Анцелевич Міжнародне право (2003)

Правове забезпечення дотримання прав і свобод громадян

У загальній системі права Європейського Союзу питання про забезпечення дотримання прав і свобод людини уявляється як питання основного значення. Таке судження обумовлене тим, що вирішення цього питання почало формуватися раніше появи і вирішення інших правових проблем, і з огляду на обставини, що складалися, на їх вирішення так чи інакше впливало вирішення проблем забезпечення прав і свобод громадянина.

Спробуємо це обґрунтувати.

Як відомо, 4 листопада 1950 р. у Римі була прийнята Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Уряди держав, що підписали цю Конвенцію, були членами Ради Європи, створеної в травні 1949 р. Основна мета цієї європейської організації, як це випливає зі ст. 1 її Статуту, формувалася як "досягнення єднання між її членами для збереження і втілення в життя ідеалів і принципів, що є їх загальним надбанням, а також сприяння їх економічному і соціальному прогресу".

З огляду на це, в преамбулі Римської конвенції 1950 р. підкреслювалося, що досягненню загального більшого об'єднання між учасниками Конвенції буде сприяти дотримання і подальше здійснення прав і основних свобод людини.

Далі в Преамбулі зазначалося, що учасники Конвенції сповнені рішучості дотримуватись єдиних думок і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі та верховенстві права зробити перші кроки для забезпечення колективного здійснення відомих прав, проголошених у Загальній декларації (Г.А. - Загальної декларації прав людини 1948 p.).

Таким чином, цілі, проголошені учасниками Римської конвенції про захист прав і основних свобод людини, з урахуванням того, що ці учасники в результаті стали основними первісними учасниками Римського договору 1957 p., уявляються, якщо можна так висловитися, певною правовою основою формування найважливіших принципів права Європейського Союзу.

Аналіз основних положень першого розділу Римської конвенції 1950 р. підтверджує це. В основі лежать вимоги Загальної декларації прав людини 1948 p., і зокрема підкреслюється, що право людини на життя, честь і гідність захищаються законом, забороняється примусова праця. Воля й особиста недоторканність, а також свобода думки, совісті та релігії зведені в ранг вищих демократичних цінностей.

Одночасно з проголошенням цих та інших прав і свобод, у Римській конвенції 1950 р. звертається особлива увага (і це варто підкреслити) на створення дійового механізму реалізації проголошуваних прав і свобод людини. Про це свідчать положення ст. 6, що визначає "Право на справедливість судового розгляду", ст. 13 - "Право на ефективний засіб правого захисту", а також ст. 14 - "Заборони дискримінації"'.

Цей механізм був істотно підкріплений створенням при Європейському Союзі Європейської комісії з прав людини і Європейського суду з прав людини. Ці органи виявили себе як дуже діючі й ефективні в питаннях захисту прав і свободи людини на всьому правовому просторі Європейського Союзу, що значною мірою сприяє зміцненню і розвитку правопорядку в цьому Союзі взагалі, і його права, зокрема.