Кириченко Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (2002)
13.2.5. Державні закупки
У сучасному світі державні закупки товарів, послуг і робіт становлять значну частку світового обсягу продажу. Тому юридичні питання організації державних закупок мають велике значення.
При державних закупках, незалежно від того, хто їх здійснює - центральний уряд або місцевий орган влади (наприклад, міська адміністрація), і на відміну від звичайної купівлі-продажу, за покупку сплачують грошима платників податків. Майже кожна країна в силу законодавства або традиції прагне обмежити права іноземних підприємств продавати товари в обмін на "державні гроші".
Як правило, якщо уповноважений державний орган приймає рішення закупити товари (роботи, послуги), він дає про це оголошення. В конкурсі можуть брати участь (залежно від того, в якій країні він проходить):
- усі бажаючі, або
- тільки ті, хто відповідає певним вимогам (досвід роботи на ринку відповідних товарів, робіт, послуг, наявність необхідного устаткування і т.ін.), або
- тільки підприємства і громадяни цієї країни.
Учасники конкурсу подають свої пропозиції. З цих пропозицій організатор конкурсу (державний або комунальний орган) вибирає крашу за певними критеріями:
- ціна, яку просить учасник;
- якість товарів (робіт, послуг);
- досвід роботи учасника на ринку;
- наявність в учасника якісного і сучасного устаткування.
В багатьох країнах існують законодавчі норми, які забороняють організаторам закупок купувати товари (роботи, послуги) в іноземних підприємств і громадян. В інших країнах укладати контракт з іноземним учасником конкурсу дозволено тільки в тому випадку, якщо запропонується ціна, що перевершить найвищу ціну вітчизняного учасника на визначену кількість відсотків (наприклад, на 15 %).
Крім таких прямих обмежень, торговці, які бажають продавати товари (роботи, послуги) державі (в тому числі й іноземній), можуть зіткнутися і з іншими проблемами, наприклад:
- нечіткі правила процедури торгів (повідомлення учасників, вибір кращої пропозиції), які дають, на думку торговців, організаторам торгів занадто широкі повноваження в прийнятті рішень;
- процедури оскарження рішень організаторів торгів (наприклад, не в усіх країнах ці рішення можна оскаржити в суді).
Ще в 1979 році в рамках ГАТТ була укладена угода про державні закупки (її текст переглядався в 1988 році). Угода:
1) забороняє її сторонам дискримінацію іноземних учасників державних тендерів (як пряма заборона участі, так і створення нерівних умов);
2) вимагає, щоб процедури проведення торгів були прозорими, у тому числі відносно:
* термінів повідомлення про початок конкурсу і його умови, порядку такого повідомлення;
* крайнього терміну внесення змін в умови конкурсу (наприклад, не пізніше, ніж за 60 днів до крайнього терміну подачі документів учасників);
* критеріїв допуску до участі в конкурсі;
* порядку розгляду документів;
* критеріїв добору переможця конкурсу;
* процедури оскарження.
Головні недоліки цього міжнародного договору:
- по-перше, те, що його учасниками було біля десяти держав;
- по-друге, договір не стосувався:
* державних закупок робіт і послуг (це дуже важливо, оскільки велика частина всіх державних закупок стосується будівельних робіт);
* закупок, які здійснюють державні підприємства;
* державних закупок з боку місцевих органів влади (в тому числі державних закупівель суб'єктів федерації у федеративних державах, наприклад, земель у Німеччині).
Укладена в 1994 році Угода про державні закупки набагато розширила договори 1979 року. Вона закрила всі зазначені вище недоліки договору 1979 року (це стосується не всіх державних закупок місцевих органів влади).
При державних закупках, незалежно від того, хто їх здійснює - центральний уряд або місцевий орган влади (наприклад, міська адміністрація), і на відміну від звичайної купівлі-продажу, за покупку сплачують грошима платників податків. Майже кожна країна в силу законодавства або традиції прагне обмежити права іноземних підприємств продавати товари в обмін на "державні гроші".
Як правило, якщо уповноважений державний орган приймає рішення закупити товари (роботи, послуги), він дає про це оголошення. В конкурсі можуть брати участь (залежно від того, в якій країні він проходить):
- усі бажаючі, або
- тільки ті, хто відповідає певним вимогам (досвід роботи на ринку відповідних товарів, робіт, послуг, наявність необхідного устаткування і т.ін.), або
- тільки підприємства і громадяни цієї країни.
Учасники конкурсу подають свої пропозиції. З цих пропозицій організатор конкурсу (державний або комунальний орган) вибирає крашу за певними критеріями:
- ціна, яку просить учасник;
- якість товарів (робіт, послуг);
- наявність в учасника якісного і сучасного устаткування.
В багатьох країнах існують законодавчі норми, які забороняють організаторам закупок купувати товари (роботи, послуги) в іноземних підприємств і громадян. В інших країнах укладати контракт з іноземним учасником конкурсу дозволено тільки в тому випадку, якщо запропонується ціна, що перевершить найвищу ціну вітчизняного учасника на визначену кількість відсотків (наприклад, на 15 %).
Крім таких прямих обмежень, торговці, які бажають продавати товари (роботи, послуги) державі (в тому числі й іноземній), можуть зіткнутися і з іншими проблемами, наприклад:
- нечіткі правила процедури торгів (повідомлення учасників, вибір кращої пропозиції), які дають, на думку торговців, організаторам торгів занадто широкі повноваження в прийнятті рішень;
- процедури оскарження рішень організаторів торгів (наприклад, не в усіх країнах ці рішення можна оскаржити в суді).
Ще в 1979 році в рамках ГАТТ була укладена угода про державні закупки (її текст переглядався в 1988 році). Угода:
1) забороняє її сторонам дискримінацію іноземних учасників державних тендерів (як пряма заборона участі, так і створення нерівних умов);
2) вимагає, щоб процедури проведення торгів були прозорими, у тому числі відносно:
* термінів повідомлення про початок конкурсу і його умови, порядку такого повідомлення;
* крайнього терміну внесення змін в умови конкурсу (наприклад, не пізніше, ніж за 60 днів до крайнього терміну подачі документів учасників);
* критеріїв допуску до участі в конкурсі;
* порядку розгляду документів;
* критеріїв добору переможця конкурсу;
* процедури оскарження.
- по-перше, те, що його учасниками було біля десяти держав;
- по-друге, договір не стосувався:
* державних закупок робіт і послуг (це дуже важливо, оскільки велика частина всіх державних закупок стосується будівельних робіт);
* закупок, які здійснюють державні підприємства;
* державних закупок з боку місцевих органів влади (в тому числі державних закупівель суб'єктів федерації у федеративних державах, наприклад, земель у Німеччині).
Укладена в 1994 році Угода про державні закупки набагато розширила договори 1979 року. Вона закрила всі зазначені вище недоліки договору 1979 року (це стосується не всіх державних закупок місцевих органів влади).
