Анцелевич Міжнародне право (2003)
Юридична природа міжнародного права
Міжнародне право, виступаючи як координатор і регулятор міжнародних відносин, у той же час може характеризуватися як юридична форма міжнародних (міждержавних) відносин. Його мета - забезпечувати узгодженість, правомірність і обов'язковість дій держав. Саме в цьому виявляються джерела юридичної природи міжнародного права. Юридичний характер різноманітних міжнародних відносин на сучасному етапі найбільш яскраво демонструє Статут ООН, який значно розширив сферу імперативних норм і сформував основні принципи сучасного міжнародного права.
У зв'язку з вживанням терміну "юридична", слід зазначити, що тлумачення цього терміну не завжди знаходить достатньо аргументоване пояснення. Тому, не претендуючи на досконалість, можна відзначити, що деяка ясність у цьому питанні виявляється при використанні історичного методу тлумачення. Термін "юридична" походить від латинських слів "юс" - закон, справедливість, "юстиція" -правосуддя, справедливість, "юрисдикція" - суд, судочинство, повноваження вирішувати які-небудь питання в галузі права, "юридизація" надання якимось фактам або відносинам правового характеру. Юридизація відносин передбачає обтяження відносин наявністю прав і обов'язків та відповідальності суб'єктів. Звідси укоренився вислів "юридична", який у загальному плані рівнозначний вислову "правова" і передбачає визначення або наявність прав, обов'язків і відповідальності учасників правовідносин, встановлених у певному порядку.
Отже, юридична природа міжнародного права (тобто, його правова сутність) виявляється в його здатності визначати права, обов'язки і відповідальність суб'єктів міжнародного права (зокрема держав), а також, у необхідних випадках, служити обґрунтуванням при оцінці дій, фактів, визначенні санкцій та в інших ситуаціях і процедурах правового характеру.
Підкреслюючи юридичну природу міжнародного права, слід зазначити, що в сфері його дії права означають можливість суб'єктів користуватися встановленими правилами у своїх інтересах, обов'язки означають зобов'язання дотримуватись цих правил і не перешкоджати правомірному правокористуванню іншим суб'єктам, відповідальність означає необхідність і обов'язок відповідати за свої неправомірні дії у визначених міжнародним правом межах.
Юридична природа міжнародного права вельми чітко виявляється в порівнянні міжнародно-правових норм, які існують в обігу на міжнародній арені, з іншими нормами - моральними, політичними, економічними, етичними, релігійними, ритуальними та ін. Подібні норми не є юридичними, оскільки процес їх утворення і, тим більше, наслідки їх недотримання зовсім інші і їх можна в загальному плані характеризувати як звичаї, традиції, звички і т.д. Ще більш чітко юридична природа міжнародного права виявляється в її порівнянні з юридичною природою національного права, і особливо у розходженні механізмів реалізації норм міжнародного права. На міжнародній арені процес утворення юридичної природи норм у плані міжнародного права передбачає чітко встановлені міжнародні процедури. Ці процедури в загальному плані можна представити як дві стадії одного процесу утворення юридичної природи міжнародного права:
1. Народження проекту норм міжнародного права, його обговорення та узгодження воль суб'єктів міжнародного права.
2. Закріплення погоджених воль шляхом голосування і формальне оформлення документа.
Ці процедури на практиці деталізуються і, відповідно до їхньої послідовності, являють таке:
1. Правова ініціатива (пропозиція встановити правило, норму, комплекс норм). ,.
2. Обговорення правової ініціативи у робочому порядку на переговорах і її експертна оцінка юристами.
3. Узгодження воль держав як суб'єктів міжнародного права на міжнародному форумі, уповноваженому для створення норм міжнародного права.
4. Парафування узгоджених воль уповноваженими представниками суб'єктів міжнародного права.
5. Закріплення узгоджених воль держав голосуванням.
6. Підписання документа, що містить виклад узгоджених воль держав, прийнятих у процесі голосування, які набувають значення міжнародно-правового акта.
7. Ратифікація міжнародно-правового акта і вступ його в силу.
Дана практика народження міжнародно-правової норми одержала
закріплення в процесуальних нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.
Однак при цьому слід зазначити, що у всьому цьому складному процесі найважливішою процедурою є узгодження воль держав.
Деякі авторитети міжнародного права називають процес узгодження збігом воль і в зв'язку з цим заявляють, що "немає міжнародного права без збігу воль". У числі таких авторів можна назвати К. Штруппа, Ч. Хайда, Ш. Руссо. Останній, зокрема, писав: "Міжнародне право в цілому має своєю основою не індивідуальну суверенну волю держав.., а волі держав, що збігаються" .
Погодившись із цим у принципі, варто, однак, відзначити, що для найбільш точної характеристики юридичної природи сучасного міжнародного права характерний не збіг воль, а їх узгодження, що досягається ціною певних взаємних поступок, які породжують певний компроміс. Це красномовно підтвердилося під час обговорення і прийняття Конвенції ООН із морського права 1982 р.
Саме цей процес породжує юридичну природу норм, які потім включаються у загальну систему міжнародного права.
З'явившись на світ у подібний спосіб, міжнародно-правова норма (комплекс норм) виступає як юридична форма міжнародних відносин. Вона визначає рамки поведінки держав, обсяг їх прав, обов'язків і відповідальності, і тим самим координує міжнародні відносини, тобто, погоджує їх з урахуванням вимог міжнародного права.
Необхідною якістю, котра переконливо обумовлює юридичну природу міжнародного права, є юридично обов'язкова сила його норм.
Юридично обов'язкова сила норм міжнародного права ніби передбачається при народженні основного компонента його юридичної природи - моменту узгодження воль держав, - і отже, є невід'ємним елементом юридичної природи міжнародного права.
І.І.Лукашук у зв'язку з цим відзначає, що "при створенні норм є ніби дві угоди. Одна - щодо змісту норми, друга - про надання їй юридично обов'язкової сили"2.
При подальшому вивченні права уявлення про його юридичну природу буде постійно поглиблюватись, особливо у таких темах, як основні принципи міжнародного права, джерела міжнародного права, механізм міжнародного правового регулювання, право міжнародних договорів, міжнародно-правова відповідальність та ін.
У зв'язку з вживанням терміну "юридична", слід зазначити, що тлумачення цього терміну не завжди знаходить достатньо аргументоване пояснення. Тому, не претендуючи на досконалість, можна відзначити, що деяка ясність у цьому питанні виявляється при використанні історичного методу тлумачення. Термін "юридична" походить від латинських слів "юс" - закон, справедливість, "юстиція" -правосуддя, справедливість, "юрисдикція" - суд, судочинство, повноваження вирішувати які-небудь питання в галузі права, "юридизація" надання якимось фактам або відносинам правового характеру. Юридизація відносин передбачає обтяження відносин наявністю прав і обов'язків та відповідальності суб'єктів. Звідси укоренився вислів "юридична", який у загальному плані рівнозначний вислову "правова" і передбачає визначення або наявність прав, обов'язків і відповідальності учасників правовідносин, встановлених у певному порядку.
Отже, юридична природа міжнародного права (тобто, його правова сутність) виявляється в його здатності визначати права, обов'язки і відповідальність суб'єктів міжнародного права (зокрема держав), а також, у необхідних випадках, служити обґрунтуванням при оцінці дій, фактів, визначенні санкцій та в інших ситуаціях і процедурах правового характеру.
Підкреслюючи юридичну природу міжнародного права, слід зазначити, що в сфері його дії права означають можливість суб'єктів користуватися встановленими правилами у своїх інтересах, обов'язки означають зобов'язання дотримуватись цих правил і не перешкоджати правомірному правокористуванню іншим суб'єктам, відповідальність означає необхідність і обов'язок відповідати за свої неправомірні дії у визначених міжнародним правом межах.
Юридична природа міжнародного права вельми чітко виявляється в порівнянні міжнародно-правових норм, які існують в обігу на міжнародній арені, з іншими нормами - моральними, політичними, економічними, етичними, релігійними, ритуальними та ін. Подібні норми не є юридичними, оскільки процес їх утворення і, тим більше, наслідки їх недотримання зовсім інші і їх можна в загальному плані характеризувати як звичаї, традиції, звички і т.д. Ще більш чітко юридична природа міжнародного права виявляється в її порівнянні з юридичною природою національного права, і особливо у розходженні механізмів реалізації норм міжнародного права. На міжнародній арені процес утворення юридичної природи норм у плані міжнародного права передбачає чітко встановлені міжнародні процедури. Ці процедури в загальному плані можна представити як дві стадії одного процесу утворення юридичної природи міжнародного права:
1. Народження проекту норм міжнародного права, його обговорення та узгодження воль суб'єктів міжнародного права.
2. Закріплення погоджених воль шляхом голосування і формальне оформлення документа.
Ці процедури на практиці деталізуються і, відповідно до їхньої послідовності, являють таке:
1. Правова ініціатива (пропозиція встановити правило, норму, комплекс норм). ,.
2. Обговорення правової ініціативи у робочому порядку на переговорах і її експертна оцінка юристами.
4. Парафування узгоджених воль уповноваженими представниками суб'єктів міжнародного права.
5. Закріплення узгоджених воль держав голосуванням.
6. Підписання документа, що містить виклад узгоджених воль держав, прийнятих у процесі голосування, які набувають значення міжнародно-правового акта.
7. Ратифікація міжнародно-правового акта і вступ його в силу.
Дана практика народження міжнародно-правової норми одержала
закріплення в процесуальних нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.
Однак при цьому слід зазначити, що у всьому цьому складному процесі найважливішою процедурою є узгодження воль держав.
Деякі авторитети міжнародного права називають процес узгодження збігом воль і в зв'язку з цим заявляють, що "немає міжнародного права без збігу воль". У числі таких авторів можна назвати К. Штруппа, Ч. Хайда, Ш. Руссо. Останній, зокрема, писав: "Міжнародне право в цілому має своєю основою не індивідуальну суверенну волю держав.., а волі держав, що збігаються" .
Погодившись із цим у принципі, варто, однак, відзначити, що для найбільш точної характеристики юридичної природи сучасного міжнародного права характерний не збіг воль, а їх узгодження, що досягається ціною певних взаємних поступок, які породжують певний компроміс. Це красномовно підтвердилося під час обговорення і прийняття Конвенції ООН із морського права 1982 р.
Саме цей процес породжує юридичну природу норм, які потім включаються у загальну систему міжнародного права.
З'явившись на світ у подібний спосіб, міжнародно-правова норма (комплекс норм) виступає як юридична форма міжнародних відносин. Вона визначає рамки поведінки держав, обсяг їх прав, обов'язків і відповідальності, і тим самим координує міжнародні відносини, тобто, погоджує їх з урахуванням вимог міжнародного права.
Необхідною якістю, котра переконливо обумовлює юридичну природу міжнародного права, є юридично обов'язкова сила його норм.
Юридично обов'язкова сила норм міжнародного права ніби передбачається при народженні основного компонента його юридичної природи - моменту узгодження воль держав, - і отже, є невід'ємним елементом юридичної природи міжнародного права.
І.І.Лукашук у зв'язку з цим відзначає, що "при створенні норм є ніби дві угоди. Одна - щодо змісту норми, друга - про надання їй юридично обов'язкової сили"2.
