Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн (2004)
1.5. Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи
До англо-американської цивільно-правової системи належать насамперед Англія та Уельс (на Північну Ірландію, Шотландію, острови Ла-Маншу та острів Мен англійське право не поширюється), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни, у правові системи яких було перенесено відповідно модифіковане англійське право. Очевидно, що система англо-американського права (у т.ч. й цивільного) також одержала досить широке поширення у світі як внаслідок колонізації, так і внаслідок добровільної рецепції. Розрізняють європейське загальне право (Англія, Ірландія) та неєвропейське.
У неєвропейських країнах (деякі мусульманські, Індія) ця система була перейнята частково. Цивільно-правові системи США та Канади мають істотні відмінності від права англійського. Специфіка права США, порівняно з англійським, насамперед обумовлена федеральним устроєм цієї держави. Цивільне право США має більше спільних рис з романо-германським правом.
В основі англо-американської цивільно-правової системи є загальне право (common law), яке виникло в результаті діяльності королівських судів, і право справедливості (equity), що склалося внаслідок діяльності суду канцлера. Нині діє єдина система судів, а загальне право та право справедливості об’єднані в систему прецедентного права — систематизованого зібрання рішень судів вищих інстанцій, застосування яких є обов’язковим в аналогічних справах. Судовий прецедент відіграє провідну роль серед джерел в англо-американській цивільно-правовій системі.
Поряд з цим діє статутне право, що видається парламентом. Однак закони не мають такого значення, як у романо-германській цивільно-правовій системі, хоча формально посідають перше місце в ієрархії джерел. Немає кодифікованих актів цивільного законодавства — цивільних кодексів. Закони, які приймаються в цій сфері, регулюють окремі види правовідносин, стосуються, як правило, спеціальних питань або окремих правових інститутів (юридичних осіб, сім’ї та шлюбу, права власності, купівлі-продажу та ін.).
Джерелами права також є звичаї, які з часом стають нормами прецедентного права, та ділові звичаєвості, а також доктрина, яка формується під впливом практики внаслідок узагальнень окремих прецедентів.
Питання про рецепцію римського приватного права англо-американською цивільно-правовою системою є спірним. У науці сформовані дві протилежні точки зору. Прибічники першої вважають, що ця система сформувалася самостійно й незалежно від впливу римського права, інші — що рецепція застосовувалася в особливій формі запозичення методології правотворчості римських юристів, зокрема преторів, які творили норми на основі практики й відповідної до її потреб; крім того, сам дуалізм судової системи, який існував (загальне право та право справедливості), схожий на дуалізм цивільного й преторського права в межах римського приватного.
В англо-американській цивільно-правовій системі відсутній розподіл права на публічне та приватне. Немає також закінченої системи актів цивільного законодавства, і важко говорити про чітке окреслення галузі цивільного права; правильніше було б вести мову про наявність окремих цивільно-правових інститутів. У сфері цивільного й торгового права існує сукупність узагальнених прецедентів, які формують правові норми на основі конкретних казусів.
Правовий статус осіб у цивільних правовідносинах визначається через правосуб’єктність (legal capaciti). Поняття правоздатності та дієздатності не розмежовуються, однак практика розрізняє пасивну та активну правоздатність, які за змістом відповідають цим поняттям. Принципами цивільної правоздатності є формальна рівність усіх громадян, неприпустимість позбавлення правосуб’єктності (вона виникає у кожного з народженням та припиняється в разі смерті). Англо-американська цивільно-правова система не знає інституту визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим; питання про віднесення особи до таких, що померли, є суто процесуальним, може поставати лише тоді, коли вирішується доля конкретного зобов’язання.
Інститут юридичної особи найбільш розвинений у нормах щодо статусу компаній (корпорацій). Основними видами юридичних осіб є товариства (partnerships) і компанії (Англія) або корпорації (США). Товариства поділяють на види залежно від характеру відповідальності їх учасників перед третіми особами. Не всі види товариств визнаються юридичними особами. В англо-американському праві немає поняття установи; відповідні цілі реалізуються корпораціями, які можуть бути і неприбутковими, або через інститут довірчої власності.
Англійське та американське право не містять й інституту речових прав у тому вигляді, який існує в романо-германській системі; немає і розподілу прав на свої та чужі речі. Усі такі права розглядаються як право власності; останнє трактується дуже широко й охоплює, зокрема, відносини інтелектуальної власності, права вимоги щодо одержання певних коштів та ін. Тлумачення власності в цій системі суттєво відрізняється від відповідного поняття в континентальній цивільно-правовій системі. Англо-американське право допускає існування так званої «розщепленої» («розділеної») власності: обсяг і зміст правомочностей власника, які належать кільком особам щодо однієї й тієї ж речі, може визначатися угодою між ними (волею учасників). До того ж таке «розщеплення» правомочностей дозволяється як у просторі, так і в часі.
Найбільш характерним і специфічним в англо-американському праві є інститут довірчої власності (траст), якого немає в континентальному праві. Суть довірчої власності полягає в тому, що первісний власник — засновник трасту (settlor) передає майно в управління довірчому власнику (trustee) в інтересах вигодонабувача (benefiziariy), у ролі якого може виступати як сам засновник, так і будь-яка третя особа (особи, невизначене коло осіб, суспільство).
Підставами виникнення зобов’язань є договір, квазідоговір (дії від імені іншої особи без доручення та ін.) і делікт. Договір (contract) і делікт (tort) є ключовими категоріями. При цьому узагальненого поняття зобов’язання не існує; формально відсутні й загальні норми, які б застосовувалися до всіх видів зобов’язань, немає їх офіційної класифікації. Також не існує легальної класифікації договорів; договірне право формується на основі та відповідно до практики. Сам договір тлумачиться як зустрічна обіцянка певного надання (винагороди), яка може бути підставою для звернення до суду в разі її невиконання. Таке тлумачення зумовило особливий підхід до врегулювання безоплатних договорів.
У договірних правовідносинах застосовується принцип відповідальності на основі заподіяння шкоди незалежно від вини, а в деліктних — на основі вини. Делікт розглядається як заподіяння шкоди майну чи особі; при цьому генерального делікту не існує (за винятком доктрини, в якій робляться спроби розробити його модель); спеціальні делікти сформувалися на основі практики й існують у несистематизованому вигляді, офіційної їх класифікації також немає.
Спадкове право в англо-американській правовій системі суттєво відрізняється від відповідного інституту в континентальній. Джерелами спадкового права є прецеденти, спеціальні закони про заповіти, про спадкування (Англія), Уніфікований закон про спадкування (США) та ін. Заповіт складається в письмовій формі та має бути підписаний спадкодавцем у присутності не менше двох свідків. Спадкова маса переходить не безпосередньо до спадкоємців, а передається в довірчу власність особистого представника — виконавця заповіту або адміністратора (у разі спадкування за законом). Він має розрахуватися з усіма боргами спадкодавця й передати все, що залишилося після цього, спадкоємцям, які одержують у спадщину тільки спадковий актив. Той з подружжя, хто пережив спадкодавця, має позачергове право на певну частку майна і вважається основним спадкоємцем. Неповнолітні діти та бокові родичі успадковують майно на засадах довірчої власності, виступаючи в ролі бенефіціантів — тобто вигодонабувачів, в інтересах яких засновується довірча власність.
Джерелами сімейного права є загальне (прецедентне) право й закони з окремих питань: про майно заміжніх жінок, сімейний обов’язок, недійсність шлюбу та ін. У США сімейне право знаходиться в компетенції штатів. Шлюб тлумачиться в англо-американському праві як укладений у встановленій законом формі цивільний договір між чоловіком і жінкою для створення сім’ї. Умовами укладання шлюбу є шлюбна дієздатність; взаємна згода осіб, що одружуються; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу; відсутність родинних відносин (як правило, до 3-го ступеня спорідненості), усиновлення; відсутність певних хвороб (небезпечних для навколишніх або душевних захворювань). Припинення шлюбу відбувається в разі смерті одного з подружжя або внаслідок розірвання. Існує інститут сепарації (роздільного проживання подружжя), яка призупиняє шлюб, але не припиняє його.
Майнові відносини подружжя регулюються договором або законом. У багатьох країнах діє роздільний легальний режим майна подружжя (кожному належить майно, набуте у шлюбі за одержані ним кошти, доходи). Подружжя зобов’язане матеріально утримувати сім’ю, кожен з них має право вимагати утримання в разі непрацездатності.
Відносини батьків і дітей ґрунтуються на принципі батьківської влади (авторитету), яка має на меті захист інтересів дитини. Батьки зобов’язані забезпечити розвиток дитини, її безпеку, надавати їй майнове забезпечення та представляти її інтереси у правовідносинах.
Слід мати на увазі, що норма англо-американського права є більш конкретною аніж у романо-германській цивільно-правовій системі. Вона спрямована не на те, щоб сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє, а на те, щоб вирішити конкретну проблему. Її основна мета — не встановлення основ правопорядку, а негайне відновлення статусу-кво. Тому і норми матеріального, і норми процесуального права (судового процесу, доказів, виконання судових рішень) мають однакове значення.
Незалежно від того, що йдеться про єдину правову систему, в юридичній літературі відзначають особливості американського права порівняно з англійським, які зумовлені особливостями державного устрою США, історичними та іншими факторами, що впливали на процес формування американського права. Насамперед американське право не сприйняло таких класичних феодальних англійських інститутів, як право власності на землю, одноособова корпорація та ін.; ряд інститутів, запозичених із англійського права, набули в США нового значення; американське право з самого початку мало виразний підприємницький характер та більше спільних рис із романо-германським правом. Цивільне право в США віднесене до компетенції штатів, за винятком питань неспроможності, авторського та патентного права, торгівлі з іноземними державами та між штатами. Відповідний державний устрій і широка компетенція штатів у сфері приватного права зумовили необхідність створення колізійних норм та уніфікованих (єдиних, типових, модельних) законів.
У неєвропейських країнах (деякі мусульманські, Індія) ця система була перейнята частково. Цивільно-правові системи США та Канади мають істотні відмінності від права англійського. Специфіка права США, порівняно з англійським, насамперед обумовлена федеральним устроєм цієї держави. Цивільне право США має більше спільних рис з романо-германським правом.
В основі англо-американської цивільно-правової системи є загальне право (common law), яке виникло в результаті діяльності королівських судів, і право справедливості (equity), що склалося внаслідок діяльності суду канцлера. Нині діє єдина система судів, а загальне право та право справедливості об’єднані в систему прецедентного права — систематизованого зібрання рішень судів вищих інстанцій, застосування яких є обов’язковим в аналогічних справах. Судовий прецедент відіграє провідну роль серед джерел в англо-американській цивільно-правовій системі.
Поряд з цим діє статутне право, що видається парламентом. Однак закони не мають такого значення, як у романо-германській цивільно-правовій системі, хоча формально посідають перше місце в ієрархії джерел. Немає кодифікованих актів цивільного законодавства — цивільних кодексів. Закони, які приймаються в цій сфері, регулюють окремі види правовідносин, стосуються, як правило, спеціальних питань або окремих правових інститутів (юридичних осіб, сім’ї та шлюбу, права власності, купівлі-продажу та ін.).
Джерелами права також є звичаї, які з часом стають нормами прецедентного права, та ділові звичаєвості, а також доктрина, яка формується під впливом практики внаслідок узагальнень окремих прецедентів.
Питання про рецепцію римського приватного права англо-американською цивільно-правовою системою є спірним. У науці сформовані дві протилежні точки зору. Прибічники першої вважають, що ця система сформувалася самостійно й незалежно від впливу римського права, інші — що рецепція застосовувалася в особливій формі запозичення методології правотворчості римських юристів, зокрема преторів, які творили норми на основі практики й відповідної до її потреб; крім того, сам дуалізм судової системи, який існував (загальне право та право справедливості), схожий на дуалізм цивільного й преторського права в межах римського приватного.
В англо-американській цивільно-правовій системі відсутній розподіл права на публічне та приватне. Немає також закінченої системи актів цивільного законодавства, і важко говорити про чітке окреслення галузі цивільного права; правильніше було б вести мову про наявність окремих цивільно-правових інститутів. У сфері цивільного й торгового права існує сукупність узагальнених прецедентів, які формують правові норми на основі конкретних казусів.
Правовий статус осіб у цивільних правовідносинах визначається через правосуб’єктність (legal capaciti). Поняття правоздатності та дієздатності не розмежовуються, однак практика розрізняє пасивну та активну правоздатність, які за змістом відповідають цим поняттям. Принципами цивільної правоздатності є формальна рівність усіх громадян, неприпустимість позбавлення правосуб’єктності (вона виникає у кожного з народженням та припиняється в разі смерті). Англо-американська цивільно-правова система не знає інституту визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим; питання про віднесення особи до таких, що померли, є суто процесуальним, може поставати лише тоді, коли вирішується доля конкретного зобов’язання.
Інститут юридичної особи найбільш розвинений у нормах щодо статусу компаній (корпорацій). Основними видами юридичних осіб є товариства (partnerships) і компанії (Англія) або корпорації (США). Товариства поділяють на види залежно від характеру відповідальності їх учасників перед третіми особами. Не всі види товариств визнаються юридичними особами. В англо-американському праві немає поняття установи; відповідні цілі реалізуються корпораціями, які можуть бути і неприбутковими, або через інститут довірчої власності.
Англійське та американське право не містять й інституту речових прав у тому вигляді, який існує в романо-германській системі; немає і розподілу прав на свої та чужі речі. Усі такі права розглядаються як право власності; останнє трактується дуже широко й охоплює, зокрема, відносини інтелектуальної власності, права вимоги щодо одержання певних коштів та ін. Тлумачення власності в цій системі суттєво відрізняється від відповідного поняття в континентальній цивільно-правовій системі. Англо-американське право допускає існування так званої «розщепленої» («розділеної») власності: обсяг і зміст правомочностей власника, які належать кільком особам щодо однієї й тієї ж речі, може визначатися угодою між ними (волею учасників). До того ж таке «розщеплення» правомочностей дозволяється як у просторі, так і в часі.
Підставами виникнення зобов’язань є договір, квазідоговір (дії від імені іншої особи без доручення та ін.) і делікт. Договір (contract) і делікт (tort) є ключовими категоріями. При цьому узагальненого поняття зобов’язання не існує; формально відсутні й загальні норми, які б застосовувалися до всіх видів зобов’язань, немає їх офіційної класифікації. Також не існує легальної класифікації договорів; договірне право формується на основі та відповідно до практики. Сам договір тлумачиться як зустрічна обіцянка певного надання (винагороди), яка може бути підставою для звернення до суду в разі її невиконання. Таке тлумачення зумовило особливий підхід до врегулювання безоплатних договорів.
У договірних правовідносинах застосовується принцип відповідальності на основі заподіяння шкоди незалежно від вини, а в деліктних — на основі вини. Делікт розглядається як заподіяння шкоди майну чи особі; при цьому генерального делікту не існує (за винятком доктрини, в якій робляться спроби розробити його модель); спеціальні делікти сформувалися на основі практики й існують у несистематизованому вигляді, офіційної їх класифікації також немає.
Спадкове право в англо-американській правовій системі суттєво відрізняється від відповідного інституту в континентальній. Джерелами спадкового права є прецеденти, спеціальні закони про заповіти, про спадкування (Англія), Уніфікований закон про спадкування (США) та ін. Заповіт складається в письмовій формі та має бути підписаний спадкодавцем у присутності не менше двох свідків. Спадкова маса переходить не безпосередньо до спадкоємців, а передається в довірчу власність особистого представника — виконавця заповіту або адміністратора (у разі спадкування за законом). Він має розрахуватися з усіма боргами спадкодавця й передати все, що залишилося після цього, спадкоємцям, які одержують у спадщину тільки спадковий актив. Той з подружжя, хто пережив спадкодавця, має позачергове право на певну частку майна і вважається основним спадкоємцем. Неповнолітні діти та бокові родичі успадковують майно на засадах довірчої власності, виступаючи в ролі бенефіціантів — тобто вигодонабувачів, в інтересах яких засновується довірча власність.
Джерелами сімейного права є загальне (прецедентне) право й закони з окремих питань: про майно заміжніх жінок, сімейний обов’язок, недійсність шлюбу та ін. У США сімейне право знаходиться в компетенції штатів. Шлюб тлумачиться в англо-американському праві як укладений у встановленій законом формі цивільний договір між чоловіком і жінкою для створення сім’ї. Умовами укладання шлюбу є шлюбна дієздатність; взаємна згода осіб, що одружуються; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу; відсутність родинних відносин (як правило, до 3-го ступеня спорідненості), усиновлення; відсутність певних хвороб (небезпечних для навколишніх або душевних захворювань). Припинення шлюбу відбувається в разі смерті одного з подружжя або внаслідок розірвання. Існує інститут сепарації (роздільного проживання подружжя), яка призупиняє шлюб, але не припиняє його.
Майнові відносини подружжя регулюються договором або законом. У багатьох країнах діє роздільний легальний режим майна подружжя (кожному належить майно, набуте у шлюбі за одержані ним кошти, доходи). Подружжя зобов’язане матеріально утримувати сім’ю, кожен з них має право вимагати утримання в разі непрацездатності.
Відносини батьків і дітей ґрунтуються на принципі батьківської влади (авторитету), яка має на меті захист інтересів дитини. Батьки зобов’язані забезпечити розвиток дитини, її безпеку, надавати їй майнове забезпечення та представляти її інтереси у правовідносинах.
Слід мати на увазі, що норма англо-американського права є більш конкретною аніж у романо-германській цивільно-правовій системі. Вона спрямована не на те, щоб сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє, а на те, щоб вирішити конкретну проблему. Її основна мета — не встановлення основ правопорядку, а негайне відновлення статусу-кво. Тому і норми матеріального, і норми процесуального права (судового процесу, доказів, виконання судових рішень) мають однакове значення.
Незалежно від того, що йдеться про єдину правову систему, в юридичній літературі відзначають особливості американського права порівняно з англійським, які зумовлені особливостями державного устрою США, історичними та іншими факторами, що впливали на процес формування американського права. Насамперед американське право не сприйняло таких класичних феодальних англійських інститутів, як право власності на землю, одноособова корпорація та ін.; ряд інститутів, запозичених із англійського права, набули в США нового значення; американське право з самого початку мало виразний підприємницький характер та більше спільних рис із романо-германським правом. Цивільне право в США віднесене до компетенції штатів, за винятком питань неспроможності, авторського та патентного права, торгівлі з іноземними державами та між штатами. Відповідний державний устрій і широка компетенція штатів у сфері приватного права зумовили необхідність створення колізійних норм та уніфікованих (єдиних, типових, модельних) законів.
