Міжнародне публічне право

1. Поняття, джерела і принципи міжнародного економічного права.

Прогресуюча інтенсифікація розширення і поглиблення різноманітних економічних відносин між народами, державами і континентами обумовила появу і стрімке формування порівняно нової галузі сучасного міжнародного права - міжнародного економічного права. Як поняття, воно являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють різноманітні економічні відносини, що носять міжнародний характер. Цей об'єкт дуже складний за структурою тому, що він охоплює торговельні, транспортні, виробничі, валютні, кредитні, науково-технічні та інші господарські відносини. До складу суб'єктів міжнародного економічного права входять як держави, так і різноманітні юридичні та фізичні особи.

Найбільш важливими є міждержавні економічні відносини, хоча останнім часом усе більше і більше розширюються економічні відносини за участю приватних юридичних і фізичних осіб.

Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють як одну з основних цілей ООН здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЭКО-СОР). Ця Рада координує діяльність усіх органів ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва, а також займається підготовкою проектів міжнародно-правових актів у цій сфері. В цьому велику допомогу Раді надає Комісія міжнародного права ООН і Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

У розвиток положень ст. 1 Статуту ООН про розширення міжнародного економічного співробітництва у жовтні 1947 р. під егідою ООН була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). На основі просторового розширення дії принципу найбільшого сприяння ГАТТ має на мсті:

- боротьбу з дискримінацією в торгівлі;

- зниження митних тарифів;

- лібералізацію зовнішньої торгівлі;

- зняття обмежень в імпорті товарів та ін.

Згодом ГАТТ набула рис міжнародної економічної організації, в ній беруть участь більше 150 держав, що контролюють понад 90% світової торгівлі. У 1995 році ГАТТ перетворено у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Проте світовий економічний порядок, що формувався на основі ГАТТ, багато в чому відбивав інтереси індустріально розвинутих держав. Це не влаштовувало держави, що розвиваються, вплив яких в ООН неухильно зростав. У результаті в квітні 1974 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМГП), а в грудні цього ж року - Хартію економічних прав і обов'язків держав. У цих документах були сформульовані концепція і комплексна програма встановлення НМЕП.

Цей новий економічний порядок, відображаючи інтереси держав, що розвиваються, підкреслював суверенні права держав у розпорядженні своїми природними ресурсами, суверенну рівність держав, свободу їхнього вибору у сфері економічного і соціального розвитку, неприпустимість будь-якої дискримінації, вирішення всіх економічних питань на умовах справедливості і взаємної вигоди та ін. Важливе місце в документах приділялося необхідності встановлення преференційного режиму в міжнародних економічних відносинах. Ці положення не влаштовували економічно потужні держави, шо прагнули послабити політичне і юридичне значення цих документів. Однак документи ухвалені ООН і вони значною мірою сприяли прогресивному розвитку сучасного міжнародного економічного права.

У травні 1990 року ООН прийняла Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав. Ця Декларація деякою мірою зблизила позиції розвинутих держав і держав, що розвиваються.

Таким чином, слід відзначити як основні джерела міжнародного економічного права:

- Статут ООН;

- Генеральну угоду з тарифів і торгівлі;

- Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку;

- Хартію економічних прав і обов'язків держав;

- Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав;

- Конвенцію про правовий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організацій 1980 року, яку також можна віднести до числа джерел міжнародного економічного права.

Принципи міжнародного економічного права за своєю юридичною природою засновуються і випливають зі змісту основних принципів сучасного міжнародного права. Найбільш наочно це виявляється при аналізі таких принципів, як принцип суверенної рівності держав, принцип співробітництва держав, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, принцип невтручання у внутрішні справи держав та ін.

Поряд із цими загальними принципами, з огляду на специфіку галузі, в міжнародному економічному праві сформульовані і спеціальні принципи, що сприяють розвитку світового економічного співробітництва. До них належать:

- принцип невід'ємного суверенітету держав над їхніми природними ресурсами й економічною діяльністю;

- принцип свободи вибору форм і способів організації зовнішньоекономічних зв'язків;\

- принцип неприпустимості будь-яких форм економічної дискримінації;

- принцип рівності і взаємної вигоди держав;

- принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки;

- принцип найбільшого сприяння;

- принцип національного режиму;

- принцип взаємності.