Річард Ю. Зоді Бюджетування результативності

Методики бюджетних оцінок

Насамперед, необхідно зазначити, що невизначеність бюджетного процесу, цілком імовірно, поглиблюється через поширеність похибок в оцінках. У цифрах щось є, незважаючи на всю їх абстрактність, яка асоціюється з абсолютною та остаточною точністю. Це — сприйняття, яке в разі, якщо воно виявиться необґрунтованим, посилює невизначеність для тих, хто приймає бюджетні рішення. І все ж, як зазначив один фахівець з питань бюджету: “Не можна не визнавати той факт, що майже всім оцінкам властиві похибки, що ні мистецтво, ні наука, ні статистика не здатні позбавити процес оцінки впливу людського судження та вірогідності помилки. Тож питання полягає не в тому, наскільки точною є оцінка, а в тому, наскільки вона помилкова. Яким чином розробник бюджету може звести нанівець загальний вплив неминучих похибок у оцінках або, бодай, зменшити його до припустимого рівня відхилення?” (Lehan, с. 22).

Забезпечення точності тих деталей, на які спирається оцінка — ось шлях до зменшення похибки. На зменшення похибок у таких деталях і спрямовані методики бюджетних оцінок.



Є п’ять загальних підходів до проведення бюджетних оцінок, в основі яких лежать такі категорії, як: потреби, екстраполяція, кореляція, аналіз попиту та дисконтування. (Lehan, с. 21 23). При застосуванні методу потреб для бюджетних оцінок необхідно зібрати інформацію (включаючи інформацію про витрати) щодо відповідних статей бюджетного запиту, наприклад, по статтях “штат” та “матеріали”. Знаючи, яка потрібна кількість одиниць, та маючи інформацію про вартість одиниці, зробити оцінку розробник бюджету може за допомогою відносно простої арифметичної вправи. Однак у центрі цього популярного методу оцінки, лежить ціна речі, а не її вартість.

Підхід на основі екстраполяції базується на поточному та минулому досвіді. Він часто передбачає застосування методик прогнозування, про які йшлося у розділі VI. В основі методики кореляції лежать статистичні принципи та процедури. Якщо не вдаватися в деталі, при застосуванні цього підході увага зосереджується на співвідношеннях між незалежними та залежними змінними, на основі яких будуються бюджетні оцінки, наприклад, співвідношення між кількістю споживачів послуг, що надаватимуться в рамках конкретної програми, та обсягом послуг, що забезпечуються цією програмою. Хоча цей підхід обіцяє бути корисним, він ще не набув широкого поширення через загальний брак розуміння статистичних методів.

Є метод, пов’язаний як з кореляційним аналізом, так і з методом потреб; він передбачає застосування факторів. Відстежуючи обсяги роботи та витрат на виконання цих обсягів у минулому, обчислити обсяги фінансування бюджетних запитів видається суто арифметичною справою. Метод аналізу попиту наголошує на взаємозв’язку між якістю, кількістю послуг та методами їх надання. Він виходить з того, що між попитом на послуги та бажанням платити за них (або одержати певне субсидування за кошт бюджету), існує взаємозв’язок. Однак, як правило, на аналізі попиту наголошується лише в діяльності державних підприємств, що пов’язано із складнощами, які виникають при аналізі та визначенні вартості потреб попиту.

В основі методу дисконтування, що застосовується при створенні бюджетних оцінок, лежить уявлення про те, що долар сьогодні коштує більше, ніж завтра. Для визначення теперішньої вартості поданого запиту (зазвичай, багаторічного) застосовують дисконтні (облікові) ставки. Дисконтування особливо корисне під час розгляду альтернативних варіантів, оскільки воно дозволяє привести майбутні інвестиції державних коштів до їх звичайної бази — їх чистої теперішньої вартості. Хоча у цьому підручнику розглянуто різні приклади цих методів, ступінь їх розуміння та корисність залишаються обмеженими без глибокого усвідомлення їх наріжного каменю — ідеї витрат та вартості одиниці продукції.