Владимиров К.Н. Митне регулювання (2002)
Система методів державного регулювання торгівлі
За ступенем втручання держави до процесу регулювання торгівлі виділяють протекціоністську політику та політику вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових цін, попиту та пропозиції.
Протекціоністська політика - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних та нетарифних інструментів торгової політики.
Помірна політика - у визначених пропорціях містить елементи перших двох.
Ступінь державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу та інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається режим при середньому рівні митного накладення менше 10 % і кількісних обмеженнях, які покривають менше 25 % імпорту.
При використанні тих чи інших елементів торгової політики необхідно враховувати їх сукупний вплив на загальний характер торгової політики країни і на можливі відповідні міри, на які можуть піти її потенційні партнери. Тому, в залежності від цілей державного регулювання (обмеження імпорту чи стимулювання експорту), існують різні інструменти торгової політики.
В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна
розподілити на:
- тарифні (засновані на використанні митного тарифу);
- нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо). Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, в свою чергу, поділяються на три групи:
- зовнішньоторгові заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, антидемпінгове й компенсаційне мито, імпортні депозити і податки, "добровільне" обмеження експорту, введення мінімальних імпортних цін, компенсаційні збори тощо;
- заходи безпосередньо спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі і які можна віднести до адміністративних заходів, які обмежують торгівлю.
- митні формальності, технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, вимоги до упаковки та маркування, санітарні норми тощо;
- нетарифні бар'єри менш відкриті, ніж мито, дають більше можливостей для довільних дій держави і створюють значну невизначеність у міжнародній торгівлі.
Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розподілити також на економічні та адміністративні.
Під економічними мають на увазі інструменти, в основі дії яких лежить ринковий механізм, які спрямовані, зокрема, на подорожчання імпорту і здешевіння експорту, а також адміністративні, тобто ті, що безпосередньо впливають на економічні відносини.
До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять:
- область імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити тощо;
- в області експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Щодо адміністративних інструментів, виділяють наступні: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, упаковки, маркування, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур та ін. (становлення і використання різних технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів та вимог).
Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності займають валютні обмеження, що виступають або фактором стримування розвитку зовнішньої торгівлі і всієї зовнішньоекономічної діяльності, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження, що являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями, і є частиною валютного
контролю країни. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових та інших платежів. В області зовнішньої торгівлі дії щодо валютних обмежень імпорту не завжди виправдані, оскільки імпортер в цьому випадку зобов'язаний отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів та послуг, що негативно позначається в цілому на зовнішній торгівлі країни.
Одним з найбільш важливих напрямків діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності є регулювання надходження та вивозу капіталу. Це спрямовано на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень в цілому для економіки. Регулювання надходження іноземних приватних інвестицій носить, як правило, подвійний характер. З одного боку, здійснюються заходи для створення в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності, стосовно переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних податкових пільг та канікул, митних пільг тощо, а з іншого, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни, до якої здійснюються такі надходження.
Використана література: Владимиров К.Н. Митне регулювання: Навчальний посібник. - 2-ге видання - Херсон: Олді-плюс. / К.Н. Владимиров, В.Ю. Бардачова. — 2002. — 336 с.: іл.
Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових цін, попиту та пропозиції.
Протекціоністська політика - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних та нетарифних інструментів торгової політики.
Помірна політика - у визначених пропорціях містить елементи перших двох.
Ступінь державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу та інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається режим при середньому рівні митного накладення менше 10 % і кількісних обмеженнях, які покривають менше 25 % імпорту.
При використанні тих чи інших елементів торгової політики необхідно враховувати їх сукупний вплив на загальний характер торгової політики країни і на можливі відповідні міри, на які можуть піти її потенційні партнери. Тому, в залежності від цілей державного регулювання (обмеження імпорту чи стимулювання експорту), існують різні інструменти торгової політики.
В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна
розподілити на:
- тарифні (засновані на використанні митного тарифу);
- нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо). Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної
- зовнішньоторгові заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, антидемпінгове й компенсаційне мито, імпортні депозити і податки, "добровільне" обмеження експорту, введення мінімальних імпортних цін, компенсаційні збори тощо;
- заходи безпосередньо спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі і які можна віднести до адміністративних заходів, які обмежують торгівлю.
- митні формальності, технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, вимоги до упаковки та маркування, санітарні норми тощо;
- нетарифні бар'єри менш відкриті, ніж мито, дають більше можливостей для довільних дій держави і створюють значну невизначеність у міжнародній торгівлі.
Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розподілити також на економічні та адміністративні.
Під економічними мають на увазі інструменти, в основі дії яких лежить ринковий механізм, які спрямовані, зокрема, на подорожчання імпорту і здешевіння експорту, а також адміністративні, тобто ті, що безпосередньо впливають на економічні відносини.
До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять:
- область імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити тощо;
- в області експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Щодо адміністративних інструментів, виділяють наступні: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, упаковки, маркування, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур та ін. (становлення і використання різних технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів та вимог).
Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності займають валютні обмеження, що виступають або фактором стримування розвитку зовнішньої торгівлі і всієї зовнішньоекономічної діяльності, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження, що являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями, і є частиною валютного
контролю країни. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових та інших платежів. В області зовнішньої торгівлі дії щодо валютних обмежень імпорту не завжди виправдані, оскільки імпортер в цьому випадку зобов'язаний отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів та послуг, що негативно позначається в цілому на зовнішній торгівлі країни.
Одним з найбільш важливих напрямків діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності є регулювання надходження та вивозу капіталу. Це спрямовано на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень в цілому для економіки. Регулювання надходження іноземних приватних інвестицій носить, як правило, подвійний характер. З одного боку, здійснюються заходи для створення в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності, стосовно переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних податкових пільг та канікул, митних пільг тощо, а з іншого, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни, до якої здійснюються такі надходження.
Використана література: Владимиров К.Н. Митне регулювання: Навчальний посібник. - 2-ге видання - Херсон: Олді-плюс. / К.Н. Владимиров, В.Ю. Бардачова. — 2002. — 336 с.: іл.
