Кремень Політологія

1. Природа і суть сучасних політичних концепцій

Уявлення, що має становити дійсність, складають систему переконань, виступаючи своєрідним колективним віруванням. Із такої точки зору суспільство та різноманітні політичні інститути, діючі в суспільстві, інтерпретуються як провідники ціннісної орієнтації.

Що ж таке ідеологія? Ідеологія (від грец. ідея та логос - слово, поняття, вчення) - система поглядів та ідей, що відображають ставлення до тієї або іншої дійсності, поглядів, інтересів, мети, намірів, умонастроїв людей, класів і політичних партій, рухів, суб'єктів політики та влади тих чи інших епох, поколінь, громадських рухів, мистецтва, літератури та ін., аж до світогляду, умонастрою і життєвих позицій носіїв того або іншого світогляду. Поняття ідеологія ввів французький учений та філософ Анрі Лестют де Грасі, який прагнув знайти у світосприйнятті та явищах свідомості основи етики, моралі, політики - їх логічні та психологічні пояснення. Відразу ж поняття- ідеологія та ідеолог, теоретик та носій ідеології, що поширилася, спіткало подвійне ставлення - визнання відкриття, що давно напрошувалось, і скептична недовіра до можливості пояснити світ людини і суспільства, виходячи з ідей, що складаються про світ людини та суспільства. Для такого сприймання ідеології є реальні підстави в самому процесі пізнання дійсності, особливо соціальної та політичної: пояснення явищ через їх похідний момент, їх першопричину, справжню суть {істинна ідеологія) та пояснення подій, що вже звершилися з метою їх тлумачення та виправдання, що може породжувати ілюзії, приховування або маскування істинних причин подій {несправжня ідеологія), тобто конструювання фіктивної удаваної реальності, що видається за дійсність. Істинне і неправдиве безпосередньо зв'язані в ідеології як раціональне та ірраціональне, істинне і неправдиве в політиці та в будь-якій іншій формі суспільної та індивідуальної свідомості. Ідеологія як явище дістає визнання, і виявилося, що людина та суспільство живуть в ідеологічному просторі так само, як і у світі політики, культури, економічних відносин та ін.

У сучасних умовах ідеологія не тільки одна з організаційних, регулюючих систем, що корегують, спрямовують життя суспільства й людини, але й безпосередньо зв'язана функціонально з політичною системою суспільства, політичним режимом держави, політичною етикою. Втілення в ідеології реальних соціальних, політичних та інших процесів, інтересів, сприяло виникненню різних за змістом та метою видів політичної ідеології: прогресивної, ліберальної, націоналістичної, шовіністичної та ін. Стійкі, універсальні форми ідеології (прогресивність або реакційність та ін.), її властивості відображати реальні або ілюзорні, уявні або удавані ситуації та інтереси в інших, неідеологічних сферах життя суспільства, в політиці, економіці, культурі та ін., стали основою розвитку самої ідеології та її відносин з неідеологічними системами, насамперед, - з політикою. На неспростовність претендує будь-яка система переконань. Пріоритетність ціннісних орієнтирів не тільки не приховують, а навпаки, системи відкрито й аргументовано обґрунтовують їх, переконують. Спільні позиції, що виражають колективну віру та переконання, можуть бути у більшій або меншій мірі розроблені теоретично та програмно. Істинність та напруженість їх відтворення може бути неоднаковою. Проте віра та переконання завжди існують, визначаючи напрямки дій членів політичної системи. Поза основоположними межами політична дія була б сліпим і хаотичним метанням безлічі «молекул» та «атомів» (соціальних верств, спільностей та індивідів суспільства), позбавленим сенсу навіть для тих, хто його здійснює. Вірити в щось означає, що предмет і зміст віри виступають частиною дійсності, і їх слід враховувати у своїй діяльності.

Зрозуміло, що уявлення людей, індивідів формуються у тісному зв'язку з досвідом оточуючих індивідів та соціальних спільностей. Це особливо важливо враховувати у відношенні «політичних вірувань». Дуже часто політична віра, ідеї сприймаються людьми без досить обґрунтованого доказу і вважаються справедливими визначеннями, тобто не вимагають аналізу й корегування. У цьому й полягає особливість віри. Кожна людина відчуває себе суб'єктом впливу і втягування в ту чи іншу систему уявлень та переконань. Але якщо людина засвоює те, що відображає інтереси певних індивідів та соціальних верств (в сім'ї, в школі, через засоби масової інформації) здебільшого несвідомо, то її переконання мають характер віри, вірувань. Закріплення сили переконань, віри - найсильніший фактор. Аналогічні політичні вірування не вимагають обґрунтувань, тому що виходять з мотивів, які виправдовують їх. Такі мотиви, зв'язані з реальними та конкретними інтересами, як правило, дуже сильні. Сукупні переконання й віра стають доктринами або, власне, ідеологіями в умовах «виправдання» та «організованої реалізації» ідеології.

Віра, вірування відрізняються від наукової теорії тим, що наукова теорія об'єктивно, обґрунтовано визнається тими або іншими людьми. Тому наукова теорія постійно піддається зовнішньому контролю і тестуванню. Віра тим і добра, що не вимагає розумних доказів і тому її справедливість, певно, не вимагає ззовні контролю. Коли ж дії та вчинки скоюються під впливом віри, тоді починають виникати проблеми, які ведуть до кризи, мізерного ефекту, тобто коли у вірі починають сумніватися. Ті чи інші соціальні спільності, індивіди безпосередньо впливають на зміст і характер сучасності, її зміни, формують колективну політичну віру, переконання тих або інших соціальних спільностей, груп, що безпосередньо беруть участь у політичному житті суспільства.

В історії деяких націй маси людей, об'єднані у касти, стани, класи, змогли прийти до однакової інтерпретації однієї й тієї ж реальності, виявити що зв'язує початок спільного соціально-політичного життя і оформити його відповідно з ідеологією, доктриною або концепцією. Бувало й так, що певна частина нації нав'язувала усім свої цінності, пріоритети, що мали жорсткі межі політичної ідеології класового або національного спектру. Природно, що ідеології відіграють певну роль у політичних системах, відображаючи характер і мету політичного режиму, суть політики і навіть іноді структуру й характер побудови державних владних відносин. Звідси логічно випливає, що ідеологія пронизує зміст політичного процесу: боротьби різних ідеологій за панівне становище у суспільстві.

Очевидно, що зміст ідеологій різних соціальних спільностей, що входять до складу політичної системи суспільства, суттєво різняться. Однак завжди зберігається одна умова. Правляча еліта інтерпретує факт виконання нею функцій державного управління та регулювання як додатковий аргумент на користь домінування тієї ідеології, в межах якої здійснюється влада. У найрізноманітніших політичних системах еліти стимулюють ідеології або концепції, що виражають їх власні інтереси та інтереси тих людей, яких вони представляють, перебуваючи на вершині влади. Щоб обеззброїти ідеологічно в політичній боротьбі за владу політичні еліти, які суперничають, намагаються дискредитувати ідеологію, систему їх цінностей, що використовується державою. Характер та форми ідеологічного протистояння істотно впливають і на стабільність самої політичної системи суспільства. Якщо більшістю нації заперечуються або піддаються сумніву ідеологічне законне виправдання політичної сили, що перебуває у владі, то для утримання на вершині влада змушена систематично використовувати насильство та примушення, що, як правило, приво-

дить до ще більшого падіння в очах суспільства престижу та ідеології влади. Отже, політична ідеологія - систематизована сукупність переконань, цінностей і ціннісних орієнтацій, що відображають інтереси тієї або іншої суспільної спільності і вимагають відповідності індивідуальних задумів та вчинків, як можна більшої чисельності людей, мети та завданням розвитку суспільства.

Політичні ідеології, крім принципів організованої мобілізації та виправдання дій своїх прихильників, претендують на пізнання подій і явищ у суспільстві з позицій тієї або іншої соціальної спільності, правлячої еліти. Пізнавальна мета ідеології залежить від того, в якій мірі ідеологія, оцінюючи політичну дійсність, об'єктивно її відображає. Але потреби цілісної картини політичної системи, визначення її суттєвих рис, пояснення змісту життя та тенденцій розвитку суспільства вимагають всі ідеології. Тому то ідеології беруть функції наукової теорії або спираються на спеціальні наукові знання. Деякі політичні ідеології навіть називаються науковими, намагаючись надати додатковий ресурс міцності. Але якщо основне призначення ідеології -виправдання і реалізація певного курсу, напрямку політичної дії, то і інтерпретація нею політичної дійсності зазнає спотворень, перекручень, на користь тих інтересів, які поділяються її прихильниками. Політична боротьба інтересів різних соціальних спільностей, що точиться тільки або переважно на рівні сутичок взаємовиключаючих ідеологій, заздалегідь непродуктивна.

Суспільно-політичні концепції та доктрини ґрунтуються на існуючих політичних ідеологіях, що відображають таке бачення суспільного та державного устрою, що відповідає інтересам соціальних спільностей, які стоять за тими або іншими політичними партіями та суспільно-політичними рухами. Соціально-політичні концепції та доктрини не тільки розкривають природу та механізми влади та їх дій і взаємодії владних структур, інститутів, але й розглядають результативність їх діяльності, досягнення певних інтересів, ствердження й зміцнення відповідного інтересам суспільного та державного устрою. Визначаючи політичний курс, суспільно-політичні концепції, доктрини намічають і стратегію, тактику тих або інших політичних партій та рухів, необхідних їм для досягнення поставленої мети та реалізації програм, визначають діяльність політичних партій та суспільно-політичних рухів як суб'єктів політичного процесу. У програмах і політичних платформах політичних партій та рухів знаходить відображання зміст і суть соціально-політичних доктрин, суть ідеологій, стає суттєвою умовою дієвості їх зусиль у періоди різних політичних кампаній (виборах, мітингах, демонстраціях та ін.). Саме доктрини, їх дохідливість і ясність визначають активну поведінку громадян.

Ідеології тяжко зіставляються j тому, що їх зміст не стає предметом контролю та корегування. їх пізнавальна мета підпорядкована прагматичній функції виправдання політичних дій. Тому так легко виявити різницю між ідеологічною боротьбою та науковою дискусією, хоча наукові дискусії теж можуть мати «ідеологічний.» підтекст. Політичні конфлікти, як правило, проходять на тлі гострої ідеологічної боротьби, в якій об'єктивна картина політичної діяльності та дійсності суспільства малюється різними барвами і у різних жанрах. В масштабах всієї політичної системи ідеологія виступає як стихійна форма свідомості, посередництвом якої здійснюється інтерпретація й орієнтація діяль" ності людей у політиці.