Міжнародне публічне право
5. Міжнародно-правові акти і принципи у сфері захисту навколишнього середовища.
Поняття "навколишнє середовище" містить у собі дуже широке (більш широке, ніж поняття "природне середовище") коло питань, які визначають можливості існування людини. Під визначенням "навколишнє середовище" розуміється сукупність об'єктів природного живого середовища (флора і фауна), природного неживого середовища (гідросфера, атмосфера, космос) і об'єктів штучного середовища (витвори людини).
При такому розумінні навколишнє середовище, використовуючи критерій просторової сфери, можна класифікувати на глобальне, регіональне і національне.
Залежно від такого поділу класифікуються і правові акти у сфері правової охорони навколишнього середовища. Однак з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї чи іншої групи об'єктів навколишнього середовища можуть мати місце і спеціальні правові акти. Отже, правові акти у сфері охорони навколишнього середовища класифікуються на глобальні, регіональні, національні і спеціальні. Проблеми правової охорони навколишнього середовища, точніше окремих її об'єктів, привернули до себе увагу людства порівняно недавно і спочатку регулювалися нормами звичаєвого права. в основі якого лежав відомий постулат римських юристів, що визначає свободу використання невичерпних об'єктів (моря, повітря, рік та ін.) за принципом "використовуй так. щоб не завдати шкоди іншим".
Пізніше стали укладатися міжнародні угоди, що регламентують використання окремих видів тварин, особливо морських. Одним із перших таких актів стала Угода про охорону морських котиків 1897 р. Потім до тих, що захищаються міжнародним правом, були віднесені кити, тюлені, багато видів сухопутних тварин і птахів. У першій половині XX ст. почали прийматися міжнародно-правові акти, що передбачали захист від забруднення великих просторів, особливо морських (наприклад, Вашингтонська конвенція із захисту морського середовища від забруднення нафтою 1926 p.).
Стрімкий розвиток продуктивних сил, обумовлений досягненнями науково-технічної революції, значно розширив можливості людини у використанні живих і неживих ресурсів Землі, що суттєво збільшило вельми негативний вплив на навколишнє середовище. Це змусило людство вжити ефективні заходи, спрямовані на попередження, обмеження і зберігання під контролем різних об'єктів навколишнього середовища. У зв'язку з цим з початку 60-х pp. XX ст. почався процес активізації зусиль світової громадськості у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, в результаті чого порівняно швидко стала формуватися нова галузь сучасного міжнародного права - "Міжнародне право навколишнього середовища". Як поняття це право можна визначити як систему принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на благо нинішнього і майбутніх поколінь.
Аналіз правової практики і літератури показує, що, отримуючи все більшу і більшу самостійність, міжнародне право навколишнього середовища, в основному, розвивається в таких напрямках:
- запобігання, обмеження і зберігання під контролем шкідливого впливу різних чинників на навколишнє середовище;
- забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
- охорона унікальних природних об'єктів, життєво важливих для людини;
- міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва.
Беручи до уваги ту величезну небезпеку, що нависла над людством у результаті прогресуючого забруднення навколишнього середовища, можна стверджувати, що проблема міжнародно-правової охорони навколишнього середовища в наш час переростає у загальнолюдську проблему міжнародної безпеки. Це обумовлюється тим, що, як стверджують вчені, "інтенсивне використання природних ресурсів, що все більш виснажуються, забруднення біосфери можуть поставити людство на грань екологічної катастрофи, відвернення якої можна порівняти за важливістю з проблемою відвернення термоядерної війни".
Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця програма була ухвалена в грудні 1972 року на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до цієї Програми під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН. Програма включає розділи: "Населені пункти і життєве середовище", "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища", "Сухопутні екосистеми й управління ними", "Навколишнє середовище і його розвиток", "Океани", "Міжнародне природоохоронне право", "Енергія", "Стихійні лиха", "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища". У розвиток цієї Програми до теперішнього часу ухвалена велика кількість міжнародних актів, серед яких понад 200 багатосторонніх.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) 1962 р. є документом глобального (універсального) значення.
У 1992 р. на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро була ухвалена "Декларація Ріо про навколишнє середовище і розвиток". У цій Декларації були сформульовані 27 принципів сприяння управлінню економічною діяльністю і діяльністю у сфері охорони навколишнього середовища. Ця Декларація являє собою своєрідний звід принципів міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. На конференції в Ріо-де-Жанейро був ухвалений документ, що одержав назву "Порядок денний XXI століття". У ньому визначена глобальна стратегія природоохоронного співробітництва у сфері вирішення завдань екології Землі. Серед документів, ухвалених у Ріо-де-Жанейро, слід також відзначити Конвенцію про біологічну розмаїтість і Рамкову конвенцію про зміну клімату.
Проте слід зауважити, що згадані документи не є в повному розумінні слова юридичними. Вони носять рекомендаційний характер, але чинять суттєвий вплив на прогресивний розвиток міжнародного права охорони навколишнього середовища і можуть бути включені до загального обсягу правового матеріалу в цій сфері як так зване "м'яке право" (квазінормативне).
Поряд із цими документами до глобальних (універсальних) варто віднести:
- Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.;
- Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1973 p.;
- Конвенцію про заборону шкідливого або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;
- Боннську конвенцію про охорону видів мігруючих диких тварин 1979 р.;
- Конвенцію ООН з морського права 1982 p.;
- Віденську конвенцію про охорону озонового шару 1985 p.;
- Базельську конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням 1989 р.1
Беручи до уваги необхідність врахування певних особливостей окремих регіонів, паралельно з прийняттям міжнародно-правових актів, що мають глобальне (універсальне) значення, найбільш зацікавлені у збереженні навколишнього середовища в місцевих умовах держави ухвалювали акти регіонального значення. До найбільш важливих із них варто віднести:
- Заключний акт НБСЄ (закріплені загальні політико-правові підходи до вирішення проблем захисту навколишнього середовища в масштабах європейського регіону) 1975 p.;
- Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.;
- Угода про взаємодію у сфері екології й охорони навколишнього і природного середовища в рамках СНД 1992 p.;
- Угода країн АСЕАН щодо охорони природи і природних ресурсів 1985 р.
Як уже відзначалося, з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї або іншої групи об'єктів навколишнього середовища і необхідність дійового втручання з метою відвернення незворотних шкідливих наслідків розвивається практика прийняття міжнародно-правових актів спеціального значення (характеру). З-поміж таких документів можна відзначити:
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 p.;
- Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.;
- Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення 1992 p.;
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню суден 1973-1978 pp.
В основі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища лежать загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, які, поряд з іншими функціями, координують дії суб'єктів міжнародного права, і насамперед держав, у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.
Принципи суверенної рівності держав, співробітництва, мирного вирішення суперечок, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, невтручання, поваги до прав людини та ін. прямо і безпосередньо впливають на вирішення питань охорони навколишнього середовища. Цей вплив виявляється в тому, що загальновизнані принципи, маючи вищу юридичну чинність, зобов'язують держави в умовах розширення масштабів забруднення і перенесення його за межі держави, а також забруднення територій із міжнародним режимом вживати ефективних заходів щодо його недопущення, скорочення і щодо зберігання під контролем просторів, на яких вони здійснюють свою правомірну діяльність.
Поряд з активною дією в міжнародному праві навколишнього середовища не тільки основних, але й загальних принципів сучасного міжнародного права, право навколишнього середовища має і свої специфічні спеціальні принципи.
Серед таких принципів, насамперед, варто назвати такий найважливіший узагальнюючий принцип, як принцип охорони навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Цей принцип, який є поки що центральним галузевим, має дуже вагомі підстави для визнання його як одного з основних принципів сучасного міжнародного права.
Серед інших спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища слід відзначити:
- принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку;
- принцип екологічно обгрунтованого раціонального використання природних ресурсів;
- принцип неприпустимості радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
- принцип заборони воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
- принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;
- принцип захисту екологічних систем Світового океану.
Формулювання всіх цих принципів, з одного боку, говорять самі
за себе, з іншого - на розвиток ряду з них ухвалені спеціальні міжнародно-правові акти (наприклад, Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 p., або Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.).
Поряд із цим, щодо принципу захисту екологічних систем Світового океану варто дати невеликий коментар.
З одного боку, Світовий океан являє собою одне ціле, з іншого - він розділений на цілком визначені, чітко окреслені простори, де діють надто відмінні один від одного правові режими (наприклад, територіальне море, економічні зони, відкриті моря). Що стосується територіального моря й економічних зон, то вони в економічному відношенні повністю перебувають під безпосереднім контролем-і відповідальністю прибережних держав, у той час як води відкритого моря є простором, у якому діє міжнародний правовий режим і який розглядається як спільна спадщина людства, і внаслідок цього має використовуватися на його благо.
З огляду на це і беручи до уваги те, що цей простір надто великий і займає близько 40 % поверхні нашої планети, здається дещо нелогічним, що в умовах величезного значення вод відкритого моря у вирішенні загальної екологічної проблеми світового океану і дуже детальної правової регламентації його правового статусу і режиму, серед основних принципів, що регулюють використання вод відкритого моря, немає принципу, який би стояв на сторожі його екологічного захисту. У цьому виявляється певна нелогічність. У загальному плані, відносно всього Світового океану, принцип екологічного захисту є, а що стосується вод відкритого моря, де він необхідний насамперед, то тут увага на екологічний захист формулюванням спеціального принципу не акцентується.
При такому розумінні навколишнє середовище, використовуючи критерій просторової сфери, можна класифікувати на глобальне, регіональне і національне.
Залежно від такого поділу класифікуються і правові акти у сфері правової охорони навколишнього середовища. Однак з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї чи іншої групи об'єктів навколишнього середовища можуть мати місце і спеціальні правові акти. Отже, правові акти у сфері охорони навколишнього середовища класифікуються на глобальні, регіональні, національні і спеціальні. Проблеми правової охорони навколишнього середовища, точніше окремих її об'єктів, привернули до себе увагу людства порівняно недавно і спочатку регулювалися нормами звичаєвого права. в основі якого лежав відомий постулат римських юристів, що визначає свободу використання невичерпних об'єктів (моря, повітря, рік та ін.) за принципом "використовуй так. щоб не завдати шкоди іншим".
Пізніше стали укладатися міжнародні угоди, що регламентують використання окремих видів тварин, особливо морських. Одним із перших таких актів стала Угода про охорону морських котиків 1897 р. Потім до тих, що захищаються міжнародним правом, були віднесені кити, тюлені, багато видів сухопутних тварин і птахів. У першій половині XX ст. почали прийматися міжнародно-правові акти, що передбачали захист від забруднення великих просторів, особливо морських (наприклад, Вашингтонська конвенція із захисту морського середовища від забруднення нафтою 1926 p.).
Стрімкий розвиток продуктивних сил, обумовлений досягненнями науково-технічної революції, значно розширив можливості людини у використанні живих і неживих ресурсів Землі, що суттєво збільшило вельми негативний вплив на навколишнє середовище. Це змусило людство вжити ефективні заходи, спрямовані на попередження, обмеження і зберігання під контролем різних об'єктів навколишнього середовища. У зв'язку з цим з початку 60-х pp. XX ст. почався процес активізації зусиль світової громадськості у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, в результаті чого порівняно швидко стала формуватися нова галузь сучасного міжнародного права - "Міжнародне право навколишнього середовища". Як поняття це право можна визначити як систему принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на благо нинішнього і майбутніх поколінь.
Аналіз правової практики і літератури показує, що, отримуючи все більшу і більшу самостійність, міжнародне право навколишнього середовища, в основному, розвивається в таких напрямках:
- запобігання, обмеження і зберігання під контролем шкідливого впливу різних чинників на навколишнє середовище;
- забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
- охорона унікальних природних об'єктів, життєво важливих для людини;
- міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва.
Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця програма була ухвалена в грудні 1972 року на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до цієї Програми під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН. Програма включає розділи: "Населені пункти і життєве середовище", "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища", "Сухопутні екосистеми й управління ними", "Навколишнє середовище і його розвиток", "Океани", "Міжнародне природоохоронне право", "Енергія", "Стихійні лиха", "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища". У розвиток цієї Програми до теперішнього часу ухвалена велика кількість міжнародних актів, серед яких понад 200 багатосторонніх.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) 1962 р. є документом глобального (універсального) значення.
У 1992 р. на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро була ухвалена "Декларація Ріо про навколишнє середовище і розвиток". У цій Декларації були сформульовані 27 принципів сприяння управлінню економічною діяльністю і діяльністю у сфері охорони навколишнього середовища. Ця Декларація являє собою своєрідний звід принципів міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. На конференції в Ріо-де-Жанейро був ухвалений документ, що одержав назву "Порядок денний XXI століття". У ньому визначена глобальна стратегія природоохоронного співробітництва у сфері вирішення завдань екології Землі. Серед документів, ухвалених у Ріо-де-Жанейро, слід також відзначити Конвенцію про біологічну розмаїтість і Рамкову конвенцію про зміну клімату.
Проте слід зауважити, що згадані документи не є в повному розумінні слова юридичними. Вони носять рекомендаційний характер, але чинять суттєвий вплив на прогресивний розвиток міжнародного права охорони навколишнього середовища і можуть бути включені до загального обсягу правового матеріалу в цій сфері як так зване "м'яке право" (квазінормативне).
Поряд із цими документами до глобальних (універсальних) варто віднести:
- Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.;
- Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1973 p.;
- Конвенцію про заборону шкідливого або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;
- Боннську конвенцію про охорону видів мігруючих диких тварин 1979 р.;
- Конвенцію ООН з морського права 1982 p.;
- Віденську конвенцію про охорону озонового шару 1985 p.;
- Базельську конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням 1989 р.1
Беручи до уваги необхідність врахування певних особливостей окремих регіонів, паралельно з прийняттям міжнародно-правових актів, що мають глобальне (універсальне) значення, найбільш зацікавлені у збереженні навколишнього середовища в місцевих умовах держави ухвалювали акти регіонального значення. До найбільш важливих із них варто віднести:
- Заключний акт НБСЄ (закріплені загальні політико-правові підходи до вирішення проблем захисту навколишнього середовища в масштабах європейського регіону) 1975 p.;
- Угода про взаємодію у сфері екології й охорони навколишнього і природного середовища в рамках СНД 1992 p.;
- Угода країн АСЕАН щодо охорони природи і природних ресурсів 1985 р.
Як уже відзначалося, з огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї або іншої групи об'єктів навколишнього середовища і необхідність дійового втручання з метою відвернення незворотних шкідливих наслідків розвивається практика прийняття міжнародно-правових актів спеціального значення (характеру). З-поміж таких документів можна відзначити:
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 p.;
- Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.;
- Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення 1992 p.;
- Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню суден 1973-1978 pp.
В основі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища лежать загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, які, поряд з іншими функціями, координують дії суб'єктів міжнародного права, і насамперед держав, у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.
Принципи суверенної рівності держав, співробітництва, мирного вирішення суперечок, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, невтручання, поваги до прав людини та ін. прямо і безпосередньо впливають на вирішення питань охорони навколишнього середовища. Цей вплив виявляється в тому, що загальновизнані принципи, маючи вищу юридичну чинність, зобов'язують держави в умовах розширення масштабів забруднення і перенесення його за межі держави, а також забруднення територій із міжнародним режимом вживати ефективних заходів щодо його недопущення, скорочення і щодо зберігання під контролем просторів, на яких вони здійснюють свою правомірну діяльність.
Поряд з активною дією в міжнародному праві навколишнього середовища не тільки основних, але й загальних принципів сучасного міжнародного права, право навколишнього середовища має і свої специфічні спеціальні принципи.
Серед таких принципів, насамперед, варто назвати такий найважливіший узагальнюючий принцип, як принцип охорони навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Цей принцип, який є поки що центральним галузевим, має дуже вагомі підстави для визнання його як одного з основних принципів сучасного міжнародного права.
Серед інших спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища слід відзначити:
- принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку;
- принцип екологічно обгрунтованого раціонального використання природних ресурсів;
- принцип неприпустимості радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
- принцип заборони воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
- принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;
- принцип захисту екологічних систем Світового океану.
Формулювання всіх цих принципів, з одного боку, говорять самі
Поряд із цим, щодо принципу захисту екологічних систем Світового океану варто дати невеликий коментар.
З одного боку, Світовий океан являє собою одне ціле, з іншого - він розділений на цілком визначені, чітко окреслені простори, де діють надто відмінні один від одного правові режими (наприклад, територіальне море, економічні зони, відкриті моря). Що стосується територіального моря й економічних зон, то вони в економічному відношенні повністю перебувають під безпосереднім контролем-і відповідальністю прибережних держав, у той час як води відкритого моря є простором, у якому діє міжнародний правовий режим і який розглядається як спільна спадщина людства, і внаслідок цього має використовуватися на його благо.
З огляду на це і беручи до уваги те, що цей простір надто великий і займає близько 40 % поверхні нашої планети, здається дещо нелогічним, що в умовах величезного значення вод відкритого моря у вирішенні загальної екологічної проблеми світового океану і дуже детальної правової регламентації його правового статусу і режиму, серед основних принципів, що регулюють використання вод відкритого моря, немає принципу, який би стояв на сторожі його екологічного захисту. У цьому виявляється певна нелогічність. У загальному плані, відносно всього Світового океану, принцип екологічного захисту є, а що стосується вод відкритого моря, де він необхідний насамперед, то тут увага на екологічний захист формулюванням спеціального принципу не акцентується.
