Фармакологія
7.1. Засоби, що впливають на кровотворення.
До цієї групи належать різноманітні засоби, що як стимулюють, так і пригнічують кровотворну систему.
7.1.1. СТИМУЛЯТОРИ ЕРИТРОПОЕЗУ
Засоби цієї групи стимулюють синтез гемоглобіну й утворення еритроцитів, збільшують кількість їх в одиниці об'єму крові.
Залежно від етіології й патогенезу анемії хворих лікують різними фармакологічними засобами. Разом з тим варто враховувати, що анемія часто є супутником різних захворювань. При цьому слід усунути причину, яка викликала її. Для зручності розгляду принципів лікування хворих з анемією, її можна умовно розділити на 4 основні групи:
1. Нормобластна (залізодефіцитиа) анемія — продукуються нормальні зрілі еритроцити, проте у недостатній кількості і з пониженим вмістом гемоглобіну. Колірний показник при цьому низький, тому її називають гіпохромною.
2. Мегалобластна (фолієводефіцитна) анемія — кількість еритроцитів зменшується, визначаються пойкілоцити, незрілі форми, які містять підвищену кількість гемоглобіну. Колірний показник підвищений — гіперхромна анемія.
3. Гіпопластична анемія — недостатня кількість нормальних еритроцитів із зниженим вмістом гемоглобіну; порушена регенерація кісткового мозку.
4. Гемолітична анемія — підвищене руйнування нормальних еритроцитів.
Нормобластна (залізодефіцитиа) анемія розвивається найчастіше. Хворим призначають препарати заліза (заліза закисного сульфат і лактат).
Заліза (закисного) сульфат і лактат призначають у капсулах по 0,3-1 г. Драже «Фероплекс» містить заліза сульфат і кислоту аскорбінову, таблетки «Ферокаль» — заліза сульфат із церебролецитином і кальцію фруктозодифосфатом. Таблетки «Гемостимулін» — заліза лактат з міді сульфатом. Капсули і таблетки заліза слід ковтати не розжовуючи (негативний вплив на зубну емаль).
Для внутрішньовенного введення використовують ферковен, який складається із заліза сахарату, кобальту глюконату і розчину вуглеводів.
Створено людський рекомбінатний ери-тропоетин — комплекс глікопротеїдів. Випускається у вигляді препарату епоетин альфа. Стимулює проліферацію і диференціацію еритроцитів.
Фармакокінетика. Абсорбція і засвоєння заліза організмом — процес складний і залежить від багатьох чинників. Залізо з тваринних продуктів краще абсорбується, ніж з рослинних, цистеїн і метіонін підвищують абсорбцію заліза. Абсорбції заліза сприяють кислота хлоровод-нева, аскорбінова, бурштинова, фруктоза. У випадках гіпоацидного стану шлунка вміст у харчових продуктах значної кількості солей кальцію, фосфору, алюмінію, магнію, натрію гальмує транспорт заліза.
За наявності кислоти хлороводневої у шлунку залізо частково перетворюється на заліза біхлорид, частково утворює розчинні комплекси з харчовими речовинами і надходить у кишки. У шлунку може абсорбуватись 1-2 % заліза, а решта—в кишках, головним чином у дванадцятипалій кишці шляхом активного транспорту. У клітинах епітелію слизової оболонки кишок залізо сполучається переважно з апоферитином і створює комплекс феритин, який у крові сполучається з білком трансферином і у вигляді феротранс-ферину надходить до депо (кістковий мозок, печінка, селезінка), де може утилізуватися чи депонуватися у вигляді фери-тину (в одній молекулі міститься майже 4 500 атомів заліза) і подібного до нього гемосидерину.
При парентеральному введенні залізо швидко надходить у кров, де сполучається з трансферином. Виводиться із сечею, потом, епітелієм, який відлущується, частково через слизову оболонку травного каналу. Жінки втрачають заліза більше, ніж чоловіки. Регуляція балансу заліза в організмі здійснюється абсорбцією (всмоктуванням): у разі дефіциту абсорбція (транспорт) підвищується, у разі надмірності — припиняється.
Фармакодинаміка. Залізо стимулює еритропоез. Будучи важливою складовою частиною гемоглобіну і багатьох тканинних ферментів, цей біометал є необхідним для їх побудови.
Показання: нормобластна (залізодефіцитна) анемія різноманітної етіології.
Усередину призначають у таблетках або капсулах препарати дво- і тривалентного заліза після їди, які потрібно запивати розведеною кислотою хлороводневою(10-15 крапель на 0,5 склянки води) чи одночасно приймати по 0,1-0,2 г кислоти аскорбінової.
Мідь, як мікроелемент, сприяє транспорту заліза з кишок і каталізує утворення гему, до складу якого входить залізо.
Мідь міститься у препараті «Гемостимулін».
Побічна дія. Після прийому всередину внаслідок подразного впливу може виникати нудота, блювання, зниження апетиту. Сполучаючись із сірководнем у кишках, залізо може викликати запор. У випадках тривалого приймання може виникати інсомнія, тахікардія, висип на шкірі. У разі парентерального введення препаратів заліза може виникати біль у місці ін'єкцій, в попереку, стиснення в грудях.
Протипоказання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, ентерит, гемолітична анемія, гемосидероз, гострий нефроз.
Коамід — комплексна сполука кобальту і нікотинаміду — використовується як стимулятор еритропоезу. Коамід можна застосовувати з препаратами заліза. Легко абсорбується, міститься в кістковому мозку, печінці, нирках, у білках плазми крові, еритроцитах. Виводиться нирками, а також з вмістом кишок.
Фармакодинаміка. Сприяє засвоєнню заліза і залученню його до метаболічних процесів. Стимулюючи вироблення еритропоетину, активізує еритропоез. Підвищує синтез амінокислот, активність сукцинатдегідрогенази, цитохромоксидази, збільшує вміст у тканинах РНК і ДНК.
Вводять підшкірно по 1 мл 1 % розчину один раз на добу. Можна призначати всередину в порошку по 0,1 г тричі на добу.
Побічна дія: зрідка нудота, запаморочення.
Протипоказання: тяжкі захворювання серця і судин.
Хворим на мегалобластну анемію призначають ціанокобаламін (віт. В12). Це кристалічний порошок рубіново-червоного кольору. У природі синтезується синьо-зеленими водоростями, актиноміцетами, бактеріями. В організмі людини і тварин синтезується мікрофлорою кишок. Надходить до організму з продуктами тваринного походження.
Фармакокінетика. У шлунку сполучається з гастромукопротеїдом, що запобігає поглинанню його мікрофлорою кишок. Комплекс гастро-мукопротеїд-ціанокобаламін абсорбується у тонкій кишці незначною мірою. У кров ціанокобаламін надходить у вільному стані і з'єднується до 93 % з глобуліном. Із крові надходить у печінку, де перетворюється на активну форму — кобамамід. Незначна частина надходить у різні органи. Резерв ціано-кобаламіну і його коферменту в печінці є достатнім для того, щоб задовольнити потребу в ньому протягом 2-3 років.
Виведення вітаміну при парентеральному введенні здійснюється більш ніж на 50 % нирками, а кишками лише на 6-7 %. Після перорального прийому нирками виділяється 1 -2 %, тоді як більша частина виявляється у калі.
Фармакодинаміка. Стимулює перехід мегалобластного типу кровотворення в нормобластний, знижує процеси гемолізу. Еритропоетичний ефект ціанокобала-міну зумовлений впливом на процеси обміну. Він спільно з фолієвою кислотою бере участь у синтезі пурино- і піриміди-нових основ, внаслідок чого посилюється синтез нуклеїнових кислот. Активізує синтез білка, метіоніну — донатора метильних груп, необхідних для гемопоезу. Бере участь в обміні жирів, зокрема, в синтезі мієліну та інших ліпопротеїдів, а також у вуглеводному обміні.
Показання: злоякісна мегалобласт-на анемія (авітаміноз В,2), інші форми анемії, променева хвороба, трофічні й запальні захворювання центральної і периферичної нервової системи, реконвалесценція після тяжких виснажливих захворювань і травм.
Вводять під шкіру і внутрішньом'язово по 50-500 мкг.
Побічна дія: алергічні реакції, підвищена збудливість, тахікардія, біль у ділянці серця, ліпоїдна інфільтрація печінки.
Протипоказання: еритремія, тром-боемболія.
Кислоту фолієву (віт. Вс) призначають хворим на мегалобластну анемію. Міститься в листках рослин. Вперше виділена в 1941 р. Хімічну будову встановлено в 1945 р. Молекулу складають птеридин, марй-амінобензойна і глютамінова кислоти.
Фармакокінетика. У разі приймання всередину швидко і повністю абсорбується головним чином у дванадцятипалій кишці. У крові виявляється 92-98 % через 36 год. Майже 87 % міститься в еритроцитах, решта — у плазмі крові. Із крові надходить до печінки, в якій депонується і перетворюється на активні форми. Близько 50 % препарату виводиться нирками, решта — кишками.
ФАРМАКОДИНАМІКА. В організмі кислота фолієва перетворюється на тетрагідрофолієву, її активну форму, яка бере участь у синтезі пуринових основ, необхідних для утворення РНК і ДНК, метіоніну, який відіграє суттєву роль у кровотворенні. Має ліпотропні властивості, знижуючи вміст жиру в печінці, регулює обмін і вміст холіну в плазмі й печінці.
Показання: мегалобластна анемія (разом з ціанокобаламіном), спру, макроцитарна анемія аліментарного походження, лейкопенія, хронічний гепатит, хвороба Боткіна. Призначають усередину.
Вітогепат — препарат свіжої печінки великої рогатої худоби. Прозора рідина жовтого кольору, містить ціанокобаламін, кислоту фолієву та інші біологічно активні речовини.
Призначають хворим на різні форми анемії, захворювання печінки, атрофічний гастрит. Вводять у м'язи по 1-2 мл на день.
Гіпопластична й гемолітична форми анемії важко піддаються лікуванню. Важливо з'ясувати й усунути етіологічний чинник. Із лікарських засобів призначають ціанокобаламін, кислоти фолієву, аскорбінову, нікотинову, інші вітаміни — тіамін, рибофлавін, піридоксин. Призначають також переливання крові, пересадку кісткового мозку.
Еритропоетин — застосовують при анемії різного походження.
Для лікування хворих на анемію широко використовують фітотерапію. Рослини та їх препарати багаті на різноманітні біологічно активні речовини, мікроелементи. Вони підвищують стійкість до несприятливих впливів, загальну активність організму і гемопоез.
Суниці лісової плоди містять кислоти аскорбінову і фолієву, пектини, цукри, солі заліза, кобальту, кальцію, мангану, фосфору та ін.
Смородини чорної плоди містять кислоту аскорбінову, рутин, тіамін, каротин, пектини, цукри, органічні кислоти, калій і залізо (майже 10 мг у 100 г) та ін.
Плоди суниці лісової і смородини чорної використовують у натуральному вигляді, сиропах, компотах та ін.
Шипшини плоди містять кислоту аскорбінову, рутин, рибофлавін, філохінон, токоферол, органічні кислоти, пектини, цукри, флавонові глікозиди, солі заліза, мангану, магнію та ін. Застосовують головним чином у вигляді настою 1 : 20.
7.1.2. СТИМУЛЯТОРИ ЛЕЙКОПОЕЗУ.
Порушення лейкопоезу, які супроводжуються зменшенням кількості лейкоцитів, можуть виникати внаслідок токсичної дії на кістковий мозок великих доз отруйних і лікарських речовин (бензол, арсен, протипухлинні засоби, похідні піразолону та ін.), йонізуючого випромінювання тощо. Лейкопенія може виникнути у випадках підвищеної загибелі лейкоцитів внаслідок впливу антилейкоцитарних антитіл, котрі можуть утворюватися під впливом інфекцій, повторного введення деяких лікарських засобів у малих дозах (амідопірин, бутадіон, діакарб, сульфаніламіди, похідні фенотіазину, тубазид, стрептоміцин та ін.). Тяжчим є перебіг лейкопенії, яка виникла внаслідок променевих уражень, та алі-меитарно-дістрофічної.
Розвиток агранулоцитозу пов'язують із порушенням синтезу нуклеїнових кислот і білка, які необхідні для побудови клітин. Тому як неспецифічні стимулятори лейкопоезу можна використовувати андрогени, які мають анаболічиі властивості, кислоту фолієву, ціанокобаламін, піридоксин та ін. Застосовують і спеціально створені стимулятори лейкопоезу — похідні піримі-дину, деривати нуклеїнових кислот. Перші дослідження впливу їх на процеси регенерації і лей-копоез виконані М. В. Лазарєвим та його учнями.
Натрію нуклеїнат — застосовують головним чином як стимулятор лейкопоезу. При внутрішньом'язових ін'єкціях (5-10 мл 2 чи 5 % розчину) може виникати біль у місці введення, брадикардія, задишка.
Метилурацил (2,4-діоксо-6-метил-1,2,3,4-тетрагідропіримідин) — активує ферменти клітин, стимулюючи синтез пі-римідинових основ, посилює ріст і розмноження клітин, прискорюючи процеси репарації, стимулює лейкопоез, вироблення антитіл, інтерферону, має протизапальні властивості. Підвищує стійкість організму до крововтрати і кисневої недостатності.
Показання: лейкопенія, агранулоцитоз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рани з млявим перебігом, опіки, переломи кісток, хронічний панкреатит.
Призначають усередину по 0,5 г 3-4 рази на день і місцево у 5-10 % мазях.
Аналогічно діє пентоксил (4-метил-5-оксиметилурацил), який в організмі перетворюється на метилурацил.
Призначають усередину по 0,2-0,4 г 3-4 рази на день у тих самих випадках, що й метилурацил. Може викликати диспепсичні явища внаслідок подразної дії, тому його слід приймати після їди.
Призначають усередину по 0,02 г 3-4 рази на день.
Лейкоген (2-(а-феніл-ос-карбетоксиме-тил)-тіазолідин-4-карбонова кислота) — має виразний стимулюючий вплив на лейкопоез. Застосовують у випадках лейкопенії, агранулоцитозу. Його добре переносять хворі. Він потенціює лікувальний ефект інших стимуляторів лейкопоезу.
Протипоказання: пухлинні захворювання кровотворної системи й лімфоїдної тканини.
В останні роки методом генної інженерії створено рекомбінантні людські коло-нієстимулюючі фактори. Молграмостин (лейкомакс) — глікопротеїд, стимулює проліферацію і диференціацію гранулоцитів та моноцитів. Філграстим — поліпептид, стимулює проліферацію і диференціацію попередників гранулоцитів, підвищує їх активність.
Показання: профілактика і лікування пригнічення лейкопоезу різної етіології, комплексне лікування хворих на СНІД.
7.1.1. СТИМУЛЯТОРИ ЕРИТРОПОЕЗУ
Засоби цієї групи стимулюють синтез гемоглобіну й утворення еритроцитів, збільшують кількість їх в одиниці об'єму крові.
Залежно від етіології й патогенезу анемії хворих лікують різними фармакологічними засобами. Разом з тим варто враховувати, що анемія часто є супутником різних захворювань. При цьому слід усунути причину, яка викликала її. Для зручності розгляду принципів лікування хворих з анемією, її можна умовно розділити на 4 основні групи:
1. Нормобластна (залізодефіцитиа) анемія — продукуються нормальні зрілі еритроцити, проте у недостатній кількості і з пониженим вмістом гемоглобіну. Колірний показник при цьому низький, тому її називають гіпохромною.
2. Мегалобластна (фолієводефіцитна) анемія — кількість еритроцитів зменшується, визначаються пойкілоцити, незрілі форми, які містять підвищену кількість гемоглобіну. Колірний показник підвищений — гіперхромна анемія.
3. Гіпопластична анемія — недостатня кількість нормальних еритроцитів із зниженим вмістом гемоглобіну; порушена регенерація кісткового мозку.
4. Гемолітична анемія — підвищене руйнування нормальних еритроцитів.
Нормобластна (залізодефіцитиа) анемія розвивається найчастіше. Хворим призначають препарати заліза (заліза закисного сульфат і лактат).
Заліза (закисного) сульфат і лактат призначають у капсулах по 0,3-1 г. Драже «Фероплекс» містить заліза сульфат і кислоту аскорбінову, таблетки «Ферокаль» — заліза сульфат із церебролецитином і кальцію фруктозодифосфатом. Таблетки «Гемостимулін» — заліза лактат з міді сульфатом. Капсули і таблетки заліза слід ковтати не розжовуючи (негативний вплив на зубну емаль).
Створено людський рекомбінатний ери-тропоетин — комплекс глікопротеїдів. Випускається у вигляді препарату епоетин альфа. Стимулює проліферацію і диференціацію еритроцитів.
Фармакокінетика. Абсорбція і засвоєння заліза організмом — процес складний і залежить від багатьох чинників. Залізо з тваринних продуктів краще абсорбується, ніж з рослинних, цистеїн і метіонін підвищують абсорбцію заліза. Абсорбції заліза сприяють кислота хлоровод-нева, аскорбінова, бурштинова, фруктоза. У випадках гіпоацидного стану шлунка вміст у харчових продуктах значної кількості солей кальцію, фосфору, алюмінію, магнію, натрію гальмує транспорт заліза.
За наявності кислоти хлороводневої у шлунку залізо частково перетворюється на заліза біхлорид, частково утворює розчинні комплекси з харчовими речовинами і надходить у кишки. У шлунку може абсорбуватись 1-2 % заліза, а решта—в кишках, головним чином у дванадцятипалій кишці шляхом активного транспорту. У клітинах епітелію слизової оболонки кишок залізо сполучається переважно з апоферитином і створює комплекс феритин, який у крові сполучається з білком трансферином і у вигляді феротранс-ферину надходить до депо (кістковий мозок, печінка, селезінка), де може утилізуватися чи депонуватися у вигляді фери-тину (в одній молекулі міститься майже 4 500 атомів заліза) і подібного до нього гемосидерину.
При парентеральному введенні залізо швидко надходить у кров, де сполучається з трансферином. Виводиться із сечею, потом, епітелієм, який відлущується, частково через слизову оболонку травного каналу. Жінки втрачають заліза більше, ніж чоловіки. Регуляція балансу заліза в організмі здійснюється абсорбцією (всмоктуванням): у разі дефіциту абсорбція (транспорт) підвищується, у разі надмірності — припиняється.
Фармакодинаміка. Залізо стимулює еритропоез. Будучи важливою складовою частиною гемоглобіну і багатьох тканинних ферментів, цей біометал є необхідним для їх побудови.
Показання: нормобластна (залізодефіцитна) анемія різноманітної етіології.
Усередину призначають у таблетках або капсулах препарати дво- і тривалентного заліза після їди, які потрібно запивати розведеною кислотою хлороводневою(10-15 крапель на 0,5 склянки води) чи одночасно приймати по 0,1-0,2 г кислоти аскорбінової.
Мідь, як мікроелемент, сприяє транспорту заліза з кишок і каталізує утворення гему, до складу якого входить залізо.
Мідь міститься у препараті «Гемостимулін».
Побічна дія. Після прийому всередину внаслідок подразного впливу може виникати нудота, блювання, зниження апетиту. Сполучаючись із сірководнем у кишках, залізо може викликати запор. У випадках тривалого приймання може виникати інсомнія, тахікардія, висип на шкірі. У разі парентерального введення препаратів заліза може виникати біль у місці ін'єкцій, в попереку, стиснення в грудях.
Протипоказання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, ентерит, гемолітична анемія, гемосидероз, гострий нефроз.
Коамід — комплексна сполука кобальту і нікотинаміду — використовується як стимулятор еритропоезу. Коамід можна застосовувати з препаратами заліза. Легко абсорбується, міститься в кістковому мозку, печінці, нирках, у білках плазми крові, еритроцитах. Виводиться нирками, а також з вмістом кишок.
Фармакодинаміка. Сприяє засвоєнню заліза і залученню його до метаболічних процесів. Стимулюючи вироблення еритропоетину, активізує еритропоез. Підвищує синтез амінокислот, активність сукцинатдегідрогенази, цитохромоксидази, збільшує вміст у тканинах РНК і ДНК.
Вводять підшкірно по 1 мл 1 % розчину один раз на добу. Можна призначати всередину в порошку по 0,1 г тричі на добу.
Протипоказання: тяжкі захворювання серця і судин.
Хворим на мегалобластну анемію призначають ціанокобаламін (віт. В12). Це кристалічний порошок рубіново-червоного кольору. У природі синтезується синьо-зеленими водоростями, актиноміцетами, бактеріями. В організмі людини і тварин синтезується мікрофлорою кишок. Надходить до організму з продуктами тваринного походження.
Фармакокінетика. У шлунку сполучається з гастромукопротеїдом, що запобігає поглинанню його мікрофлорою кишок. Комплекс гастро-мукопротеїд-ціанокобаламін абсорбується у тонкій кишці незначною мірою. У кров ціанокобаламін надходить у вільному стані і з'єднується до 93 % з глобуліном. Із крові надходить у печінку, де перетворюється на активну форму — кобамамід. Незначна частина надходить у різні органи. Резерв ціано-кобаламіну і його коферменту в печінці є достатнім для того, щоб задовольнити потребу в ньому протягом 2-3 років.
Виведення вітаміну при парентеральному введенні здійснюється більш ніж на 50 % нирками, а кишками лише на 6-7 %. Після перорального прийому нирками виділяється 1 -2 %, тоді як більша частина виявляється у калі.
Фармакодинаміка. Стимулює перехід мегалобластного типу кровотворення в нормобластний, знижує процеси гемолізу. Еритропоетичний ефект ціанокобала-міну зумовлений впливом на процеси обміну. Він спільно з фолієвою кислотою бере участь у синтезі пурино- і піриміди-нових основ, внаслідок чого посилюється синтез нуклеїнових кислот. Активізує синтез білка, метіоніну — донатора метильних груп, необхідних для гемопоезу. Бере участь в обміні жирів, зокрема, в синтезі мієліну та інших ліпопротеїдів, а також у вуглеводному обміні.
Показання: злоякісна мегалобласт-на анемія (авітаміноз В,2), інші форми анемії, променева хвороба, трофічні й запальні захворювання центральної і периферичної нервової системи, реконвалесценція після тяжких виснажливих захворювань і травм.
Вводять під шкіру і внутрішньом'язово по 50-500 мкг.
Побічна дія: алергічні реакції, підвищена збудливість, тахікардія, біль у ділянці серця, ліпоїдна інфільтрація печінки.
Протипоказання: еритремія, тром-боемболія.
Кислоту фолієву (віт. Вс) призначають хворим на мегалобластну анемію. Міститься в листках рослин. Вперше виділена в 1941 р. Хімічну будову встановлено в 1945 р. Молекулу складають птеридин, марй-амінобензойна і глютамінова кислоти.
Фармакокінетика. У разі приймання всередину швидко і повністю абсорбується головним чином у дванадцятипалій кишці. У крові виявляється 92-98 % через 36 год. Майже 87 % міститься в еритроцитах, решта — у плазмі крові. Із крові надходить до печінки, в якій депонується і перетворюється на активні форми. Близько 50 % препарату виводиться нирками, решта — кишками.
ФАРМАКОДИНАМІКА. В організмі кислота фолієва перетворюється на тетрагідрофолієву, її активну форму, яка бере участь у синтезі пуринових основ, необхідних для утворення РНК і ДНК, метіоніну, який відіграє суттєву роль у кровотворенні. Має ліпотропні властивості, знижуючи вміст жиру в печінці, регулює обмін і вміст холіну в плазмі й печінці.
Показання: мегалобластна анемія (разом з ціанокобаламіном), спру, макроцитарна анемія аліментарного походження, лейкопенія, хронічний гепатит, хвороба Боткіна. Призначають усередину.
Вітогепат — препарат свіжої печінки великої рогатої худоби. Прозора рідина жовтого кольору, містить ціанокобаламін, кислоту фолієву та інші біологічно активні речовини.
Призначають хворим на різні форми анемії, захворювання печінки, атрофічний гастрит. Вводять у м'язи по 1-2 мл на день.
Гіпопластична й гемолітична форми анемії важко піддаються лікуванню. Важливо з'ясувати й усунути етіологічний чинник. Із лікарських засобів призначають ціанокобаламін, кислоти фолієву, аскорбінову, нікотинову, інші вітаміни — тіамін, рибофлавін, піридоксин. Призначають також переливання крові, пересадку кісткового мозку.
Еритропоетин — застосовують при анемії різного походження.
Для лікування хворих на анемію широко використовують фітотерапію. Рослини та їх препарати багаті на різноманітні біологічно активні речовини, мікроелементи. Вони підвищують стійкість до несприятливих впливів, загальну активність організму і гемопоез.
Суниці лісової плоди містять кислоти аскорбінову і фолієву, пектини, цукри, солі заліза, кобальту, кальцію, мангану, фосфору та ін.
Плоди суниці лісової і смородини чорної використовують у натуральному вигляді, сиропах, компотах та ін.
Шипшини плоди містять кислоту аскорбінову, рутин, рибофлавін, філохінон, токоферол, органічні кислоти, пектини, цукри, флавонові глікозиди, солі заліза, мангану, магнію та ін. Застосовують головним чином у вигляді настою 1 : 20.
7.1.2. СТИМУЛЯТОРИ ЛЕЙКОПОЕЗУ.
Порушення лейкопоезу, які супроводжуються зменшенням кількості лейкоцитів, можуть виникати внаслідок токсичної дії на кістковий мозок великих доз отруйних і лікарських речовин (бензол, арсен, протипухлинні засоби, похідні піразолону та ін.), йонізуючого випромінювання тощо. Лейкопенія може виникнути у випадках підвищеної загибелі лейкоцитів внаслідок впливу антилейкоцитарних антитіл, котрі можуть утворюватися під впливом інфекцій, повторного введення деяких лікарських засобів у малих дозах (амідопірин, бутадіон, діакарб, сульфаніламіди, похідні фенотіазину, тубазид, стрептоміцин та ін.). Тяжчим є перебіг лейкопенії, яка виникла внаслідок променевих уражень, та алі-меитарно-дістрофічної.
Розвиток агранулоцитозу пов'язують із порушенням синтезу нуклеїнових кислот і білка, які необхідні для побудови клітин. Тому як неспецифічні стимулятори лейкопоезу можна використовувати андрогени, які мають анаболічиі властивості, кислоту фолієву, ціанокобаламін, піридоксин та ін. Застосовують і спеціально створені стимулятори лейкопоезу — похідні піримі-дину, деривати нуклеїнових кислот. Перші дослідження впливу їх на процеси регенерації і лей-копоез виконані М. В. Лазарєвим та його учнями.
Натрію нуклеїнат — застосовують головним чином як стимулятор лейкопоезу. При внутрішньом'язових ін'єкціях (5-10 мл 2 чи 5 % розчину) може виникати біль у місці введення, брадикардія, задишка.
Метилурацил (2,4-діоксо-6-метил-1,2,3,4-тетрагідропіримідин) — активує ферменти клітин, стимулюючи синтез пі-римідинових основ, посилює ріст і розмноження клітин, прискорюючи процеси репарації, стимулює лейкопоез, вироблення антитіл, інтерферону, має протизапальні властивості. Підвищує стійкість організму до крововтрати і кисневої недостатності.
Показання: лейкопенія, агранулоцитоз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рани з млявим перебігом, опіки, переломи кісток, хронічний панкреатит.
Призначають усередину по 0,5 г 3-4 рази на день і місцево у 5-10 % мазях.
Аналогічно діє пентоксил (4-метил-5-оксиметилурацил), який в організмі перетворюється на метилурацил.
Призначають усередину по 0,2-0,4 г 3-4 рази на день у тих самих випадках, що й метилурацил. Може викликати диспепсичні явища внаслідок подразної дії, тому його слід приймати після їди.
Призначають усередину по 0,02 г 3-4 рази на день.
Лейкоген (2-(а-феніл-ос-карбетоксиме-тил)-тіазолідин-4-карбонова кислота) — має виразний стимулюючий вплив на лейкопоез. Застосовують у випадках лейкопенії, агранулоцитозу. Його добре переносять хворі. Він потенціює лікувальний ефект інших стимуляторів лейкопоезу.
Протипоказання: пухлинні захворювання кровотворної системи й лімфоїдної тканини.
В останні роки методом генної інженерії створено рекомбінантні людські коло-нієстимулюючі фактори. Молграмостин (лейкомакс) — глікопротеїд, стимулює проліферацію і диференціацію гранулоцитів та моноцитів. Філграстим — поліпептид, стимулює проліферацію і диференціацію попередників гранулоцитів, підвищує їх активність.
Показання: профілактика і лікування пригнічення лейкопоезу різної етіології, комплексне лікування хворих на СНІД.
