ці резолюції, підкріплені резолюцією ГА ООН від 7 грудня 1988 p., що визначає "всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки, відповідно до Статуту ООН", значною мірою сприяли активізації міжнародно-правових умов світової громадськості у прийнятті різних заходів у сфері зміцнення міжнародної безпеки. Разом із тим складалися умови для формування системи принципів і норм, які належать до права міжнародної безпеки, і виділення цього права у самостійну галузь сучасного міжнародного права.
Право міжнародної безпеки являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у сфері забезпечення загального миру і безпеки, включаючи превентивну діяльність. Беручи до уваги те, що принципи і норми, про які говориться у визначенні, містяться в конкретних джерелах сучасного міжнародного права, розглянемо коротко ці джерела.
Насамперед, це Статут ООН. У його преамбулі сформульована одна з головних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - "звільнити прийдешні покоління від страхіть війни".
У ст. 1 Статуту відзначена необхідність вживати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.
У ст. 1 п. 2 Статуту сформульовані основні принципи сучасного міжнародного права, більшість із яких прямо і безпосередньо стосується зміцнення миру і міжнародної безпеки.
Не обмежуючись декларацією основних принципів підтримки миру і безпеки, Статут приділяє велику увагу регламентації заходів і засобів підтримки миру і безпеки. До таких заходів і засобів Статут відносить мирні засоби вирішення суперечок (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звертання до регіональних органів або угод та ін.); заборона застосування сили і погрози силою; здійснення широкого співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; обмеження озброєнь і роззброєння; тимчасові заходи для припинення порушень миру. Поряд із цими заходами, у випадку крайньої необхідності, Статут визначає повноваження Ради Безпеки на вживання заходів примусового характеру (див. статті 41, 42), що можуть здійснюватися як без застосування збройних сил (ст. 41), так і з їх використанням (ст. 42).
Важливе значення у справі зміцнення міжнародного миру і безпеки, поряд із Статутом ООН, відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 p.). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки.
Поряд із Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) до документів (джерел) універсального характеру варто віднести і раніше відзначені резолюції ГА ООН від 05.12.1986 і від 07.12.1987 про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки, а також резолюцію ГА ООН від 07.12.1988 про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.
Стосовно джерел права міжнародної безпеки регіонального характеру слід зазначити, що такі джерела, як правило, відбиті в документах найбільших регіональних міжнародних організацій.
У Європі в наш час такими організаціями є ОБСЄ, НАТО, СНД.
Важливе значення в питаннях правового забезпечення миру і безпеки на континенті мають документи, прийняті в рамках ОБСЄ. У цьому плані визначальну роль відіграє Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, ухвалений 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі (нарадою в 1994 р. перетворена в організацію). В цьому Акті сформульовані основні положення, що поклали початок утворенню загальноєвропейської системи безпеки і співробітництва. Зокрема в ньому:
- визначені основні принципи, що забезпечують безпеку в Європі (незастосування сили, мирне вирішення суперечок, територіальна цілісність, непорушність кордонів та ін.);
- погоджена система практичних заходів, необхідних для забезпечення європейської безпеки (заходи у сфері роззброєння, зміцнення довіри, мирного врегулювання суперечок);
- сформульована програма різнобічного співробітництва у різних сферах суспільного і державного розвитку з метою зміцнення безпеки;
- вироблені організаційні заходи з метою перетворення в життя Заключного акта.
У рамках ОБСЄ в 1990 р. була ухвалена Хартія для нової Європи, в якій вироблено механізм досягнення рівної безпеки для всіх європейських держав. Цей механізм містить у собі такі органи, як Рада міністрів закордонних справ, Комітет старших посадових осіб, Секретаріат, Центр із запобігання конфліктам, Парламентська асамблея країн-учасниць, Бюро з вільних виборів.
У 1994 р. з метою реалізації положень Хартії для нової Європи та інших документів ОБСЄ щодо безпеки був ухвалений Кодекс поведінки з військово-політичних аспектів безпеки. У Кодексі проведена думка про те, що безпека кожної держави нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших і що зміцнення безпеки однієї держави за рахунок безпеки інших неприпустиме.
В інших регіонах планети питання забезпечення і зміцнення безпеки, в основному, містяться в установчих документах (статутах) і в подальшому розвиваються у спеціальних рішеннях, резолюціях і т. д.
Це характерно для Організації американських держав (ОАД), Організації африканської єдності (ОАЄ), і особливо, Ліги арабських держав (ЛАД).
Ці резолюції, підкріплені резолюцією ГА ООН від 7 грудня 1988 p., що визначає "всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки, відповідно до Статуту ООН", значною мірою сприяли активізації міжнародно-правових умов світової громадськості у прийнятті різних заходів у сфері зміцнення міжнародної безпеки. Разом із тим складалися умови для формування системи принципів і норм, які належать до права міжнародної безпеки, і виділення цього права у самостійну галузь сучасного міжнародного права.
Право міжнародної безпеки являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у сфері забезпечення загального миру і безпеки, включаючи превентивну діяльність. Беручи до уваги те, що принципи і норми, про які говориться у визначенні, містяться в конкретних джерелах сучасного міжнародного права, розглянемо коротко ці джерела.
Насамперед, це Статут ООН. У його преамбулі сформульована одна з головних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - "звільнити прийдешні покоління від страхіть війни".
У ст. 1 Статуту відзначена необхідність вживати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.
У ст. 1 п. 2 Статуту сформульовані основні принципи сучасного міжнародного права, більшість із яких прямо і безпосередньо стосується зміцнення миру і міжнародної безпеки.
Не обмежуючись декларацією основних принципів підтримки миру і безпеки, Статут приділяє велику увагу регламентації заходів і засобів підтримки миру і безпеки. До таких заходів і засобів Статут відносить мирні засоби вирішення суперечок (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звертання до регіональних органів або угод та ін.); заборона застосування сили і погрози силою; здійснення широкого співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; обмеження озброєнь і роззброєння; тимчасові заходи для припинення порушень миру. Поряд із цими заходами, у випадку крайньої необхідності, Статут визначає повноваження Ради Безпеки на вживання заходів примусового характеру (див. статті 41, 42), що можуть здійснюватися як без застосування збройних сил (ст. 41), так і з їх використанням (ст. 42).
Важливе значення у справі зміцнення міжнародного миру і безпеки, поряд із Статутом ООН, відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 p.). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки.
Поряд із Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) до документів (джерел) універсального характеру варто віднести і раніше відзначені резолюції ГА ООН від 05.12.1986 і від 07.12.1987 про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки, а також резолюцію ГА ООН від 07.12.1988 про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.
Стосовно джерел права міжнародної безпеки регіонального характеру слід зазначити, що такі джерела, як правило, відбиті в документах найбільших регіональних міжнародних організацій.
Важливе значення в питаннях правового забезпечення миру і безпеки на континенті мають документи, прийняті в рамках ОБСЄ. У цьому плані визначальну роль відіграє Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, ухвалений 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі (нарадою в 1994 р. перетворена в організацію). В цьому Акті сформульовані основні положення, що поклали початок утворенню загальноєвропейської системи безпеки і співробітництва. Зокрема в ньому:
- визначені основні принципи, що забезпечують безпеку в Європі (незастосування сили, мирне вирішення суперечок, територіальна цілісність, непорушність кордонів та ін.);
- погоджена система практичних заходів, необхідних для забезпечення європейської безпеки (заходи у сфері роззброєння, зміцнення довіри, мирного врегулювання суперечок);
- сформульована програма різнобічного співробітництва у різних сферах суспільного і державного розвитку з метою зміцнення безпеки;
- вироблені організаційні заходи з метою перетворення в життя Заключного акта.
У рамках ОБСЄ в 1990 р. була ухвалена Хартія для нової Європи, в якій вироблено механізм досягнення рівної безпеки для всіх європейських держав. Цей механізм містить у собі такі органи, як Рада міністрів закордонних справ, Комітет старших посадових осіб, Секретаріат, Центр із запобігання конфліктам, Парламентська асамблея країн-учасниць, Бюро з вільних виборів.
У 1994 р. з метою реалізації положень Хартії для нової Європи та інших документів ОБСЄ щодо безпеки був ухвалений Кодекс поведінки з військово-політичних аспектів безпеки. У Кодексі проведена думка про те, що безпека кожної держави нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших і що зміцнення безпеки однієї держави за рахунок безпеки інших неприпустиме.
В інших регіонах планети питання забезпечення і зміцнення безпеки, в основному, містяться в установчих документах (статутах) і в подальшому розвиваються у спеціальних рішеннях, резолюціях і т. д.
Це характерно для Організації американських держав (ОАД), Організації африканської єдності (ОАЄ), і особливо, Ліги арабських держав (ЛАД).
