Яртися Лекції з історії світової та вітчизняної культури (2005)
4. Культура Стародавнього Риму
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII — II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510 — 31 pp. до н.е.), Римської імперії (31 р. до н.е. — 476 р. н.е.).
У VIII ст. до н.е. високого культурного рівня досягла Етрурія, розташована в Середній Італії. Тут утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півострові, створена етрусками. Жваві торговельні зв'язки Південної Італії з грецькими колоніями та Карфагеном сприяли поширенню грецьких і малоазійських впливів, але загалом культура етрусків мала виразний, своєрідний характер. Головними божествами етрусків були верховні боги Вертумн і Тін, а також богині Уні та Мінерва. Етруски поклонялись також пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На похоронних бенкетах знаті рабів примушували битися один з одним до смерті. На основі цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.
У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне в розписах гробниць і скульптурах тварин. Етруська архітектура характеризувалася чітко розпланованими містами, численними гробницями, які нагадували будинки з чотири-скатним дахом. Всередині їх прикрашали багатим розписом із зображенням бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів. Майстри оволодівали технікою зображення рухів, виразних жестів, побудовою складних композицій.
Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. Чудовими її зразками стали великі саркофаги, на яких зображені чоловіки й жінки на бенкеті, статуї Аполлона, голови Сілена і менад, Хімера — напівлев-напівдракон, і, звичайно, всесвітньо відома Капітолійська вовчиця.
Поступово у мистецтві посилювалися трагічні, скорботні мотиви. На картинах бенкетів усі присутні охоплені скорботою і меланхолією, зображення спортивних ігор, веселощів змінюють хороводи жахливих демонів, похмурі картини загробного світу. В мистецтві нібито відбивається занепад етруського суспільства. В III ст. до н.е. Етрурія була завойована Римом і припинила існування.
Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Риму, який у VI ст. до н.е. був залежним від Етрурії. До римлян перейшли окремі культи, релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецькі прийоми, зокрема відливка бронзової скульптури, мистецтво портрету.
Основу найдавніших римських релігійних вірувань становив анімізм. Світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Дім охороняли Пенати, двері — дволикий Янус, вогнище — Веста. Кожна людина мала свого генія — духа-охоронця, котрий був втіленням життєвої сили людини. Найвище становище в ієрархії богів посідали: Юпітер — бог неба та Марс — бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встановлювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для приношення жертв. Найважливішим вважалося докладне виконання всіх культових приписів, а також порядку приношення жертв і виголошення священних формул. У римлян сформувався прошарок жерців — понтифіків, які докладно знали тонкощі культу, стежили за його дотриманням. До антропоморфізму — поклоніння богам у людському образі римляни перейшли у VI ст. до н.е.
Наприкінці VI ст. до н.е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка. На відміну від грецьких полісів вона мала виразно військовий характер, що з часом дало змогу їй захопити всі держави Середземномор'я. Внаслідок цього римська культура, насамперед релігія, збагатились грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам, фактично без розвиненої міфології, вже не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон 12 головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки; Юнони — богині неба і шлюбу; Нептуна — бога морів; Мінерви — богині мудрості та ремесла; Марса — бога війни; Венери — богині плодів і кохання; Аполлона — бога сонця і мистецтв; Діани — богині місяця, покровительки тварин; Вулкана — покровителя ремесла; Вести — богині домашнього вогнища; Меркурія — бога шляхів і торгівлі; Церери — богині землеробства. На форумі були встановлені їх позолочені скульптури, на їх честь будувались за грецьким зразком храми. Разом з богами римляни запозичили і грецькі міфи, дещо латинізувавши їх. Поряд з власними історичними легендами ці міфи стали невичерпним джерелом натхнення всієї римської літератури та мистецтва.
З II ст. до н.е. у Римі стали поширюватись культи східних божеств. У 204 р. до н.е. був запроваджений культ малоазійської богині Кібели — Великої Матері богів. Крім культу Кібели, тут поступово вводились єгипетський культ Озіриса — божества вмираючої та воскресаючої природи, культ іранського бога світла Мітри.
З-поміж філософських течій найбільший успіх мали епікуреїзм і стоїцизм. Послідовником Епікура був римський філософ та поет Тит Лукрецій Кар (близько 96 — 55 pp. до н.е.), який у поемі "Про природу речей" систематично виклав античний атомістичний матеріалізм.
Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н.е. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки, краще збереглися твори видатних римських комедіографів Плавта та Теренція. Тит Макцій Плавт (250—184 pp. до н.е.) — автор 120 комедій, з яких до нас дійшли лише 17. Серед них "Хвалькуватий воїн", "Осли", "Скарб" та ін. Він прославляв старовинні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, пихатість, легковажність тощо. Музика і спів супроводжували комедії Плавта, робили їх схожими на сучасну оперету. Публій Афр Теренцій (195— 159 pp. до н.е.), автор шести комедій, прагнув насамперед показати високі, благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, котрий зображав кохання як затьмарення, Теренцій перший в історії римської літератури продовжив грецьку традицію, зображуючи кохання високим і шляхетним почуттям. У деяких комедіях (як наприклад, "Свекруха") Теренцій взагалі не описував негативних персонажів, а комізм виникав унаслідок непорозуміння, що наприкінці твору розв'язується. З-поміж сучасників Теренцій уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст з бездоганною літературною мовою.
Гостра політична і соціальна боротьба, яка розгорнулась у Римі з другої половини II ст. до н.е., сприяла розвиткові низки прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів. Це трактати державного діяча і письменника Марка Порція Катона Старшого (234— 149 pp. до н.е.), у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні поради стосовно ведення господарства. Квінт Енній (239 — 169 pp. до н.е.) склав перший національний епос "Аннали", присвячений історії Риму до другої Пунічної війни. Він прославляв римську доблесть, оспівував гуманність, культуру, освіченість.
Особливо багато творів дійшло до нас з І ст. до н.е. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена славетними іменами Цезаря, Саллюстія, Ціцерона.
Марк Туллій Ціцерон (106 — 43 pp. до н.е) увійшов в історію як видатний оратор, філософ і письменник. Він залишив зразки теорії риторики, а також філософські трактати, промови. Найбільшу славу принесли йому промови на захист республіки, зокрема промови проти Катиліни та Марка Антонія. Ціцерон став засновником європейського ораторського мистецтва.
Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84 — 54 pp. до н.е.). Він складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, найвідоміші з яких "Аттіс" та "Весілля Пелея і Фетіди", писав ліричні вірші й уперше в античній ліриці прославив кохання як могутнє почуття, що звеличує людину.
Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Цей вплив яскраво виявився у портретній скульптурі та живописі. Для римського мистецтва була характерна натуралістична точність зображення у портретах, практичність і водночас пишність архітектури, використання рельєфів, присвячених історичним подіям.
У цей період римляни будують головно споруди практичного призначення — міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. Дотепер функціонує Аппієва дорога, побудована у 312 р. до н.е., водогін Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м — критий канал, місцями прорублений у скелі або складений з кам'яних плит і піднятий на підпорки, де цього вимагав рельєф місцевості. Значними громадськими спорудами в Римі були базиліки — крупні прямокутні будови з великим залом, розділеним рядами колон на декілька приміщень. Збереглися рештки базиліки Еміліїв.
Центром торговельного і суспільного життя Риму став форум Романум — площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури був типовим храм Вести з округлою формою з колонами. Відомі також своєрідні погребальні споруди — мавзолеї, колумбарії, що мали різноманітні архітектурні форми — у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди.
Достатньо поширеною була портретна скульптура. Відповідно до культу предків, римляни замовляли зображення померлих. Для них характерні точність передання рис обличчя, незворушний спокій. На початку І ст. до н.е. під впливом грецького мистецтва портрети набувають більшого одухотворення та виразності, що засвідчує, наприклад, портрет Юлія Цезаря. Поряд із погруддям створювались статуї, що зображали видатних полководців та політичних діячів на повний зріст.
Живописом римляни прикрашали стіни храмів. Тріумфальні процесії римських полководців супроводжували картини із зображенням битв, які потім виставляли в базиліках і храмах. Після завоювання Греції поширився декоративний розпис будинків, що імітував кольоровий мармур, а у 80 р. до н.е. з'явився новий стиль розпису. На стінах зображували пейзажі, сцени з міфів. Чудова пам'ятка живопису І ст. до н.е. — розпис вілл, розташованих недалеко від Помпей і пізніше засипаних попелом під час виверження вулкану Везувія.
Громадянські війни І ст. до н.е. завершилися встановленням імператорської влади. Поступово Римська держава стає імперією рабовласницької знаті Середземномор'я, поглиблюються й міцніють господарські зв'язки її різних частин, посилюються культурні впливи країн Південного Середземномор'я, зокрема в галузі літератури, архітектури, скульптури.
Східні релігійні культи, що існували в Римі II ст. до н.е., поширилися в період імперії. Імператор Калігула спорудив храм єгипетської богині Ізіди в Римі, на Марсовому полі. Імператор Клавдій скасував заборони стосовно культу Кибели, а імператор Коммод брав участь у містеріях на честь бога Мітри. Водночас зі східними культами поширюється халдейська астрологія: майже при кожному імператорові був наближений астролог, до порад якого прислухалися не лцше в особистому житті, а у державних справах. Культ імператорів мав офіційний характер, на їх честь зводили храми, ставили скульптури, приносили жертви так само, як і богам.
З-поміж освічених верств Римської імперії особливо популярною стає філософія стоїцизму, представником якої був філософ, політичний діяч і письменник Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. — 65 р. н.е). Головними в його творах були проблеми практичної філософії, вибору життєвого шляху, обґрунтування поведінки. Мудрець, на його думку, має мужньо приймати волю божества, гартувати у випробуваннях душу, вбачати етичну цінність життя у виконанні морального обов'язку. Філософські погляди Сенека виклав у трактатах "Про скороминучість життя", "Блаженне життя" та в "Моральних листах до Луцілія".
Видатним представником стоїцизму був Марк Аврелій (121 — 180 pp. до н.е.) — імператор і філософ, котрий першоосновою всього вважав Бога як світовий розум. Обов'язок філософа, на його думку, — аскетизм, очищення через пізнання фатальної необхідності, що панує над світом. Його головна книга — "Наодинці з собою".
У III ст.н.е. виникла остання філософська концепція античного світу — неоплатонізм, творцем якої став філософ-ідеаліст, містик Плотін (близько 204 — 270 pp.). Хоча він і вважав свою систему продовженням платонізму, вона увібрала в себе елементи стоїцизму, неопіфагореїзму та східних учень. її серцевиною було вчення про містичну еманацію матеріального світу з духовного першоджерела. Вищу ланку еманації — "Єдине" можна, на його думку, осягнути лише через екстаз, а не пізнання. До неоплатоніків належали Прокл і Ямвліх. Філософія часів імперії стала своєрідним підсумком античної філософії, підготувавши ґрунт для середньовічної патристики та схоластики, визначивши основні напрями і тенденції розвитку християнського світорозуміння.
Завоювання періоду імперії, а також пожвавлення торгівлі сприяли розвиткові наук, зокрема, географії. В VI ст. географ та історик Страбон (близько 63 до н.е. — близько 19 pp. н.е.) в обширній праці описав низку країн, звернувши особливу увагу на Європу, Азію та Північну Африку. В тому ж столітті римляни вперше досягли Цейлону, пожвавився інтерес до вивчення морського і сухопутного шляху в Китай. Значні відкриття були зроблені під час походів римлян до Африки; описані флора та фауна її північно-західної частини, вивчений Ніл до району Нільських боліт.
Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален (131—близько 201 pp.) — лікар і природознавець, автор близько 400 праць із анатомії та фізіології людини, терапії, фармакології, гігієни. Його дослідження мали великий вплив на розвиток європейської медицини доби Відродження і Нового часу.
Для римської науки часів імперії загалом характерне прагнення до енциклопедичності, узагальнення та систематизації набутих знань. Прикладом цього може слугувати "Природнича історія" державного діяча і письменника Плінія Старшого (близько 62 — близько 113 pp.), у якій йдеться про астрономію, фізику, географію, антропологію, зоологію, ботаніку, медицину, фармакологію, мінералогію, мистецтво, тощо.
"Золотим віком" римської літератури називають І ст. до н.е. — початок І ст.н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Горацій, Овідій. Найвизначнішим твором видатного поета Публія Марона Вергілія (70—19 pp. до н.е.) вважається поема "Енеїда" — класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея — засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з власним поглядом на світ. Вона насичена драматизмом. Особливо вражають сцени загибелі Трої, самогубства* цариці Дідони, війни в Італії. Вергілій вперше в античній літературі розкриває весь трагізм долі людини, яка змушена підкорятися обов'язку, нехтуючи власними почуттями. Поема мала великий вплив на перші європейські епічні поеми, поезію Ренесансу та Нового часу. Твори Вергілія були надзвичайно популярні в Україні XVI —XVIII ст., вивчалися у братських школах, Кисво-Могилянській академії, вплинули на розвиток української поезії. В бурлескному, гумористичному стилі, надавши обстановці та героям суто українського характеру, використав сюжет "Енеїди" І.Котляревський у широковідомій поемі.
Поет Квінт Горацій Флакк (65 — 8 pp. до н.е.) відомий як автор віршів на злободенні й побутові теми ("Еподи"), од та ліричних віршів. Він створив дві книги "Послань", де виклав свої погляди на мистецтво, літературу, місце і роль поета у громадському житті.
Найславетнішим представником своєрідного жанру любовної елегії, що виникла в "золотий вік", був Публій Овідій Назон (43 р. до н.е. — 18 р. н.е.). Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. У пізній період творчості Овідій створює дві великі поеми і "Метаморфози" ("Перетворення") та "Фасти". "Метаморфози" — епічна поема, поетичний переказ греко-римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварин. Поєднання фантастики з реальністю, виразність описів, витонченість поетичної мови характерні й для інших поем Овідія, зокрема любовної лірики.
З прозаїчних жанрів цієї доби найпривабливішими були історичні праці та романи. Видатним римським істориком був Тит Лівій (59 р. до н.е. — 17 р.н.е.), автор монументальної праці "Римська історія" із 142 книг. Починаючи від прибуття Енея до Італії, Тит Лівій яскраво й захоплююче виклав історію Римської держави, змалював величні постаті героїв старовини, славетних полководців республіки, створив образи ідеальних римлян — працелюбних, суворих, мужніх.
Історик і політичний діяч Публій Корнелій Тацит (58—117 pp. н.е.) відомий насамперед працями "Історія" й "Аннали" про події періоду ранньої імперії від смерті Августа. Головним об'єктом його зображення були відносини сенату з імператорською владою, характери та вчинки імператорів.
Перу Гая Петронія (р.н. невідом. — п. 66 р. н.е.), римського аристократа, що прославився вишуканим смаком, належить роман "Сатирикон" з 20 книг. Головний герой роману — Енколпій проводив життя у мандрах по Італії. Розповідаючи про його пригоди, автор подав сатиричну картину побуту римських рабовласників, висміював грубість, невігластво "нових багатіїв". Розважальний характер мав роман письменника Луція Апулея (близько 125—180 pp.) "Золотий осел", де з гумором, у казковому стилі автор розповідає про пригоди юнака, якого кохана помилково перетворила на осла. Ці два твори мали певний вплив на розвиток європейського роману.
Скульптура часів імперії представлена здебільшого портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та членів їх сімей, нерідко у вигляді богів і богинь. Яскравим зразком мистецтва І ст.н.е. став вівтар Миру з багато декорованим скульптурним фризом, рельєфами зі зображеннями богів, імператора з родиною, сенаторів. Довга стрічка рельєфу зі зображенням епізодів походу римських військ на Дунай обвиває дотепер колону Траяна в Римі.
Для настінних розписів цього часу були притаманні урівноважені композиції. Часто використовувалися єгипетські, східні мотиви, зображення гірлянд з плодів, квітів. Сцени з міфів вирізняються холодною красою, статичністю. Мистецтво Риму вражає аристократичною пишністю та східним монументалізмом.
В архітектурному мистецтві сувору простоту часів республіки змінила пишність і розкіш імператорського Риму. Створювалися величезні храми, урочисті архітектурні ансамблі форумів. Знаменитими спорудами були форум Августа — площа, обведена муром, з храмом Марса на високому подіумі, форум Веспасіана та форум Нерви. Новим словом в архітектурі став Пантеон — храм усіх богів, перекритий високим куполом діаметром 43,2 м. Цей храм і досі вражає ідеальними, досконалими пропорціями. Най-грандіознішою спорудою імператорського Риму вважається Колізей — амфітеатр на 50 тис. глядачів. Зовні він мав три яруси з арками, колонами тосканського, іонічного "та корінфського ордерів, скульптурами, розташованими в арках. На його арені відбувались улюблені римлянами гладіаторські бої — від парних до постановок сцен із відомих в історії битв. Гладіатори — спеціально навчені раби — бились на арені для розваги римлян. Криваві видовища захоплювали римлян поєднанням військової майстерності та презирства до смерті. У боях брали участь навіть вільні римляни, щоб похизуватись майстерністю та хоробрістю. І якщо кожне грецьке місто мало театр, то римське — амфітеатр для гладіаторських боїв, що віддзеркалювало характер цього хороброго і жорстокого народу.
У VIII ст. до н.е. високого культурного рівня досягла Етрурія, розташована в Середній Італії. Тут утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півострові, створена етрусками. Жваві торговельні зв'язки Південної Італії з грецькими колоніями та Карфагеном сприяли поширенню грецьких і малоазійських впливів, але загалом культура етрусків мала виразний, своєрідний характер. Головними божествами етрусків були верховні боги Вертумн і Тін, а також богині Уні та Мінерва. Етруски поклонялись також пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На похоронних бенкетах знаті рабів примушували битися один з одним до смерті. На основі цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.
У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне в розписах гробниць і скульптурах тварин. Етруська архітектура характеризувалася чітко розпланованими містами, численними гробницями, які нагадували будинки з чотири-скатним дахом. Всередині їх прикрашали багатим розписом із зображенням бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів. Майстри оволодівали технікою зображення рухів, виразних жестів, побудовою складних композицій.
Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. Чудовими її зразками стали великі саркофаги, на яких зображені чоловіки й жінки на бенкеті, статуї Аполлона, голови Сілена і менад, Хімера — напівлев-напівдракон, і, звичайно, всесвітньо відома Капітолійська вовчиця.
Поступово у мистецтві посилювалися трагічні, скорботні мотиви. На картинах бенкетів усі присутні охоплені скорботою і меланхолією, зображення спортивних ігор, веселощів змінюють хороводи жахливих демонів, похмурі картини загробного світу. В мистецтві нібито відбивається занепад етруського суспільства. В III ст. до н.е. Етрурія була завойована Римом і припинила існування.
Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Риму, який у VI ст. до н.е. був залежним від Етрурії. До римлян перейшли окремі культи, релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецькі прийоми, зокрема відливка бронзової скульптури, мистецтво портрету.
Основу найдавніших римських релігійних вірувань становив анімізм. Світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Дім охороняли Пенати, двері — дволикий Янус, вогнище — Веста. Кожна людина мала свого генія — духа-охоронця, котрий був втіленням життєвої сили людини. Найвище становище в ієрархії богів посідали: Юпітер — бог неба та Марс — бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встановлювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для приношення жертв. Найважливішим вважалося докладне виконання всіх культових приписів, а також порядку приношення жертв і виголошення священних формул. У римлян сформувався прошарок жерців — понтифіків, які докладно знали тонкощі культу, стежили за його дотриманням. До антропоморфізму — поклоніння богам у людському образі римляни перейшли у VI ст. до н.е.
Наприкінці VI ст. до н.е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка. На відміну від грецьких полісів вона мала виразно військовий характер, що з часом дало змогу їй захопити всі держави Середземномор'я. Внаслідок цього римська культура, насамперед релігія, збагатились грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам, фактично без розвиненої міфології, вже не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон 12 головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки; Юнони — богині неба і шлюбу; Нептуна — бога морів; Мінерви — богині мудрості та ремесла; Марса — бога війни; Венери — богині плодів і кохання; Аполлона — бога сонця і мистецтв; Діани — богині місяця, покровительки тварин; Вулкана — покровителя ремесла; Вести — богині домашнього вогнища; Меркурія — бога шляхів і торгівлі; Церери — богині землеробства. На форумі були встановлені їх позолочені скульптури, на їх честь будувались за грецьким зразком храми. Разом з богами римляни запозичили і грецькі міфи, дещо латинізувавши їх. Поряд з власними історичними легендами ці міфи стали невичерпним джерелом натхнення всієї римської літератури та мистецтва.
З II ст. до н.е. у Римі стали поширюватись культи східних божеств. У 204 р. до н.е. був запроваджений культ малоазійської богині Кібели — Великої Матері богів. Крім культу Кібели, тут поступово вводились єгипетський культ Озіриса — божества вмираючої та воскресаючої природи, культ іранського бога світла Мітри.
З-поміж філософських течій найбільший успіх мали епікуреїзм і стоїцизм. Послідовником Епікура був римський філософ та поет Тит Лукрецій Кар (близько 96 — 55 pp. до н.е.), який у поемі "Про природу речей" систематично виклав античний атомістичний матеріалізм.
Гостра політична і соціальна боротьба, яка розгорнулась у Римі з другої половини II ст. до н.е., сприяла розвиткові низки прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів. Це трактати державного діяча і письменника Марка Порція Катона Старшого (234— 149 pp. до н.е.), у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні поради стосовно ведення господарства. Квінт Енній (239 — 169 pp. до н.е.) склав перший національний епос "Аннали", присвячений історії Риму до другої Пунічної війни. Він прославляв римську доблесть, оспівував гуманність, культуру, освіченість.
Особливо багато творів дійшло до нас з І ст. до н.е. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена славетними іменами Цезаря, Саллюстія, Ціцерона.
Марк Туллій Ціцерон (106 — 43 pp. до н.е) увійшов в історію як видатний оратор, філософ і письменник. Він залишив зразки теорії риторики, а також філософські трактати, промови. Найбільшу славу принесли йому промови на захист республіки, зокрема промови проти Катиліни та Марка Антонія. Ціцерон став засновником європейського ораторського мистецтва.
Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84 — 54 pp. до н.е.). Він складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, найвідоміші з яких "Аттіс" та "Весілля Пелея і Фетіди", писав ліричні вірші й уперше в античній ліриці прославив кохання як могутнє почуття, що звеличує людину.
Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Цей вплив яскраво виявився у портретній скульптурі та живописі. Для римського мистецтва була характерна натуралістична точність зображення у портретах, практичність і водночас пишність архітектури, використання рельєфів, присвячених історичним подіям.
У цей період римляни будують головно споруди практичного призначення — міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. Дотепер функціонує Аппієва дорога, побудована у 312 р. до н.е., водогін Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м — критий канал, місцями прорублений у скелі або складений з кам'яних плит і піднятий на підпорки, де цього вимагав рельєф місцевості. Значними громадськими спорудами в Римі були базиліки — крупні прямокутні будови з великим залом, розділеним рядами колон на декілька приміщень. Збереглися рештки базиліки Еміліїв.
Центром торговельного і суспільного життя Риму став форум Романум — площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури був типовим храм Вести з округлою формою з колонами. Відомі також своєрідні погребальні споруди — мавзолеї, колумбарії, що мали різноманітні архітектурні форми — у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди.
Достатньо поширеною була портретна скульптура. Відповідно до культу предків, римляни замовляли зображення померлих. Для них характерні точність передання рис обличчя, незворушний спокій. На початку І ст. до н.е. під впливом грецького мистецтва портрети набувають більшого одухотворення та виразності, що засвідчує, наприклад, портрет Юлія Цезаря. Поряд із погруддям створювались статуї, що зображали видатних полководців та політичних діячів на повний зріст.
Живописом римляни прикрашали стіни храмів. Тріумфальні процесії римських полководців супроводжували картини із зображенням битв, які потім виставляли в базиліках і храмах. Після завоювання Греції поширився декоративний розпис будинків, що імітував кольоровий мармур, а у 80 р. до н.е. з'явився новий стиль розпису. На стінах зображували пейзажі, сцени з міфів. Чудова пам'ятка живопису І ст. до н.е. — розпис вілл, розташованих недалеко від Помпей і пізніше засипаних попелом під час виверження вулкану Везувія.
Громадянські війни І ст. до н.е. завершилися встановленням імператорської влади. Поступово Римська держава стає імперією рабовласницької знаті Середземномор'я, поглиблюються й міцніють господарські зв'язки її різних частин, посилюються культурні впливи країн Південного Середземномор'я, зокрема в галузі літератури, архітектури, скульптури.
Східні релігійні культи, що існували в Римі II ст. до н.е., поширилися в період імперії. Імператор Калігула спорудив храм єгипетської богині Ізіди в Римі, на Марсовому полі. Імператор Клавдій скасував заборони стосовно культу Кибели, а імператор Коммод брав участь у містеріях на честь бога Мітри. Водночас зі східними культами поширюється халдейська астрологія: майже при кожному імператорові був наближений астролог, до порад якого прислухалися не лцше в особистому житті, а у державних справах. Культ імператорів мав офіційний характер, на їх честь зводили храми, ставили скульптури, приносили жертви так само, як і богам.
З-поміж освічених верств Римської імперії особливо популярною стає філософія стоїцизму, представником якої був філософ, політичний діяч і письменник Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. — 65 р. н.е). Головними в його творах були проблеми практичної філософії, вибору життєвого шляху, обґрунтування поведінки. Мудрець, на його думку, має мужньо приймати волю божества, гартувати у випробуваннях душу, вбачати етичну цінність життя у виконанні морального обов'язку. Філософські погляди Сенека виклав у трактатах "Про скороминучість життя", "Блаженне життя" та в "Моральних листах до Луцілія".
Видатним представником стоїцизму був Марк Аврелій (121 — 180 pp. до н.е.) — імператор і філософ, котрий першоосновою всього вважав Бога як світовий розум. Обов'язок філософа, на його думку, — аскетизм, очищення через пізнання фатальної необхідності, що панує над світом. Його головна книга — "Наодинці з собою".
У III ст.н.е. виникла остання філософська концепція античного світу — неоплатонізм, творцем якої став філософ-ідеаліст, містик Плотін (близько 204 — 270 pp.). Хоча він і вважав свою систему продовженням платонізму, вона увібрала в себе елементи стоїцизму, неопіфагореїзму та східних учень. її серцевиною було вчення про містичну еманацію матеріального світу з духовного першоджерела. Вищу ланку еманації — "Єдине" можна, на його думку, осягнути лише через екстаз, а не пізнання. До неоплатоніків належали Прокл і Ямвліх. Філософія часів імперії стала своєрідним підсумком античної філософії, підготувавши ґрунт для середньовічної патристики та схоластики, визначивши основні напрями і тенденції розвитку християнського світорозуміння.
Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален (131—близько 201 pp.) — лікар і природознавець, автор близько 400 праць із анатомії та фізіології людини, терапії, фармакології, гігієни. Його дослідження мали великий вплив на розвиток європейської медицини доби Відродження і Нового часу.
Для римської науки часів імперії загалом характерне прагнення до енциклопедичності, узагальнення та систематизації набутих знань. Прикладом цього може слугувати "Природнича історія" державного діяча і письменника Плінія Старшого (близько 62 — близько 113 pp.), у якій йдеться про астрономію, фізику, географію, антропологію, зоологію, ботаніку, медицину, фармакологію, мінералогію, мистецтво, тощо.
"Золотим віком" римської літератури називають І ст. до н.е. — початок І ст.н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Горацій, Овідій. Найвизначнішим твором видатного поета Публія Марона Вергілія (70—19 pp. до н.е.) вважається поема "Енеїда" — класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея — засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з власним поглядом на світ. Вона насичена драматизмом. Особливо вражають сцени загибелі Трої, самогубства* цариці Дідони, війни в Італії. Вергілій вперше в античній літературі розкриває весь трагізм долі людини, яка змушена підкорятися обов'язку, нехтуючи власними почуттями. Поема мала великий вплив на перші європейські епічні поеми, поезію Ренесансу та Нового часу. Твори Вергілія були надзвичайно популярні в Україні XVI —XVIII ст., вивчалися у братських школах, Кисво-Могилянській академії, вплинули на розвиток української поезії. В бурлескному, гумористичному стилі, надавши обстановці та героям суто українського характеру, використав сюжет "Енеїди" І.Котляревський у широковідомій поемі.
Поет Квінт Горацій Флакк (65 — 8 pp. до н.е.) відомий як автор віршів на злободенні й побутові теми ("Еподи"), од та ліричних віршів. Він створив дві книги "Послань", де виклав свої погляди на мистецтво, літературу, місце і роль поета у громадському житті.
Найславетнішим представником своєрідного жанру любовної елегії, що виникла в "золотий вік", був Публій Овідій Назон (43 р. до н.е. — 18 р. н.е.). Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. У пізній період творчості Овідій створює дві великі поеми і "Метаморфози" ("Перетворення") та "Фасти". "Метаморфози" — епічна поема, поетичний переказ греко-римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварин. Поєднання фантастики з реальністю, виразність описів, витонченість поетичної мови характерні й для інших поем Овідія, зокрема любовної лірики.
З прозаїчних жанрів цієї доби найпривабливішими були історичні праці та романи. Видатним римським істориком був Тит Лівій (59 р. до н.е. — 17 р.н.е.), автор монументальної праці "Римська історія" із 142 книг. Починаючи від прибуття Енея до Італії, Тит Лівій яскраво й захоплююче виклав історію Римської держави, змалював величні постаті героїв старовини, славетних полководців республіки, створив образи ідеальних римлян — працелюбних, суворих, мужніх.
Історик і політичний діяч Публій Корнелій Тацит (58—117 pp. н.е.) відомий насамперед працями "Історія" й "Аннали" про події періоду ранньої імперії від смерті Августа. Головним об'єктом його зображення були відносини сенату з імператорською владою, характери та вчинки імператорів.
Перу Гая Петронія (р.н. невідом. — п. 66 р. н.е.), римського аристократа, що прославився вишуканим смаком, належить роман "Сатирикон" з 20 книг. Головний герой роману — Енколпій проводив життя у мандрах по Італії. Розповідаючи про його пригоди, автор подав сатиричну картину побуту римських рабовласників, висміював грубість, невігластво "нових багатіїв". Розважальний характер мав роман письменника Луція Апулея (близько 125—180 pp.) "Золотий осел", де з гумором, у казковому стилі автор розповідає про пригоди юнака, якого кохана помилково перетворила на осла. Ці два твори мали певний вплив на розвиток європейського роману.
Скульптура часів імперії представлена здебільшого портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та членів їх сімей, нерідко у вигляді богів і богинь. Яскравим зразком мистецтва І ст.н.е. став вівтар Миру з багато декорованим скульптурним фризом, рельєфами зі зображеннями богів, імператора з родиною, сенаторів. Довга стрічка рельєфу зі зображенням епізодів походу римських військ на Дунай обвиває дотепер колону Траяна в Римі.
Для настінних розписів цього часу були притаманні урівноважені композиції. Часто використовувалися єгипетські, східні мотиви, зображення гірлянд з плодів, квітів. Сцени з міфів вирізняються холодною красою, статичністю. Мистецтво Риму вражає аристократичною пишністю та східним монументалізмом.
В архітектурному мистецтві сувору простоту часів республіки змінила пишність і розкіш імператорського Риму. Створювалися величезні храми, урочисті архітектурні ансамблі форумів. Знаменитими спорудами були форум Августа — площа, обведена муром, з храмом Марса на високому подіумі, форум Веспасіана та форум Нерви. Новим словом в архітектурі став Пантеон — храм усіх богів, перекритий високим куполом діаметром 43,2 м. Цей храм і досі вражає ідеальними, досконалими пропорціями. Най-грандіознішою спорудою імператорського Риму вважається Колізей — амфітеатр на 50 тис. глядачів. Зовні він мав три яруси з арками, колонами тосканського, іонічного "та корінфського ордерів, скульптурами, розташованими в арках. На його арені відбувались улюблені римлянами гладіаторські бої — від парних до постановок сцен із відомих в історії битв. Гладіатори — спеціально навчені раби — бились на арені для розваги римлян. Криваві видовища захоплювали римлян поєднанням військової майстерності та презирства до смерті. У боях брали участь навіть вільні римляни, щоб похизуватись майстерністю та хоробрістю. І якщо кожне грецьке місто мало театр, то римське — амфітеатр для гладіаторських боїв, що віддзеркалювало характер цього хороброго і жорстокого народу.
