Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
3.1. Регулювання інвестиційного процесу в галузях економіки
На інвестування як складний, багатогранний процес впливають фактори, що мають наукове й практичне значення. З практичної точки зору значення таких факторів, механізмів впливу їх на інвестиційну діяльність і ефективність інвестицій є основою для розробки науково обґрунтованої інвестиційної політики та ефективного керування інвестиційним процесом.
На підставі об’єктивної оцінки фактори, що впливають на ефективність інвестицій та інвестиційну привабливість, виділені на макро- і мікрорівнях (табл. 3.1). Слід зазначити, що між інвестиційною привабливістю та ефективністю інвестицій є певний взаємозв’язок, оскільки з підвищенням рівня інвестиційної привабливості зростає ефективність інвестицій і навпаки. Інвестиційна привабливість держави визначається факторами, щ0 стимулюють розвиток національної економіки.
Таблиця 3.1
Фактори, що визначають інвестиційну привабливість в Україні
Порядок державного керування інвестиційною діяльністю визначається законодавством України. Ефективність діяльності держави оцінюється результатами використання його потенціалу з метою задоволення потреб суспільства. Держава може мати великий потенціал, але її діяльність не буде ефективною, оскільки використовується не в інтересах суспільства. В умовах ринкового господарства механізм державного регулювання — це система функцій законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснювана уповноваженими державними установами з метою стабілізації та адаптації існуючої соціально-економічної системи до економічних умов, що змінилися (насамперед, удосконалення її організації), особливо в сільськогосподарському виробництві.
Розвиток галузей економіки на макрорівні забезпечується державою шляхом:
- стабілізації законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення сприятливих умов розвитку підприємництва;
- невтручання органів державної виконавчої влади в господарську діяльність суб’єктів підприємництва;
- стимулювання розвитку приватної ініціативи як одного з факторів ефективного виробництва;
- забезпечення всім суб’єктам господарювання захисту прав власності, майна, результатів праці, а також інтелектуальну власність;
- підтримки заходів реформування галузей, розвитку інфраструктури продовольчого ринку, реалізації програм щодо соціального захисту населення й забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.
Держава регулює, визначає і контролює правові основи ринкових відносин. Як показує світовий досвід, іноземний капітал у формі інвестицій надходить насамперед у ті країни де створена стабільна й ефективна законодавча база щодо режиму залучення й використання іноземних інвестицій.
Порядок і умови здійснення інвестиційної діяльності в Україні, зокрема при приватизації державного майна, визначаються переліком законодавчо-правових актів, а саме:
1. Законами України — «Про інвестиційну діяльність» від вересня 1991 p.; «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.»; «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p.; «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 18 липня 1996 p.;
2. Указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 p.;
3. Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (Постанова Кабінету Міністрів України, надалі КМУ) від 7 серпня 1996 р. №928, а також чинним законодавством, що регулює цивільно-правові взаємини, зокрема Цивільним кодексом України; Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (наказ Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України і Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 4 серпня 1997 р. № 821/55/01/204) та ін.
Відповідно до наявного потенціалу, держава визначає заходи для забезпечення стабільності й економічного росту, підвищення рейтингу довіри до держави й уряду, що впливають на активність діяльності інвесторів. Роль і значення державних інвестицій в економіці країни розглядається двояко. З одного боку — зменшення обсягу державних інвестицій може свідчити про фінансову неспроможність, а з другого боку — скорочення державного інвестування характеризує рівень ринкових перетворень в економіці країни.
Суть державного керування економікою визначається характером функцій, що реалізуються в процесі управлінської діяльності. Держава здійснює регулювання інвестиційним процесом через правові, економічні та адміністративні важелі.
В умовах ринку інвестиційний процес у всіх сферах регулюється системою цін через співвідношення попиту та пропозиції капіталу, кредитування, процентну ставку Національного банку України, залучення приватного й іноземного капіталу.
Держава повинна регулювати інвестиційний процес і бути відповідальним за його організацію, оскільки державна підтримка інвестиційної діяльності інвестора сприятиме розвитку! ринкових відносин і конкуренції в сфері інвестицій.
Необхідність узагальнення накопиченого в сучасних умовах досвіду регулювання інвестиційним процесом у ринковій економіці пояснюється тим, що функціонування ринку буде ускладнене без впливу держави.
- Держава регулює інвестиційну діяльність, формує і здійснює в цілому інвестиційну політику. Інвестиційна діяльність залежить значною мірою від інвестиційної привабливості, оскільки ефективність інвестування визначається вигідним вкладенням інвестицій. Іноземних інвесторів стримує економічна й політична нестабільність.
- Держава керує інвестиційним процесом через міністерства і відомства, які, здійснюючи керівництво галузями та сферами керування, відповідають за їхній розвиток. Органами, що виконують функції державного керування інвестиційною діяльністю, є Кабінет Міністрів України та регіональні державні органи.
Принципи державного керування інвестиційною діяльністю:
- взаємна відповідальність інвесторів і держави;
- дотримання основних прав інвесторів;
- юридична відповідальність інвесторів за порушення положень законодавства України або міжнародних договорів;
- послідовна децентралізація інвестування і розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
- мотивація залучення іноземних інвестицій;
удосконалення системи законодавства.
Регулювання інвестиційного процесу державою припускає досягнення компромісу між фіскальною функцією та ефективністю інвестування. Регулювання є однієї з функцій керування і припускає наявність специфічних функцій-регуляторів інвестиційного процесу, поданих на рис. 3.1.
Субсидії і субвенції спрямовуються на розвиток територій, галузей основних виробництв. Так, субсидії - це вид фінансової допомоги, наданої державою або юридичною особою для використання тільки у визначених цілях і може використовуватися як форма санірування підприємств.
функціями державного регулювання інвестиційного процесу є також стандартизація, нормативне регулювання, оподаткування. Безпосередньо або побічно податки впливають на ціноутворення й прийняття інвестиційних рішень на фінансовому ринку.
Податкова політика, земельний податок, фіксована орендна плата є головними факторами, що впливають на функціонування ринку інвестицій. Основними суб’єктами інвестиційного попиту, як показує досвід інших країн, є приватні об’єднання —. корпорації, проте держава впливає на їхню інвестиційну політику. Це, в першу чергу, створення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату за допомогою проведеної податкової та амортизаційної політики, орієнтованої на прискорення відновлення основних фондів, заміну діючих технологій новітніми, а також забезпечення регулювання інвестиційного попиту.
Для України важливі світовий досвід, прийняті законодавчо податкові пільги, положення по інвестиціях, що враховують економічну ситуацію; розвиток тих або інших галузей, які стимулюють найважливіші напрями економіки. Особливій інтерес у цьому плані являє досвід Фінляндії. Прийнятий у цій країні Закон про акумулювання інвестицій обмежував їхній обсяг. Відповідно до цього закону, фірми не мали права виділяти на інвестиції понад 30% річного доходу, одержуваного від сільськогосподарської діяльності, і понад 20% — від промислової діяльності. Водночас цей закон містив перелік пільг, визначених урядом щодо стимулювання галузей.
У Франції державне регулювання економіки — це добре продумана система стратегічного індикативного планування, керування цінами, контролю за оплатою праці, заохочення конкуренції. Головним напрямом регулювання інвестиційної сфери в цій країні є податкова політика. Функції державного регулювання економіки, включаючи планування, дають змогу координувати діяльність держави та приватного бізнесу, внаслідок чого французький уряд безпосередньо керує майже половиною валового національного продукту.
Досвід інвестування США показує, що інвестиційна діяльність держави в основному обмежена специфічними галузевими або регіональними програмами: військово-космічними, розвитку інфраструктури на загальнонаціональному рівні, екологічними, ліквідації стихійних лих. Уряд впливає на інвестиційний ринок завдяки системам держзамовлень, він контролює виконання екологічних, санітарно-гігієнічних нормативів, дотримання техніки
безпеки та ін. Місцеві органи влади штатів здійснюють самостійно інвестиційну діяльність як замовників на будівництво різних об’єктів інфраструктури і житлового фонду.
у державному регулюванні ринку інвестицій основними є механізми податково-амортизаційної та фінансово-кредитної політики. В інвестиційному процесі приватні фірми-замовники й підрядчики здійснюють свою діяльність на основі загальних норм, Що діють в економіці, насамперед податково-амортизаційного законодавства, а також природоохоронного, санітарно-гігієнічного та інших стандартів. Загальнонаціональне законодавство, що регулює інвестиційний процес, відсутній.
Практика країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що система оподатковування є основним регулятором впливу держави на діяльність суб’єктів, які хазяйнують, на визначення пропорційності виробництва, обміну, розподілу й споживання продуктів праці. Ця система стимулює ділову активність, інвестиційну ініціативу товаровиробників і підвищення загальноекономічної ефективності.
Відповідно до податкового законодавства США, оподаткуванню підлягає нерозподілений прибуток, тобто прибуток, одержаний протягом року, за винятком амортизаційних відрахувань, платежів у рахунок позичкових відсотків, витрат на благодійні цілі, різного роду виплат у зв’язку з неустойками й втратами при здійсненні господарського процесу. Кожна з різновидів цих відрахувань регламентується державою для того, щоб розміри нерозподіленого прибутку штучно не занижувалися. Закони про податки визначають їхні види, категорії платників, об’єкти оподатковування, принципи визначення розрахункової бази, мінімальні ставки податків, перелік і розмір пільг. Законодавча регламентація оподатковування дає змогу централізовано керувати податковою системою, що є основою економічної політики держави.
Гнучкість податкової системи сприяє щорічному уточненню ставки податків і проведенню податкової політики відповідно до економічного положення, яке змінюється. При цьому правила
оподатковування залишаються стабільними, що є законодавчим захистом платників податків. Основними податковими регуляторами інвестиційної активності господарських суб’єктів у державі визначені пільги, що стосується податку на прибуток.
У США та в інших розвинутих країнах вагоме стимулююче значення для прискорення відновлення виробничого апарата заохочення випереджального розвитку активної частини основних фондів має «інвестиційний податковий кредит», що передбачає зниження оподатковуваного прибутку на суму капіталовкладень, використовуваних для придбання нових машин і устаткування. Ця функція являє собою фактично податкову знижку, що дозволяє технічно модернізувати галузі, визнані в країні пріоритетними. У деяких країнах використання інвестиційного кредиту має локальний характер і спрямований на стимулювання інвестиційних вкладень у найбільш значущі із соціально-економічної точки зору об’єкти.
Визначний інтерес являє досвід Швеції в питаннях використання державної системи податкових пільг на інвестиційні резерви. Відповідно до цієї системи, фірмам дозволяється відчисляти в інвестиційні резерви до 40% комерційних доходів, які не підлягають оподатковуванню. Формування інвестиційних резервів сприяє прискоренню науково-технічного прогресу.
У керуванні інвестиційним процесом велике значення приділяється амортизаційному регулюванню. Крім традиційного рівномірного списання амортизаційних відрахувань по основних фондах, застосовуються більш високі норми амортизації в перші роки з наступним їхнім зниженням. Можливість списання як витрати виробництва більшої частини вартості устаткування дозволяє знизити оподатковуваний прибуток і фактичний рівень оподатковування корпорацій.
Методи прискорених амортизаційних списань застосовуються в США, Великобританії, Німеччини, Японії, Франції, Швеції, Швейцарії та інших країнах. Метою цього методу є стимулювання інтенсивного відновлення засобів виробництва, боротьба із впливом інфляційного фактора і подолання швидкого Морального зносу технічних засобів.
Використання системи прискореної амортизації — це нова теорія відтворення основного капіталу, реалізація якої зв’язана з відшкодуванням заміни застарілих засобів праці. У розвинутих країнах існує стійко висока норма вибуття основного капіталу, що свідчить про інтенсивний характер відтворення.
З метою збільшення сум амортизаційних відрахувань уряд Російської Федерації прийняв 19 серпня 1994 р. постанову «Про використання механізму прискореної амортизації і переоцінці основних засобів». В Україні одним із джерел інвестування є амортизаційні відрахування. Періодично проведена переоцінка вартості основних фондів і застосування норм прискореної амортизації відповідно до «Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини (машин, устаткування, транспортних засобів) основних виробничих фондів» створюють умови для нагромадження підприємствами фінансових засобів.
Для країн з перехідною економікою прискорена амортизація дозволяє в першу половину терміну служби основних фондів відчисляти в амортизаційний фонд до двох третин їхньої вартості. Прискорене нарахування амортизаційного фонду є гарантією захисту від втрат внаслідок морального зносу основних засобів, спричинених неповним відшкодуванням їхньої вартості. Залишкова вартість основних фондів при методах прискореної амортизації менше, ніж при рівномірному методі відрахувань [6].
Сформована в Україні економічна ситуація вимагає використання ефективних регуляторів інвестиційного процесу для активізації інвестиційної діяльності. Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність є одним з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах.
Як суб’єкт інвестування держава регулює інвестиційний процес у таких основних формах:
- виділення пріоритетних об’єктів інвестування;
- податкове регулювання інвестиційної діяльності;
- здійснення відповідної амортизаційної та кредитної політики;
- експертиза інвестиційних проектів (рис. 3.2).
Активізація інвестиційної діяльності визначається розвитком ринку інвестицій і рівнем формування його інфраструктури, зокрема ринку цінних паперів. Держава в тій або іншій формі, безпосередньо або побічно регулює ринок цінних паперів. Цінні папери є основним видом фінансових інструментів інвестування.
До сфери державного регулювання ринку цінних паперів в Україні належать регулювання й визначення правил випуску та звертання цінних паперів, реєстрація нових випусків, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, захист прав інвесторів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль системи ціноутворення й діяльності професійних учасників ринку.
У багатьох країнах державні органи делегують функції контролю ринку цінних паперів. Наприклад, у США контроль за звертанням цінних паперів на біржовому ринку делегований Комісією з цінних паперів зареєстрованим фондовим біржам контроль за звертанням цінних паперів на позабіржовому ринку переданий Національній асоціації торговців цінними паперами
При продажі інвестиційних акцій визначаються суспільні пріоритети: більший попит — більш пріоритетна галузь. При інвестуванні необхідно провести оцінювання інвестиційних якостей акцій, обігових на фондовому ринку. Основними параметрами оцінки якості акції є: вид акції; оцінка інвестиційної привабливості галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент; оцінка умов емісії акції; оцінка основних показників господарської діяльності емітента. Формування ринку цінних паперів дозволяє активізувати інвестиційну діяльність, це найважливіша складова інфраструктури ринку інвестицій і мотиваційний фактор (рис. 3.3.).
Активність інвестиційного процесу визначається станом ринку Низький рівень розвитку інфраструктури ринку є додатковою перешкодою для інвестиційного процесу. Реформування підприємств створює умови для становлення ринкової інфраструктури. Розвинута інфраструктура ринку є основною умовою перетворення форм господарювання, що необхідно для забезпечення конкурентоспроможності виробників. Ефективний розвиток економіки в ринкових умовах передбачає необхідність глибоких теоретичних і практичних знань законів ринку, підготовку фахівців-професіоналів не тільки з питань організації використання інтенсивних ресурсозбережувальних технологій у сучасному виробництві, а й знання ними основ менеджменту, маркетингової діяльності, бізнесу, ринкової кон’юнктури, придбання досвіду створення ринкових соціально орієнтованих організаційно-виробничих структур, ринкової культури господарювання.
Біржова діяльність, що регламентується біржовими правилами і нормативами, які дають змогу прискорити процес висновку угод і спростити їхнє оформлення, визначає необхідність здійснення форвардних і ф’ючерсних угод. Дрібні товаровиробники не можуть скористатися біржовими послугами, оскільки партії товарів на біржах стандартизовані й об’ємні. Для них доцільне створення економічно самостійних посередницьких організацій або фірм, що можуть закуповувати і швидко поставляти невеликі партії товару, скорочуючи при цьому транспортні витрати.
Такими багатофункціональними організаціями є торгові дома, що мають виробничу базу, страхові й транспортні підприємства, які здійснюють зовнішньоторговельну діяльність і маркетингові дослідження. Торговий дім може бути учасником або засновником біржових структур.
В умовах ринкового господарювання державне керування інвестиційною діяльністю може здійснюватися через розробку стратегічних цілей і задач інвестиційної політики як складової частини загальної стратегії розвитку. Державна інвестиційна політика передбачає реалізацію ряду функцій, зокрема фінансування й розвиток непривабливих для приватних інвесторів об’єктів, що мають для держави стратегічне значення.
Інвестиційна політика — складова частина загальної інвестиційної стратегії. Це принципові підходи до форм реалізації стратегічних цілей.
Схему державної інвестиційної політики подано у вигляді «дерева цілей» (рис. 3.4). Схема містить основні методи й напрями реалізації державної інвестиційної політики. Так, система пільг розглядається як метод для приватних інвестицій, що створює умови для залучення інвесторів.
У сучасних умовах можна виділити такі напрями інвестиційної політики, як:
- збільшення приватних вкладень і скорочення державних
- стимулювання інвесторів, що направляють засоби в ресурсозбережуючі та наукомісткі галузі й виробництва;
- залучення іноземних інвесторів;
- інвестування об’єктів соціальної інфраструктури, які створюють нові робочі місця, що відбивається на демографічному стані суспільства.
Державна інвестиційна політика, методи її реалізації, функції, напрями й використання інвестицій можуть змінюватися відповідно змінам у державному устрої.
Використання безповоротного бюджетного фінансування необхідно обмежити тільки для соціально значимих об’єктів, що не можуть бути прибутковими і не мають у своєму розпорядженні власних джерел нагромаджень. Державна підтримка виявляється лише деяким підприємствам, які є державною власністю.
Саме тому потрібне формування інвестиційних ресурсів. Одним з джерел формування інвестиційних ресурсів повинні бути заощадження населення. Для того, щоб задіяти це джерело, необхідна довіра до банківської системи. Особисті заощадження є стабільним і надійним джерелом, що збільшується — це кумулятивна величина.
Керування державними інвестиціями повинне здійснюватися на основі національних планів, що не є директивними. Незалежно від форми власності, підприємства, що беруть участь у реалізації таких планів, кредити й визначені пільги.
В індикативних планах установлюються рекомендаційні цифри масштабів і структури інвестиційної діяльності.
Основою планування інвестицій повинно бути визначення рівня життя населення на перспективу і ступінь розвитку економіки країни для забезпечення високого рівня життя. Формування умов і методів регулювання інвестиційної діяльності включає: оподатковування, пільги для пріоритетних напрямів інвестування, кредитування, норми амортизації, конкурсний розподіл бюджетних асигнувань, позики, лімітування цін, ліцензування й квотування продукції, керування інфляцією.
Державне регулювання інвестиційного процесу здійснюється з метою реалізації економічної, наукової та соціальної політики.
На підставі об’єктивної оцінки фактори, що впливають на ефективність інвестицій та інвестиційну привабливість, виділені на макро- і мікрорівнях (табл. 3.1). Слід зазначити, що між інвестиційною привабливістю та ефективністю інвестицій є певний взаємозв’язок, оскільки з підвищенням рівня інвестиційної привабливості зростає ефективність інвестицій і навпаки. Інвестиційна привабливість держави визначається факторами, щ0 стимулюють розвиток національної економіки.
Таблиця 3.1
Фактори, що визначають інвестиційну привабливість в Україні
| Рівні | |
| ДЕРЖАВА (МАКРОРІВЕНЬ) | РЕГІОНИ (МІКРОРІВЕНЬ) |
| Фактори | |
| ефективність проведеної державою правової, економічної та соціальної політики | ефективність проведеної економічної та соціальної політики |
| ефективність державної інвестиційної політики | ефективність інвестиційної діяльності |
| політична стабільність | рівень економічного розвитку |
| досконалість податкової системи | досконалість податкової системи на регіональному рівні |
| досконалість нормативної бази в галузі інвестиційної діяльності | географічне положення населення природно-кліматичні умови |
| соціальна політика . | рівень розвитку соціальної інфраструктури |
| рівень розвитку інвестиційної інфраструктури | ступінь досконалості регіональної інвестиційної інфраструктури |
| умови для залучення іноземних інвестицій в економік | умови для залучення іноземних інвестицій |
| екологічна політика | рівень економічного ризику |
| інвестиційний ризик | рівень інвестиційного ризику |
| рівень інфляції | криміногенна обстановка |
| темпи росту ВВП | |
Розвиток галузей економіки на макрорівні забезпечується державою шляхом:
- стабілізації законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення сприятливих умов розвитку підприємництва;
- невтручання органів державної виконавчої влади в господарську діяльність суб’єктів підприємництва;
- стимулювання розвитку приватної ініціативи як одного з факторів ефективного виробництва;
- підтримки заходів реформування галузей, розвитку інфраструктури продовольчого ринку, реалізації програм щодо соціального захисту населення й забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.
Держава регулює, визначає і контролює правові основи ринкових відносин. Як показує світовий досвід, іноземний капітал у формі інвестицій надходить насамперед у ті країни де створена стабільна й ефективна законодавча база щодо режиму залучення й використання іноземних інвестицій.
Порядок і умови здійснення інвестиційної діяльності в Україні, зокрема при приватизації державного майна, визначаються переліком законодавчо-правових актів, а саме:
1. Законами України — «Про інвестиційну діяльність» від вересня 1991 p.; «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.»; «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p.; «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 18 липня 1996 p.;
2. Указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 p.;
3. Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (Постанова Кабінету Міністрів України, надалі КМУ) від 7 серпня 1996 р. №928, а також чинним законодавством, що регулює цивільно-правові взаємини, зокрема Цивільним кодексом України; Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (наказ Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України і Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 4 серпня 1997 р. № 821/55/01/204) та ін.
Відповідно до наявного потенціалу, держава визначає заходи для забезпечення стабільності й економічного росту, підвищення рейтингу довіри до держави й уряду, що впливають на активність діяльності інвесторів. Роль і значення державних інвестицій в економіці країни розглядається двояко. З одного боку — зменшення обсягу державних інвестицій може свідчити про фінансову неспроможність, а з другого боку — скорочення державного інвестування характеризує рівень ринкових перетворень в економіці країни.
Суть державного керування економікою визначається характером функцій, що реалізуються в процесі управлінської діяльності. Держава здійснює регулювання інвестиційним процесом через правові, економічні та адміністративні важелі.
В умовах ринку інвестиційний процес у всіх сферах регулюється системою цін через співвідношення попиту та пропозиції капіталу, кредитування, процентну ставку Національного банку України, залучення приватного й іноземного капіталу.
Держава повинна регулювати інвестиційний процес і бути відповідальним за його організацію, оскільки державна підтримка інвестиційної діяльності інвестора сприятиме розвитку! ринкових відносин і конкуренції в сфері інвестицій.
Необхідність узагальнення накопиченого в сучасних умовах досвіду регулювання інвестиційним процесом у ринковій економіці пояснюється тим, що функціонування ринку буде ускладнене без впливу держави.
- Держава регулює інвестиційну діяльність, формує і здійснює в цілому інвестиційну політику. Інвестиційна діяльність залежить значною мірою від інвестиційної привабливості, оскільки ефективність інвестування визначається вигідним вкладенням інвестицій. Іноземних інвесторів стримує економічна й політична нестабільність.
- Держава керує інвестиційним процесом через міністерства і відомства, які, здійснюючи керівництво галузями та сферами керування, відповідають за їхній розвиток. Органами, що виконують функції державного керування інвестиційною діяльністю, є Кабінет Міністрів України та регіональні державні органи.
Принципи державного керування інвестиційною діяльністю:
- дотримання основних прав інвесторів;
- юридична відповідальність інвесторів за порушення положень законодавства України або міжнародних договорів;
- послідовна децентралізація інвестування і розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
- мотивація залучення іноземних інвестицій;
удосконалення системи законодавства.
Регулювання інвестиційного процесу державою припускає досягнення компромісу між фіскальною функцією та ефективністю інвестування. Регулювання є однієї з функцій керування і припускає наявність специфічних функцій-регуляторів інвестиційного процесу, поданих на рис. 3.1.
Субсидії і субвенції спрямовуються на розвиток територій, галузей основних виробництв. Так, субсидії - це вид фінансової допомоги, наданої державою або юридичною особою для використання тільки у визначених цілях і може використовуватися як форма санірування підприємств.
функціями державного регулювання інвестиційного процесу є також стандартизація, нормативне регулювання, оподаткування. Безпосередньо або побічно податки впливають на ціноутворення й прийняття інвестиційних рішень на фінансовому ринку.
Податкова політика, земельний податок, фіксована орендна плата є головними факторами, що впливають на функціонування ринку інвестицій. Основними суб’єктами інвестиційного попиту, як показує досвід інших країн, є приватні об’єднання —. корпорації, проте держава впливає на їхню інвестиційну політику. Це, в першу чергу, створення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату за допомогою проведеної податкової та амортизаційної політики, орієнтованої на прискорення відновлення основних фондів, заміну діючих технологій новітніми, а також забезпечення регулювання інвестиційного попиту.
Для України важливі світовий досвід, прийняті законодавчо податкові пільги, положення по інвестиціях, що враховують економічну ситуацію; розвиток тих або інших галузей, які стимулюють найважливіші напрями економіки. Особливій інтерес у цьому плані являє досвід Фінляндії. Прийнятий у цій країні Закон про акумулювання інвестицій обмежував їхній обсяг. Відповідно до цього закону, фірми не мали права виділяти на інвестиції понад 30% річного доходу, одержуваного від сільськогосподарської діяльності, і понад 20% — від промислової діяльності. Водночас цей закон містив перелік пільг, визначених урядом щодо стимулювання галузей.
У Франції державне регулювання економіки — це добре продумана система стратегічного індикативного планування, керування цінами, контролю за оплатою праці, заохочення конкуренції. Головним напрямом регулювання інвестиційної сфери в цій країні є податкова політика. Функції державного регулювання економіки, включаючи планування, дають змогу координувати діяльність держави та приватного бізнесу, внаслідок чого французький уряд безпосередньо керує майже половиною валового національного продукту.
Досвід інвестування США показує, що інвестиційна діяльність держави в основному обмежена специфічними галузевими або регіональними програмами: військово-космічними, розвитку інфраструктури на загальнонаціональному рівні, екологічними, ліквідації стихійних лих. Уряд впливає на інвестиційний ринок завдяки системам держзамовлень, він контролює виконання екологічних, санітарно-гігієнічних нормативів, дотримання техніки
безпеки та ін. Місцеві органи влади штатів здійснюють самостійно інвестиційну діяльність як замовників на будівництво різних об’єктів інфраструктури і житлового фонду.
у державному регулюванні ринку інвестицій основними є механізми податково-амортизаційної та фінансово-кредитної політики. В інвестиційному процесі приватні фірми-замовники й підрядчики здійснюють свою діяльність на основі загальних норм, Що діють в економіці, насамперед податково-амортизаційного законодавства, а також природоохоронного, санітарно-гігієнічного та інших стандартів. Загальнонаціональне законодавство, що регулює інвестиційний процес, відсутній.
Практика країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що система оподатковування є основним регулятором впливу держави на діяльність суб’єктів, які хазяйнують, на визначення пропорційності виробництва, обміну, розподілу й споживання продуктів праці. Ця система стимулює ділову активність, інвестиційну ініціативу товаровиробників і підвищення загальноекономічної ефективності.
Відповідно до податкового законодавства США, оподаткуванню підлягає нерозподілений прибуток, тобто прибуток, одержаний протягом року, за винятком амортизаційних відрахувань, платежів у рахунок позичкових відсотків, витрат на благодійні цілі, різного роду виплат у зв’язку з неустойками й втратами при здійсненні господарського процесу. Кожна з різновидів цих відрахувань регламентується державою для того, щоб розміри нерозподіленого прибутку штучно не занижувалися. Закони про податки визначають їхні види, категорії платників, об’єкти оподатковування, принципи визначення розрахункової бази, мінімальні ставки податків, перелік і розмір пільг. Законодавча регламентація оподатковування дає змогу централізовано керувати податковою системою, що є основою економічної політики держави.
Гнучкість податкової системи сприяє щорічному уточненню ставки податків і проведенню податкової політики відповідно до економічного положення, яке змінюється. При цьому правила
оподатковування залишаються стабільними, що є законодавчим захистом платників податків. Основними податковими регуляторами інвестиційної активності господарських суб’єктів у державі визначені пільги, що стосується податку на прибуток.
Визначний інтерес являє досвід Швеції в питаннях використання державної системи податкових пільг на інвестиційні резерви. Відповідно до цієї системи, фірмам дозволяється відчисляти в інвестиційні резерви до 40% комерційних доходів, які не підлягають оподатковуванню. Формування інвестиційних резервів сприяє прискоренню науково-технічного прогресу.
У керуванні інвестиційним процесом велике значення приділяється амортизаційному регулюванню. Крім традиційного рівномірного списання амортизаційних відрахувань по основних фондах, застосовуються більш високі норми амортизації в перші роки з наступним їхнім зниженням. Можливість списання як витрати виробництва більшої частини вартості устаткування дозволяє знизити оподатковуваний прибуток і фактичний рівень оподатковування корпорацій.
Методи прискорених амортизаційних списань застосовуються в США, Великобританії, Німеччини, Японії, Франції, Швеції, Швейцарії та інших країнах. Метою цього методу є стимулювання інтенсивного відновлення засобів виробництва, боротьба із впливом інфляційного фактора і подолання швидкого Морального зносу технічних засобів.
Використання системи прискореної амортизації — це нова теорія відтворення основного капіталу, реалізація якої зв’язана з відшкодуванням заміни застарілих засобів праці. У розвинутих країнах існує стійко висока норма вибуття основного капіталу, що свідчить про інтенсивний характер відтворення.
З метою збільшення сум амортизаційних відрахувань уряд Російської Федерації прийняв 19 серпня 1994 р. постанову «Про використання механізму прискореної амортизації і переоцінці основних засобів». В Україні одним із джерел інвестування є амортизаційні відрахування. Періодично проведена переоцінка вартості основних фондів і застосування норм прискореної амортизації відповідно до «Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини (машин, устаткування, транспортних засобів) основних виробничих фондів» створюють умови для нагромадження підприємствами фінансових засобів.
Для країн з перехідною економікою прискорена амортизація дозволяє в першу половину терміну служби основних фондів відчисляти в амортизаційний фонд до двох третин їхньої вартості. Прискорене нарахування амортизаційного фонду є гарантією захисту від втрат внаслідок морального зносу основних засобів, спричинених неповним відшкодуванням їхньої вартості. Залишкова вартість основних фондів при методах прискореної амортизації менше, ніж при рівномірному методі відрахувань [6].
Сформована в Україні економічна ситуація вимагає використання ефективних регуляторів інвестиційного процесу для активізації інвестиційної діяльності. Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність є одним з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах.
Як суб’єкт інвестування держава регулює інвестиційний процес у таких основних формах:
- виділення пріоритетних об’єктів інвестування;
- податкове регулювання інвестиційної діяльності;
- здійснення відповідної амортизаційної та кредитної політики;
- експертиза інвестиційних проектів (рис. 3.2).
Активізація інвестиційної діяльності визначається розвитком ринку інвестицій і рівнем формування його інфраструктури, зокрема ринку цінних паперів. Держава в тій або іншій формі, безпосередньо або побічно регулює ринок цінних паперів. Цінні папери є основним видом фінансових інструментів інвестування.
До сфери державного регулювання ринку цінних паперів в Україні належать регулювання й визначення правил випуску та звертання цінних паперів, реєстрація нових випусків, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, захист прав інвесторів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль системи ціноутворення й діяльності професійних учасників ринку.
У багатьох країнах державні органи делегують функції контролю ринку цінних паперів. Наприклад, у США контроль за звертанням цінних паперів на біржовому ринку делегований Комісією з цінних паперів зареєстрованим фондовим біржам контроль за звертанням цінних паперів на позабіржовому ринку переданий Національній асоціації торговців цінними паперами
При продажі інвестиційних акцій визначаються суспільні пріоритети: більший попит — більш пріоритетна галузь. При інвестуванні необхідно провести оцінювання інвестиційних якостей акцій, обігових на фондовому ринку. Основними параметрами оцінки якості акції є: вид акції; оцінка інвестиційної привабливості галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент; оцінка умов емісії акції; оцінка основних показників господарської діяльності емітента. Формування ринку цінних паперів дозволяє активізувати інвестиційну діяльність, це найважливіша складова інфраструктури ринку інвестицій і мотиваційний фактор (рис. 3.3.).
Активність інвестиційного процесу визначається станом ринку Низький рівень розвитку інфраструктури ринку є додатковою перешкодою для інвестиційного процесу. Реформування підприємств створює умови для становлення ринкової інфраструктури. Розвинута інфраструктура ринку є основною умовою перетворення форм господарювання, що необхідно для забезпечення конкурентоспроможності виробників. Ефективний розвиток економіки в ринкових умовах передбачає необхідність глибоких теоретичних і практичних знань законів ринку, підготовку фахівців-професіоналів не тільки з питань організації використання інтенсивних ресурсозбережувальних технологій у сучасному виробництві, а й знання ними основ менеджменту, маркетингової діяльності, бізнесу, ринкової кон’юнктури, придбання досвіду створення ринкових соціально орієнтованих організаційно-виробничих структур, ринкової культури господарювання.
Біржова діяльність, що регламентується біржовими правилами і нормативами, які дають змогу прискорити процес висновку угод і спростити їхнє оформлення, визначає необхідність здійснення форвардних і ф’ючерсних угод. Дрібні товаровиробники не можуть скористатися біржовими послугами, оскільки партії товарів на біржах стандартизовані й об’ємні. Для них доцільне створення економічно самостійних посередницьких організацій або фірм, що можуть закуповувати і швидко поставляти невеликі партії товару, скорочуючи при цьому транспортні витрати.
Такими багатофункціональними організаціями є торгові дома, що мають виробничу базу, страхові й транспортні підприємства, які здійснюють зовнішньоторговельну діяльність і маркетингові дослідження. Торговий дім може бути учасником або засновником біржових структур.
В умовах ринкового господарювання державне керування інвестиційною діяльністю може здійснюватися через розробку стратегічних цілей і задач інвестиційної політики як складової частини загальної стратегії розвитку. Державна інвестиційна політика передбачає реалізацію ряду функцій, зокрема фінансування й розвиток непривабливих для приватних інвесторів об’єктів, що мають для держави стратегічне значення.
Інвестиційна політика — складова частина загальної інвестиційної стратегії. Це принципові підходи до форм реалізації стратегічних цілей.
Схему державної інвестиційної політики подано у вигляді «дерева цілей» (рис. 3.4). Схема містить основні методи й напрями реалізації державної інвестиційної політики. Так, система пільг розглядається як метод для приватних інвестицій, що створює умови для залучення інвесторів.
У сучасних умовах можна виділити такі напрями інвестиційної політики, як:
- збільшення приватних вкладень і скорочення державних
- стимулювання інвесторів, що направляють засоби в ресурсозбережуючі та наукомісткі галузі й виробництва;
- залучення іноземних інвесторів;
- інвестування об’єктів соціальної інфраструктури, які створюють нові робочі місця, що відбивається на демографічному стані суспільства.
Державна інвестиційна політика, методи її реалізації, функції, напрями й використання інвестицій можуть змінюватися відповідно змінам у державному устрої.
Використання безповоротного бюджетного фінансування необхідно обмежити тільки для соціально значимих об’єктів, що не можуть бути прибутковими і не мають у своєму розпорядженні власних джерел нагромаджень. Державна підтримка виявляється лише деяким підприємствам, які є державною власністю.
Саме тому потрібне формування інвестиційних ресурсів. Одним з джерел формування інвестиційних ресурсів повинні бути заощадження населення. Для того, щоб задіяти це джерело, необхідна довіра до банківської системи. Особисті заощадження є стабільним і надійним джерелом, що збільшується — це кумулятивна величина.
Керування державними інвестиціями повинне здійснюватися на основі національних планів, що не є директивними. Незалежно від форми власності, підприємства, що беруть участь у реалізації таких планів, кредити й визначені пільги.
В індикативних планах установлюються рекомендаційні цифри масштабів і структури інвестиційної діяльності.
Основою планування інвестицій повинно бути визначення рівня життя населення на перспективу і ступінь розвитку економіки країни для забезпечення високого рівня життя. Формування умов і методів регулювання інвестиційної діяльності включає: оподатковування, пільги для пріоритетних напрямів інвестування, кредитування, норми амортизації, конкурсний розподіл бюджетних асигнувань, позики, лімітування цін, ліцензування й квотування продукції, керування інфляцією.
Державне регулювання інвестиційного процесу здійснюється з метою реалізації економічної, наукової та соціальної політики.
