Рибалко Історія України (частина перша) (1995)
1. Найдавніше поселення на території України.
Першою формою людського співжиття було первісне.. суспільство. Початок його сягає в далекі часи, десь близько З млн років тому, коли з'явилася людина.
Вирішальну роль у житті первісних людей відігравала праця, в першу чергу вироблення знарядь праці і застосування їх для добування засобів до життя. Величезне значення мало виникнення звукової, розбірливої мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі праці.
Первісні люди жили за дуже суворих умов. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил кожна окрема людина не могла одна протистояти стихійним силам природи і здобувати собі засоби до існування. Через це люди діяли групами, колективно.
У первісному суспільстві не було приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, класів і держави, а спільний зв'язок, саме суспільство, дисципліна, розпорядок праці трималися за звичаями, традиціями.
Про життя первісних людей ми дізнаємося головним чином з археологічних розкопок.
Ранній палеоліт. первісне стадо.
Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам'яний вік — палеоліт (від грецьких слів «палайос»—стародавній і «літос» — камінь), який тривав від 3 млн років до 11 тис. років тому. Палеоліт археологи поділяють на ранній і пізній.
У період раннього палеоліту (від 3 млн років до 35 тис. років тому) в міжльодовикові часи природні умови були сприятливими для людини — клімат субтропічний, теплий і вологий, росло багато різних рослин, водилися різноманітні тварини. Тоді жили найбільш ранні фізичні типи людини — «людина уміла», пітекантроп та ін. Ці люди відрізнялися від тварин тим, що вже вміли виробляти і застосовувати палиці і камені як примітивні знаряддя (ручні рубила, відщепи), а також спілкувалися між собою за допомогою звукової мови. Вони збирали плоди диких рослин, ягоди, гриби, їстивні коріння, полювали на тварин, вели бродяче життя, не маючи ні постійних жител (хоча часто й жили в печерах), ні одягу. Жили люди невеликими, по кілька десятків кожний, родовими колективами —древніми стадами, які в пошуках їжі часто переходили з місця на місце. На сучасній території України стародавні люди з'явилися в епоху раннього палеоліту — близько 1 млн років тому. Залишки тимчасових поселень — найдавніших стоянок первісних людей — знайдені археологами в різних місцевостях, у тому числі в Україні — на Дністрі, біля с Лука-Врубловецька (Кам'янець-Подільський р-н Хмельницької обл.), в Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на березі р. Кринки, недалеко від Житомира та ін.
Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки. Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. У десятиметровій товщі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних горизонтів (шарів), які відносяться до різних часів від 1 млн до 35 тис. років до нашої ери. Всього на Закарпатті відкопано 20 палеолітних стоянок первісних людей.
Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Величезні льодовики, які насувалися з півночі континенту, поступово вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'явилися тварини, які добре витримували холод,— мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді, песці та ін.
У зв'язку з погіршенням кліматичних умов і зменшенням рослинної їжі, яку можна зібрати, збільшується роль полювання на великих тварин. Кам'яні знаряддя праці, насамперед мисливські, стали більш різноманітними і досконалими: рубило, гостроконечник (використовувався як наконечник списа та мисливський ніж), скребло (застосовувалося для розбирання туш тварин, обробки шкур, дерева, кісток). Поява знарядь праці різних типів свідчила про виникнення природного розподілу праці.
Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох місцевостях України — на дніпровському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Криму і Приазов'ї. Найбільш характерними є стоянки, виявлені в печерах Криму,—у гроті Кіїк-Коба (поблизу м. Сімферополя) і в с. Старосоллі (в околицях Бахчисарая), в урочищі Круглик на Запоріжжі.
Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який став наближатися до сучасного. Це була так звана неандертальська людина (назва походить від долини Неандерталь, недалеко від Дюссельдорфа, в Західній Німеччині, де вперше були знайдені черепні кістки людини цього типу). Залишки неандертальця знайдені під час розкопок у Криму, в печері Кіїк-Коба, в 1924 p., у с. Старосіллі в 1953 р. і біля м. Білогірська в 1972 р.
Пізній палеоліт. Виникнення родового ладу. Матріархат.
Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому) припадає на кінець льодовикової доби. У цей час удосконалюються старі кам'яні знаряддя праці і з'являються нові: різці, проколи, ножеподібні пластини, наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчилися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо.
Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворювалось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітних стоянок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією з найцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка в с. Мезині на березі Десни, поблизу м. Новгорода-Сіверського на Чернігівщині.
У часи пізнього палеоліту в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків (матріархат), по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці.
Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад, який ґрунтувався на спільній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі наслідків праці.
Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування (тотемізм, магія, анімізм) та мистецтво.
У добу пізнього палеоліту виник сучасний антропологічний тип людини — «людина розумна» (homo sapiens). Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем. Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньопалеолітних стоянках (їх досліджено близько 800).
Мезоліт.
Близько 11 тис. років археологи датують початок мезоліту — середнього кам'яного віку (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закінчився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося нове потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведмедя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для полювання на цих тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Винайдення спису мало велике значення, бо завдяки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — однією з звичайних галузей праці. Крім того щодня, люди займалися рибальством і збиранням рослинної їжі.
Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська-Стоянка на Чернігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.
Неоліт. Розквіт первіснообщинного ладу.
Близько 6 тис. років тому закінчився мезоліт і почався неоліт — ладу новий кам'яний вік (від грецьких слів «неос» — новий і «літос» — камінь), який на території України тривав приблизно до IV тисячоліття до н. є. Основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від присвоюючих (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих форм господарської діяльності — скотарства і землеробства, що почався ще в кінці мезоліту. Скотарство виникло з приручення тварин— корів, овець, кіз, свиней, собак; землеробство — із збиральництва, коли люди, особливо жінки, спостерігаючи за виростанням зерна, що потрапляло в грунт, прийшли до думки самим сіяти його і потім збирати врожай. Люди також навчилися виготовляти знаряддя пралі шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю (сокири, тесла, долота, мотики і т.д.). Виникало і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду без гончарного круга.
Люди продовжували жити матріархальними родами, які входили до складу племен, що, в свою чергу, інколи об'єднувалися в союзи племен.
До археологічних культур періоду неоліту, що охоплюють значні території України, належать дніпроводонецька, буго-дністровська культури і культура ямково-гребінцевої кераміки. З окремих стоянок можна назвати Ізюмські в Харківській області, Сокільця Вінницької області, Віту-Литовську в Київській області.
Енеоліт. Трипільська культура.
Перехідною епохою від кам'яного періоду до металічного був енеоліт — мідно-кам'яний вік, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (IV — початок II тисячоліття до н. е.).
Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).
Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.
Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.
Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.
Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).
Вирішальну роль у житті первісних людей відігравала праця, в першу чергу вироблення знарядь праці і застосування їх для добування засобів до життя. Величезне значення мало виникнення звукової, розбірливої мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі праці.
Первісні люди жили за дуже суворих умов. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил кожна окрема людина не могла одна протистояти стихійним силам природи і здобувати собі засоби до існування. Через це люди діяли групами, колективно.
У первісному суспільстві не було приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, класів і держави, а спільний зв'язок, саме суспільство, дисципліна, розпорядок праці трималися за звичаями, традиціями.
Про життя первісних людей ми дізнаємося головним чином з археологічних розкопок.
Ранній палеоліт. первісне стадо.
Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам'яний вік — палеоліт (від грецьких слів «палайос»—стародавній і «літос» — камінь), який тривав від 3 млн років до 11 тис. років тому. Палеоліт археологи поділяють на ранній і пізній.
У період раннього палеоліту (від 3 млн років до 35 тис. років тому) в міжльодовикові часи природні умови були сприятливими для людини — клімат субтропічний, теплий і вологий, росло багато різних рослин, водилися різноманітні тварини. Тоді жили найбільш ранні фізичні типи людини — «людина уміла», пітекантроп та ін. Ці люди відрізнялися від тварин тим, що вже вміли виробляти і застосовувати палиці і камені як примітивні знаряддя (ручні рубила, відщепи), а також спілкувалися між собою за допомогою звукової мови. Вони збирали плоди диких рослин, ягоди, гриби, їстивні коріння, полювали на тварин, вели бродяче життя, не маючи ні постійних жител (хоча часто й жили в печерах), ні одягу. Жили люди невеликими, по кілька десятків кожний, родовими колективами —древніми стадами, які в пошуках їжі часто переходили з місця на місце. На сучасній території України стародавні люди з'явилися в епоху раннього палеоліту — близько 1 млн років тому. Залишки тимчасових поселень — найдавніших стоянок первісних людей — знайдені археологами в різних місцевостях, у тому числі в Україні — на Дністрі, біля с Лука-Врубловецька (Кам'янець-Подільський р-н Хмельницької обл.), в Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на березі р. Кринки, недалеко від Житомира та ін.
Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки. Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. У десятиметровій товщі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних горизонтів (шарів), які відносяться до різних часів від 1 млн до 35 тис. років до нашої ери. Всього на Закарпатті відкопано 20 палеолітних стоянок первісних людей.
Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Величезні льодовики, які насувалися з півночі континенту, поступово вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'явилися тварини, які добре витримували холод,— мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді, песці та ін.
Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох місцевостях України — на дніпровському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Криму і Приазов'ї. Найбільш характерними є стоянки, виявлені в печерах Криму,—у гроті Кіїк-Коба (поблизу м. Сімферополя) і в с. Старосоллі (в околицях Бахчисарая), в урочищі Круглик на Запоріжжі.
Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який став наближатися до сучасного. Це була так звана неандертальська людина (назва походить від долини Неандерталь, недалеко від Дюссельдорфа, в Західній Німеччині, де вперше були знайдені черепні кістки людини цього типу). Залишки неандертальця знайдені під час розкопок у Криму, в печері Кіїк-Коба, в 1924 p., у с. Старосіллі в 1953 р. і біля м. Білогірська в 1972 р.
Пізній палеоліт. Виникнення родового ладу. Матріархат.
Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому) припадає на кінець льодовикової доби. У цей час удосконалюються старі кам'яні знаряддя праці і з'являються нові: різці, проколи, ножеподібні пластини, наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчилися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо.
Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворювалось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітних стоянок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією з найцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка в с. Мезині на березі Десни, поблизу м. Новгорода-Сіверського на Чернігівщині.
У часи пізнього палеоліту в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків (матріархат), по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці.
Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад, який ґрунтувався на спільній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі наслідків праці.
Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування (тотемізм, магія, анімізм) та мистецтво.
У добу пізнього палеоліту виник сучасний антропологічний тип людини — «людина розумна» (homo sapiens). Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем. Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньопалеолітних стоянках (їх досліджено близько 800).
Мезоліт.
Близько 11 тис. років археологи датують початок мезоліту — середнього кам'яного віку (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закінчився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося нове потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведмедя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для полювання на цих тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Винайдення спису мало велике значення, бо завдяки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — однією з звичайних галузей праці. Крім того щодня, люди займалися рибальством і збиранням рослинної їжі.
Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська-Стоянка на Чернігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.
Неоліт. Розквіт первіснообщинного ладу.
Близько 6 тис. років тому закінчився мезоліт і почався неоліт — ладу новий кам'яний вік (від грецьких слів «неос» — новий і «літос» — камінь), який на території України тривав приблизно до IV тисячоліття до н. є. Основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від присвоюючих (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих форм господарської діяльності — скотарства і землеробства, що почався ще в кінці мезоліту. Скотарство виникло з приручення тварин— корів, овець, кіз, свиней, собак; землеробство — із збиральництва, коли люди, особливо жінки, спостерігаючи за виростанням зерна, що потрапляло в грунт, прийшли до думки самим сіяти його і потім збирати врожай. Люди також навчилися виготовляти знаряддя пралі шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю (сокири, тесла, долота, мотики і т.д.). Виникало і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду без гончарного круга.
До археологічних культур періоду неоліту, що охоплюють значні території України, належать дніпроводонецька, буго-дністровська культури і культура ямково-гребінцевої кераміки. З окремих стоянок можна назвати Ізюмські в Харківській області, Сокільця Вінницької області, Віту-Литовську в Київській області.
Енеоліт. Трипільська культура.
Перехідною епохою від кам'яного періоду до металічного був енеоліт — мідно-кам'яний вік, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (IV — початок II тисячоліття до н. е.).
Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).
Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.
Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.
Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.
Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).
