Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті (2003)

Дослідження багатьох учених стосовно навчальних технологій взагалі та їхнього використання в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців зробили значний внесок у розв’язання проблем удосконалення навчання студентів у вузі та формування відповідних професійних умінь. При цьому важливими є проблеми класифікації професійних умінь, визначення оптимальних педагогічних умов, які забезпечують формування студентів на рівні, необхідному для інтенсивного входження в професійну діяльність, обґрунтування методичного забезпечення педагогічного керування цим процесом. Тому розглянемо ці вузлові аспекти проблеми детальніше.

Спільним і головним для проектно-технологічного підходу в будь-якій галузі є визначення цілей діяльності та організація робіт групи людей так, щоб цілі було реалізовано після завершення процесу (циклу) діяльності. У загальному випадку тематичний цільовий проект — це сукупність теоретичного забезпечення розв’язання конкретної проблеми та детального плану дій конкретного виконавця, спрямованого на переведення даного об’єкта з одного стану до іншого з якнайповнішим урахуванням соціально-педагогічних умов та можливостей учасників процесу. Теоретичне забезпечення розв’язання конкретної проблеми реалізується в змістовій частині. Урахування конкретних умов та можливостей здійснюється в описі кадрового, операційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення цільового проекту. Реалізація діяльності складається з ланцюжка логічно впорядкованих кроків-етапів (модулів) та здійснюється в певному середовищі, фактори якого сприяють досягненню гарантованого (наперед заданого) результату. До цих етапів можна віднести такі: планування й конструювання, підготовка й деталізація, реалізація, аналіз і модифікація. Серед факторів середовища в першу чергу слід відзначити такі: 1) внутрішні, які контролюються самою організацією, що здійснює діяльність, — організаційні умови (приміщення, обладнання, режим праці, час, бюджет та ін.) і так званий людський фактор (рівень кваліфікації працівників, ясність і розуміння цілей організації, норми групової взаємодії, корпоративна культура та ін.); 2) зовнішні, неконтрольовані фактори середовища, серед яких споживачі, конкуренти, географічні, політичні, соціально-економічні та всі інші умови, характерні для конкретної ситуації, у якій здійснюється діяльність. Характеризуючи коротко, відзначимо деякі особливості кожного з цих етапів.

Планування й конструювання — етап попереднього розроблення (підготовки) програми діяльності на основі відповідної концепції, що відповідає суспільним потребам (соціальному замовленню) у конкретній ситуації. На цьому етапі визначаються та зіставляються вимоги до системи, формулюються цілі діяльності та організації, які мають комплексний характер. Планування діяльності здійснюється з урахуванням певних властивостей організаційної системи, зокрема таких: відкритість, що забезпечується взаємодією із зовнішнім середовищем; цілеспрямованість; динамічність; раціональність; самоорганізація; складність і новизна; адаптивність.

Протягом цього етапу розробляються також певні стратегії, які забезпечують життєздатність організаційної системи. Серед них такі: планування майбутніх ситуацій, створення резервів для розвитку, гнучкість. Важливими елементами цього етапу є планування схеми процесів, ескізні розробки, графік робіт і операцій, розроблення варіантів, розподіл ресурсів (трудових, технічних, фінансових). Уся робота здійснюється відповідно до вимог забезпечення стабільності системи, яка є важливим фактором успішного управління. Для її досягнення, перш ніж установлювати пріоритети розвитку, необхідно: 1) провести ревізію наявного інструментарію управління (методів, прийомів, засобів); 2) створити нові можливості для розвитку. Методологія конструювання систем складається з двох окремих частин:

Перша частина включає проектування системи: визначаються необхідні технічні і структурні завдання проектування, пов’язані з описом, визначенням вимог, описом функцій, формуванням цілей, розробленням альтернатив і знаходженням потрібних рішень;

Друга частина — планування управління проектом — охоплює організаційну й економічну роботу, формулювання завдань, поділ на фази, використання досвіду, пошуки методів оцінки та прийняття рішень.

Однак тільки поєднання обох цих компонентів створює передумови для ефективного розв’язання проблеми, а послідовність виконання всіх робіт та забезпечення взаємозв’язків є необхідними для реалізації цілей.

Важливим аспектом даного етапу є також розроблення ієрархії технологій відповідно до прийнятої ієрархії цілей. Є такі рівні технологій: організаційної структури управління, структури проекту, процесів і ресурсів. Кожна частина процесу вищого рівня складається з процесів нижчого рівня. Технології верхнього рівня орієнтовані на перспективні (стратегічні) цілі, а нижчих рівнів — пов’язані з частковими та операційними цілями. Мета ієрархізації — створення структури процесу, яка дає змогу працювати ефективно й із заданою інтенсивністю, а також прогнозування різних аспектів діяльності, наприклад, які дії і в який час повинен виконувати кожен учасник складного процесу, щоб увесь процес було здійснено належно. Мета кожного рівня ієрархії підпорядковується вищій, і вона сумісна з паралельними процесами.

Не менш важливим завданням попередньої підготовки діяльності є планування колективної взаємодії в процесі подальшої діяльності, адже обмеження взаємодії учасників у жорстко ієрархізованій структурі зменшує їхню участь і сприяння реалізації загальних цілей. Колективна праця — це не тільки створення хорошого плану, отримання необхідних ресурсів і забезпечення інформацією. Це більше ніж адміністративний досвід і кваліфікація співробітників. Це узгоджене розуміння цілей, ролей, намірів у тому, що має бути зроблене, чому, як і ким. Однакове розуміння ролі, значимості та пріоритетів робіт і завдань сприяє такій координації, яка і є необхідною умовою ефективної колективної роботи. Творча участь кожного є запорукою взаєморозуміння, однакових визначень, цінностей, взаємної довіри. У результаті ми отримуємо часову, економічну та якісну оптимізацію.

На етапі підготовки та деталізації проекту відбувається вдосконалення та конкретизація планів та програм, розроблених раніше, розробляються блок-схеми, ескізи, стандарти, вивчаються режими та операції, обґрунтовуються нормативні показники, графік робіт. Як і будь-яка інша програма робіт, проект описується за допомогою проектної документації. На її основі потрібно визначити необхідні операції та якісні характеристики, а також кількісні показники певного процесу, реальні строки діяльності, обмеження, технології, організації та ін. Ці кроки ведуть до визначення загальної структури потоку операцій. Особливості певної професії часто визначають тип і форму очікуваних вихідних даних, поданих у проектній документації: математики віддають перевагу формулам, інженери у своїй роботі покладаються на діаграми, комерційні клерки — на списки даних, системні аналітики думають блок-схемами, юристам і педагогам подобається працювати безпосередньо з текстом. Проте багато хто може засвоїти й оцінити складну інформацію тільки в графічній формі.

На даному етапі також потрібно передбачити розв’язання типових проблем створеної ієрархії:

взаємопоєднання категорій (процесів, функцій);

забезпечення сумісності операційних циклів, їхньої тривалості та систем оцінювання;

виявлення невизначеностей у моделях;

обмеження проекту (процесу діяльності), які зумовлюються об’єктивними чинниками;

конкретизація обсягів робіт і логічних зв’язків між ними;

уточнення операційних модулів, що мають робочий крок і послідовний контроль сумісності та заданої інтенсивності;

забезпечення контролю й наявності відповідних умов для зворотного зв’язку на кожному кроці процесу.

Важливим аспектом роботи на цьому етапі є врахування можливостей удосконалення, інноваційності та спонтанності в процесі реалізації проекту діяльності. Дослідження багатьох спеціалістів у галузі управління проектами виявили, що чим вищий рівень стандартизації діяльності, тим більше імпульсів до інновацій. І навпаки, за збільшення децентралізації інноваційних пропозицій з’являється менше.

У практичній діяльності протиріччя між спонтанністю та плануванням охоплює всі процеси. Спонтанність переважно випливає з нагальної вимоги досягти специфічних, частково суперечливих цілей. Вона співвідноситься з бажанням діяти відразу, під впливом азарту або натхнення. Співробітники при цьому покладаються на успіх творчих ідей і прагнуть отримати безпосередній результат. Нові ситуації та інновації є мотивацією для спонтанних дій, які часто приносять значний успіх.

Наступний етап проектування — реалізація попередніх моделей процесу — охоплює детальніші розробки та специфікації, а також безпосереднє втілення проекту. При цьому важливим є організаційне оформлення, розроблення робочої документації, огляд проектування, забезпечення якості, регулювання процесу діяльності. Якщо попереднє планування було помилковим, це може серйозно вплинути на графік робіт саме на даному етапі. Успіх етапу виконання часто залежить від проблем зв’язків та координації дій, вирішення яких пов’язано з підтриманням хороших стосунків, сприятливого середовища, забезпеченням виконавців необхідною інформацією. З великими проектами пов’язано багато людей, які не завжди правильно розуміють і сприймають процес діяльності. Тому потрібно враховувати такий принцип: те, що досягається збільшенням масштабу, втрачається через неефективність виконання.

Саме на цьому етапі особливого значення набувають аспекти корпоративної структури (традиційної чи орієнтованої на зміни), внутрішнього управління й корпоративної культури. Це передбачає створення умов для стійкого зацікавлення й готовності учасників до виконання доручених обов’язків навіть у випадку ускладнень. Кожен член колективу повинен бути впевненим, що він є важливим учасником процесу діяльності. Це також передбачає створення такої ситуації в управлінні, коли кожне рішення та дія спрямовані на підвищення досвіду учасників діяльності. Тому важливою є кваліфікація працівників. Вона, у свою чергу, впливає на взаємовідносини в колективі й забезпечує розвиток компетентності, удосконалення роботи колективу, а в кінцевому підсумку — досягнення цілей діяльності.

Важливим на даному етапі є і вплив зовнішнього середовища, оскільки саме зовнішні фактори переважно й зумовлюють реалізацію процесу діяльності. Зовнішнє середовище є складним комплексом взаємозв’язаних відносин, які постійно впливають на діяльність. Тим важливіше, що ці фактори мають здатність змінюватися за час здійснення проекту і навіть із більшою швидкістю, ніж реалізується діяльність. Для ефективної взаємодії із зовнішнім середовищем, для контролю зовнішніх факторів складних організаційних (проектних) систем використовуються так звані позитивні прямі зв’язки та зворотні зв’язки, які відповідають концепції зовнішніх суспільних відносин та забезпечують реалізацію наступного етапу діяльності.

Аналіз і модифікація — наступний етап зіставлення реальних даних функціонування системи й відхилень від запланованих показників. Аналіз результатів процесу діяльності може здійснюватися в таких аспектах:

кількісні та якісні показники виконаних робіт;

морально-психологічний клімат у робочій групі, рівень задоволеності учасників проекту;

дотримання обмежувальних умов — строки, бюджет.

Аналізувати результати реалізації проекту потрібно в комплексі, що дає можливість виявити рівень ефективності процесу діяльності та встановити необхідність корекції, модифікації й адаптації. Програма модифікації повинна включати детальний аналіз процесу діяльності, виявлення проблемних ситуацій, визначення методів, засобів діяльності, які дали успішний результат у конкретній ситуації, а також доповнення програми з урахуванням змін та вимог навколишнього середовища. Модифікація може сприяти досягненню основних цілей діяльності, особливо в умовах змін зовнішнього середовища, які потребують нестандартного підходу, адже інноваційні проблеми не можна вирішити лише за допомогою алгоритмів. Серед таких цілей:

горизонтальне покращання діяльності (робити більше протягом одного процесу);

вертикальне покращання діяльності (вирішення нових завдань);

соціальне покращання дій (співробітництво з новими партнерами).

Описані вище етапи (фази) проектування процесів є типовими для різних видів діяльності, хоч і відрізняються особливостями у процесі їхнього здійснення. Кожен з них може мати свої підфази, кількість яких залежить від особливостей діяльності, що змінюються відповідно до масштабів і змісту. Кожна фаза (підфаза) є міні-проектом зі своїми цілями й обмеженнями. Успіх кожної наступної фази залежить від якості планування й виконання попередньої. Невдала реалізація простих кроків — це невдале управління всім проектним комплексом.

На завершення даного огляду варто відзначити деякі відмінності організаційних структур, які, у свою чергу, зумовлюють особливості використання можливостей проектування й технологізації процесів діяльності. Так, традиційні організації характеризуються переважно такими особливостями:

а) достатньо підтверджені емпірично принципи організації роботи;

б) діяльність здійснюється за випробуваною структурою, яка повільно адаптується до зовнішніх змін у середовищі;

в) структура організації визначається загальними нормами, стандартами, інструкціями, документами, які є типовими для системи.

На відміну від традиційних, альтернативні структури передбачають:

високу питому вагу інновацій, унаслідок чого організаційні нормативи не є тривалими;

ефективне поєднання методології планування й менеджменту спонтанних модифікацій;

збільшення визнання й вимог до розвитку суб’єктів діяльності;

орієнтація на політику та імідж організації;

більша аргументованість замість простої видачі інструкцій з організації (вказівок до дій);

більша організаційна фантазія (менша орієнтованість на старі моделі);

збільшення свободи у використанні можливостей окремих учасників та їхніх об’єднань за інтересами (інноваційних груп).

На основі здійсненого аналізу основними методологічними передумовами вдосконалення професійної підготовки студентів у межах досліджуваної проблеми можемо назвати такі:

1. Студент є суб’єктом професійного самовизначення; він наділений правом вибору, самосвідомістю й неповторною індивідуальністю.

2. Студент є активним суб’єктом діяльності, який засвоює суспільний досвід, реалізує свою власну сутність через виконання тієї чи іншої соціальної ролі, уміє формулювати цілі.

3. Обов’язковою умовою усвідомленого ставлення студентів до суспільно значущих цінностей праці є формування уявлень про її зміст через спеціально організовані види діяльності на основі міжособистісної комунікації в системі «студент — викладач — студентська група». Ціннісні орієнтації можуть втілитися у поведінці лише тоді, коли студент усвідомлює зміст діяльності. Важливо враховувати співвідношення об’єктивних і суб’єктивних факторів і тих умов, які забезпечують послідовне формування знань, навичок, умінь, ціннісних орієнтацій через різні види предметної діяльності (пізнання, цілісного осмислення й перетворення реальності). Тому для вдосконалення професійної підготовки студентів необхідне використання відповідної сукупності форм, методів, прийомів і засобів навчальної діяльності.

4. Важливою умовою вдосконалення процесу професійної підготовки студентів є спеціально організоване, науково обґрунтоване педагогічне керування навчальною діяльністю, що передбачає поетапну реалізацію її відповідних цілей, функцій і структури. Так професійна підготовка студентів поетапно наповнюється різним змістом. На початковому етапі провідним є моральний компонент у навчальній діяльності студентів, а головним у професійній мотивації — інтерес. На другому етапі необхідне формування ієрархії мотивів навчально-професійної діяльності, коли відбувається переростання початкового пізнавального інтересу в професійний інтерес до конкретного виду діяльності. На наступному, третьому, етапі вузловим є практичне залучення студентів до професійної діяльності, до якого входять загальні знання про професії в даній галузі; базові або спеціальні знання, уміння й навички; попередній досвід виконання професійних практичних завдань і мінімально необхідний досвід праці за обраною спеціальністю, що набувається під час відповідного професійного навчання. Так, залучення студентів до професійної діяльності може сприяти розвитку такого інтегрального особистісного новоутворення, що включає стійке прагнення до праці в даній галузі, наявність спеціальних знань, умінь і навичок, а також комплекс індивідуально-психологічних якостей, які забезпечують високу ефективність професійного функціонування людини в цій галузі.

5. Механізмом, що забезпечує формування й реалізацію професійних умінь у студентів, є спеціально організована їхня навчально-пізнавальна діяльність із використанням методичних систем, які становлять основу інтенсивної технології навчання. Її особливістю є збільшення частки самостійної роботи студентів, ускладнення її завдань із використанням навчального проектування.