Крвавич (частина перша) Українське мистецтво (2004)

ПІСЛЯМОВА

У процесі історичної еволюції суспільства, яке розвивалось у різних кліматичних умовах земної кулі, склалися передумови початків творчості, розвитку духовних та релігійних уявлень людини. Мистецтво стало органічною складовою людського буття. При зіставленні витворів мистецтва різних віддалених регіонів простежується чимало спільних рис, близьких або й прямих аналогів за ідеєю та формою пластичного вирішення.

На українських землях життя первісної людини зафіксовано мільйон років до н.е. (поселення Королево на Закарпатті). Закладені первісними людьми основи культурних традицій у нашому краї розвивались. Фізичний тип сучасної людини сформувався в період пізнього палеоліту (близько 40-10 тис. років тому). Геологічна структура нашої землі перебувала тоді на стадії становлення. Відбувались суттєві трансформації клімату. Планета пережила три періоди оледеніння. Період льодовиків закінчився у VIII тис. до н.е. Після їх відходу, тобто у голоцені (сучасному кліматичному часі), терени України проіснували впродовж мезоліту і до наших днів.

Час голоцену налічував шість історичних періодів: мезоліт, протонеоліт, неоліт, епоха бронзи, раннього заліза та пізній залізний вік.

Творча ініціатива людини у цей період виявляється в на-скельних малюнках, рельєфах у камені, існуючих поодиноко, а іноді й численними комплексами. Улюблена тематика наскель-ного творення — тваринний світ. Окремі зразки такого мистецтва збереглися у різних регіонах Європи, зокрема в Україні.

На зламах названих епох мали місце глобальні катастрофи, порушення екології, великі міграції людей. Чорне море — колись велике озеро — кожну другу епоху змінювало свої контури.

Мезоліт — перехідний час до початку голоцену. Загалом продовжувалась епоха мисливців, відома з палеоліту, змінювався лише склад тваринного світу, який поступово вимирав цілими видами. Це відбилось у наскельних малюнках і рельєфах.

Справжній голоцен на теренах України розпочався практично у протонеоліті, тобто періоді, коли з'явилися землеробство і тваринництво, сформувався інститут сім'ї, згодом індоєвропейська та семітська спільноти, перші примитівні держави.

Якраз із індоєвропейської спільноти виводяться корені нашої національної генези. Український етнос — один із індоєвропейських етносів, а українська мова — одна із групи індоєвропейських мов. Коли на півдні України був протонеоліт, на півночі ще тривав мезоліт. Ці два регіони перебували у різних умовах розвитку. Динамічні рухи кочових племен південного степу більше сприяли культурно-історичному розвиткові, ніж осіло-землеробський, тваринницький терен півночі.

Значне культурне піднесення в Україні фіксується в період неоліту, коли активно розвивається трипільська спільність. Землеробство і тваринництво стають окремими галузями господарства, які домінують над полюванням. Трипільська культура займала простори лісостепової зони Правобережної України у V-III тис. до н.е. Першовідкривач цієї культури В.Хвойка провів пряму культурно-якостеву, етногенетичну лінію від культурної спадщини трипільців до сучасного українського етносу. Племена трипільців — індоєвропейські, пов'язані з традиціями малоазійської культури Чатал-Гуюк. Вони мігрували через Боспорську протоку та Балканський півострів, де на території сучасної Болгарії заснували культуру Боян. Відтак, пройшовши терени сучасної Румунії, вони на постійно поселились праворуч Дніпра.

Трипільська спільність була однією із великих цивілізацій на наших землях. Пам'ятки трипільців розташовані на теренах Південнозахідної України, Молдови та Північної Румунії, де ця культура дістала назву від місцевості Кукутені (у науці її називають культурою Трипілля-Кукутені). Вона відома численними високохудожніми пам'ятками мистецтва світового рівня. Трипільські міста за територією сягали декількох сотень гектарів, налічували десятки тисяч мешканців (деякі понад 20 тис). Трипільська культурна лінія в період палеоліту була найпрогресивнішою на теренах України.

Наприкінці палеоліту населення України освоює технологію виготовлення предметів із бронзи, подекуди із заліза. В цей період Україна стала частиною об'єднання народів, що населяли простір біля Чорного моря.

Кінець епохи бронзи характерний величезними міграціями народів. Наприкінці II тис. до н.е. із степів Північного Над-чорномор'я на терен Балканського півострова прибувають і поселяються на постійно племена дорів, йонів, еолів, ахаїв. Численні племена із України та Центральної Європи вирушили на Близький Схід. Це період відомої Троянської війни між греками і троянцями.

Відомі з Біблії й міграції єврейського народу на чолі з Мойсеєм із Єгипту до "землі обітованої". Через терени України міграційни хвилі проходять південною степовою смугою із-за Дону на Захід.

Сьогодні наукою точно не визначено, якою була питома вага трипільців серед населення України кінця бронзового віку. Можна тільки сумніватися в тому, що всі вони мігрували з наших земель. Численні елементи трипільської культури — хліборобство, декоративний розпис кераміки та будинків, характер орнаментальних мотивів становлять органічну складову мистецької культури українців. Ці факти свідчать, що велика частина трипільських племен інтегрувалася у праслов'янський етнос і, об'єднавшись із ним, пронесла ці традиції через тисячоліття.

В епоху заліза людська праця стає щораз результативнішою. Постійно удосконалюється технологія обробки заліза, популяризується залізна зброя. У суспільстві узвичаюється класичне рабство.

Визначальним чинником історичного буття будь-якого етносу є державність. Вона має першочергове значення у самоутвердженні народу, його консолідації, становленні духовності, етики, моралі, патріотизму. Першою державою, яка об'єднала східних слов'ян, стала Київська Русь. До неї існувала держава антів, яка ще у VI ст. брала данину з Візантії і потім була розгромлена гунами. А ще раніше існували державні утворення грецьких міст-держав Північного Надчорно-мор'я VI-IV ст. до н.е.

Могутні державні утворення на зразок військових олігархій становили держави кіммерійців, пізніше скіфів, які виникли у VIII-VII ст. до н.е. Ці кочові етноси постійно інтегрувались із осілим хліборобським населенням.

На Близькому Сході впродовж 28 років існувала скіфська держава "Ішкуза". Правдоподібно, існувало декілька скіфських царств у Середньому Подніпров'ї, а пізніше близько III ст. н.е. на терені Таврійського півострова зі столицею в Неаполі Скіфському (на місці сучасного Сімферополя). Скіфи будували могутні міста, серед яких описане Геродотом м. Гелон, великі кургани (царські, наприклад, сягали 20 м заввишки).

Майже водночас із приходом скіфів на наші землі у VII ст. до н.е. Північне узбережжя Чорного моря почали заселяти грецькі колоністи, які впродовж VII-V ст. до н.е. утворили низку міст-держав на зразок тих, що існували на теренах материкової Греції. Головні із них — Ольвія, Херсонес, Тіра, Пантікапей. Мешканці цих міст швидко інтегрувались із місцевими племенами Таврійського півострова та індоєвропейським праслов'янським населенням, яке на той період густо населяло узбережжя Азовського моря, землі, де у середині І ст. н.е. виникло Тмутараканське князівство.

Греки принесли в Україну основні елементи античної цивілізації: міста на античний лад, театри, храми, архітектуру, письмо та ін. Таких міст-держав античний світ знав багато.

У III ст. до н.е. скіфські племена зникли у степовій зоні України, вціліла тільки держава Неаполь Скіфський, що на Таврійському півострові. Причиною зникнення була екологічна катастрофа. Впродовж III ст. до н.е. на півдні України приблизно півстоліття тривали винятково суворі, по вісім місяців зими. Такі холодні умови не змогли витримати степові тваринницькі стада. Степове населення скіфів інтегрувалось із осілим хліборобським населенням і швидко з ним асимілювалось.

Наприкінці III ст. до н.е. степовими просторами України заволоділи сармати. Сармати не витіснили скіфів із степової смуги, скіфів там уже не було. У І—II ст. н.е. грецькі поліси у Північному Причорномор'ї захопив Рим, провівши ліберальну політику стосовно цих міст. Римський період називають також сарматським, або пізнім періодом епохи раннього заліза. Серед сарматів і на північ від них мешкали праукраїнські племена Зарубинецької, Черняхівської та Київської археологічних культур.

Упродовж VII-I ст. до н.е. скіфська, індоєвропейська культура поширилась на терени всієї України. Перша фаза розвитку культури і мистецтва України охоплює історичний період первісного суспільства й античності.

Свого часу деякі історики висунули теорію про те, що внаслідок періоду "мандрівки народів", колосальних руйнувань і нищівних воєнних катаклізмів історичний розвиток України був перерваний. Однак найновішими дослідженнями істориків, археологів та інших учених ця теорія рішуче відкинута. Український народ, українська мова виросли із коренів індоєвропейської праслов'янської спільноти як унікальний етнічний феномен.

Отже, маємо змогу всебічно оцінити наші мистецькі здобутки, створені різними етносами впродовж доісторичного та історичного часів розвитку краю в періоди пізнього палеоліту і раннього заліза. Серед них пізньопалеолітичні житлові та культові споруди, побудовані з мамонтової кістки, з місцевостей Мізин і Межиріч; вироби з мамонтової кістки Кирилівської стоянки; орнаментовані меандровим орнаментом браслети і мініатюрні жіночі фігурки з Мізина; археологічний комплекс Кам'яної Могили.

До мистецьких пам'яток світового значення належать розмальована кераміка Трипілля, трипільська антропоморфна пластика; унікального рівня досягло оригінальне мистецтво антропоморфних кам'яних стел індоєвропейських племен, які впродовж кількох тисячоліть мігрували в українських степах, з яких вилонився також і праукраїнський етнос.

Вагомий внесок у світову культуру своїми високохудожніми ювелірними виробами зробив скіфський етнос, мистецтво якого не має у світі прямих аналогів. Скіфське мистецтво вирізняє динамічна, сповнена глибокої символіки філософія кочового степу, її зв'язок простежується у філософії античного світу (Анахарсіс), діяльності монархів і полководців (Атей).

Процеси інтеграції і постійні тенденції економічного об'єднання різноетнічних груп Тавриди відтворили майже повну динаміку етнічних змін населення півострова на період III ст. н.е.

Тавро-руси, чи просто руси, продовжували існувати, вели осіле хліборобське життя на Таврійському і Таманському півостровах, Приазов'ї, теренах Малої Азії, Придунайя. Але ці події пов'язані з діяльністю київських князів IX ст.

Українські землі періоду античності, де відбулися руйнівні природні, етнічні та політичні стихії, вистояли в тисячолітніх випробуваннях і зберегли для світової цивілізації значні духовні вартості.
← prev content next →