Народознавство
Магічність пісні та обряду.
Кожен обряд супроводжувався певними ритуальними, магічними піснями, тісно пов'язаними з первісним світоглядом народу.
Філософське наповнення фольклору змінюється у зв'язку зі зміною світоглядних основ, коли руйнується первісна структура обрядових дійств, їхній зміст, а часто і словесний текст. Відбувається розрив обрядової пісні з практичною метою. Пісня звучить сама по собі як художній твір, бо люди вже забули її магічну роль. Добре це чи погано? Ось яку відповідь на це питання знаходимо у Миколи Ткача: «Під час фестивалів, масових заходів линуть у січні — купальські пісні, в червні — щедрівки і колядки. І тоді падає сніг на білий цвіт, і гримить грім різдвяної ночі. А ми дивуємося: чому це так? — Знання втрачені. Традиції поруйновано. Предківські застереження відкинуто»1.
У 1909 р. Філарет Колесса писав, що обрядова поезія давно вже перестала збагачуватися новими піснями, бо народ не розуміє вже її давньої символіки.
Це нерозуміння, а часом і небажання усвідомити суть явища іноді призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків.
Дай, Боже, щоб нам вистачило здорового глузду не обернути голосіння на концертні твори, як це сталося з колядками, веснянками, що досить часто виконуються поза обрядом як звичайні ліричні твори.
В обрядах, піснях, казках нашого народу повною мірою виявилося його світосприйняття, образне мислення, віра в магічну роль ритуальних дій.
Так характерним для предків українців було уявлення про природу, в якій усі існуючі речі живуть своїм життям, тобто мають душу. Ці уявлення в науці прийнято називати анімізмом (від лат. anima — душа). У багатьох народних піснях трапляється цей прийом, де предмети і явища виступають як живі істоти.
Звідси уявлення про те, що всі речі, явища, а також рослини і тварини володіють такими ж властивостями, як і люди: «сонечко грає», «задумався місяць», «ой у полі могила з вітром говорила», «що ж ти, весно, нам принесла?», «а в лузі, в лузі, а в калиновім зажурилася перепілонька», «там сидів голуб з голубочкою, цілувалися, обіймалися». Такі художні прийоми називають антропоморфізмами (від гр. avvp шл о о — людина і fie p
Філософське наповнення фольклору змінюється у зв'язку зі зміною світоглядних основ, коли руйнується первісна структура обрядових дійств, їхній зміст, а часто і словесний текст. Відбувається розрив обрядової пісні з практичною метою. Пісня звучить сама по собі як художній твір, бо люди вже забули її магічну роль. Добре це чи погано? Ось яку відповідь на це питання знаходимо у Миколи Ткача: «Під час фестивалів, масових заходів линуть у січні — купальські пісні, в червні — щедрівки і колядки. І тоді падає сніг на білий цвіт, і гримить грім різдвяної ночі. А ми дивуємося: чому це так? — Знання втрачені. Традиції поруйновано. Предківські застереження відкинуто»1.
У 1909 р. Філарет Колесса писав, що обрядова поезія давно вже перестала збагачуватися новими піснями, бо народ не розуміє вже її давньої символіки.
Це нерозуміння, а часом і небажання усвідомити суть явища іноді призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків.
Дай, Боже, щоб нам вистачило здорового глузду не обернути голосіння на концертні твори, як це сталося з колядками, веснянками, що досить часто виконуються поза обрядом як звичайні ліричні твори.
В обрядах, піснях, казках нашого народу повною мірою виявилося його світосприйняття, образне мислення, віра в магічну роль ритуальних дій.
Так характерним для предків українців було уявлення про природу, в якій усі існуючі речі живуть своїм життям, тобто мають душу. Ці уявлення в науці прийнято називати анімізмом (від лат. anima — душа). У багатьох народних піснях трапляється цей прийом, де предмети і явища виступають як живі істоти.
Звідси уявлення про те, що всі речі, явища, а також рослини і тварини володіють такими ж властивостями, як і люди: «сонечко грає», «задумався місяць», «ой у полі могила з вітром говорила», «що ж ти, весно, нам принесла?», «а в лузі, в лузі, а в калиновім зажурилася перепілонька», «там сидів голуб з голубочкою, цілувалися, обіймалися». Такі художні прийоми називають антропоморфізмами (від гр. avvp шл о о — людина і fie p
