Кунєв Ю.Д. Управління в митній службі (2006)
Зміст соціального управління
Соціальне управління грунтується на притаманній тільки людині здібності ставити перед собою цілі й знаходити адекватні засоби їх досягнення, передбачати результати впливу. В історії суспільства ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної Мети. Саме за цією ознакою соціальне управління відрізняється від того, що ми умовно називаємо управлінням у складних біологічних і технічних системах. Цілі соціального управління виходять із суспільних інтересів і потреб. Свідомі, активні зусилля людини щодо їх досягнення характеризують управління як цілеспрямовану працю, в якій чітко простежується єдність інтелектуального та вольового моментів.
Треба зазначити, що цілі управління диференціюються залежно від його рівнів. Так, мета управління суспільством у цілому полягає в забезпеченні ефективного функціонування і розвитку всіх відповідних соціальних структур, вирішенні загальних завдань шляхом створення та організації діяльності спеціальних державних органів і громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета управління полягає у підвищенні творчої активності особи. Це досягається шляхом: 1) визначення місця соціальної функції, прав і обов'язків кожної людини в соціальній системі; 2) підготовки індивіда до виконання певних завдань; 3)створення сприятливих умов для найкращого здійснення людиною соціальної функції; 4) відповідного контролю за діяльністю особи. Стосовно окремого колективу метою управління є консолідація та спрямування індивідуальних зусиль виконавців на ефективне вирішення загальних завдань.
Ці напрямки діяльності є різновидами управлінської діяльності, що об'єктивно необхідні в будь-яких соціальних системах. Відомо, що кожний керівник на основі вивчення проблем, які виникають перед колективом, має передбачати розвиток подій у майбутньому та планувати, тобто визначати програму і порядок дій підлеглих. Йому потрібно організовувати діяльність колективу, створювати умови для ефективного виконання завдань, які стоять перед ним, виявляти в процесі контролю відхилення в роботі та вносити до неї необхідні корективи, надавати виконавцям практичну допомогу.
У соціальному управлінні керівну (суб'єкт управління) і керовану підсистеми (об'єкт управління) становлять люди - окремі чи об'єднані в різні спільноти особи, що вступають у певні суспільні відносини. Отже, людина постає і суб'єктом, і об'єктом соціального управління. Однак потрібно мати на увазі певну умовність цієї конструкції.
Відносини "керівник - підлеглий" хоча і є найбільш розповсюдженими в соціальному управлінні, але не охоплюють усіх складних характеристик суб'єкта і об'єкта. Поряд з індивідуальним існує колективний (колегіальний) суб'єкт управління, який впливає на певні суспільні утворення, що діють у різних сферах суспільного життя. Таким чином, суб'єктом соціального управління в суспільстві є складна система галузевих і територіальних, державних і недержавних органів та організацій.
Об'єктом управління, поряд з людиною як первинним його компонентом, постають і різні соціальні спільноти, що здійснюють певну виробничу діяльність. Серед цих об'єктів найбільшою цілісністю, яка відображає всі сфери життя людини, є суспільство, що розглядається як єдиний суспільний організм. Управління суспільством передбачає виявлення організуючого впливу на економічну, соціально-політичну і духовну сфери його функціонування. Подальша диференціація зазначених об'єктів дає можливість виділити такі соціальні утворення, як державні органи й установи, підприємства різних форм власності тощо.
Для соціального управління характерним є те, що між керівним впливом суб'єкта і реакцією на нього об'єкта немає суворої детермінації, що притаманна технічним системам, реакції яких завжди однозначні, оскільки запрограмовані заздалегідь.
Особливості об'єкта соціального управління:
- достатня самостійність, об'єкт має здатність до самоуправління і так само активний, як і суб'єкт;
- об'єкти управління мають власні закономірності функціонування й розвитку, з якими треба рахуватись при здійсненні управління;
- об'єкт управління не тільки реагує на керівні впливи суб'єкта, не тільки сигналізує про їх наслідки та результати, а часто прямо примушує його до певної перебудови керівних впливів, до зміни їх характеру й змісту.
Тому соціальне управління являє собою не однобічний вплив керівної підсистеми на керовану, а взаємодію суб'єкта і об'єкта, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.
Між суб'єктом і об'єктом соціального управління існує внутрішня єдність. Суб'єкт управління завжди має справу з мінливим об'єктом і прагне встигати за ним у своєму розвитку. Однак відповідність між ними в дійсності ніколи не буває повною, оскільки вона встановлюється і порушується одночасно.
Соціальне управління є цілеспрямовуючим організуючим впливом людей на суспільну життєдіяльність, який здійснюється як у формі самоуправління, так і за допомогою спеціально створених соціальних систем (державні органи, громадські об'єднання та організації, партії тощо).
Великий практичний інтерес викликає питання про зарахування до числа об'єктів соціального управління різноманітних процесів, які відбуваються в суспільстві (міграція населення, злочинність тощо). Соціальні процеси, на думку Я. Щепанського, є серії послідовно однорідних явищ, що пронизані причинно-наслідковими зв'язками і структурно-функціональними залежностями . їх основу становить взаємодіюча воля окремих осіб. Саме тут відображаються зв'язки людей, що виникають стихійно або свідомо в процесі співжиття, виробничої діяльності й виявляються в їх поведінці.
Соціальні процеси виникають іноді мимоволі (зокрема, при взаємо-погашенні численних індивідуальних відхилень). При цьому спостерігається прояв саморегуляції суспільства. В інших випадках вони є результатом свідомої діяльності людей, яка ґрунтується на пізнанні закономірностей функціонування і розвитку всієї суспільної системи та деяких її елементів. Природно, що через постійну неповноту знань про дії названих закономірностей, а також за відсутності реальних можливостей (ресурсів) багато аспектів соціальних процесів залишаються поза межами впливу з боку суспільства. Крім того, сам вплив на такі процеси здійснюється суспільством опосередкованим шляхом, тобто через організацію діяльності спеціальних органів. Останні, у свою чергу, прямо чи опосередковано регулюють окремі прояви конкретних процесів. Подібний вплив суспільства на соціальні процеси з метою їх упорядкування є результатом пізнавальної та перетворюючої діяльності людей, соціальних спільнот. Управління при цьому складається лише з організації ефективного функціонування відповідних соціальних утворень.
Суб'єкт і об'єкт управління перебувають між собою в особливих суспільних відносинах. Такі відносини виникають у процесі реалізації функцій управління і тому називаються управлінськими. Вони безпосередньо пов'язані з владою і мають соціально-політичну спрямованість. Влада - це вольові відносини між людьми, соціальними групами, класами; влада, як і управління, іманентна властивість будь-якого суспільства, що забезпечує його успішне функціонування через вплив на людей, регулювання їхньої поведінки. Це досягається завдяки використанню авторитету представників влади і безпосереднього розпорядження.
Державна влада завжди має політичний характер. У суспільстві політичні відносини між різними об'єднаннями людей формуються в першу чергу з приводу влади, яка обумовлює і способи управління. Загальність і універсальність названих відносин виявляється в їх проникненні в усі сфери суспільного життя. Саме тому система, управління в суспільстві, по суті, має політичний характер, а управлінські відносини людей відображають політичну спрямованість суспільного організму.
За своїм змістом управлінські відносини постають як організаційні, оскільки за їх допомогою забезпечується формування, цілеспрямоване та впорядковане функціонування соціальних систем. Таким чином, управлінські відносини - це конкретна форма соціальних зв'язків свідомо-вольового й організаційного характеру, в яких одна сторона (суб'єкт) є носієм функцій управління, а інша (об'єкт) відчуває її регулятивний вплив, який відповідає цілям соціального управління .
Сутність управлінських відносин виявляється в системі функціональних, організаційних та інформаційних зв'язків, які виникають між людьми, їх спільнотами в процесі управління.
Виходячи з характеру зв'язків між суб'єктом і об'єктом, можна виділити управлінські відносини субординації та координації. Першим з них притаманне розпорядництво, тобто адміністрування керівника і виконання його вказівок підлеглими. Залежно від типу організації управління, визнаного в тій чи іншій системі, відносини субординації можуть бути лінійними, функціональними і змішаними. Однак усі різновиди відносин субординації передбачають вплив на волю учасників спільної діяльності за принципом "влада -підпорядкування". При відносинах координації на перший план висуваються узгодження цілей та визначення порядку діяльності окремих осіб і спільнот.
За ознакою нормованості соціальних ролей суб'єктів управління виділяються формальні та неформальні управлінські відносини. Перші з них - це відносини між суб'єктом і об'єктом управління, які регулюються нормативними актами. Другі - складаються, як правило, на основі психологічної сумісності людей, відповідності їх характерів, збігу інтересів, симпатій та антипатій. На відміну від формальних управлінських відносин, які базуються насамперед на авторитеті влади, неформальні відносини грунтуються на владі авторитету.
У більшості випадків управлінські відносини регламентуються нормами права, що впорядковують компетенцію органів управління, їх організаційні структури. У результаті вони набувають характеру правових відносин, в яких персоніфікуються юридичні права й обов'язки сторін. Однак управлінська діяльність тісно пов'язана з елементами творчості, які не піддаються повною мірою фіксації, нормуванню. Окрім того, на управлінські відносини впливають і інші соціальні норми та правила організаційного характеру.
Таким чином, розгляд сутності та змісту соціального управління дає можливість визначити, що соціальне управління - це діяльність, яка здійснюється на організаційній або правовій основі, необхідна для коригування природного руху (поведінки, діяльності, динаміки системи), що визначається початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами, політичною системою, енергетичним станом тощо) та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та з середовищем і надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
Треба зазначити, що цілі управління диференціюються залежно від його рівнів. Так, мета управління суспільством у цілому полягає в забезпеченні ефективного функціонування і розвитку всіх відповідних соціальних структур, вирішенні загальних завдань шляхом створення та організації діяльності спеціальних державних органів і громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета управління полягає у підвищенні творчої активності особи. Це досягається шляхом: 1) визначення місця соціальної функції, прав і обов'язків кожної людини в соціальній системі; 2) підготовки індивіда до виконання певних завдань; 3)створення сприятливих умов для найкращого здійснення людиною соціальної функції; 4) відповідного контролю за діяльністю особи. Стосовно окремого колективу метою управління є консолідація та спрямування індивідуальних зусиль виконавців на ефективне вирішення загальних завдань.
Ці напрямки діяльності є різновидами управлінської діяльності, що об'єктивно необхідні в будь-яких соціальних системах. Відомо, що кожний керівник на основі вивчення проблем, які виникають перед колективом, має передбачати розвиток подій у майбутньому та планувати, тобто визначати програму і порядок дій підлеглих. Йому потрібно організовувати діяльність колективу, створювати умови для ефективного виконання завдань, які стоять перед ним, виявляти в процесі контролю відхилення в роботі та вносити до неї необхідні корективи, надавати виконавцям практичну допомогу.
У соціальному управлінні керівну (суб'єкт управління) і керовану підсистеми (об'єкт управління) становлять люди - окремі чи об'єднані в різні спільноти особи, що вступають у певні суспільні відносини. Отже, людина постає і суб'єктом, і об'єктом соціального управління. Однак потрібно мати на увазі певну умовність цієї конструкції.
Відносини "керівник - підлеглий" хоча і є найбільш розповсюдженими в соціальному управлінні, але не охоплюють усіх складних характеристик суб'єкта і об'єкта. Поряд з індивідуальним існує колективний (колегіальний) суб'єкт управління, який впливає на певні суспільні утворення, що діють у різних сферах суспільного життя. Таким чином, суб'єктом соціального управління в суспільстві є складна система галузевих і територіальних, державних і недержавних органів та організацій.
Об'єктом управління, поряд з людиною як первинним його компонентом, постають і різні соціальні спільноти, що здійснюють певну виробничу діяльність. Серед цих об'єктів найбільшою цілісністю, яка відображає всі сфери життя людини, є суспільство, що розглядається як єдиний суспільний організм. Управління суспільством передбачає виявлення організуючого впливу на економічну, соціально-політичну і духовну сфери його функціонування. Подальша диференціація зазначених об'єктів дає можливість виділити такі соціальні утворення, як державні органи й установи, підприємства різних форм власності тощо.
Для соціального управління характерним є те, що між керівним впливом суб'єкта і реакцією на нього об'єкта немає суворої детермінації, що притаманна технічним системам, реакції яких завжди однозначні, оскільки запрограмовані заздалегідь.
Особливості об'єкта соціального управління:
- достатня самостійність, об'єкт має здатність до самоуправління і так само активний, як і суб'єкт;
- об'єкти управління мають власні закономірності функціонування й розвитку, з якими треба рахуватись при здійсненні управління;
Тому соціальне управління являє собою не однобічний вплив керівної підсистеми на керовану, а взаємодію суб'єкта і об'єкта, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.
Між суб'єктом і об'єктом соціального управління існує внутрішня єдність. Суб'єкт управління завжди має справу з мінливим об'єктом і прагне встигати за ним у своєму розвитку. Однак відповідність між ними в дійсності ніколи не буває повною, оскільки вона встановлюється і порушується одночасно.
Соціальне управління є цілеспрямовуючим організуючим впливом людей на суспільну життєдіяльність, який здійснюється як у формі самоуправління, так і за допомогою спеціально створених соціальних систем (державні органи, громадські об'єднання та організації, партії тощо).
Великий практичний інтерес викликає питання про зарахування до числа об'єктів соціального управління різноманітних процесів, які відбуваються в суспільстві (міграція населення, злочинність тощо). Соціальні процеси, на думку Я. Щепанського, є серії послідовно однорідних явищ, що пронизані причинно-наслідковими зв'язками і структурно-функціональними залежностями . їх основу становить взаємодіюча воля окремих осіб. Саме тут відображаються зв'язки людей, що виникають стихійно або свідомо в процесі співжиття, виробничої діяльності й виявляються в їх поведінці.
Соціальні процеси виникають іноді мимоволі (зокрема, при взаємо-погашенні численних індивідуальних відхилень). При цьому спостерігається прояв саморегуляції суспільства. В інших випадках вони є результатом свідомої діяльності людей, яка ґрунтується на пізнанні закономірностей функціонування і розвитку всієї суспільної системи та деяких її елементів. Природно, що через постійну неповноту знань про дії названих закономірностей, а також за відсутності реальних можливостей (ресурсів) багато аспектів соціальних процесів залишаються поза межами впливу з боку суспільства. Крім того, сам вплив на такі процеси здійснюється суспільством опосередкованим шляхом, тобто через організацію діяльності спеціальних органів. Останні, у свою чергу, прямо чи опосередковано регулюють окремі прояви конкретних процесів. Подібний вплив суспільства на соціальні процеси з метою їх упорядкування є результатом пізнавальної та перетворюючої діяльності людей, соціальних спільнот. Управління при цьому складається лише з організації ефективного функціонування відповідних соціальних утворень.
Суб'єкт і об'єкт управління перебувають між собою в особливих суспільних відносинах. Такі відносини виникають у процесі реалізації функцій управління і тому називаються управлінськими. Вони безпосередньо пов'язані з владою і мають соціально-політичну спрямованість. Влада - це вольові відносини між людьми, соціальними групами, класами; влада, як і управління, іманентна властивість будь-якого суспільства, що забезпечує його успішне функціонування через вплив на людей, регулювання їхньої поведінки. Це досягається завдяки використанню авторитету представників влади і безпосереднього розпорядження.
Державна влада завжди має політичний характер. У суспільстві політичні відносини між різними об'єднаннями людей формуються в першу чергу з приводу влади, яка обумовлює і способи управління. Загальність і універсальність названих відносин виявляється в їх проникненні в усі сфери суспільного життя. Саме тому система, управління в суспільстві, по суті, має політичний характер, а управлінські відносини людей відображають політичну спрямованість суспільного організму.
За своїм змістом управлінські відносини постають як організаційні, оскільки за їх допомогою забезпечується формування, цілеспрямоване та впорядковане функціонування соціальних систем. Таким чином, управлінські відносини - це конкретна форма соціальних зв'язків свідомо-вольового й організаційного характеру, в яких одна сторона (суб'єкт) є носієм функцій управління, а інша (об'єкт) відчуває її регулятивний вплив, який відповідає цілям соціального управління .
Сутність управлінських відносин виявляється в системі функціональних, організаційних та інформаційних зв'язків, які виникають між людьми, їх спільнотами в процесі управління.
Виходячи з характеру зв'язків між суб'єктом і об'єктом, можна виділити управлінські відносини субординації та координації. Першим з них притаманне розпорядництво, тобто адміністрування керівника і виконання його вказівок підлеглими. Залежно від типу організації управління, визнаного в тій чи іншій системі, відносини субординації можуть бути лінійними, функціональними і змішаними. Однак усі різновиди відносин субординації передбачають вплив на волю учасників спільної діяльності за принципом "влада -підпорядкування". При відносинах координації на перший план висуваються узгодження цілей та визначення порядку діяльності окремих осіб і спільнот.
За ознакою нормованості соціальних ролей суб'єктів управління виділяються формальні та неформальні управлінські відносини. Перші з них - це відносини між суб'єктом і об'єктом управління, які регулюються нормативними актами. Другі - складаються, як правило, на основі психологічної сумісності людей, відповідності їх характерів, збігу інтересів, симпатій та антипатій. На відміну від формальних управлінських відносин, які базуються насамперед на авторитеті влади, неформальні відносини грунтуються на владі авторитету.
У більшості випадків управлінські відносини регламентуються нормами права, що впорядковують компетенцію органів управління, їх організаційні структури. У результаті вони набувають характеру правових відносин, в яких персоніфікуються юридичні права й обов'язки сторін. Однак управлінська діяльність тісно пов'язана з елементами творчості, які не піддаються повною мірою фіксації, нормуванню. Окрім того, на управлінські відносини впливають і інші соціальні норми та правила організаційного характеру.
Таким чином, розгляд сутності та змісту соціального управління дає можливість визначити, що соціальне управління - це діяльність, яка здійснюється на організаційній або правовій основі, необхідна для коригування природного руху (поведінки, діяльності, динаміки системи), що визначається початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами, політичною системою, енергетичним станом тощо) та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та з середовищем і надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
