Кремень Політологія

ФУНКЦІЇ БЮРОКРАТІЇ

У демократичному суспільстві основні функції бюрократії зводяться до того, що, по-перше, бюрократична система забезпечує функціонування політичної системи, політичних та суспільних соціальних інститутів. По-друге, бюрократична система сприяє виробленню відповідних справжніх інтересів народу, демократичних концепцій і механізмів їх реалізації практично. По-третє, здійснення контрольних функцій за діяльністю окремих елементів бюрократичної системи з метою відвернення їх ймовірного відходу від демократичних принципів політичного і суспільного управління, закритості і недоступності для будь-якого громадянина суспільства. По-четверте, керівництво діяльністю спеціальних інститутів по вивченню політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, узагальненню досвіду і вироблення рекомендацій поглиблення демократизації політичного життя.

Бюрократія - властива структура соціально неоднорідного суспільства, неминучий атрибут державних, особливо виконавчих органів. Бюрократія обслуговує інтереси, насамперед, панівних в суспільстві соціальних сил, створює умови для утвердження таких політичних відносин, які б сприяли зміцненню базових відносин. Проте бюрократичний, чиновницький апарат є не тільки породження об'єктивних обставин, панівних в економічній базі сил, а й здатний конкретними зусиллями сприяти докорінним перетворенням у базі з метою формування нових панівних у економіці і політиці сил. Ознаки бюрократизму (формалізація, ієрархічність, регламентація) властиві будь-якій системі соціального управління.

Важливим у функціонуванні політичної системи виступає середовище. Це, насамперед, політичні відносини між індивідами, соціальними і етнічними спільностями, націями, державами, державою і громадянами, громадянами і їх об'єднаннями у ставленні до влади, розробці, формуванні політики і її реалізації. Тут-то формою функціонування політичних відносин і виступає політична діяльність. Зміст та суть політичної діяльності є діяльність, що починається з виникнення того або іншого інтересу, потреб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх реалізацією, тобто практичним результатом. Політична діяльність усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спільностей суб'єктів політики в реалізації політичних інтересів та потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об'єднань: громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним з важливих компонентів політичної системи є політична свідомість - невід'ємний елемент політичної діяльності. Політична свідомість - це відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттів людини, соціальної спільності людей та ін. Завжди важливо виявлення і аналіз існуючих в масовій політичній свідомості стереотипів політики і динаміки їх змін, з урахуванням неоднорідності суспільства і модифікації масової свідомості під впливом політичних подій і діяльності владарюючих. В будь-якому суспільстві, в кожний конкретний період його розвитку існує система цінностей, що частково збігаються, а частково суперечать реальностям політичного життя. Концепція подвійної свідомості має важливе значення для політичної соціології, включаючи аналіз конфліктів між офіційними політичними цінностями і реальною політикою. Влада сама ж сприяє тому, що сфери ідей і ідеалів входять в конфлікт з сферою слів та дій. Політичні цінності і норми виникають і функціонують в межах певного світогляду, що вважається більш або менш істинним, обов'язковим і бажаним. Система цінностей визначає спосіб сприйняття і оцінки політичних явищ і становить найсуттєвіший фактор символічного пласта політичної культури. Звичайно ж, політична свідомість - це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності, в реальності виступає сукупністю відповідних знань і оцінок.

Природно, одним з важливих елементів політичної системи суспільства і є політична свідомість - сукупність політичних ідей, поглядів, уявлень, звичаїв, традицій, що відображені в різних політичних документах, і які є в політичних і правових нормах, Що стала складовою частиною суспільної свідомості, а також практично буденних знань, досвіду мас та індивідів, надбаних ними в результаті конкретного політичного життя. Будучи відображенням і формуючись, насамперед, під впливом конкретної соціальної і політичної практики, ціннісні орієнтації і настанови учасників політичного життя, їх емоції і забобони впливають сильніше на їх поведінку і всю політичну динаміку життя. Ще недавно спостерігалась висока політична активність населення України, радували інтенсивні процеси демократизації, але потім провали 1 в політиці перетворень, нездійснені сподівання, надії і розчарування, зневір'я широких верств суспільства, зростаюче недовір'я до політичних і управлінських структур, до політичних лідерів породили в багатьох людей апатію, соціальну стомленість.

Становище суспільної, в тому числі і політичної свідомості, її спрямованість, ступінь зрілості та динаміка відображаються в громадській думці, взаємодії якої з соціальними та політичними інститутами має подвійний характер. По-перше, ніяка політика і ніякі управлінські рішення не можуть розраховувати на серйозний успіх, якщо не враховується думка громадськості. Історичний досвід показує, що політику або конкретне рішення можна і нав'язати, не беручи до уваги суспільні, громадські настрої, думки людей. Але тоді для їх здійснення потрібні примус, насилля, використання каральних заходів і репресії. Такий спосіб дії з неминучістю веде до поневолення особи, відчуження народу від влади. Громадська суспільна думка є канал зворотного зв'язку між органами управління і суспільством. По-друге, при всій високій оцінці громадської суспільної думки, її значимості в політичному житті І необхідно пам'ятати і про те, що громадська, суспільна думка може відставати від динаміки подій, запізнюватись з виявленням і оцінкою певних процесів і необхідних рішень, особливо у зв'язку з відсутністю або недостатністю інформації. Але соціальні політичні інститути не можуть і не повинні сліпо йти у фарватері суспільної думки. Відомо немало випадків, коли виникла гостра потреба забігання або корегування подій. І тут у ставленні до суспільної думки виникає завдання впливати на її формування. Практично такі дві сторони ставлення: облік і формування - не існують окремо, а взаємно доповнюють один одного.

Значну роль в політичній системі відіграє політична культура. Політична культура - історичні досвід, пам'ять соціальних спільностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтацій, звички, що впливають на політичну поведінку. Політична культура щ особлива частина загальної культури суспільства, хоча і має певну автономію, зв'язана з конкретною політичною системою, хоча і не зводиться до неї. Політична культура передбачає, по-перше, пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її роль, носіях ролей і її функціонування; по-друге, емоційні орієнтації, що відображають почуття, які випробовуються ставленням до політичної системи, її функцій, учасників їх діяльності; по-третє, оціночні орієнтації, що відображають особисте ставлення до політичної системи, ЇЇ учасників та їх діях. Важливою характеристикою політичної культури конкретного суспільства виступає ступінь її однорідності. Серед факторів, що визнав чають однорідність політичної культури виступають об'єктивна соціальна полярність суспільства і неоднорідність політичний структур, породжують широкий розкид потреб та інтересів груп

особистостей, які також по-різному формують елементи їх політичної культури. Політична культура визначає і якість політичних відносин, і діяльність в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру її активності в перетворюючій політичній діяльності. Політична культура виступає і важливою складовою духовного життя суспільства, знаходить відображення у політичній свідомості в тому числі і в її ідеології. Проте багато з орієнтацій, що становлять політичну культуру йдуть від природи, інтуїтивно, і часто проявляються у них довільно, без попередніх роздумів. Збереження у підсвідомості таких почуттів визначає поведінку громадян і зміст політичної діяльності, сприяє формуванню глибших уявлень про політику. Політична свідомість виступає лише однією з форм реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовними і імпульсивними актами поведінки. Поведінка - це спосіб існування культури без якої вона неможлива.

Політичне життя - це сукупність духовних, чуттєвих, емоційних і практичних

предметних форм політичного буття людини і суспільства, що характеризує їх відносини до політики і участь в ній. Поняття політичне життя аналогічно поняттям суспільного, економічного, культурного, духовного, матеріального, релігійного життя та іншим його видам. Поняття політичне життя використовується для загальної оцінки політичної і соціальної обстановки конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп, окремої людини. Характеристика ж самого політичного життя дозволяє оцінювати умови, в яких воно існує, і визначальні його соціальні, політичні, економічні і культурно-історичні фактори: тип держави, політичний лад суспільства, його політичну організацію і культуру, структуру влади, форми спілкування і багато іншого. Звичайно ж, появляються загальні уявлення про політичне життя тієї або іншої епохи, країни, регіону, нації, класу та ін. (наприклад, політичне життя сучасної Англії, Нью-Йорка, Західної Європи або Південно-Східної Азії, арабських країн Ближнього Сходу, України, Росії, Білорусії, країн Прибалтики та ін.).

Політичне життя визначає основні соціальні і політичні та інституціональні структури влади, її апарати і органи, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, образ правління, тип державного устрою і політичного режиму, становище суспільного порядку та інші формальні виміри політичних відносин, а також неформальні - характер асоціативних об'єднань, самоуправління, стан суспільного порядку, наявність та Рівень розвитку громадянського суспільства, відносини статей і поколінь, сімейні відносини. Неабиякий вплив на умови і прояви політичного життя мають масові емоціональні настрої - чекання, протести, тривоги, переконання та збільшення, суспільні рухи, символічні та ритуальні дії, політичні маніфестації, публічність (доступність та зрозумілість) соціальної і політичної діяльності, аудіовізуальна інформація про політичні події, преса, поведінка лідерів, вся сукупність чуттєвих та раціональних факторів, що створюють політичну атмосферу, політичний клімат країни і епохи.

Політичне життя формується культурно-історичними традиціями, національними особливостями народу (наприклад, зберігання племінних, кровно родинних, общинних, земляцьких і сімейних відносин, що проникають в політичний побут державних, суспільних структур або в самоуправління та ін. Суспільним середовищем, в яке входить політичне життя людини і суспільства, служать економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні форми суспільного життя людей і суспільних відносин. Політичне життя безпосередньо обумовлене станом громадянських та політичних прав і свобод (свобода слова, зборів, совісті та ін.) і найістотніше впливає на їх формування та захист. Політичне життя мінливе та динамічне, знає піднесення та падіння, періоди апатії та бурхливі вибухи. Під впливом складної системи факторів змінюється тонус життя.

Політичне життя суспільства, виступаючи одним з аспектів суспільного життя, безпосередньо включене в рішення політичних і суспільних проблем, і його організація служить їх реалізації. Тому-то політичне життя стає своєрідною ареною, де змагаються найрізноманітніші політичні сили за вплив і лідерство. Політичне життя диференціюється за найрізноманітнішим ознаками: політичним переконанням, соціальним і культурним укладом, життя в центрі і на периферії та ін., а також за двома рівнями - індивідуальному і суспільному, за ознакою участі, тобто ставлення до політики - активному або пасивному. Професійно залучені (ангажовані) в політичну діяльність верстви, що утворюють основну частину політично активних громадян (так званий політичний клас або політична громада, община), звичайно оточені підтримкою їх або протистоянням їм політично активної частини суспільства. Центри політичної активності (політичні партії, громадські рухи, ініціативні групи та ін.), які мають владу або стоять в опозиції до влади, як правило, прагнуть поширити свій вплив на частину суспільства, яка залишилася поза політикою, в тому числі і політично нейтральну і пасивну.

Демократично політизоване суспільство привертає до активної і добровільної політичної участі (виборів представницьких установ, роботі в асоціаціях, політичних партіях, органах самоуправління, масових або групових політичних акціях) значну частину політично самодіяльного населення, і його пасивна доля може виявитися порівняно незначною. Політичне життя такого суспільства може бути стабільним або динамічним, його емоційний тонус може падати, знижуватися і підвищуватися, зростати, але так або інакше політична культура його досить висока, значна частина громадян швидко відгукується на політичні мобілізації в періоди підвищеної політичної активності (в періоди виборів, криз, конфліктів). Можлива і повніша безпосередня участь громадян в рішенні місцевих або державних проблем (пряма демократія), як в Швейцарії. Політизація життя в суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу формально веде до того, що поза політичною участю може залишатися мінімальна частина суспільства, але й сама участь більшості населення, звичайно формально, зводиться до виконання державних і партійних команд. В мобілізаціях значну роль відіграє дисципліна страху. Активне політичне життя окремої людини, на відміну від суспільної, не тільки зв'язано з рішенням загальнозначимих проблем, але й може мати власну мету: перехід в політичний клас зайнятих політикою професіоналів, державних або партійних функціонерів, працівників управління різних рівнів або просто активну роль в соціальній спільності. Політичне життя індивіда може складатися з статичної політичної ролі і приймати форму тієї або іншої політичної кар'єри, що завершується інколи у верхніх ешелонах влади або теоретичною політичною діяльністю. Загальний напрям історичної еволюції політичного життя в сучасному суспільстві -демократизація, розширення політичної участі і його якісний розвиток в загальній системі відносин громадянського суспільства з високим рівнем політичної, правової, культурної, громадянської свідомості: почуттям обов'язку і політичної відповідальності.

Якщо політичне життя суспільства і людини визначено типом суспільства і держави, то політичне життя показово і для оцінки політичного ладу країни і політичної зовнішності суспільства. Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з централізованою владою, стійкою структурою політичних інститутів, культурних зв'язків з світом і впливів ззовні неминуче зводить політичне життя до підкорення і виконання, формальної активності, по суті, політично нейтралізованого і не організованого в громадянське суспільство населення. Політичне життя в суспільствах з розвинутою системою демократичних структур, інститутів, системою декількох або багатьох політичних партій, свободою політичних або інших угруповувань, конкурсом політичних поглядів і рухів, розвинутим соціальним контролем дій влади і активним самоуправлінням - обмежена і ефективна частина політичного процесу. Соціальний простір, де можливе політичне життя, також істотно відмінний в суспільствах і державах різних типів. Політичне життя може бути зосереджено в кабінетах влади, і тоді відчужені від політики маси беруть участь в ній лише як її виконавці. Політичне життя може виходити на вулиці і стає суспільною, народною дією. В демократичному суспільстві політика на вулиці -це необхідний елемент політичного життя, фактор зворотного зв'язку у стосунках влади і народу, спосіб волевиявлення.

Політичні відносини

Що таке політичні відносини? Політичні відносини ~ взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкту (активного) do другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент політичних відносин. Спілкування особисто-індивідуальне відрізняється від дистанційного усно і з допомогою документів, письмово. В процесі спілкування встановлюються, здійснюються контакти між різними суб'єктами політики, від окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин (малих груп, в суспільствах лідерів, між супротивниками, організаціями та ін.) в різних ситуаціях спонтанних (в натовпі, між людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, в трудовій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах, маніфестаціях та ін.), а також в зовнішньополітичній діяльності (міжнародне спілкування).

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, впливом та ін.), узгодження або політичний потенціальний або актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, його авторитет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, де може варіюватися від відомостей спілкування до легалізованих форм, а неформальних -забороненим, підпільним або дисидентським (в тоталітарному суспільстві) до вільного поєднання всіх видів, формальних і неформальних, де і є найефективніші. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону появлятись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспільства структурною соціально-політичною диференціацією суспільства і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування - ступенем розвитку суспільного процесу, його демократизації, політичними свободами, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями людини і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть замирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні), відносини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства - одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народ). Першою за часом ідея угоди (пакту) народу і передачі державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена тоді конституційними документами ряду країн того часу (найвідоміші з них конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами - економічної, правової, ідеологічної, моральної та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодії, хоча вони можуть бути і опозиційними, і конфліктними. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні форми політичних відносин, що складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами суспільства визначаються рядом загальних закономірностей:

політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоду таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслідок надзвичайної політизації економіки - політичного диктату, застосування командно-адміністративних методів управління, занадто великого державного втручання та ін.);

відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економії і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.; двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки зв'язані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то аналіз конкретної політики і формулювання теорії політичних відносин малопродуктивні, спрощують їх суть схеми і формули (база, надбудова, форма і зміст), виступають в певному розумінні вірними, між тим, не з'ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відносини не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але і диференціюють їх. Тому-то їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які поділяються на правих, лівих, центр, причому підстави такої диференціації звичайно бувають найрізноманітнішими. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різноманітні. Є, проте, стійкі традиції, що розрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. Політичні інститути це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів суспільного громадського самоуправління та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові комітети, комісії), певної діяльності (президентське правління). Специфіка політичних інститутів, в порівнянні з багатьма явищами політичного життя, полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями і іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні; політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети. Політичні інститути: держава, політичні і правові норми, політичні партії, групи інтересів та ін.

В політичній системі держава - основний політичний інститут, що організує, спрямовує і контролює спільну діяльність і стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій, груп інтересів. Держава - політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфер, культури. Держава - основне знаряддя влади, основний інститут влади в суспільстві і концентроване здійснення владою політики.

Держава - політична організація, такий суспільний механізм, що покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи за необхідності спеціальні органи примусу. Виступаючи суб'єктом конституції, держава відображає публічний характер людської діяльності, і чим більше розвинута держава, тим більше відділена, відокремлена від суспільства, здобуває якість громадянського в противагу суспільству політичному. Держава опосередковує рух основної суперечності людської діяльності між її суспільним характером та індивідуальною формою реалізації. Становлення державності завершується відокремленням держави від суспільства і від індивіду в ролі самостійного суб'єкту. Дальший розвиток державності зв'язано з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держава поступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює державні функції, світську політику. Пізніше розвиток державності зв'язаний з установленням суспільного громадянського контролю над бюрократією. В процесі обмеження всевладдя бюрократії відбувається формування нації. Такий суперечливий процес здійснює подвійний вплив на становище індивіду і становище суспільства, індивід визначає себе часткою певної цілісності, що складається з окремих індивідів і обмежує свою свободу заради цілісності. Індивід стає особистістю і громадянином.

Політичний інститут політичної системи суспільства ~ політичні партії - представляють інтереси і ставлять метою їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів - найрізноманітніші, організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльності в суспільстві, збереження ідентичності політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньогрупову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, заохочуючи бажане і припиняючи відхилення від норм поведінки. Політичні інститути - важливе джерело соціальних і політичних змін - створюють багатоманітність каналів політичної активності людей, соціальних спільностей, шарів і груп, індивідуумів, формують альтернативи соціального і політичного розвитку суспільства. В демократичних суспільствах держава як провідний інститут політичної системи зосереджує максимальну політичну владу. Держава, політичні партії і групи інтересів автономні і успішно реалізують свої функції. Політичні партії і групи інтересів впливають на формування державних і владних структур, корегують політичну мету, спрямовують політичний розвиток суспільства. В авторитарних і тоталітарних суспільствах політичні інститути створені для відображення і репрезентації інтересів людей, які входять до них. Політичні партії суворо підкорені правлячій еліті та бюрократичному апарату, їх природні функції деформовані. Виступаючи представником всього суспільства, володіючи сувереном, тобто верховенством влади в межах території країни, держава діє самостійно. Існування державної влади знаходить вираження в чиновниках, армії, адміністрації, органах правосуддя та ін. Держава - соціально орієнтована організація політичного панування, поєднуюча сила цивілізованого суспільства. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Відповідно диференціюються задачі і функції держави. З одного боку, держава виразник інтересів та волі економічно панівної верстви, оберігає її становище в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів, людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, всіх його членів, утримує в узді непокірних, тих хто чинить опір і піклується про вчасне усунення соціальних протиріч, а з другого, держава - офіційний представник громадянського суспільства, здійснює реалізацію загальних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства. Природно, держава виконує дві групи функцій, їх співвідношення в діяльності держави не залишається раз і назавжди заданим, статичним, а залежать від природи суспільства і держави, від конкретно-історичних умов.

Багатоманітність політичних інститутів визначається диференціацією політичної діяльності і політичної влади на різноманітні види. За характером мети виділяються політичні інститути законодавчої, виконавчої і судової влад, кожному з яких притаманна багатофункціональність. Парламент, зокрема, вирішує завдання виконавчої влади, уряд здійснює певні види законодавчої діяльності та ін. За питомою вагою і значимостю політичної діяльності виділяються власне політичні інститути, орієнтовані на здійснення політичної влади, вплив на неї, і соціально-політичні інститути (суспільно-політичні рухи), що задовольнять не тільки політичні, але і соціальні інтереси, а також духовні потреби -і в спілкуванні, самоутвердженні, активності та ін.

Одна з сфер політичної системи - політичний режим - сукупність форм і методів здійснення політичної влади, що відображає рівень політичної свободи в суспільстві. Французькі дослідники Анрі Оріу, Моріс Дюверже та ін. схильні ототожнювати поняття політичний режим з поняттям політичної системи, але інші політологи (Девід Істон, Габріель Алмонд, Віктор Пазе-нок, Тамара Лебедева та ін.) тлумачать його як форму правління. Політичний режим відрізняється великою мобільністю, в порівнянні з відносно консервативними політичними інститутами, і залежить від співвідношення соціально-політичних сил і політичної ситуації. Політичний режим визначає характер змагання за політичне лідерство, що може бути відкритим (вільна конкуренція на виборах), закритим (опозиція заборонена, зміна керівництва здійснюється шляхом кооптації дотримання насильства) або проміжним (наявність приборканої і адаптованою до режиму опозиції), рівень політичної участі - вузький (правління небагатьох і виняток мас з політики) або широкий (забезпечення масам можливості впливати на політичні рішення; цінності і пріоритети політичного керівництва, що розташовані в діапазоні консерватизму, реформізму, адаптаційності зі збереженням привілеїв правлячої еліти, до революційності та ін.) і складають нормативно-регулятивну сферу в структурі політичної системи. Норми - основні правила участі громадян в усіх типах політичного процесу. Норми поділяються на два типу: норми - закони і норми - звичаї.

В політичній системі важливим регулюючим елементом виступають політичні

і правові норми правові норми. Політичні і правові норми і принципи становлять нормативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регулюють політичні відносини, надаючи їм упорядкованість, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позиції управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб'єктів політичного життя, то правові норми, право одна з нормативних систем, що регулює відносини в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об'єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об'єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості, оптимальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером зв'язку. Саме тут відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади управління, правосуддя розробку і реалізацію єдиних, загальнообов'язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких невигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але і як в кожному суспільстві, в Україні є і такі соціальні сили, які дотримують інших, аніж панівних, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систему. Через політичні і правові норми та принципи одержують офіційне визнання і закріплення певні соціальні інтереси та політичні устрої. З допомогою політичних та правових принципів та норм політико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, окремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішення, що приймаються і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб'єкти політичного життя, політичного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони і обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціативи, чинять регулюючий вплив на політичні відносини, а через них і на інші види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної свідомості і поведінки суб'єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, відповідних принципам політичної системи.

Встановлення зв'язку між інститутами політичної системи та координацію їх дій здійснює в структурі політичної системи інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політичні комунікації - поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб'єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби та способи духовної взаємодії. Та абсолютизація ролі комунікації спостерігається в ряді теорій технологічного визначення - концепція інформаційного суспільства, комп'ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський та ін.), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-ма-шинного діалогу та політичний розвиток. Охоплює інформаційно-комунікативна сфера канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях кабінету міністрів, комісій по розподілу, конфіденційні консультації з заінтересованими організаціями, об'єднаннями та ін.), а також засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо та ін.). Наявність певного обсяг знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має ВЄЛР чезне значення для оцінки громадянами дій і подій, що відбувають ся в політичній, економічній і соціальній сфері суспільства.