Горлач Філософія (2001)

Одна з ортодоксальних систем філософії Стародавньої Індії -санкх'я склалася близько І ст. н. є. За переказами, засновник філософії санкх'я - Капіла, який жив приблизно не пізніше VII ст. н. є. Капіла - особа легендарна. Його називали сином Брахми, втіленням богів Вішну і Агні. Найдавніші джерела санкх'я, що дійшли до сучасності, - Санкх'я-карика ішвара-Кришни. Будучи дуалістичним ученням, санкх'я визнає існування у Всесвіті двох першопочатків: матеріального - пракриті (матерії, природи) і духовного - пуруші (свідомості). Свідомість (пуруша) не є ні Богом-творцем, ні світовим духом, а є вічною, незмінною індивідуальною свідомістю, що споглядає хід життя живої істоти, де перебуває і процес еволюції всього Всесвіту. Матеріальний початок постійно змінюється і розвивається, підпорядкований закону причинно-наслідкового зв'язку. Усі видозміни матеріального початку залежать від того, у якому співвідношенні представлені три гуни - основні матеріальні якості: саттва (ясність, чистота), тамас (інертність) та раджас (активність). Поєднання гун зумовлює всю різноманітність природи. Контакт матеріального (пракриті) з духовним (пурушею) - це початок еволюції індивіда і Всесвіту.

Найважливішим досягненням філософії санкх'я стала онтологія -учення про буття, що

розглядає двадцять чотири найголовніших принципи побудови світу. За вченням про буття, всі речі у світі, включаючи і свідомість, мають три загальних властивості: здатність викликати задоволення, страждання і байдужість. Такі властивості - гуни - називають відповідно саттва, раджас, тамас. Поняття саттва - те, що реальне, те, що існує. Саттва — здатність об'єктивної реальності сприйматися свідомістю, почуттями, інтелектом. Прихильники санкх'я розуміли саттву як необхідну умову добра, задоволення, знання, ясності. Раджас - спонукаючий початок, джерело діяльності, з ним пов'язують збудження, неспокій, є причиною прагнення до влади і насолоди. Тамас - початок пасивний і негативний, стримує дії, породжує байдужість, апатію. За природою тамас протилежний саттві і раджасу. Усі три гуни (саттва, раджас, тамас), за санкх'єю, складають внутрішню єдність світу і є в усіх речах. І хоча жодна з гун не може нічого створити без участі двох інших, їх внесок у походження того чи іншого об'єкта може бути різним. Інакше кажучи, природа речі визначається переважаючою гуною. Завдяки гунам стала можливою класифікація усіх об'єктів світу. Прихильники санкх'я розуміли, якщо усі речі суть лише поєднання гун, то слід припустити такий стан світу, в якому ще не виникли речі або вже не існують. Таке становище мислилося як рівновага гун, деяка однорідна маса гун. Становище рівноваги гун називається у санкх'ї «Пракриті» - матерія.



Будучи станом рівноваги гун, матеріальне (пракриті) мислиться як всеохоплююча можливість породження непроявленого (ав'яктаму). Проте пракриті не єдина первісна реальність санх'яїків. Пракриті активна, але позбавлена свідомості. Щоб виник світ з усією його складною організацією, має бути реальність, суть якої складає свідомість. Такою реальністю у філософії санкх'я є духовна свідомість (пуруша Я або Душа). Лише контакт свідомості духовного і матеріального ~ дійсна причина виникнення світу. Контакт (саньйога) має концептуальне значення в ученні санкх'я. Контакт не тільки початок процесу еволюції, але й необхідна умова перетворення матеріального (пракриті) в реальність руху і життя світу. Разом з тим контакт розкриває і відмінність матерії і душі.

Зіткнення душі і матерії, вчить санкх'я, порушує рівновагу гун, дає початок розвитку еволюції світу. Розгортання видимої різноманітності зовнішнього світу не є лише комбінацією сліпих механічних сил, а свідомий процес духовного (досвід пуруші). Матерія на всіх етапах еволюції, починаючи з великої єдності (Махат) і закінчуючи утворенням фізичних елементів, за санкх'єю, надає духу досвід -можливість насолоджуватися і страждати. Тим самим матерія служить кінцевій меті — припиненню усіх страждань, звільненню людини. Духовне (свідомість), будучи суб'єктом будь-якого досвіду, залишається трансцендентним відносно нього, тобто духовне (свідомість), вище за будь-яку активність і зміни. Змінюються лише матерія та її продукти: тіло, почуття, свідомість. Свідомість (духовне) — безкінечна всепроникаюча реальність, не зумовлена простором і часом суть духовного буття людини. Причина помилок, за санкх'єю, коріниться у хибному ототожненні реальності з активністю свідомості, в результаті чого Душа усвідомлюється як така, що мислить, відчуває, страждає. Саме помилкове розуміння суті Душі, стверджує санкх'я, основна причина прив'язаності Душі до світу -джерело страждань. Усунення страждань можливе лише на шляху набуття знання істинної природи духовного (свідомості), розуміючи його принципову відмінність від світу речей і духовного досвіду. Якщо усвідомлюється, що Я (Душа) не є духом, що народжується < і помирає, то можливе звільнення від усіх нещасть і страждань. Дух, що досяг звільнення, більше не зазнає мінливості долі, як тіло і почуття, а спокійно існує у самому собі як безсторонній свідок драми життя. Так і матерія, виконавши свою місію, припиняє дальше розгортання. У «Санкх'я-кариці» говориться: відбувається подібне до того, як танцюристка після виступу перед глядачем припиняє танцювати і йде, так і матерія припиняє діяти і розгортати світ.

Психологічна спрямованість учення про буття (санкх'я) знайшла дальший розвиток у філософії йоги.