Анцелевич Міжнародне право (2003)

Антарктика

Правове положення Антарктики все більше й більше хвилює людство у зв'язку з підвищенням її значення в життєдіяльності нашої планети в цілому, і зокрема України, оскільки Україна бере активну участь у вивченні й освоєнні шостого континенту Землі і має там свою науково-дослідну станцію "Академік Вернадський".

На цій станції постійно працюють українські дослідники Антарктики. Правовий статус Антарктики вперше в офіційному міжнародно-правовому порядку був визначений у 1959 р. на Вашингтонській конференції представників дванадцяти держав, на якій був укладений Договір про Антарктику.

Відповідно до цього Договору, правовий статус Антарктики визначають такі основні положення:

- просторова сфера Антарктики визначається районом, розташованим південніше 60-ї паралелі південної широти (ст. VI);

- Антарктика оголошується демілітаризованою і нейтралізованою зоною, й у ній заборонені "будь-які заходи воєнного характеру" (ст. І);

- в Антарктиці оголошується свобода наукових досліджень (ст. II);

- всі територіальні претензії в Антарктиці, які існували до укладення Договору 1959 року, заморожуються на весь час дії Договору (ст. IV).

Для розширення політико-правового світогляду не зайвим буде коментар до цих положень.

З початку 20-го століття у міру проникнення в Антарктику європейців і американців односторонніми заявами різних держав став поширюватися на її простори суверенітет цих держав. Особливо активно у цьому плані діяла Великобританія, яка ще в 1908 р. заявила, а потім у 1917 році підтвердила заяву про поширення свого суверенітету на всі антарктичні території, розташовані на південь від 50-ї паралелі й обмежені 20° і 50° західної довготи, а також території, розташовані на південь від 58-ї паралелі й обмежені 50° і 80° західної довготи. У 1923 році Великобританія розширила свої територіальні домагання в Антарктиці. Це підштовхнуло до аналогічних дій і інші держави: Францію, Норвегію, Аргентину, Чилі, і пізніше - США. Тому при укладанні Договору 1959 р. була обумовлена необхідність призупинення (заморожування) територіальних домагань в Антарктиці.

У процесі проведення Міжнародного геофізичного року (1957-1958 pp.) було організовано активне міжнародне співробітництво у вивченні Антарктики, що дало можливість домогтися значних наукових результатів і продемонструвало ефективність спільних міжнародних наукових досліджень, а також велике значення Антарктики для життєдіяльності всієї планети. Це, у свою чергу, обумовило можливість і необхідність проголошення в Антарктиці свободи наукових досліджень і показало всьому світу життєву потребу такої свободи у водах Світового океану.

Варте уваги і те, що в числі основних положень Договору про Антарктику 1959 p., які визначають правовий статус Антарктичних просторів, є положення про їхню демілітаризацію і нейтралізацію. У самому Договорі терміни "демілітаризація" і "нейтралізація" не вживаються, проте наявні у ньому заборони у сфері воєнної галузі красномовно свідчать про те, що, санкціонуючи такі заборони, учасники Вашингтонської конференції мали цілком певні наміри - виключити шостий континент нашої планети зі сфери будь-якої діяльності воєнного характеру. Причому, заборони, прийняті учасниками Вашингтонської конференції, свідчать про те, що стосовно Антарктики була розпочата повна демілітаризація, оскільки заборонялися будь-які воєнні заходи і використання будь-яких видів зброї, у тому числі, і насамперед, проведення будь-яких ядерних вибухів.

У зв'язку з цим, варто підкреслити, що одночасно з повною демілітаризацією санкціонувалась і нейтралізація Антарктики. Це підтверджується як зазначеними заборонами, так і забороною створення в Антарктиці будь-яких воєнних укріплень.

Звертається увага також на дещо незвичний для міжнародного права метод визначення просторової сфери, на яку поширюється правовий статус Антарктики. В умовах відсутності в цьому величезному регіоні потреби в таких поняттях як прямі вихідні лінії, внутрішні морські води, територіальне море, континентальний шельф та ін., учасники Вашингтонської конференції використовували одне із суто океанографічних понять - лінію антарктичної конвергенції, яка є геофізичною межею Антарктики, де відбувається злиття теплих північних і холодних південних потоків вод.

Ця лінія приблизно збігається з лінією 60-ї паралелі, котрою й обмежується просторова сфера Договору про Антарктику 1959 р.

У Договорі про Антарктику 1959 р. також визначений правовий режим використання Антарктики.

До основних положень цього режиму належать:

- регламентація діяльності держав по забезпеченню режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики (ст. 1);

- регламентація науково-дослідної діяльності в Антарктиці (ст. II);

- розвиток міжнародного співробітництва по освоєнню і використанню Антарктики (ст. III);

- регламентація заборони ядерних вибухів, вилучення радіоактивних матеріалів в Антарктиці (ст. V);

- регламентація контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. (ст. VII);

- визначення обсягу національної юрисдикції держав на території Антарктики (ст. VIII);

- визначення кола заходів щодо різноманітних видів діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. в Антарктиці (ст. IX).

Відзначивши ці, основні, положення правового режиму освоєння і використання Антарктики, варто усвідомити, що кожне з них припускає певний (часом дуже об'ємний) комплекс конкретних дій, що забороняються, що дозволяються або що рекомендуються як Договором 1959 p., так і іншими правовими актами, виданими в розвиток правового режиму освоєння і використання Антарктики.

Так, у сфері регламентації дій по забезпеченню режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики заборона заходів даного характеру передбачає, на підставі ст. І Договору, заборону створення воєнних баз і укріплень, проведення воєнних маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Разом із тим ці положення не перешкоджають "використанню військового персоналу або оснащення для наукових досліджень чи для будь-яких інших мирних цілей". Це означає, що, якщо військовий корабель іде в Антарктику з метою доставки туди науково-дослідного персоналу полярників, устаткування для науково-дослідних станцій, продовольства або з іншими подібними мирними цілями, його поява в Антарктиці правомірна. У всіх інших випадках перетинання військовими кораблями 60-ї паралелі південної широти неприпустиме.

У сфері регламентації .науково-дослідної діяльності в Антарктиці варто враховувати, що за науково-дослідною діяльністю в Антарктиці визнається міжнародно-правовий примат перед всіма іншими видами діяльності. При цьому, суворій регламентації підлягають методи, способи і засоби науково-дослідної діяльності. Метою цієї регламентації є недопущення привнесення в навколишнє природне середовище Антарктики речовин і організмів, здатних заподіяти їй шкоду. До того ж, варто мати на увазі, що ніякі науково-дослідні роботи в Антарктиці на підставі ст. IV Договору 1959 р. не створюють правової основи для яких-небудь претензій на будь-яку частину антарктичних просторів.

У сфері правової регламентації розвитку міжнародного співробітництва на підставі статей II і III Договору передбачається, що це співробітництво повинне розвиватися, насамперед, у науково-дослідній сфері і його практичний вияв повинен іти по лінії:

- виробництва обміну інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці;

- виробництва обміну науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями;

- виробництва обміну даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці і забезпечення вільного доступу до них.

При цьому рекомендується і заохочується встановлення відносин ділового співробітництва з усіма міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес у науковому або технічному відношенні.

У сфері регламентації заборони ядерних вибухів і вилучення радіоактивних матеріалів варто мати на увазі, що Договір 1959 р. припускає в статті V можливість використання ядерної енергетики в Антарктиці, проте для цього потрібні особливі міжнародні угоди і спеціально встановлені правила.

У сфері регламентації контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. передбачається:

- право держав - учасниць Договору 1959 р. призначати своїх спостерігачів для проведення будь-якої інспекції, що передбачається Договором;

- право спостерігача на доступ у будь-який час і в будь-якому районі Антарктики;

- право спостереження з повітря в будь-який час і в будь-якому районі Антарктики;

- обов'язок усіх держав»- учасниць Договору 1959 р. інформувати інших учасників про всі експедиції в Антарктику, про всі свої станції в Антарктиці і про будь-який військовий персонал або оснащення, призначені для направлення в Антарктику.

У сфері визначення обсягу національної юрисдикції держав в Антарктиці на підставі ст. VIII визначається, що в сферу цієї юрисдикції включаються:

- спостерігачі, які є громадянами держав, що їх призначили;

- члени наукового персоналу, які є громадянами держав, що їх направили в Антарктику;

- персонал, що супроводжує вищезазначених осіб, який складається з громадян держав, що їх направили.

У поняття обсягу юрисдикції входить право держави вирішувати відповідно до свого національного законодавства усі питання, пов'язані з діями або недоглядами, що мали місце під час перебування її громадян в Антарктиці для здійснення своїх функцій.

У сфері визначення кола заходів щодо різних видів діяльності держав - учасників Договору 1959 р. в Антарктиці слід зазначити, що на підставі ст. VII Договору в це коло включаються заходи, які передбачають:

- використання Антарктики тільки в мирних цілях;

- сприяння науковим дослідженням в Антарктиці;

- сприяння науковому співробітництву в Антарктиці;

- сприяння здійсненню прав інспекції в Антарктиці;

- здійснення юрисдикції в Антарктиці;

- охорону і збереження живих ресурсів Антарктики.

При вивченні питання про правовий режим освоєння і використання Антарктики варто знати, що Договір про Антарктику був укладений у часи, коли ще знання Антарктики було дуже обмеженим і коло держав учасниць Договору порівняно вузьке. Проте Договір 1959 р. прикував до себе увагу людства і послужив гарною правовою основою для подальшого розвитку правової регламентації освоєння і використання шостого континенту планети. До Договору почали активно приєднуватися інші держави, що, у свою чергу, активізувало роботу передбаченої в ст. IX Договору Консультативної наради країн - учасниць Договору. В процесі роботи Консультативних нарад, що збиралися один раз у два роки, вироблялися рекомендації з питань освоєння і використання просторів і ресурсів Антарктики.