Кунєв Ю.Д. Управління в митній службі (2006)
Ризики небезпеки. Визначення величини ризику
Для кількісної оцінки виникнення і впливу небезпек використовується поняття ризику небезпеки, під яким розуміють частоту виникнення небезпеки.
Величину ризику (Р) визначають як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (н), до максимально можливого їх числа (Н) за конкретний період часу: Р = н / Н.
Формула дає можливість розрахувати величину загального та групового ризику. Під час оцінки загального ризику величина (Н) визначає максимальну кількість усіх подій, а під час оцінки групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою.
Для визначення ризику використовують, як правило, такі методи:
- статистичний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові "дерева" небезпек тощо;
- модельний, що базується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо;
- експертний, за яким імовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів;
- соціологічний (соціологічна оцінка), що базується на опитуванні населення та працівників.
Такі методи доцільно використовувати комплексно.
Існує низка ознак ризиків природних, соціальних, фінансових та інших, за якими їх можна класифікувати на окремі види.
За масштабами розповсюдження розрізняють ризики стосовно окремої людини, групи людей, населення регіону, нації, всього людства.
З позицій доцільності ризик буває обґрунтованим та необгрунтованим (безглуздим).
За волевиявленням поділяють ризики на добровільні та вимушені.
Стосовно сфер людської діяльності розрізняють економічний, побутовий, виробничий, політичний, соціальний ризики та ризик у природокористуванні.
За ступенем припустимості ризик буває незначний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. Незначний ризик має настільки малий рівень, що він знаходиться в межах допустимих відхилень фонового рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який організація може прийняти (дозволити), ураховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не має перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику неможливо. Незначний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов. Тому сучасна концепція безпеки організації базується на досягненні прийнятного ризику.
Величину прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає змогу розподілити витрати організації на досягнення заданого рівня безпеки. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у різних сферах забезпечення безпеки, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Для визначення мінімального значення загального ризику будують тривимірну модель, яка б відображала залежності рівнів ризиків, що виникають у різних сферах, відповідно до розміру витрат на ці сфери з подальшим визначенням мінімального прийнятного ризику та оптимального вибору величини витрат за різними сферами забезпечення безпеки.
Використана література: Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
Величину ризику (Р) визначають як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (н), до максимально можливого їх числа (Н) за конкретний період часу: Р = н / Н.
Формула дає можливість розрахувати величину загального та групового ризику. Під час оцінки загального ризику величина (Н) визначає максимальну кількість усіх подій, а під час оцінки групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою.
Для визначення ризику використовують, як правило, такі методи:
- статистичний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові "дерева" небезпек тощо;
- модельний, що базується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо;
- експертний, за яким імовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів;
- соціологічний (соціологічна оцінка), що базується на опитуванні населення та працівників.
Такі методи доцільно використовувати комплексно.
Існує низка ознак ризиків природних, соціальних, фінансових та інших, за якими їх можна класифікувати на окремі види.
З позицій доцільності ризик буває обґрунтованим та необгрунтованим (безглуздим).
За волевиявленням поділяють ризики на добровільні та вимушені.
Стосовно сфер людської діяльності розрізняють економічний, побутовий, виробничий, політичний, соціальний ризики та ризик у природокористуванні.
За ступенем припустимості ризик буває незначний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. Незначний ризик має настільки малий рівень, що він знаходиться в межах допустимих відхилень фонового рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який організація може прийняти (дозволити), ураховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не має перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику неможливо. Незначний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов. Тому сучасна концепція безпеки організації базується на досягненні прийнятного ризику.
Величину прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає змогу розподілити витрати організації на досягнення заданого рівня безпеки. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у різних сферах забезпечення безпеки, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Для визначення мінімального значення загального ризику будують тривимірну модель, яка б відображала залежності рівнів ризиків, що виникають у різних сферах, відповідно до розміру витрат на ці сфери з подальшим визначенням мінімального прийнятного ризику та оптимального вибору величини витрат за різними сферами забезпечення безпеки.
Використана література: Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
