Науменко В.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні (2004)
2.1. Мета й особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Причин регулювання зовнішньоекономічної діяльності існує багато. Головна з них — та, що без підтримки держави розвиток національного виробництва неможливий, а безмитна торгівля з її гострою конкуренцією в умовах світового господарства унеможливлює створення національної промисловості.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності проводить кожна країна, і воно безпосередньо залежить від зовнішньоекономічної політики країни.
Під зовнішньоекономічною політикою розуміється система заходів, що здійснюються країною, спрямована на досягнення економікою цієї країни певних переваг на світовому ринку та одночасно на захист внутрішнього ринку. Фактично зовнішньоекономічна політика регулює економічні відносини країни з іншими державами й відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного використання зовнішнього фактора в національній економіці. Зовнішньоекономічна політика виконує завдання зі стимулювання чи обмеження експорту або імпорту товарів, а основними формами її реалізації є лібералізація та протекціонізм.
Лібералізація як комплекс заходів, спрямований на сприяння зовнішньоекономічній діяльності, виявляється в поступовому скасуванні існуючих обмежень у зовнішній торгівлі, зниженні ставок ввізного та вивізного мит, наданні тарифних пільг під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Протекціонізм на відміну від лібералізації спрямовано на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання певних переваг вітчизняним товаровиробникам та утворення певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Протекціонізм здійснюється як за рахунок підвищення ставок ввізного мита, так і шляхом застосування технічних бар'єрів на шляху переміщення товарів.
Ще однією з форм реалізації зовнішньоекономічної політики є стимулювання експорту, яке полягає в заохоченні державою експортної діяльності національних підприємств. До основних засобів стимулювання експорту належать: державне субсидування, кредитування, податкові пільги експортерам, інформування та консультування підприємств, дипломатична підтримка експортерів, державна політика розвитку експортної бази, підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.
Засоби зовнішньоекономічної політики будь-якої держави мають або форму самостійних односторонніх актів її уряду, що встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або форму угод з урядами інших держав, що регулюють торговельні взаємовідносини. Звідси витікає два основні правові джерела торговельно-політичних засобів:
• національне законодавство, яке встановлює режими експорту та імпорту товарів;
• торговельні договори та угоди (двосторонні, багатосторонні) уряду однієї держави з урядами інших держав.
Основним документом, що регламентує зовнішньоекономічну діяльність в Україні є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 № 959-ХІІ, який запровадив правове регулювання видів зовнішньоекономічної діяльності, заклав основи зовнішньоекономічного законодавства України, а також принципи та загальну політику державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законом установлено, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечувати:
• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Цим Законом також визначено принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
• суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
• юридичної рівності й недискримінації;
• верховенства закону;
• захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
У міру розвитку міжнародних економічних відносин у світі сформувався певний арсенал інструментів зовнішньоекономічної політики, який дозволяє країнам упливати як на формування структури й напрямів розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, так і на зовнішньоторговельну політику інших держав. Україна як і інші країни світу використовує стандартний набір інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законодавчо це закріплено статтею 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" відповідно до якої "регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється, у тому числі, за допомогою передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції" (рис. 2.1).
Показані на рис. 2.1 заходи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності застосовуються Україною в комплексі. Розглянемо їх докладніше.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності проводить кожна країна, і воно безпосередньо залежить від зовнішньоекономічної політики країни.
Під зовнішньоекономічною політикою розуміється система заходів, що здійснюються країною, спрямована на досягнення економікою цієї країни певних переваг на світовому ринку та одночасно на захист внутрішнього ринку. Фактично зовнішньоекономічна політика регулює економічні відносини країни з іншими державами й відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного використання зовнішнього фактора в національній економіці. Зовнішньоекономічна політика виконує завдання зі стимулювання чи обмеження експорту або імпорту товарів, а основними формами її реалізації є лібералізація та протекціонізм.
Лібералізація як комплекс заходів, спрямований на сприяння зовнішньоекономічній діяльності, виявляється в поступовому скасуванні існуючих обмежень у зовнішній торгівлі, зниженні ставок ввізного та вивізного мит, наданні тарифних пільг під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Протекціонізм на відміну від лібералізації спрямовано на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання певних переваг вітчизняним товаровиробникам та утворення певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Протекціонізм здійснюється як за рахунок підвищення ставок ввізного мита, так і шляхом застосування технічних бар'єрів на шляху переміщення товарів.
Ще однією з форм реалізації зовнішньоекономічної політики є стимулювання експорту, яке полягає в заохоченні державою експортної діяльності національних підприємств. До основних засобів стимулювання експорту належать: державне субсидування, кредитування, податкові пільги експортерам, інформування та консультування підприємств, дипломатична підтримка експортерів, державна політика розвитку експортної бази, підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі тощо.
Засоби зовнішньоекономічної політики будь-якої держави мають або форму самостійних односторонніх актів її уряду, що встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або форму угод з урядами інших держав, що регулюють торговельні взаємовідносини. Звідси витікає два основні правові джерела торговельно-політичних засобів:
• національне законодавство, яке встановлює режими експорту та імпорту товарів;
• торговельні договори та угоди (двосторонні, багатосторонні) уряду однієї держави з урядами інших держав.
Основним документом, що регламентує зовнішньоекономічну діяльність в Україні є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 № 959-ХІІ, який запровадив правове регулювання видів зовнішньоекономічної діяльності, заклав основи зовнішньоекономічного законодавства України, а також принципи та загальну політику державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законом установлено, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечувати:
• створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Цим Законом також визначено принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
• суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
• юридичної рівності й недискримінації;
• верховенства закону;
• захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
У міру розвитку міжнародних економічних відносин у світі сформувався певний арсенал інструментів зовнішньоекономічної політики, який дозволяє країнам упливати як на формування структури й напрямів розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, так і на зовнішньоторговельну політику інших держав. Україна як і інші країни світу використовує стандартний набір інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законодавчо це закріплено статтею 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" відповідно до якої "регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється, у тому числі, за допомогою передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції" (рис. 2.1).
Показані на рис. 2.1 заходи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності застосовуються Україною в комплексі. Розглянемо їх докладніше.
