Кремень Політологія

6. Політична думка в європі кінець XVIII - XIX ст.

Друга половина XVIII ст. дуже істотна для ідеї просвітницького абсолютизму. Саме тоді в Росії починають формуватися капіталістичні відносини, проявляються тенденції деякого під! несення економіки в центрі Росії, на Уралі, в Україні - в Донбасі і Придніпров'ї, що згодом веде до різких суперечностей з існуючокі суспільно-політичною системою, з феодально-кріпосницькими від! носинами. Розгортається рух селянства. Наростають суперечності міяі дворянами-поміщиками і селянами. Йде ідейна поляризація в сфері політичної думки. В пошуках нових засобів політичного впливу на! суспільство російське дворянство звертається до ідеї просвітниць* кого абсолютизму. Особливо енергійно ідея просвітницького абсоі лютизму насаджується в період правління Катерини II. Утворюєтьі ся «Комісія по написанню проекту нового Уложення». До її склад}! увійшли вибрані депутати від дворян, міст, урядових установ, коза| ків, деяких категорій особисто вільних селян. В написаному Катери! ною II Наказі для депутатів знайшло найбільш концентроване відобі раження теорії просвітницького абсолютизму. Хоча при написанні Наказу використано праці просвітників Західної Європи, імператриі ця Катерина II прагнула дати власну інтерпретацію ідеям просвіті ництва, проголошує себе прихильницею теорії природного права 1 суспільного договору. Та головне відсутнє в Наказі -необхідність по! годження позитивного права з природою Людини, тобто ліквідувати становий устрій, забезпечити юридичну рівність громадян, свободи совісті і свободу договору, відчуття і ідея народного суверенітету! Метою держави оголошується «загальне благо», що має забезпечу! ватись мудрим управлінням монарха.

Тоді ж в Росії формується самостійний напрям політичної дум киї представники якого, наполягаючи на збереженні незмінно феодально-кріпосницьких порядків, виступати іноді проти Просвітництва, критикували окремі прояви жорстокості політики самодержавства. Політика абсолютизму, що відповідала інтересам дворянства, іноді не повністю відповідала настроям і побажанням частини верхівки класу феодалів. Родовита знать незадоволена самодурством, зазнайством і свавіллям фаворитів - тимчасових правителів. Родовита знать відчувала обділеною в державних справах, почестях та призначеннях, з її середовища лунали скетчі на нахабство, грубість і наглість фаворитів, роздратованість на те, що «знатність затьмарюється фавором», що діє «більше сила персони, аніж влада місць державних». Особливість феодально-аристократичної ідеології - спроби використати передову ідеологію просвітництва для критики реакційного абсолютизму. Відомий ідеолог родовитої аристократії - князь Михайло Щербатов (1730 - 1790 рр.), звертаючись до історії економіки, політики, етики, виступає захисником кріпосництва, малюючи ідилічну картину взаємовідносин між поміщиком і селянином. Відстоюючи кріпосне право, стверджував, що поміщики уступають селянам більшу частину землі для життя, доглядають за їх дітьми як за своїми. Скасування ж кріпосного права приведе до розорення дворянства. Порівнюючи існуючі в Росії феодально-кріпосницькі порядки з порядками найрозвинутіших країн Європи, або з передовими теоріями країн, що переживали кризу феодалізму, окремі представники освічених станів висловлювали критичні міркування про зловживання кріпосним правом, ставили питання про здійснення в Росії хоча б частини ідей Просвітництва. Але палка ворожнеча до кріпосного права і всіх його породжень, відстоювання інтересів народу, переважно селянства, властиві тільки революційно-демократичним теоріям Олександра Миколаєвича Радищева. Інші мислителі в програмних висновках обмежувались критикою зловживань кріпосним правом. Визначний гуманіст Микола Іванович Новіков (1744-1818pp.) викривав пороки тодішнього суспільства, свавілля і хабарництво чиновників і суддів, казнокрадство, низькопоклонство дворян перед зарубіжжям. Та він не виступав проти кріпосництва як системи, вважаючи його становою будовою суспільства, неминучим наслідком і формою поділу праці. Та розклад феодально-кріпосницького ладу в Росії, що почався, загострення класових суперечностей обумовили розвиток політико-правової ідеології.

Після здійснення буржуазних революцій у Франції та інших країнах Європи розвиток капіталістичних відносин пішов ще швидше. Захопивши владу, буржуазія вивільнила промислове виробництво з феодальних пут. Перехід до машинного виробництва [це більше сприяв зростанню промисловості, розвитку ринкових відносин. Для розвитку промислового виробництва створювали широкі можливості і зростаючі прибутки підприємців, які прагнули до збагачення і нагромадження капіталів. Дедалі більше поляризується суспільство на багатих і бідних: на одному полюсі суспільства піднімається клас буржуазії, а на другому внаслідок розорення реміїИ ників і селян - росте клас найманих робітників, позбавлених власИ ності і засобів виробництва. Буржуазні революції у Франції, Англія Італії та інших країнах Європи не принесли суспільству обіцяного! загального братства, рівності і щастя благовлаштованого життя.

Зростаюча зневіра в буржуазній дійсності, марні мрії робочого люду про інше, справедливе, гуманне майбутнє привели до появи в] Західній Європі соціалістичних систем Сен-Сімона, Фур'є, Оуена -1 особливого напрямку в соціально-політичній думці - критично-уто-1 пічного соціалізму. Ця важливіша, найзмістовніша історична формЯ соціалістичних і політичних вчень виникає з сповненого передчути тя пориву пролетаріату до загального революційного перетворення суспільства. Політичні і соціально-економічні вчення початку XIX сн виступають як дальший і послідовніший розвиток ідей і теорій, ви-! сунутих в XVIII ст. просвітниками Франції, Англії, Італії та ін. Kpid тично-утопічний соціалізм відрізняється від попередників - соціалістичних, комуністичних та інших політичних учень тим, що його представники уже сучасники більш або менш розвинутого капітал лізму, що виявив властиві йому антагоністичні суперечності капітя лістичних відносин, найсильнішим в їх ученні стали ґрунтовна критика пороків капіталістичного суспільства, буржуазних моральнш норм і звичаїв. Суперечності між лозунгами буржуазної революці та їх фактичними результатами - початок тієї критики капіталізму що її розгорнули соціалісти-утопісти, які фактично виражали інтереси робітничого класу і твердили, що виступають в ім'я Розуму блага людства. Соціалісти вважали, що соціалізм - вираження розуі му, істини, справедливості - відкритий ними, Сен-Сімоном, Фур'єІ Оуеном, і залишилось те, чому присвятили значну частину життя переконати всіх в історичній значимості свого відкриття, насущній необхідності його реалізувати. Соціалісти-утопісти наївно гадали, щі від лихоліть бурхливого розвитку капіталізму страждають всі со.1 ціальні спільності. Анархія виробництва, безробіття, економічні кря зи, політичні перевороти, революції і реставрації, формальність прої голошених прав і свобод, війни і загарбання чужих територій - всі це зазнавало нищівної критики з позицій розуму, в ім'я загальни спільних інтересів народу. В галузі політико-правової теорії утопі' ний соціалізм зв'язував критику тодішньої держави і права з ро: криттям виявлених вад капіталістичного суспільства, що бурхлив

розвивається.

Абстрактно конструюючи соціалістичний ідеал, соціалісти-ут* пісти висловили тоді ряд геніальних догадок про співвідносний п літики і економіки, про закономірності розвитку суспільства і де{ жави. Разом з тим їх соціалізм залишався утопічним, його основне заслугою стала критика капіталізму. Соціалісти-утопісти глибокі блискуче викрили болячки і вади капіталізму, щиро прагнули до прй циново нового, розумного соціального устрою, що несе справедливість у суспільних відносинах і благо кожній людині. У своїх уявленнях про соціалізм утопісти багато в чому піднялись над сучасним їм рівнем науки про людське суспільство в усіх його сферах - економіці, політиці, ідеології. Незважаючи на ілюзії можливості збереження приватної власності (Сен-Сімон), гармонію праці і капіталу (Фур'є) для великих соціалістів-утопістів розумно організоване виробництво має базуватися на зовсім нових, колективістських і планових засадах, причому, на думку Оуена, це можуть зробити самі трудящі, без капіталістів. Якщо ж помилкою була недооцінка політичного фактору в боротьбі проти капіталізму, то цікавими виявились думки про перспективи відмирання політичних функцій влади в майбутньому суспільстві. В працях великих утопістів ідея подолання політичного відчуження вперше одержала всебічне обґрунтування. Сен-Сімон вважав відпадіння потреби в державі результатом розпливання політики в економіці, заміни управління людьми керівництвом виробничими процесами. Фур'є обґрунтував ідею поступової заміни державної влади владою ненасильницькою, тим, що неминуче гігантське зростання виробництва, досягнення справжньої свободи, гармонічного розвитку та задоволення пристрастей кожної людини за умов нового ладу. Для Оуена відмирання політичної влади - результат співпадіння суспільних і особистих інтересів в майбутньому суспільстві. Від ідей попередніх представників раннього комунізму про «відмирання держави» (Мел'є, Дешан, Марешаль) великі соціалісти-утопісти істотно відрізнялись тим, що відмирання держави ставили в залежність з промисловим прогресом, досягненнями культури і цивілізації.

Історичні заслуги соціалістів-утопістів безперечні. Консервативні, ліберальні та соціалістичні напрямки в соціальній думці кінця XVIII - початку XIX ст. ще не можна віднести до соціології, як науки про суспільство, внаслідок їх відверто неакадемічного характеру і чітко вираженої політичної тенденційності.

ХІХ обумовило розширення різноманітних соціальних і політико-правових досліджень. Однією з найважливіших стала ідея можливості передбачення розвитку соціально-політичних подій і соціальних прогнозів. Це вже не просто догадки або обережні гіпотези, що траплялось і раніше в античності, Середньовіччі, а переконання, підтверджені фактами.

Досягнення політичної економії, соціальної і моральної статистики (демографічні дослідження), фундаментальні ідеї філософії і історії про цілісність і єдність людства і загальних законів його розвитку, давали поштовх до пізнання соціального. Одним з перших відчув і висловив нові тенденції у розвитку знань про суспільство і людину відомий соціаліст-утопіст, філософ Клод Анрі Сен-Сімон, який запропонував перейти від абстрактної, описової науки про людину до реальної, надати науці про людину позитивний характер. Ідеї Сен-Сімона про науку про людину стали основою системи позитивно філософії Огюста Конта (1798'-1857pp.), який обґрунтовує прия ципи позитивізму - філософського напряму, виходячи з розумінні позитивного знання, що є науковим, а не спекулятивним, метафізичним. Уже самим поняттям «позитивний» (позитивізм) Огюст Кон/ протиставляє філософію і соціологію старим негативним уявлення^ У Огюста Конта чітка і однозначна орієнтація на природні науки з їх конкретними об'єктами і явищами, і достовірними точними метода ми. Соціологія теж абстрактна наука, що не має прикладного характеру, одна з найскладніших в системі Огюста Конта, тому що вивчає конкретний об'єкт - суспільство, людину.

В системі соціології Огюст Конт виділяє два розділи: соціальні статику і соціальну динаміку.

Соціальна статика вивчає настрої суспільства, його структури компоненти. Предмет соціальної статики є постійні природні умови існування соціальної системи. Мета соціальної статики: вивчення природного порядку (організації, структури) суспільства, де між різними елементами і складовими компонентами існує порядок (погодженість), що забезпечує рівновагу, стабільність і гармонію елементами системи. Соціальні інститути - це особливі об'єкти дослідження в соціології (сім'я, власність, держава, релігія, мова, суспільний поділ праці тощо). Соціальна статика - це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсуса). І Огюст Конт порівнює суспільство з живим opraнізмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Та розглядати функціонування будь-якого окремого органу відірвані від цілісного живого організму не можна. Тому суспільство - цілісні

система, і неможливо правильно зрозуміти суть, роль і місце в суспільному житті, окремі його структурні елементи поза його цілісністю.

Для Огюста Конта головним, висхідним у співвідношеннях і взаємодії суспільства і особи виступає суспільство, а не особа, адже не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальним природу особи. Поділяючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, соціальні інститути, Огюст Конт особливо виділяє сім'ю, державу і релігію, що відіграють важливу роль в забезпечені органічної єдності суспільства. Саме сім'я, а не індивід, становить ту одиницю, з яких і складається суспільство. Людина з народженні

переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з егоїстичним є і не егоїстичне, соціальне. І вся історія людства в Огюста Койта це поступове подолання егоїстичних нахилів людини: на радніших етапах розвитку людства явно переважали егоїстичні інстинкти людей, які потім дедалі більше долаються в міру індустріального розвитку суспільства, що потім приводить до поширення і утвердженні альтруїстичних основ, тобто готовності жертвувати заради інших. І однією з важливих функцій сім'ї стає виховання молодого покоління в дусі альтруїзму, подолання вродженого егоїзму, індивідуалізму. Спираючись на методологічні і світоглядні установки Сен-Сімоиа про суспільство і людину, Огюст Конт намагається сформулювати основний закон, що сприяє перетворенню донаукового знання про суспільство і людину в науковий закон, яко-•viv підкоряється суспільний процес.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних систем і їх зміни. Соціальна динаміка Огюста Конта - це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи певну роль у суспільному розвитку інших факторів, які Опост Конт називав вторинними (клімат, раса, приріст населення, розподіл праці) безумовний пріоритет віддавав первинним, духовним, розумовим. Тим-то характер суспільства на кожному історичному етапі і напрям його розвитку визначається «станом його розуму». Три ступені безумовного розвиткулюдства - теологічна, метафізична і позитивна - відповідають трьом стадіям історичного прогресу. Перша стадія - теологічна, охоплює стародавність і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Панування релігійного світогляду, воєнно-авторитарні, політичні режими, очолювані жерцями і військовими - ось що характерне для теологічної стадії. Друга стадія - метафізична, охоплює XIV-XVIII стст., для яких характерний перехід від одного, старого, що руйнується, суспільного порядку до нового, у зв'язку з чим таку стадію Огюст Конт називав

перехідною. У духовній сфері чільне місце займають філософія, метафізика в політичній сфері - професіонали-юристи, публіцисти, аристократи. Третя, вища стадія - позитивна, що почалася в XIX ст., разом з утвердженням позитивної наукової свідомості. За контівсь-

кою соціальною динамікою настає розквіт економіки (промисловості, ремесел), науки, а в минуле повністю відходить воєнний дух і мілітаристський спосіб панування, на місце аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої роз

робляється особливою прикладною наукою - позитивною політикою. В центрі духовного життя висуваються вчені, філософи, позитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої традиційної релігії з богом приходить позитивізм з проповіддю всезагальної любові суспільства, людства.

Перша половина XIX ст. стала рубежем соціально-політичним, в якому вироблена в історії соціальна теорія марксизму політичної і філософської думки традиція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв'язків людини і світу, а також сформульовані матеріалізмом і класичною німецькою філософією уявлення про взаємозв'язки людини і світу перестали відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. І це не випадко-во. На кінець XVIII і на початок XIX ст. склалась специфічна ситуація У розвитку світової історії. Процеси, що відбувалися в Європі, стали конкретно-історичним відображенням загальних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних процесів, що виявили об'єктивну Тенденцію становлення суспільства як цілісної системи. Тоді капіталізм утвердився як панівний спосіб виробництва в найрозвинуті ших країнах Європи. Строкатість економічного і соціального жит* тя, різноманітність дійсності, удаваний хаос, що панує в суспільно' му житті, вимагали формування, вироблення засобів орієнтації і складному світі для визначення свого ставлення до нього, визна чення мети практики. У вирішенні проблем важливу роль і мав відіграти марксизм, що став законним спадкоємцем і продовжувачем революційно-демократичних і соціалістичних традицій, які розвивалися в соціально-політичній думці Західної Європи.

Створена Карлом Марксом (1818- 1883 рр.) і Фрідріхом Енгельса» (1820-1895pp.) теорія соціально-політичного і духовного розвитку суспільства - стала базою концепції політики. Теорія системи полі» тичних відносин охоплює, по-перше, політичні відносини, що випливають з боротьби за владу і здійснення влади, появу на основі сус-пільно-економічних стосунків та зв'язків - економічних відносин, що обумовлені політичними відносинами, становлять політичну надбуї дову відповідно з формами суспільної свідомості. По-друге, хоча база! (економічна) первинна, а надбудова вторинна, надбудовні інститутів все ж відіграють активну роль в соціально-економічній базі. Політик» виступає не тільки як відображення економічних відносин, але і ям важливий інструмент їх формування. По-третє, держава є продукт клав сових суперечностей і служить інтересам економічно панівного класу! Насилля відіграє важливу роль у виникненні першого класового поді-1 лу і появу держави. Економічно панівний клас є і політично, і ідеолоі гічно панівний клас. Теорія політичної свідомості передбачає, що її лозунгом є утвердження того, що суспільне буття людей визначає їхі свідомість. По-четверте, аналіз суспільного становища класів, соціаль-І них верств є початком розуміння політичної поведінки мас, їх інтереї сів, окремих лідерів. Політика підкорена економіці і водночас є від! носна самостійність і впливає на економічні відносини, прискорюючи або уповільнюючи хід економічних процесів.

Марксизм є спроба дати відповіді на питання, поставлені ходом історії. Важливішим з них є питання про шляхи утвердженого епв хою Просвітництва ідеала вільної особи. Перші практичні кроки дої такого ідеалу показали, що система суспільних відносин, що скла! лися в результаті буржуазних революцій, далека від досконалості! потребує перетворення. Так виникла потреба в пошуку шляхів щ свободи особи через її соціальне визволення. Марксизм, по суті повністю присвячений свободі особи через її соціальне визволеним Центральною метою марксизму з'ясувати питання суті, тенденцЯ розвитку, рушійних сил і майбутнього буржуазного суспільства, всі» його інститутів з точки зору інтересів свободи людини. Суть підхоя до з'ясування держави, політики і права полягає, насамперед, в діЯ лектико-матеріалістичному розумінні держави, політики і права - утвердженні того, що базою є сукупність панівних в класовому сув пільстві виробничих відносин, в розкритті характеру взаємодії бази політичної надбудови. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя вза-,-gjii. Це означає, що політичну реальність не можна зрозуміти тільки з самої себе, що потрібно звернутися до матеріальних життєвих відносин. Такий підхід хоча і може привести до недооцінки чисто політичних явищ в суспільному розвитку, все ж дозволив по-новому подивитись на багато питань, що протягом століть хвилювали політичну думку. Ще і раніше з'ясування природи держави і права стояли на передньому краї. Політична думка, відкинувши положення про божественну природу держави, прийшла до ідеї її земного походження. Проте мислителі - попередники Маркса залишались тут, по суті, на попередніх методологічних підходах. Державу попередники Маркса розглядали як результат здійснення ідеї, тільки саму ідею приписували уже не Богу (світовому розуму, абсолютному духу), а людям. За Марксом і Енгельсом, земні основи держави лежать в матеріальних економічних відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірний результат поділу праці і зв'язаного з ним утворенням соціальних класів. Аналогічно ж Маркс і Енгельс пояснюють право, його норми, виступають не як зібрання встановлених людьми правил своєї поведінки відповідно з абстрактними уявленнями про добро і справедливість, а є юридичним відображенням і закріпленням існуючих суспільних відносин і, насамперед, тих, що є в сфері матеріального виробництва.

Фундаментом марксистського аналізу політики як суспільного явища виступає висуігуте Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом положення про суть класів, класової боротьби, як боротьби політичної, спрямованої на завоювання і утвердження влади. Якщо раніше буржуазні мислителі, а також соціалісти-утопісти теж знали про існування класів і класової боротьби, то вони не розглядали боротьбу класів як рушійну силу історії, а Карл Маркс і Фрідріх Енгельс з класових позицій підходили і до суті політичної влади, визначаючи, що політична влада - це організоване насилля одного класу для придушення іншого. Будучи зосередженням антагонізму класових інтересів, політична влада, за Марксом, виступає у вигляді системи диктатури буржуазії над пролетаріатом.

Карл Маркс допускав найрізноманітні форми класової боротьби, не заперечував значимості мирних форм боротьби робітників за поліпшення добробуту і реалізацію природних прав людини в межах професійного руху, вважав, що реформи, хоча б в ранній період капіталізму, не вирішують проблеми непримиренності, не приведуть до Подолання відчуження трудівників від засобів виробництва. Кардинально ж вирішити проблеми непримиримості інтересів, на думку Маркса, може тільки соціальна революція. Логіка революційного °новлення суспільства випливає з фундаментального уявлення про Те. Що оптимальною умовою його здійснення є рівновага і стабільність, тобто відсутність суперечностей і конфліктів. їх наявність в політичній і соціальній системах це хвороба і недостатність сусЛ цільної системи. Революційні і консервативні установки передбачає І ють встановлення ідеальної стабільності в суспільстві, по суті, іпля-1 хи виходу з кризової ситуації. Реалізація такої настанови об'єктивне вимагає створення механізмів для підтримання однорідної або TOJ тальної суспільної структури в соціальній і економічній сферах. Ши-І роко відомі слова Маркса: революції - локомотиви історії, та чомусь! забувається або не помічається думка, що революційну боротьбу важі ко регулювати. її кінцеві результати часто виявляються мало схожи! ми на декларовану мету. Адже Енгельс прямо підкреслював, що! «в будь-якій революції неминуче допускається багато дурниць».

Головне ж питання революції - питання влади. Питання влади не зводилось лише до ідеї диктатури пролетаріату. Елементи полі-1 тичної діяльності марксизм відносить до влади. Аналіз же відносим між матеріальними, продуктивними силами і державними інституті тами - політичними, соціальними, громадськими установами, дай можливість обґрунтувати ідею визначення економічного і політичного цілого - взаємозалежності громадянського суспільства і держав ви, підкреслюється, що громадянське суспільство це зміст, а держаї ва - форма, «держава, політичний лад є підлеглими, а громадянська суспільство, царство економічних відносин - вирішальний елементі Раніше ж вважалось, що держава є визначальним, а громадянське сус-і пільство - визначуваним елементом. Власне, державна влада, її мо-j нополія ніколи не забезпечать свободу, навпаки, справжня свобода можлива лише там, де є емансіповане громадянське суспільство, здатне диктувати свою волю державі. Свобода полягає в тому, щоб пе-І ретворити державу з органу, що стоїть над суспільством, в орган цілковито підкорений суспільству. Всі потреби громадянського суспільства незалежно від того, який клас панує, неминуче проходиі ли через волю держави, щоб у формі законів одержати загальне значення. Державна воля взагалі визначається змінюючими потребами громадянського суспільства.

Дуже суперечливі і однобічні інтерпретації ідей Маркса прв «злам» буржуазної держави в процесі революції. Ще на початку 50-и років XIX ст. Маркс безумовно відстоював ідею «зламу» і зокрема підкреслював, що всі перевороти удосконалили машину держав™ замість того, щоб її зламати. Та пізніше і Маркс і Енгельс відмічали весь значний для характеристики влади «поворотний пункт» з якоги виникає і розвивається тенденція відокремлення держави від економічно панівного класу: буржуазія втрачає здатність до винятково політичного панування. Буржуазія шукає собі союзників, з якими, зважаючи на обставини, або ділить своє панування, або уступає ііоґв цілком. Таку державу уже треба не «ламати», а «перетворювати». Те Маркс і Енгельс не абсолютизували революційну форму суспільноЯ життя, не ігнорували інші його форми, а прагнули розкрити діалеЯ тику поступовості і стрибка в розвитку суспільства, звертаючи увагу на складний, неоднозначний і суперечливий характер взаємозв'язків між явищами. Гостра критика марксизмом сучасного йому соціального ладу, як несправедливого, антигуманного певно сприяла реформуванню раннє-капіталистичної економічної системи і формуванню соціально орієнтованої державної політики. Зрозуміло, що уже в ранній період творчості і політичної діяльності питання влади та держави Карл Маркс, Фрідріх Енгельс розглядає через призму співвідношення політичної і соціальної революції, політичної і загальнолюдської емансипації, тобто визволення від залежності, пригноблення та ін. Отже, якщо розглядати соціологію класів та класової боротьби, соціологію революції та інші проблеми теорії розвитку суспільства та соціальних, політичних, економічних явищ в суспільстві можна знайти і суперечності, і двозначності, і просто помилки. Частину з них, зважаючи на зміни життєвої практики, виправив сам Маркс, щось скоректував після його смерті Фрідріх Енгельс, переглянуто ним співвідносний революційних форм в суспільному процесі, введення поняття революції «зверху»: показ висхідної лінії революції доповнюється аналізом спадної лінії, висування ідеї про забігання революції вперед з негативними наслідками для суспільства та ін., а щось просто не витримало випробування часом - абсолютизації соціально-класових антагонізмів, приниження ролі формального демократизму, тлумачення демократії як історично приходящого явища, залучення мас до політичної діяльності та ін.