Основи економічної теорії: політ економічний аспект
Грошова система
Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення ут-ворює грошовий обіг, який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес ви-робництва і споживання і, отже, впливає на всі стадії суспільного відтворення.
За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечен-ня грошей, форми безготівкового платіжного обігу.
В Україні ці функції виконує Національний банк. НБУ має дер-жавну монополію на емісію грошей, здійснює управління грошо-вим обігом, регулює економічні процеси через механізми цього обігу. Згідно з чинним законодавством НБУ підзвітний лише Верховній Раді. Незалежність Національного банку від уряду є необхідною передумовою проведення ним такої політики, що забезпечує стій-кість національної валюти, її купівельну спроможність.
Гроші надходять в обіг через механізм банківського кредитуван-ня суб'єктів господарської діяльності. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, постійно віддаляючись від того місця, де вони увійшли в сферу обігу.
Рух грошей, що обслуговує кругообіг товарів та послуг у про-цесі розширеного відтворення, здійснюється в формах готівкового та безготівкового обігу. При цьому частка готівкового обігу стано-
вить 5-7 відсотків загального обігу грошової маси, а частка безго-тівкового обігу - 93-95 відсотків.
Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівко-вим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспіль-ства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання.
Готівкові гроші - це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети.
Монета - це зливок металу, що має законодавче встановлені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаю-чи номінал вартості, використовується як засіб обігу чи платежу. В умовах золотого стандарту монети виготовляли із золота з неве-ликим домішком для міцності інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їх вартість. Їх називали повноцінними. В наш час в усіх країнах світу в обігу знаходяться тільки неповноцінні моне-ти. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійсню-вати будь-які дрібні покупки. Монети вводяться в обіг емісійним банком.
Банкноти - вид грошових знаків, що випускає центральний банк України*(Банкноти виникли в XVII ст. на основі розвитку вексельних відносин. Спо-чатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золо-та на зберігання. Згодом такі розписки стали видавати при дисконті (купівлі) приватних комерційних векселів. Банкнота перетворилась у вексель на банкіра, набула подвійного забезпечення - золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась на золото. Забезпечення векселями і золотом гарантувало повер-нення в банки надлишку банкнотів з обігу (при погашенні векселів і розміні на золото). З припиненням розміну банкнот на золото вони втратили одну з своїх класичних ознак, що наблизило їх до паперових грошей.). Сучасні банкноти виступають як національні гроші, мають силу законного і єдиного платіжного засобу з примусово встановленим державою курсом.
Казначейські білети - вид грошових знаків, що випускає дер-Хавне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджет-них витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припи-ненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні від-мінності між банківськими і казначейськими білетами.
Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і насе-ленням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових роз-рахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошо-вих допомог. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають в процесі купівлі-продажу товарів, надання та опла-ти послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків.
При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Безготівко-вий грошовий обіг має такі переваги:
значно скорочує суспільні витрати обігу;
створює сприятливі умови для державного регулювання грошо-вого обігу;
поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, ос-кільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тіс-ний зв'язок їх з банком та з грошовим ринком в цілому. Отже, всім учасникам сфери обігу економічно вигідно розраховуватись за сво-їми зобов'язаннями в безготівковій формі через банки (за виклю-ченням платежів на невеликі суми).
Система безготівкового обігу включає: принципи, вимоги до організації, форми і способи розрахунків, черговість платежів, роз-рахункові документи.
Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Незначну їх частину становлять без-готівкові розрахунки населення (перерахування за дорученням гро-мадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсій тощо). За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за товари та послуги тощо.
У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки(Чек- перевідний вексель, що виставлений банком і оплачується на пред'явника.) і банківські чекові книж-ки. Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних карток. Чеки, кредитні картки, а також векселі(Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють векселі прості та переказні.) являють собою платіжні засоби, що замінюють гроші. Це складові безготівкового обігу.
В цілому всі форми грошей можна звести до таких складових - так званих грошових агрегатів - МО, МІ, М2, МЗ (рис. 38). Сума всіх агрегатів називається сукупною грошовою масою.
З початку 1994 р. в Україні впроваджено міжрегіональну елек-тронну систему банківських розрахунків. Перерахування коштів суб'єктами господарської діяльності здійснюється по каналах елек-тронного зв'язку через систему розрахункових палат Національно-го банку. До електронної системи належать 25 регіональних роз-рахункових палат, об'єднаних у загальнодержавну мережу, на вер-шині якої - Центральна рахункова палата в Києві. Інформація в мережі передається засобами електронної пошти. Система має високий ступінь захисту від несанкціонованого втручання. Про-грамне забезпечення для системи банківських розрахунків повніс-тю виконано українськими спеціалістами. Його рівень відповідає світовому і не має аналогів у країнах СНД.
Національна грошова система в Україні створюється в два ета-пи. На першому етапі (весною 1992 р.) було введено українські купоно-карбованці. Купон став білетом державної скарбниці, тоб-то купони - це паперові гроші з примусовим курсом.
Запровадження власної грошової одиниці створило передумови для виходу з рублевої зони, отже, сприяло становленню економіч-ної незалежності України. Разом з тим купоно-карбованці були введені в умовах поглиблення кризових процесів в економіці - спаду виробництва, інфляції, тому почали швидко знецінюватися. Зокрема, купоно-карбованці не змогли виконувати функцію засо-бу нагромадження. Вони не завжди виконували навіть функцію засобу обігу: суб'єкти господарювання часто віддавали перевагу бартерним операціям.
Це обумовило тимчасовий характер купоно-карбованця як гро-шової одиниці, необхідність її заміни міцною грошовою одиницею, яка б здатна була виконувати функції грошей як засобів обігу, пла-тежу і нагромадження. Введення такої грошової одиниці стало го-ловним завданням другого етапу становлення грошової системи в Україні. Щодо стійкості нової грошової одиниці - гривні" серед фахівців існує дві точки зору. Представники першого напряму вва-жають, що для цього повинні бути:
досягнення певної фінансової стабілізації та зниження темпів інфляції;
формування стабілізаційного (резервного) фонду Національно-го банку України, який має бути гарантом дієздатності гривні (дер-жавний золотий запас, державний валютний фонд). Стабілізаційні фонди НБУ служать засобом підтримки курсу національної валю-ти, особливо при від'ємному сальдо платіжного балансу і при утво-ренні надлишку в обігу українських платіжних засобів;
створення потужностей для карбування монет, друкування гро-шей. Це досить складна проблема в технічному відношенні. Так, долар США має 39 елементів захисту, німецька марка 40. 22 берез-ня 1994 р. в Україні відкрито власну фабрику друкування банкнот і цінних паперів. Українська гривня має понад 20 елементів захисту.
Представники другого напряму вважають ці умови недостатніми, адже фінансова стабілізація та зниження темпів інфляції можуть бути досягнуті штучними засобами (постійна затримка виплати за-робітної плати, тимчасове припинення емісії грошей). Якщо вони не спираються на позитивні зміни у процесі виробництва, то тривають недовго (наприклад, в Україні зниження темпів інфляції мало місце весною - літом 1994 р. і 1995 р., проте восени - зимою посилюва-лись інфляційні процеси).
Отже, другий етап грошової реформи в Україні - це утвер-дження грошової системи, яка грунтувалася б на стійкій, міцній, національній валюті - гривні, здатній сприяти поглибленню стабі-лізаційних процесів і економічному піднесенню. В Конституції Ук-раїни зазначено, що гривня є грошовою одиницею країни, і забез-печення її стабільності є основною функцією НБУ.
Грошова система України має такі особливості функціонування.
1. Емісійна-кредитна експансія Національного банку України. Спад виробництва призвів до зменшення доходів держави і примушував уряд провадити значні кредитні емісії. Наслідком цього стало швидке зростання купонно-грошової маси в обігу. Тільки за 2,5 року після досягнення незалежності обсяг грошової маси в обігу зріс більше ніж в 400 разів. Наслідком емісії купоно-грошей стало різке зни-ження купівельної спроможності карбованця.
До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ Уряду надавались авто-матично. З червня 1993 р. було впроваджено систему контролю за кредитами уряду: їхні обсяги не могли перевищувати відповідної межі, яку встановлює Парламент.
2. Невідповідність між товарною і купонно-грошовою масою на ринку, якщо в обігу в значній кількості наявні "зайві гроші".
3. Розгортання і поглиблення платіжної кризи в умовах значної кредитної емісії. Це виявилось у зростанні обсягу дебіторської за-боргованості між підприємствами і організаціями.
4. Відтік грошових коштів у "тіньову економіку". За оцінками спеціалістів, він досяг багатьох мільярдів доларів США.
За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечен-ня грошей, форми безготівкового платіжного обігу.
В Україні ці функції виконує Національний банк. НБУ має дер-жавну монополію на емісію грошей, здійснює управління грошо-вим обігом, регулює економічні процеси через механізми цього обігу. Згідно з чинним законодавством НБУ підзвітний лише Верховній Раді. Незалежність Національного банку від уряду є необхідною передумовою проведення ним такої політики, що забезпечує стій-кість національної валюти, її купівельну спроможність.
Гроші надходять в обіг через механізм банківського кредитуван-ня суб'єктів господарської діяльності. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, постійно віддаляючись від того місця, де вони увійшли в сферу обігу.
Рух грошей, що обслуговує кругообіг товарів та послуг у про-цесі розширеного відтворення, здійснюється в формах готівкового та безготівкового обігу. При цьому частка готівкового обігу стано-
вить 5-7 відсотків загального обігу грошової маси, а частка безго-тівкового обігу - 93-95 відсотків.
Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівко-вим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспіль-ства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання.
Готівкові гроші - це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети.
Монета - це зливок металу, що має законодавче встановлені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаю-чи номінал вартості, використовується як засіб обігу чи платежу. В умовах золотого стандарту монети виготовляли із золота з неве-ликим домішком для міцності інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їх вартість. Їх називали повноцінними. В наш час в усіх країнах світу в обігу знаходяться тільки неповноцінні моне-ти. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійсню-вати будь-які дрібні покупки. Монети вводяться в обіг емісійним банком.
Казначейські білети - вид грошових знаків, що випускає дер-Хавне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджет-них витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припи-ненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні від-мінності між банківськими і казначейськими білетами.
Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і насе-ленням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових роз-рахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошо-вих допомог. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають в процесі купівлі-продажу товарів, надання та опла-ти послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків.
При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Безготівко-вий грошовий обіг має такі переваги:
значно скорочує суспільні витрати обігу;
створює сприятливі умови для державного регулювання грошо-вого обігу;
поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, ос-кільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тіс-ний зв'язок їх з банком та з грошовим ринком в цілому. Отже, всім учасникам сфери обігу економічно вигідно розраховуватись за сво-їми зобов'язаннями в безготівковій формі через банки (за виклю-ченням платежів на невеликі суми).
Система безготівкового обігу включає: принципи, вимоги до організації, форми і способи розрахунків, черговість платежів, роз-рахункові документи.
Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Незначну їх частину становлять без-готівкові розрахунки населення (перерахування за дорученням гро-мадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсій тощо). За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за товари та послуги тощо.
У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки(Чек- перевідний вексель, що виставлений банком і оплачується на пред'явника.) і банківські чекові книж-ки. Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних карток. Чеки, кредитні картки, а також векселі(Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють векселі прості та переказні.) являють собою платіжні засоби, що замінюють гроші. Це складові безготівкового обігу.
В цілому всі форми грошей можна звести до таких складових - так званих грошових агрегатів - МО, МІ, М2, МЗ (рис. 38). Сума всіх агрегатів називається сукупною грошовою масою.
З початку 1994 р. в Україні впроваджено міжрегіональну елек-тронну систему банківських розрахунків. Перерахування коштів суб'єктами господарської діяльності здійснюється по каналах елек-тронного зв'язку через систему розрахункових палат Національно-го банку. До електронної системи належать 25 регіональних роз-рахункових палат, об'єднаних у загальнодержавну мережу, на вер-шині якої - Центральна рахункова палата в Києві. Інформація в мережі передається засобами електронної пошти. Система має високий ступінь захисту від несанкціонованого втручання. Про-грамне забезпечення для системи банківських розрахунків повніс-тю виконано українськими спеціалістами. Його рівень відповідає світовому і не має аналогів у країнах СНД.
Національна грошова система в Україні створюється в два ета-пи. На першому етапі (весною 1992 р.) було введено українські купоно-карбованці. Купон став білетом державної скарбниці, тоб-то купони - це паперові гроші з примусовим курсом.
Запровадження власної грошової одиниці створило передумови для виходу з рублевої зони, отже, сприяло становленню економіч-ної незалежності України. Разом з тим купоно-карбованці були введені в умовах поглиблення кризових процесів в економіці - спаду виробництва, інфляції, тому почали швидко знецінюватися. Зокрема, купоно-карбованці не змогли виконувати функцію засо-бу нагромадження. Вони не завжди виконували навіть функцію засобу обігу: суб'єкти господарювання часто віддавали перевагу бартерним операціям.
Це обумовило тимчасовий характер купоно-карбованця як гро-шової одиниці, необхідність її заміни міцною грошовою одиницею, яка б здатна була виконувати функції грошей як засобів обігу, пла-тежу і нагромадження. Введення такої грошової одиниці стало го-ловним завданням другого етапу становлення грошової системи в Україні. Щодо стійкості нової грошової одиниці - гривні" серед фахівців існує дві точки зору. Представники першого напряму вва-жають, що для цього повинні бути:
формування стабілізаційного (резервного) фонду Національно-го банку України, який має бути гарантом дієздатності гривні (дер-жавний золотий запас, державний валютний фонд). Стабілізаційні фонди НБУ служать засобом підтримки курсу національної валю-ти, особливо при від'ємному сальдо платіжного балансу і при утво-ренні надлишку в обігу українських платіжних засобів;
створення потужностей для карбування монет, друкування гро-шей. Це досить складна проблема в технічному відношенні. Так, долар США має 39 елементів захисту, німецька марка 40. 22 берез-ня 1994 р. в Україні відкрито власну фабрику друкування банкнот і цінних паперів. Українська гривня має понад 20 елементів захисту.
Представники другого напряму вважають ці умови недостатніми, адже фінансова стабілізація та зниження темпів інфляції можуть бути досягнуті штучними засобами (постійна затримка виплати за-робітної плати, тимчасове припинення емісії грошей). Якщо вони не спираються на позитивні зміни у процесі виробництва, то тривають недовго (наприклад, в Україні зниження темпів інфляції мало місце весною - літом 1994 р. і 1995 р., проте восени - зимою посилюва-лись інфляційні процеси).
Отже, другий етап грошової реформи в Україні - це утвер-дження грошової системи, яка грунтувалася б на стійкій, міцній, національній валюті - гривні, здатній сприяти поглибленню стабі-лізаційних процесів і економічному піднесенню. В Конституції Ук-раїни зазначено, що гривня є грошовою одиницею країни, і забез-печення її стабільності є основною функцією НБУ.
Грошова система України має такі особливості функціонування.
1. Емісійна-кредитна експансія Національного банку України. Спад виробництва призвів до зменшення доходів держави і примушував уряд провадити значні кредитні емісії. Наслідком цього стало швидке зростання купонно-грошової маси в обігу. Тільки за 2,5 року після досягнення незалежності обсяг грошової маси в обігу зріс більше ніж в 400 разів. Наслідком емісії купоно-грошей стало різке зни-ження купівельної спроможності карбованця.
До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ Уряду надавались авто-матично. З червня 1993 р. було впроваджено систему контролю за кредитами уряду: їхні обсяги не могли перевищувати відповідної межі, яку встановлює Парламент.
2. Невідповідність між товарною і купонно-грошовою масою на ринку, якщо в обігу в значній кількості наявні "зайві гроші".
3. Розгортання і поглиблення платіжної кризи в умовах значної кредитної емісії. Це виявилось у зростанні обсягу дебіторської за-боргованості між підприємствами і організаціями.
4. Відтік грошових коштів у "тіньову економіку". За оцінками спеціалістів, він досяг багатьох мільярдів доларів США.
