Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
1.1. Теоретична суть інвестування
Огляд
Інвестиційний процес — це складна економічна категорія, що характеризує соціально-економічний стан держави і дає змогу моделювати його майбутнє. Суб'єкти інвестиційного процесу вступають у різні суспільні відносини, яким властивий також і міжгалузевий характер. Добробут і динамічність розвитку нації залежить від обсягу і спрямованості інвестицій, досягнення рівня їхньої прибутковості і, відповідно, інвестиційній привабливості секторів економіки.
Розробка теоретичних основ інвестиційного процесу являє собою великий науковий і практичний інтерес, його активізація визначає значною мірою рівень розвитку економіки країни, особливо в сфері організаційно-правових відносин, що виникають між суб’єктами інвестиційної діяльності. Вивчення інвестиційного процесу дає змогу визначити його суть як складної економічної категорії. Це процес, який, необхідно розглядати в динаміці, між суб’єктами інвестування, зацікавленими в досягненні однієї й тієї самої мети: одержання прибутку або забезпечення соціального ефекту.
Ефективне здійснення інвестиційного процесу вимагає глибоких теоретичних і практичних знань. Розгляд його суті пов’язаний
з такими економічними категоріями як інвестиційна діяльність, інвестиції, інвестор, інвестиційний клімат, інвестиційне середовище, інвестиційна привабливість (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Основні категорії інвестиційного процесу
Економічна діяльність суб’єктів, що хазяйнують, рівень їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках визначається значною мірою обсягами, формами і напрямами інвестицій. Термін «інвестиції» (від латинського — invest) означає «вкладати». У зв’язку з недостатньо широким дослідженням інвестиційного процесу у вітчизняній економіці, цей термін ще відносно новий і він не дістав однозначного тлумачення його економічної суті.
Означення поняття інвестицій знаходить відображення в економічній та юридичній науках з часу введення його в науковий обіг в кінці 70-х на початку 80-х p. XX ст.
У науковій літературі інвестиції означаються, в основному, як майнові права та інші цінності, що є об’єктом власності.
Економічна категорія «інвестиції» трактується в ряді публікацій інакше і має деякі особливості в означеннях.
У широкому розумінні інвестиції — це вкладення капіталу з метою збільшення його обсягів у майбутньому. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для компенсації інвесторові відмовлення від використання засобів на споживання в поточному періоді, являючи винагороду за ризик.
Під інвестиціями розуміють здійснення визначених економічних проектів у поточному періоді з розрахунком одержання доходів у майбутньому. Такий підхід до розуміння інвестицій переважає у вітчизняній і закордонній економічній літературі.
Суть інвестицій як економічної категорії визначає роль і значення їх на макро- і мікрорівні.
На макрорівні інвестиції є основою для розвитку національної економіки. Ефективність суспільного виробництва зростає за рахунок впливу наступних факторів, а саме:
- відновлення основних виробничих фондів підприємств і невиробничої сфери;
- збалансованого розвитку всіх галузей економіки;
- прискорення науково-технічного прогресу;
забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
- створення необхідної сировинної бази;
- нарощування економічного потенціалу країни; зниження витрат виробництва й повернення;
- розширення й поліпшення структури експорту;
- вирішення соціальних проблем;
- забезпечення структурних змін в економіці країни.
Інвестиції на мікрорівні необхідні для досягнення наступних цілей:
- збільшення й розширення сфери діяльності;
- поліпшення якості продукції;
- зниження собівартості виробництва й реалізації продукції;
- модернізації та підвищення технічного рівня виробництва;
- підвищення екологічної безпеки;
- забезпечення конкурентоспроможності підприємства;
- придбання цінних паперів і вкладення засобів в активи
інших підприємств.
Отже, інвестіції необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємств у майбутньому, для стабільного фінансового стану та одержання максимального прибутку. У сукупності це визначає роль і значення інвестицій на мікрорівні.
Деякі дослідники вважають, що в макроекономіці інвестиції — це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді і спрямована на приріст капіталу в економіці. На рівні мікро-економіки інвестиції визначаються як процес створення нового капіталу (включаючи як засоби виробництва, так і людський капітал).
Інвестиції розглядають також як придбання реальних або фінансових активів, тобто як поточні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигід. Більш того, інвестиції — це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на майбутню (можливо невизначену) вартість.
Інвестиції являють собою процес нагромадження капіталу, будучи тим самим найважливішим джерелом економічного розвитку.
Вивчення проблем інвестування галузей економіки дозволяє практикувати інвестиції як взаємодію в політико-економічному процесі двох сторін — підприємця (ініціатора проекту вкладень) та інвестора (особи, що фінансує проект). Однак, таке трактування тільки частково характеризує суть даної категорії. Іноді під інвестиціями розуміють здійснення яких-небудь економічних проектів у сьогоденні з розрахунком одержати доходи в майбутньому.
У фінансовому менеджменті поняття «інвестиції» визначають як суму засобів, вкладених інвестором у розвиток конкретного виробництва, що дає змогу йому стати одним з власників підприємства і розраховувати на одержання визначеної частини доходу.
З позиції науки про ухвалення рішення, інвестиції розглядають як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених інвестором в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Аналогічно інвестиції в інвестиційному менеджменті визначаються як вкладення капіталу в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання поточного доходу або забезпечення зростання його вартості в майбутньому періоді.
Інвестиції можна трактувати, по-перше, як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту; і, по-друге, як капітальні вкладення в розвиток виробництва або невиробничу сферу. Ці означення мають різний економічний зміст.
Характеризуючи економічну суть інвестицій, слід зазначити, що в сучасній науковій літературі цей термін іноді трактується помилково або досить вузько. Найбільш типова помилка — це ідентифікація терміна «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». У науковій літературі деякі автори зв’язують поняття «інвестиції» з категорією «капітальні вкладення», визначаючи їх як сукупність витрат довгострокових вкладень капіталу в народне господарство.
Ряд вчених-економістів акцентують увагу на тому, що інвестиції — це сукупність засобів, реалізованих у формі довгострокових вкладень засобів, або довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень). Наприклад і в економічному словнику інвестиції — це довгострокове вкладення капіталу в яке-небудь підприємство з метою одержання прибутку.
Це означення можна вважати неповним, якщо аналізувати інвестиції, виходячи з принципу терміновості, оскільки форми інвестицій можуть бути як довгостроковими — капітальні вкладення, так і короткостроковими (ощадні сертифікати, короткострокові фінансові вкладення в цінні папери).
Інвестиції також розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів. Одночасно інвестиції можуть здійснюватися в обігові активи й різні фінансові інструменти (акції, облігації), а також окремі види нематеріальних активів, наприклад, придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау».
Економічна категорія «інвестиції» має більш ємний зміст порівняно з категорією «капітальні вкладення». Капітальні вкладення означаються як інвестиції (витрати) на створення нових і розширення, реконструкцію діючих основних фондів виробничого й невиробничого призначення. Капітальні вкладення в основні фонди здійснюються у формі нового будівництва, придбання, монтажу, налагодження машин і устаткування; модернізації; реконструкції. Отже, категорія «капітальні вкладення» є більш вузьким поняттям і може розглядатися як одна з форм інвестицій, що сприяє економічному зростанню, але не аналогічна їй. Недостатню повноту відбиває означення інвестицій як вкладень у формі коштів, що більш відповідає означенню кредиту. На відміну від форм кредиту форми інвестицій можуть бути різними — спонукуване й нерухоме майно, цінні папери, нематеріальні активи, інтелектуальні цінності. Часто під інвестиціями розуміють усі витрати, що безпосередньо сприяють зростанню загальної величини капіталу в економічній системі.
Узявши за основу методи теоретичного пізнання, який дозволяє розкрити суть інвестиційного процесу, можна зробити висновок, що не кожне вкладення засобів забезпечує зростання капіталу або одержання доходу. Так, «споживчі інвестиції» не належать до інвестицій за своїм економічним змістом, оскільки вони не збільшують загальну величину запасів капітальних благ в економічній системі або в сумі товарних запасів. Інвестиції розглядаються і як можливість збільшення капіталу, і як джерело досягнення цілей соціального розвитку суспільства.
Виходячи з цього, найбільш точне і повне означення інвестицій подано в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (Додаток А).
Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути:
- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
- спонукане й нерухоме майно (будинки, спорудження, устаткування та інші матеріальні цінності);
- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);
- права користування ресурсами (землею, водою), будинками, устаткуванням, а також інші майнові права;
- інші цінності.
Сукупність перелічених цінностей є об’єктами інвестиційної діяльності.
Поняття «інвестиції» формує категорії, що відбивають усі стадії процесу відтворенні-капіталу, включаючи категорію «інвестор».
Інвестор (investor) у перекладі з англійського означає «вкладник». В економічній літературі наводяться різні означення цієї категорії. Так, інвестор — це той, хто при купівлі цінних паперів думає, насамперед, про мінімізацію ризику.
Інвестор — це юридична або фізична особа, яка здійснює інвестиції і вкладає власні, позикові або інші притягнуті засоби в інвестиційні проекти. Інвестиційний капітал, вкладений інвестором, можна подати у вигляді фінансових ресурсів, майна, інтелектуального продукту. У ряді наукових публікацій дається більш узагальнене означення цієї категорії: інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних, позикових і притягнутих майнових та інтелектуальних цінностей в
об’єкти інвестування. Виходячи з того, що в найбільш загальному змісті та значенні інвестиції визначаються як різні види вкладень, можна зробити висновок, що інвестори (юридичні й фізичні особи, підприємства, держави, що здійснюють такі вкладення) зв’язані з інвестиційною привабливістю галузей економіки.
В економіці держави велике значення має її інвестиційна сфера як область інвестування, що включає матеріальне виробництво й обслуговуючі галузі, вкладення в які дають реальні доходи. Слід зазначити, що протягом багатьох років (1970—2000 р.) недосконала структура інвестиційної сфери мала дестабілізуючий вплив на економіку України і її галузей у зв’язку з великими обсягами незавершеного будівництва, із збільшенням дефіциту державного бюджету, поглинанням і заморожуванням без якої-небудь віддачі значної маси матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Внаслідок технічного й морального старіння основних виробничих фондів, терміни служби яких у багатьох галузях досягали тридцяти і більше років, величезних наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей (неліквідів), наприкінці 80-х років відбувся значний спад виробництва і як наслідок — скорочення обсягів вкладень в інвестиційну сферу.
Прийняття в Україні власного законодавства про інвестиційну діяльність безпосередньо зв’язано з проголошенням незалежності України. Закон України «Про інвестиційну діяльність», прийнятий 18 вересня 1991 p., є першим нормативним державним актом, що визначає загальні правові, економічні й соціальні умови інвестиційної діяльності на території країни (Додаток А).
Під інвестиційною політикою держави розуміють комплекс цілеспрямованих заходів, проведених державою для створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою активізації інвестиційної діяльності і підйому національної економіки, підвищення ефективності інвестицій і рішення соціальних проблем.
Інвестиційна діяльність багато в чому залежить від чіткості інвестиційної політики держави, що є складовою частиною економічної політики, яка проводиться державою і підприємствами у вигляді визначення структури і масштабів інвестицій, напрямів їхнього використання, джерел одержання з урахуванням необхідності відновлення основних засобів і підвищення їхнього технічного рівня. Рівень правового регулювання інвестиційної діяльності — один з найважливіших елементів, що характеризують інвестиційне середовище або інвестиційний клімат у державі. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає в законодавчій формі правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності, що роблять істотний вплив на рівень прибутковості, ризику й ліквідності інвестицій. —
Інвестиційний процес зв’язаний з інвестиційною діяльністю, яка являє собою послідовну сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держав щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку, рішення екологічних, соціальних та інших проблем, і здійснюється в усіх сферах економіки незалежно від форм власності підприємства.
Головна мета інвестиційного процесу — це вкладення капіталу в найбільш привабливі об’єкти для одержання максимального прибутку або досягнення корисного ефекту. При цьому слід враховувати, що фінансова сторона інвестиційного процесу є лише частиною економічної проблеми. Інвестиційний процес слід розуміти як єдність фінансових, трудових, матеріально-технічних та інноваційних ресурсів.
Інвестування як категорія — це процес, здійснюваний шляхом забезпечення технологічних, економічних або інших взаємозв’язків. Отже, інвестиційний процес та інвестування практично рівнозначні економічні категорії. Інвестування являє собою перехід капіталу у форму, що приносить доход, тобто в продуктивну форму. Організація інвестиційного процесу на різних етапах освоєння інвестицій передбачає велику кількість
господарських зв’язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту, на договірних взаєминах.
Інвестування здійснюється також за рахунок бюджетних асигнувань і засобів фондів підприємств. Нецентралізовані джерела формуються з внутрішніх джерел — тієї частини фінансів підприємств, що складається з прибутку (доходу) й амортизаційних відрахувань, а також зовнішніх джерел — акцій, облігацій, різних видів кредиту. У сформованій економічній ситуації в Україні одним з основних джерел інвестування виробництва є власні доходи підприємства, що сприяє підвищенню його самостійності в питаннях виробничо-фінансової діяльності і дає змогу більш раціонально використовувати власні засоби.
Інвестиційний процес — це складна економічна категорія, що характеризує соціально-економічний стан держави і дає змогу моделювати його майбутнє. Суб'єкти інвестиційного процесу вступають у різні суспільні відносини, яким властивий також і міжгалузевий характер. Добробут і динамічність розвитку нації залежить від обсягу і спрямованості інвестицій, досягнення рівня їхньої прибутковості і, відповідно, інвестиційній привабливості секторів економіки.
Розробка теоретичних основ інвестиційного процесу являє собою великий науковий і практичний інтерес, його активізація визначає значною мірою рівень розвитку економіки країни, особливо в сфері організаційно-правових відносин, що виникають між суб’єктами інвестиційної діяльності. Вивчення інвестиційного процесу дає змогу визначити його суть як складної економічної категорії. Це процес, який, необхідно розглядати в динаміці, між суб’єктами інвестування, зацікавленими в досягненні однієї й тієї самої мети: одержання прибутку або забезпечення соціального ефекту.
Ефективне здійснення інвестиційного процесу вимагає глибоких теоретичних і практичних знань. Розгляд його суті пов’язаний
з такими економічними категоріями як інвестиційна діяльність, інвестиції, інвестор, інвестиційний клімат, інвестиційне середовище, інвестиційна привабливість (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Основні категорії інвестиційного процесу
Економічна діяльність суб’єктів, що хазяйнують, рівень їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках визначається значною мірою обсягами, формами і напрямами інвестицій. Термін «інвестиції» (від латинського — invest) означає «вкладати». У зв’язку з недостатньо широким дослідженням інвестиційного процесу у вітчизняній економіці, цей термін ще відносно новий і він не дістав однозначного тлумачення його економічної суті.
Означення поняття інвестицій знаходить відображення в економічній та юридичній науках з часу введення його в науковий обіг в кінці 70-х на початку 80-х p. XX ст.
Економічна категорія «інвестиції» трактується в ряді публікацій інакше і має деякі особливості в означеннях.
У широкому розумінні інвестиції — це вкладення капіталу з метою збільшення його обсягів у майбутньому. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для компенсації інвесторові відмовлення від використання засобів на споживання в поточному періоді, являючи винагороду за ризик.
Під інвестиціями розуміють здійснення визначених економічних проектів у поточному періоді з розрахунком одержання доходів у майбутньому. Такий підхід до розуміння інвестицій переважає у вітчизняній і закордонній економічній літературі.
Суть інвестицій як економічної категорії визначає роль і значення їх на макро- і мікрорівні.
На макрорівні інвестиції є основою для розвитку національної економіки. Ефективність суспільного виробництва зростає за рахунок впливу наступних факторів, а саме:
- відновлення основних виробничих фондів підприємств і невиробничої сфери;
- збалансованого розвитку всіх галузей економіки;
- прискорення науково-технічного прогресу;
забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
- створення необхідної сировинної бази;
- нарощування економічного потенціалу країни; зниження витрат виробництва й повернення;
- розширення й поліпшення структури експорту;
- вирішення соціальних проблем;
- забезпечення структурних змін в економіці країни.
- збільшення й розширення сфери діяльності;
- поліпшення якості продукції;
- зниження собівартості виробництва й реалізації продукції;
- модернізації та підвищення технічного рівня виробництва;
- підвищення екологічної безпеки;
- забезпечення конкурентоспроможності підприємства;
- придбання цінних паперів і вкладення засобів в активи
інших підприємств.
Отже, інвестіції необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємств у майбутньому, для стабільного фінансового стану та одержання максимального прибутку. У сукупності це визначає роль і значення інвестицій на мікрорівні.
Деякі дослідники вважають, що в макроекономіці інвестиції — це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді і спрямована на приріст капіталу в економіці. На рівні мікро-економіки інвестиції визначаються як процес створення нового капіталу (включаючи як засоби виробництва, так і людський капітал).
Інвестиції розглядають також як придбання реальних або фінансових активів, тобто як поточні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигід. Більш того, інвестиції — це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на майбутню (можливо невизначену) вартість.
Інвестиції являють собою процес нагромадження капіталу, будучи тим самим найважливішим джерелом економічного розвитку.
Вивчення проблем інвестування галузей економіки дозволяє практикувати інвестиції як взаємодію в політико-економічному процесі двох сторін — підприємця (ініціатора проекту вкладень) та інвестора (особи, що фінансує проект). Однак, таке трактування тільки частково характеризує суть даної категорії. Іноді під інвестиціями розуміють здійснення яких-небудь економічних проектів у сьогоденні з розрахунком одержати доходи в майбутньому.
У фінансовому менеджменті поняття «інвестиції» визначають як суму засобів, вкладених інвестором у розвиток конкретного виробництва, що дає змогу йому стати одним з власників підприємства і розраховувати на одержання визначеної частини доходу.
З позиції науки про ухвалення рішення, інвестиції розглядають як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених інвестором в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Аналогічно інвестиції в інвестиційному менеджменті визначаються як вкладення капіталу в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання поточного доходу або забезпечення зростання його вартості в майбутньому періоді.
Інвестиції можна трактувати, по-перше, як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту; і, по-друге, як капітальні вкладення в розвиток виробництва або невиробничу сферу. Ці означення мають різний економічний зміст.
Характеризуючи економічну суть інвестицій, слід зазначити, що в сучасній науковій літературі цей термін іноді трактується помилково або досить вузько. Найбільш типова помилка — це ідентифікація терміна «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». У науковій літературі деякі автори зв’язують поняття «інвестиції» з категорією «капітальні вкладення», визначаючи їх як сукупність витрат довгострокових вкладень капіталу в народне господарство.
Ряд вчених-економістів акцентують увагу на тому, що інвестиції — це сукупність засобів, реалізованих у формі довгострокових вкладень засобів, або довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень). Наприклад і в економічному словнику інвестиції — це довгострокове вкладення капіталу в яке-небудь підприємство з метою одержання прибутку.
Інвестиції також розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів. Одночасно інвестиції можуть здійснюватися в обігові активи й різні фінансові інструменти (акції, облігації), а також окремі види нематеріальних активів, наприклад, придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау».
Економічна категорія «інвестиції» має більш ємний зміст порівняно з категорією «капітальні вкладення». Капітальні вкладення означаються як інвестиції (витрати) на створення нових і розширення, реконструкцію діючих основних фондів виробничого й невиробничого призначення. Капітальні вкладення в основні фонди здійснюються у формі нового будівництва, придбання, монтажу, налагодження машин і устаткування; модернізації; реконструкції. Отже, категорія «капітальні вкладення» є більш вузьким поняттям і може розглядатися як одна з форм інвестицій, що сприяє економічному зростанню, але не аналогічна їй. Недостатню повноту відбиває означення інвестицій як вкладень у формі коштів, що більш відповідає означенню кредиту. На відміну від форм кредиту форми інвестицій можуть бути різними — спонукуване й нерухоме майно, цінні папери, нематеріальні активи, інтелектуальні цінності. Часто під інвестиціями розуміють усі витрати, що безпосередньо сприяють зростанню загальної величини капіталу в економічній системі.
Узявши за основу методи теоретичного пізнання, який дозволяє розкрити суть інвестиційного процесу, можна зробити висновок, що не кожне вкладення засобів забезпечує зростання капіталу або одержання доходу. Так, «споживчі інвестиції» не належать до інвестицій за своїм економічним змістом, оскільки вони не збільшують загальну величину запасів капітальних благ в економічній системі або в сумі товарних запасів. Інвестиції розглядаються і як можливість збільшення капіталу, і як джерело досягнення цілей соціального розвитку суспільства.
Виходячи з цього, найбільш точне і повне означення інвестицій подано в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (Додаток А).
Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути:
- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
- спонукане й нерухоме майно (будинки, спорудження, устаткування та інші матеріальні цінності);
- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);
- права користування ресурсами (землею, водою), будинками, устаткуванням, а також інші майнові права;
- інші цінності.
Сукупність перелічених цінностей є об’єктами інвестиційної діяльності.
Поняття «інвестиції» формує категорії, що відбивають усі стадії процесу відтворенні-капіталу, включаючи категорію «інвестор».
Інвестор (investor) у перекладі з англійського означає «вкладник». В економічній літературі наводяться різні означення цієї категорії. Так, інвестор — це той, хто при купівлі цінних паперів думає, насамперед, про мінімізацію ризику.
Інвестор — це юридична або фізична особа, яка здійснює інвестиції і вкладає власні, позикові або інші притягнуті засоби в інвестиційні проекти. Інвестиційний капітал, вкладений інвестором, можна подати у вигляді фінансових ресурсів, майна, інтелектуального продукту. У ряді наукових публікацій дається більш узагальнене означення цієї категорії: інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних, позикових і притягнутих майнових та інтелектуальних цінностей в
об’єкти інвестування. Виходячи з того, що в найбільш загальному змісті та значенні інвестиції визначаються як різні види вкладень, можна зробити висновок, що інвестори (юридичні й фізичні особи, підприємства, держави, що здійснюють такі вкладення) зв’язані з інвестиційною привабливістю галузей економіки.
В економіці держави велике значення має її інвестиційна сфера як область інвестування, що включає матеріальне виробництво й обслуговуючі галузі, вкладення в які дають реальні доходи. Слід зазначити, що протягом багатьох років (1970—2000 р.) недосконала структура інвестиційної сфери мала дестабілізуючий вплив на економіку України і її галузей у зв’язку з великими обсягами незавершеного будівництва, із збільшенням дефіциту державного бюджету, поглинанням і заморожуванням без якої-небудь віддачі значної маси матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Внаслідок технічного й морального старіння основних виробничих фондів, терміни служби яких у багатьох галузях досягали тридцяти і більше років, величезних наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей (неліквідів), наприкінці 80-х років відбувся значний спад виробництва і як наслідок — скорочення обсягів вкладень в інвестиційну сферу.
Прийняття в Україні власного законодавства про інвестиційну діяльність безпосередньо зв’язано з проголошенням незалежності України. Закон України «Про інвестиційну діяльність», прийнятий 18 вересня 1991 p., є першим нормативним державним актом, що визначає загальні правові, економічні й соціальні умови інвестиційної діяльності на території країни (Додаток А).
Під інвестиційною політикою держави розуміють комплекс цілеспрямованих заходів, проведених державою для створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою активізації інвестиційної діяльності і підйому національної економіки, підвищення ефективності інвестицій і рішення соціальних проблем.
Інвестиційна діяльність багато в чому залежить від чіткості інвестиційної політики держави, що є складовою частиною економічної політики, яка проводиться державою і підприємствами у вигляді визначення структури і масштабів інвестицій, напрямів їхнього використання, джерел одержання з урахуванням необхідності відновлення основних засобів і підвищення їхнього технічного рівня. Рівень правового регулювання інвестиційної діяльності — один з найважливіших елементів, що характеризують інвестиційне середовище або інвестиційний клімат у державі. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає в законодавчій формі правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності, що роблять істотний вплив на рівень прибутковості, ризику й ліквідності інвестицій. —
Інвестиційний процес зв’язаний з інвестиційною діяльністю, яка являє собою послідовну сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держав щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку, рішення екологічних, соціальних та інших проблем, і здійснюється в усіх сферах економіки незалежно від форм власності підприємства.
Головна мета інвестиційного процесу — це вкладення капіталу в найбільш привабливі об’єкти для одержання максимального прибутку або досягнення корисного ефекту. При цьому слід враховувати, що фінансова сторона інвестиційного процесу є лише частиною економічної проблеми. Інвестиційний процес слід розуміти як єдність фінансових, трудових, матеріально-технічних та інноваційних ресурсів.
Інвестування як категорія — це процес, здійснюваний шляхом забезпечення технологічних, економічних або інших взаємозв’язків. Отже, інвестиційний процес та інвестування практично рівнозначні економічні категорії. Інвестування являє собою перехід капіталу у форму, що приносить доход, тобто в продуктивну форму. Організація інвестиційного процесу на різних етапах освоєння інвестицій передбачає велику кількість
господарських зв’язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту, на договірних взаєминах.
Інвестування здійснюється також за рахунок бюджетних асигнувань і засобів фондів підприємств. Нецентралізовані джерела формуються з внутрішніх джерел — тієї частини фінансів підприємств, що складається з прибутку (доходу) й амортизаційних відрахувань, а також зовнішніх джерел — акцій, облігацій, різних видів кредиту. У сформованій економічній ситуації в Україні одним з основних джерел інвестування виробництва є власні доходи підприємства, що сприяє підвищенню його самостійності в питаннях виробничо-фінансової діяльності і дає змогу більш раціонально використовувати власні засоби.
