Подольська Культурологія (2003)

4. Соціальні відносини (продовження 2)

Прощання супроводжувалось поцілунком як знак взаємного прощення гріхів. Обряд пасхального цілування «Христосування» стверджує рівність всіх людей в час вселюдської радості — воскресіння Христа.

Таким чином, рукостискання і поцілунки виконують такі функції: несуть для співрозмовників інформацію про емоційні стани;

- виявляють почуття і відносини один до одного, ступінь близькості;

- доповнюють, уточнюють, а іноді заміняють мову; є показником статусно-рольових характеристик партнерів;

- можуть служити засобом міжособистої взаємодії в суспільстві, регулюють відносини;

- є засобом створення і обігрування образу.

Особлива «цінність» невербальних засобів в порівнянні з мовою полягає в тому, що вони більш природні, і в меншій мірі знаходяться під контролем свідомості, тому бувають більш правдиві і щирі в плані відображення почуттів відносин. Найбільш визнані в суспільстві моделі невербальної поведінки завжди відображують морально-естетичні цінності суспільства.

Роль поцілунків в ціннісній регуляції діяльності людини

Поцілунок є також етичною, естетичною і філософською категорією, а в культурології носить характер регуляції культурних сценаріїв діяльності.

Розглядаючи це животрепетне питання необхідно насамперед звернутися до світу живої природи і поспотеріга-ти його прояви там.

Очевидно нам не буде діставати слів, щоб розкрити красу «поцілунку» у світі тварин. Ми зможемо довго милуватися «поцілунками» у коней, спостерігаючи наскільки ніжні «відношення» у цих тварин. Велику естетичну насолоду доставляють нам краса «поцілунків» у птахів (голубів, гусей, журавлів, папуг). Якимись «усвідомленими» здаються «поцілунки» у кішок, собак і особливо корів.

Безумовно, що усіма цими «поцілунками» у тварин керує інстинкт кохання. Але людини — істота мисляча, і тому, поцілунок у неї, на нашу думку, має носити творчий характер. Ми усвідомлюємо, відносно сфери почуттів, емоцій, поняття логіки і творчості може бути недоцільним. І все-таки спробуємо проаналізувати поцілунки у Людини, спробуємо їх систематизувати і ми побачимо, що в багатьох випадках, вони не є лише сферою відчуттів.

Першопричиною поцілунків у світі природи, як уже було сказано, безумовно є кохання як продовження життя, як його репродукування. Мабуть поцілунок і є найвищим проявом цього високого і найбільш трепетного почуття.

Любовні поцілунки у людини бувають двох видів — викликані цим високим почуттям і поцілунок коханців — нижча стадія почуття, хоча це розрізнення є досить відносним.

Як наслідок першого виду таких поцілунків народжуються сім'ї і появляються діти. Важко уявити які зміни відбуваються у людей, що цілуються. Ми навіть не підозрюємо, що у нас змінюються ритми серця, тиск, посилюється кровообіг, з більшим прискоренням відбувається народження нових клітин, змінюється колір очей, обличчя, піднімається температура тіла, людина може знаходитися у такому стані, що їй інколи дуже важко контролювати себе і володіти собою. Ось яка сила подібного поцілунку.

Особливим видом «високої любові» є поцілунки людиною тварин, птахів, квітів, собак в морду і зворотній поцілунок собаки у вигляді полизування язиком людини — це найвірніша «любов». Поцілунок людиною очей, щоки коня, корови, пташки як завжди не залишаються «не поміченими». Тварини відгукаються на ці почуття людини. І може саме такі «поцілунки» за формою, людина перенесла у свій світ, у ході своєї еволюції.

Систематизація поцілунків у людини дає можливість виявити ціннісні регулятиви сценаріїв діяльності людини, і пізнати їх «природу». Поцілунки бувають:

- чергові — тобто повсякденні — такі, які ніби розраховані на прояв «видимої доброзичливості відношень» у знайомих один до одного. У подружньої пари як знак вибачення, прощення, маленької подяки і просто «поцілуйчика» на всяк випадок. У цих

поцілунках відсутнє глибоке внутрішнє почуття;

- проміжні — це поцілунки «на літу». Як завжди вони найбільше від усього «приголомшують», тому, що бувають неочікуваними. Отримавши такий поцілунок, людина, тільки згодом починає розмірковувати «що-ж» відбулось насправді. Як правило їй дуже

важко буває здогадатися про його першопричину, тому, що цей поцілунок також із групи «на всяк випадок»;

- вітальні — вид поцілунку дуже поширений і надто стійкий у багатьох народів — вірменів, грузин, у яких особливо сильно розвинуте відчуття національної єдності. Такий вид поцілунків характерний для багатьох випадків родинних відношень. Ці поцілунки здійснюються часто при зустрічах.

- прощальні — ці поцілунки носять більш емоційний характер, ніж попередні. Вони найбільш щирі у повному розуміння цього слова. Може саме цей вид поцілунку пов'язаний з усвідомленням людиною швидкоплинності її життя. Досить часто цей вид супроводжується сльозами на очах і здебільше в цей час ми згадуємо відому істину «Що маємо — не бережемо, а втративши —плачемо».

- ритуальні — особливий вид, що торкається дуже тонких духов

них відчуттів, заглиблення у культуру людини. Це один із

древніх поцілунків людини. Він має філософський характер

Ритуал духовного поцілунку є характерним для людей більш похилого віку і людей з особливо загостреним відчуттям любові до життя. Супроводжується цей ритуал поцілунком в руку, голову, поцілунком хреста чи іншого фетишу у спеціально відведених місцях (церква, костьол, синагога). Особливий трепет викликає такий поцілунок якщо він супроводжується в присутності чи з участю священнослужителя;

- урочисті мають репрезентативний парадний характер. Він супроводжується на виду великої кількості людей (поселень, міст, республіки, країни). Характер цих поцілунків визначається соціальним станом людей, що цілуються. В більшості випадків ці поцілунки «підлабузницькі» і нагадують вони «поцілунок Іуди».

- концертні — ці поцілунки характерні для людей, які хотять отримати із цього зиск — отримати «автограф». їх можна віднести до так званих поцілунків комерційного характеру;

- батьківські — це поцілунки найвищої форми любові, любові без межної, самовідданої, безкорисної, безкінечної, найсильнішої любові, найвищої, найніжнішої, сердечної любові, любові зі сльозами на очах. Любов матері до своєї дитини не можна

порівняти за змістом з іншими видами. Саме ця любов оспівана в багатьох шедеврах світової літератури, музики, поезії, живопису. Це вічна любов, вона не вмирає і не помре ніколи.

За формою поцілунки також можуть здійснюватися не однаково — «без рук», тільки губами і за допомогою рук. Коли губам «допомагають» руки, тоді такого роду поцілунки носять більш змістовний, міцний, а може і непередбачуваний характер.

До поцілунків «без рук» відносяться «воздушні» поцілунки, звично вони супроводжуються уже «на вдогін», коли неможливо людину дістати руками. Досить часто між людьми, які використовують такий вид поцілунку знаходиться яка-небудь перешкода — відстань, вікно, висота, решітка. І тоді люди звертаються до міміки типу — я відриваю від своїх губ і двома пальцями посилаю, чи кидаю тобі мій поцілунок, чи зображують серце пробите наскрізь стрілою.

Поцілунки можуть здійснюватися на різних участках людської постаті і частин тіла. В більшості випадків цьому підпадають у денний час оголені частини — усі площини голови, шиї, руки.

Велике значення має середовище, в якому відбувається поцілунок. Від нього залежить у великій мірі і зміст поцілунку. Відомо, що звичне середовище, в якому відбувається поцілунок (кухня, спальня, коридор), сприяє тому, що поцілунок є пасивним. У V ст. до н.е. давньогрецький скульптор Поліклет у трактаті «Канон» вивів цифровий закон пропорцій тіла людини. Піфагор вважав тіло пропорційним, якщо співвідношення відстані від тім'я до поясу до довжини тіла складає 1 : 3. Леонардо да Вінчі створив свій знаменитий каюн, де центром кола, у який вписано людину з розгорнутими в сторони ногами і піднятими вгору руками, є пупок. Звичайно виділяють три типи статури: вузькокістковий, широ-кокістковий та нормокістковий. Ідеальну статуру можуть мати тільки люди третього типу.

Кожна поза повинна бути коректною, природньою та відповідати обстановці. З того, як х то стоїть, іде, сидить, можна судити про повагу або зневажливість до оточення. Сидіти потрібно впевнено, займаючи весь стілець, спиною «відчуваючи» спинку стільця. Сідати потрібно безшумно, стілець не пересувати, а переставляти. В товаристві старших молоді люди не повинні спиратися на спинку стільця, зчіпляти руки на колінах, або схрещувати на грудях. Руки повинні спокійно лежати на колінах або на столі. Молодь повинна вставати, коли старші входять в кімнату або виходять з неї.

Європейські правила посадки «нога-на ногу» вимагають, щоб одне коліно лежало на іншому, а голені стулені разом. Не можна сидіти, повернувшись спиною або боком до когось. Стояти треба з опорою на одну ногу, а іншу трохи зігнути в коліні і висунути вперед.

Під поставою розуміють манеру держати своє тіло. Постава залежить від соціальних установлень, від настрою. На діловому прийомі не можна зігнутися і сидіти за столом, спершись на руки. Втомлена людина може згорбитись, агресивна людина випрямляється, недбалу поставу дозволяють собі ті, хто демонструє свою зневагу, незацікавленість.

У повсякденному житті слова і фрази підкреслюють стриманими жестами. Для привертання уваги начальник може використати «владний» погляд, поманити долонею, пальцем.

Відкритість при спілкуванні виявляють такими жестами: розкриті руки (долонями вгору), пожимання плечима, розстібання та знімання піджака.

Захист, включає жести, якими ми реагуємо на можливу загрозу, на конкретні ситуації. Це можуть бути руки, схрещені на грудях. Коли ми бачимо співрозмовника, який схрестив руки, доцільно переглянути те, що ми робимо або обговорюємо, бо партнер починає відсторонятися від обговорення.

Жести кістей рук — це невербальні виявлення почуттів. Захисна реакція, як правило, виявляється в зчепленні пальців, а потирання долоней сигналізують про позитивні очікування, наприклад, перед успішною домовленістю, радістю. Зчеплені пальці рук позначають розчарування і бажання людини приховати своє негативне відношення.

Погляд «понад окулярами» свідчить про критичне, засуджуюче ставлення до співрозмовника. Необхідно знімати окуляри, коли говориш, і надівати, коли слухаєш. Це діє заспокійливо на співробітника і дозволяє контролювати хід розмови.

Позитивним жестом є розхожування. Щоб не порушити хід думок, треба не розмовляти з тим, хто розходжує. Якщо людина «пощипує» переносся, потрібно почекати, поки вона висловить свої сумніви.

Велике значення має манера поведінки, тобто такий же спосіб виявити повагу до оточуючих людей, як і охайний одяг, ввічливе ставлення в бесіді, тактичність. У манері поведінки дуже велика роль звичок. Вони можуть як підкреслити гідність людини, так і звести до нуля її найкращі риси. Наприклад, звичка шмигати носом, крутити ґудзик на одязі у співрозмовника, вибивати ритм кістяшками пальців тощо. Взагалі, жести і рухи є частиною іміджу.

Показником духовності людини виступає інтелігентність. Інтелігентну людину характеризує безконфліктність, гуманність, милосердя, скромність, працелюбство, мужність, відчуття власної гідності, доброзичливість, звернення до багатств світової і національної культури, орієнтація на загальнолюдські духовні цінності.

Радикальні зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, спричинені ними гуманістичні та демократичні зрушення у світогляді, ідеології, науці та культурі потребують формування та впровадження нової концепції виховної роботи, яка має стати основою підготовки студентської молоді до самостійної, активної та творчої життєдіяльності в нових соціальних та культурних умовах, важливим чинником формування особистості сучасного типу, свідомого громадянина України, патріота Української держави.

Виховання є важливою формою взаємозв'язку особи і суспільства, адже мова йде, насамперед, про динаміку особистісного розвитку людини. Особистість слід розглядати не тільки як об'єкт відповідного виховного формуючого впливу, а, перш за все, як творчого суб'єкта, здатного робити вибір і нести відповідальність за нього.

Потреба у впровадженні нової концепції виховної роботи обумовлена, насамперед, необхідністю приведення виховного впливу у відповідність до нової системи ціннісних орієнтацій та соціальних нормативів, які визначають духовний розвиток України на порозі третього тисячоліття. Сучасна світова гуманістика виходить з того, що саме людина, її права та обов'язки, запити та потреби мають перебувати у центрі уваги держави та суспільства.

Стратегічною метою демократичної держави є ідея олюднення усього простору соціальних відносин. Домінуючою тенденцією виховного впливу є свідома діяльність студента, що керується критеріями знання, професіоналізму, усвідомленням власної відповідальності як за себе, так і за суспільство загалом. Саме завдяки виховній роботі у вузі готується нова генерація української інтелігенції, ядро національної інтелектуальної еліти.

Особливого значення виховна робота набуває у період трансформації суспільства, яке відчуває на собі тягар кризових негараздів. Деформуються моральні засади суспільства. Здійснюється пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства. Послаблена виховна робота з боку органів виконавчої влади, закладів освіти і культури. Загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової та нормативної бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення та розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному та духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в Україні.

Виховна робота у вищій школі покликана захистити майбутніх спеціалістів від негативних для них фізичного, морально-психологічного розвитку факторів та формувати гуманістичні цінності студентів. Головною ознакою сучасної методики виховної роботи є забезпечення самостійного мислення, здатності приймати нестандартні рішення (інноваційний стиль мислення), вільно орієнтуватися у складних обставинах суспільного та особистого життя.

Виховна робота у вищій школі базується на ряді концептуальних положень Конституції України, Законі про освіту, Державній національній програмі «Освіта» та інших нормативно-правових актах і спирається на багатовікову історію українського державотворення, створену впродовж віків самим народом систему поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв. Вона покликана формувати світоглядну позицію молодої людини, ціннісні орієнтації особистості на основі українських народних традицій виховання і світового педагогічного досвіду.

Виховна робота формується на викристалізованих вітчизняним і зарубіжним досвідом розвитку педагогіки, психології та виховання, доведених теорією та перевірених практикою знаннях, виходячи з того, що педагогіка це і є наука про виховання і всебічний розвиток людини.

Виховна робота несумісна з пропагандою насильства, расизму, жорстокості, людиноненависницьких теорій, а також з поглядами державно-руйнівного змісту.

Виховна робота у вузах України, як і освіта, має світський характер. Втім, це не виключає проведення спільних з релігійними організаціями акцій, що мають гуманістичну спрямованість.

Стратегічні завдання трансформації нашого суспільства настійно вимагають зростання ролі індивідної дії, креативної особистості, здатної на рішучі реформаторські вчинки. Креативна особистість — це особистість, яка готова на швидку переорієнтацію, на якісно нову структуру мислення, стартову готовність до нестандартних дій в екстремальних умовах. Це багатогранна особистість із почуттям відповідальності, толерантності, відкритості вищим смислам, іншим культурам.

Перехід від адаптаційної парадигми освіти до креативної, на наш погляд, повинен будуватись на принципах і методах, які відповідають тенденціям розвитку, характерним для перехідних епох. Глобалізація, інтеграція, інформатизація, зростання попиту на освіту диктують потребу неперервності освітньо-виховного процесу.

Потреба привентивного (попереджувального) виховання молоді в Україні набуває особливої гостроти, оскільки молодь у силу зовнішніх і внутрішніх факторів надто болісно переживає конфлікт між консервативним минулим і інноваційним майбутнім, затрачаючи максимум захисних адаптаційних зусиль на пошук і безпечних, і ефективних форм діяльності. За цих умов система освіти, виховання особистості повинна мати випереджувальний характер, тобто містити в собі прогностичну модель майбутнього, завданням якої є надати теперішнім і майбутнім поколінням інформацію запобіжного характеру з метою адаптації до можливих драматичних чи катастрофічних змін у розвитку цивілізації.

Головним чинником, з яким ми повинні рахуватися у виробленні стратегії формування креативної особистості XXI ст., є феномен глобалізації, тобто процес поширення по всій планеті єдиних, спільних для всього людства технологій, культур, ідей, ціннісних орієнтацій, способів життя, поведінки, етнічних ренесансів. Проте глобалізація — суперечливий процес. З одного боку, вона є відповіддю на виклик часу. Щоб вижити, людство потребує всепланетного способу життя, всепланетної етики, всепланетного світовідчуття. З іншого боку варіант глобалізації, який ми спостерігаємо, несе в собі реальну і потенційну небезпеку для людства. По суті, — це моногло-балізація, або вестернізація. Адже сьогодні світ заполонили ідеї, культурні, політичні цінності переважно європейського походження.

Нав'язувана нам «глобальна культура» є штучно винайденою, вона еклектична, позачасова, позаморальна, позанаціональна. Ми з тривогою спостерігаємо, як під гаслами гуманізації, глобалізації, космополітизму, псевдодемократичності постмодерністської ер-зац-культури відбувається руйнація народної моралі, з національної свідомості вихолощуються іманентні архітшш України, Свободи, руйнується етнічна ідентичність, а це призводить до поглиблення денаціоналізації, дегуманізації українського суспільства. Потрібна спеціальна національна державна політика, щоб поставити заслін тотальному ідеологічному зомбуванню молоді і створити умови для духовного відродження.

Зараз у глибинах колективного розуму планети зріє інше бачення глобалізації — це глобалізація, заснована на синтезі екстра-вертних (західних) і інтравертних (східних) цивілізацій. Це синтез, у якому індивідуалізм і надмірна зматеріалізованість потреб Заходу урівноважується внутрішньою духовністю і екологічністю світосприймання Сходу. До того ж гуманізм як феномен європейської цивілізації є надмірно антропоцентричним, закостенілим у власному розвитку, тому потребує нової світової філософії, де ідея Вселенського початку, вічно одухотвореного космосу утворила б інший полюс осі, навколо якої сформувалася б більш людяна і гармонійна людська культура.

Головною метою виховання у вищій школі є розвиток духовності, зміцнення моральних засад суспільства, виховання в молоді високих моральних якостей, підготовка гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, професійно грамотного, творчого фахівця, що поєднує в собі високу духовність, моральну чистоту, професійну компетентність і фізичну досконалість. Досягнення цієї мети забезпечується високим рівнем навчальної роботи, а також постійним вдосконаленням системи виховної роботи з молоддю.

Головним критерієм її ефективності виступає рівень національної свідомості, навчально-наукової та суспільної активності, ступеня переростання виховання в самовиховання, додержання моральних і етичних норм, відсутність правопорушень, високий рівень взаємин між викладачем і студентом і девіантної поведінки.

Викладачі вищої школи покликані бути генераторами інтелектуально-моральної культури, активістами виховної роботи, поведінка яких повинна бути зразком для студентської молоді.

Формування особистіших рис громадянина здійснюється в таких основних напрямках: розвитку національно-патріотичної свідомості, духовності; моральної, художньо-естетичної, мовно-стилістичної, правової, медико-валеологічної, екологічної і мілітарної культури.

Національно-патріотичне виховання має на меті утвердження в свідомості нації, народу, етнічно культурної, мовної єдності, національної неповторності, вагомості. Національно-патріотичне виховання має сприяти всебічному піднесенню національної свідомості, формуванню сукупних уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях серед інших етносів, утвердження патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до трудового і героїчного подвигу в ім'я України.

Релігійно-духовна просвіта студентів націлена на виховання в них почуття трансцедентного, духовно-космічного начала, єдності християнської духовності і загальноцивілізаційних гуманістичних принципів, формування духовної культури майбутнього фахівця, в основі якої було б благоговійне ставлення до життя, землі, Вітчизни, до людства, до іншої людини, сім'ї, матері, надбань національної культури, мови.

Морально-етичне виховання в системі формування особистості спеціаліста ґрунтується на утвердженні національних принципів загальнолюдської моралі. Формування, морально-етичних якостей особистості на основі відродження національних традицій, звичаїв, передбачає вироблення в молоді стійких моральних принципів, покликаних виступити в ролі регуляторів гармонійних взаємовідносин особи і суспільства і, зокрема, в системі відносин «провізор — хворий». Вищою морально-етичною цінністю фармацевтичної етики і деонтології повинно стати благоговійне ставлення до життя.

Художньо-естетична освіта і виховання в системі формування майбутніх провізорів повинні бути підпорядковані виробленню вмінь і навичок використання засобів мистецтва при вирішенні завдань охорони і зміцнення здоров'я людей та гармонійному розвитку їх духовних і фізичних сил.

Культуромовне виховання грунтується на мовно-стилістичній культурі майбутнього спеціаліста, яка передбачає вироблення практичних навичок володіння рідним словом, багатствами української літературної мови з метою забезпечення високої ефективності професійної діяльності та утвердження національної самосвідомості громадянина України.

Головною метою валеологічного навчання і виховання студентів-фармацевтів повинна стати їх переорієнтація з медицини хвороб на інтегрально-системну медицину, медицину здоров'я, яка об'єднує в собі одночасно саналогію і валеологію. Стимуляція мотивів на здоров'я як найвищу цінність, дбайливе ставлення до власного тіла і організму є головною умовою найповнішої реалізації творчого і фізичного потенціалу спеціаліста фармації і пацієнтів.

Екологічне виховання передбачає вироблення в студентів-фар-мацевтів відповідальності за природу як національну загальнолюдську цінність, основу життя на Землі, формування господарських, гуманістичних принципів природокористування, турботливого ставлення до природних ресурсів. Екологічне виховання студен-та-провізора — це забезпечення усвідомлення єдності екології природи і екології людини, екологічної і біомедичної етики.

Формування в студентів економічного аспекту охорони здоров'я спрямоване на пошук засвоєння ними гуманістичної моделі страхової медицини, заснованої на ідеї суспільної солідарності (багаті платять за бідного, здорові — за хворого), безкоштовної допомоги для знедолених, рівнодоступності (незалежно від рівня здоров'я і соціального статусу) і т.д.

Політико-правове виховання передбачає засвоєння системи знань державного законодавства, формування шанобливого ставлення до національних і державних символів України, вироблення активної політичної, державотворчої позиції, вміння організувати своє життя і діяльність в умовах правової держави, проникнення ринкових економічних відносин у сферу медицини.

Військово-патріотичне виховання студентів-фармацевтів передбачає формування мілітарної культури спеціалістів медицини та фармації, заснованої на єдності людяності, національно-військових традицій і цивілізаційно обгрунтованих принципів ведення військових дій, усвідомлення потреби у військовому захисті нації, життєвих інтересів України, почуття відповідальності за безпеку держави, переконання в необхідності постійної готовності до її захисту.

Вирішальною ланкою, головним завданням у виховній роботі є гуманітарна освіта майбутніх фахівців фармацевтичної галузі. Саме викладачі-гуманітарії покликані професійно, творчо розвивати концепцію виховної роботи, адекватну потребам часу, та здійснювати її у навчально-виховному та дослідницькому процесах.

Гуманітарна освіта, зрозуміло, має національний характер, здійснюється на засадах загальнолюдських цінностей. Це забезпечується шляхом змістовного розгляду в навчальних дисциплінах таких сюжетів та проблем, як національне відродження в контексті історичного досвіду, національна історична пам'ять; теорія націй, етнонаціональних відносин (етнічна територія українського народу, Батьківщина, етнічність, національна гідність, свідомість, ідеали); державно-правові аспекти національного відродження; проблеми етнонаціональної політики; духовно-культурне відродження; культура міжетнічного спілкування, національне виховання. Причому вся ця робота ведеться в контексті ідей інтернаціоналізму, дружби народів, об'єднання зусиль людей всіх націй і народностей на вирішенні глобальних проблем людства.

Сучасна методологія гуманітарних дисциплін виходить з таких принципів:

- плюралізму наукових підходів та методик;

- відкритості до інноваційних точок зору;

- толерантності щодо оригінальних ідей та концепцій;

- дискусійного способу з'ясування істини, діалогових форм на вчання.

Важлива функція гуманітарної освіти — виховання у молодої особи високих гуманістичних якостей: людяності, поваги до людей, доброзичливості, людської гідності, культури спілкування, цивілізованого співжиття. Гуманітарна освіта спрямована на збереження та зміцнення традицій, єдності поколінь, етносів, націй та народностей, що проживають в Україні. Вона базується на визнанні цінностей кожної людини, свободі вибору, захисті права особистостей на власний спосіб самореалізації.

Основними структурними елементами гуманітарної освіти є:

- світоглядно-філософська підготовка;

- соціально-політична підготовка;

- українознавча підготовка;

- еколого-природнича підготовка;

- економічна підготовка;

- основи правових знань;

- етична та естетична освіта;

- філологічна підготовка;

- система знань та навичок здорового способу життя;

- країнознавча підготовка іноземних студентів на підготовчому факультеті.

У сучасній Україні особливої значущості набуває система цінностей, що сповідують громадяни, бо від цього залежить не тільки зміст і напрямок вітчизняної історії, а й те, чи буде взагалі ця історія мати продовження, чи вона обірветься. Тому у політичній, економічній, соціальній та духовній сферах життєдіяльності важливо висвітлити цінності здоров'я, здорового способу життя, щасливої сім'ї, материнства. Абсолютними, вічними цінностями вважаються такі: віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, краса, турбота, нетерпимість до зла, великодушність, мудрість, благородство.

До основних національних цінностей, на нашу думку, слід віднести такі: українська ідея; державна незалежність України; патріотизм, готовність до захисту Батьківщини; почуття національної гідності; історична пам'ять; пошана до державних та національних символів, до державного Гімну; пошана до Конституції України; прагнення побудувати справедливий державний устрій; сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до рідної мови; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; увага до зміцнення здоров'я громадян України.

Основними громадянськими цінностями традиційно вважаються такі: прагнення до соціальної гармонії; культура соціальних і політичних стосунків; пошана до Закону; рівність громадян перед Законом; самовідповідальність людини; права людини на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність, рівність можливостей тощо; суверенітет особи; право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, проведення зборів, самовиразу тощо; пошана до національно-культурних цінностей інших народів.

До цінностей сімейного життя, які є дуже значущими для кожної людини, на нашу думку, слід віднести такі: подружня вірність; піклування про дітей; піклування про батьків і старших у сім'ї; пошана до пращурів, догляд за їхніми могилами; злагода та довіра між членами сім'ї; демократизм відносин, повага до прав дитини і старших; допомога слабшим членам сім'ї; гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні; здоровий спосіб життя; культ праці, дбайливе ставлення до її результатів; гігієна сімейного життя.

Цінності особистого життя складають ціннісне «ядро» особистості, саме вони мотивують діяльність людини і складають сенс її життя. До них, на наш погляд, можна віднести такі, як орієнтація на пріоритет духовних цінностей; внутрішня свобода; особиста гігієна; воля, самоконтроль, самодисципліна, енергійність; мудрість, розум, здоровий глузд; мужність, рішучість, героїзм; поміркованість, міра, урівноваженість, стриманість (в їжі, статевих стосунках, висловлюваннях, в товариськості тощо); оптимізм, почуття гумору, життєрадісність, бадьорість; терплячість; підприємливість, старанність, ініціативність; працьовитість; цілеспрямованість, витривалість, наполегливість; самостійність у мисленні та діяльності; творча активність, розвинена уява, спостережливість, інтелект; твердість слова, точність; самокритичність, почуття відповідальності; ощадливість у засобах, дбайливе ставлення до свого і чужого часу; вміння мовчати і слухати інших; культ доброго імені, надійність у роботі, партнерстві, у збереженні чужої таємниці; шляхетність і відповідальність у стосунках з особою іншої статі; протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню); щедрість, допомога хворим, слабшим, сиротам, захист знедолених; увага до власного здоров'я, заняття спортом.

Осмислення ієрархічності перелічених цінностей, їх пріоритетності в певних життєвих ситуаціях складають основу духовності особи, її власного біографічного проекту та життєвої стратегії.
← prev content next →