Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
4.3. Екологічна політика як напрям, що визначає інвестиційну привабливість
Формування екологічної політики значною мірою залежить від фінансування природоохоронних заходів. У законодавчих актах не визначений з достатньою точністю механізм нагромадження й цільового використання надходжень за користування природними ресурсами. Відсутність принципу пріоритетності інвестування в екологію створює несприятливі умови для формування екологічної політики, а екологія не сформувалася як об’єкт інвестування.
Екологічна політика держави зв’язана насамперед з людським капіталом, соціальною сферою життєдіяльності і впливає на ідеологію, структуру, напрям і розвиток суспільства. Необхідність формування екології визначається інвестиційною привабливістю галузей економіки.
Екстенсивний економічний розвиток держави в останні десятиліття змінив навколишнє природне середовище, і тепер потрібні вагомі зусилля для її відновлення. Непогодженість функціонування економіки з вимогами екологічної безпеки, домінування природоємких сфер, висока питома вага ресурсо— і енергоємних технологій, орієнтація експорту на вивіз сировинних ресурсів, відсутність гуманістичних, зокрема демографічних цінностей серед пріоритетів розвитку, низький рівень культури виробництва й споживання, недостатня спрямованість зусиль на запобігання шкідливого впливу на людину господарської та іншої діяльності обумовлюють кризові явища в економіці й погіршення стану навколишнього середовища. Це все впливає на якість життя населення і створює погрозу для життєдіяльності нинішніх і майбутніх поколінь.
При виникненні конфліктів між необхідністю дотримання екологічних обмежень і економічною мотивацією господарської діяльності економісти й екологи як фахівці повинні використовувати принцип компромісів.
Навколишнє середовище є природним капіталом. Стан навколишнього середовища може бути змінено тільки шляхом створення високоефективної економіки, для якої характерна культура землеробства, продуктивна діяльність, науково-технічний прогрес,
с0ціальна спрямованість, раціональне використання природноресурсного потенціалу й екологічна безпека для нинішнього і майбутнього поколінь. Зараз необхідно прикласти багато зусиль щодо формування нових ціннісних і моральних установок, раціональної структури потреб, цілей і пріоритетів. Безпека населення й охорона навколишнього середовища є зверхважливою задачею, рішення якої покладається на уряд і відповідні державні органи країни. Зростаючий вплив промислового сектора на екологію вимагає посилення міжнародної діяльності в сфері забезпечення безпеки населення шляхом планування й реалізації погоджених глобальних мір. Важливою проблемою для України є формування демографічно орієнтованої екологічної політики держави, тобто екологічної політики, організаційну основу якої визначає демоекологічний принцип системи керування.
Державна екологічна політика включає соціальні й економічні питання, а також міжнародні угоди, побудовані на основі узгодження спільних дій.
Екологічну політику можна розглядати на основі визначення її мети і задач. Державна екологічна політика — це політика, спрямована на збереження навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів з урахуванням перспектив розвитку господарств з метою створення сприятливих екологічних умов для населення. Цією політикою визначаються екологічні цілі й задачі, вона реалізується на основі дотримання вимог діючого законодавства й нормативних документів.
Як галузь економіки екологія приваблива для інвесторів, оскільки вона зв’язана із суспільством, з людиною, але не є пріоритетною, тому що не приносить прибуток одним моментом. Здоров’я людини залежить від стану навколишнього середовища, що визначає стратегію країни, стан її економіки. Для рішення демографічних проблем необхідно, насамперед, розробити стратегію підвищення безпеки життєдіяльності населення.
Ефективність екологічної політики полягає в подоланні управлінських перешкод, вона повинна ґрунтуватися на довгостроковому стратегічному керуванні при участі професійних кадрів. Тільки цьому випадку управлінські рішення щодо екологічного аспекту будуть ефективними. Це стосується Й ДО демоекологічної політики, зв’язаної з демографічною ситуацією в Україні.
Діяльність законодавчих і виконавчих органів влади в сфері екологічної політики повинна бути зосереджена на рішенні наступних основних проблем:
- залучення інвестицій, у тому числі й іноземних;
- розвиток господарського комплексу країни з максимальним обліком екологічних, природно-географічних і демографічних особливостей конкретних територій;
- раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни з урахуванням інтересів нинішніх і майбутніх поколінь;
- забезпечення екологічної безпеки населення на локальному, регіональному й національному рівнях;
-включення населення в активну реалізацію державної екологічної політики.
Для процесу керування екологічним ризиком необхідна екологічна експертиза на основі точної інформації, оскільки вплив на навколишнє середовище не завжди піддається аналізу з позиції витрат або вигод від інвестиційного проекту.
Вагоме значення для забезпечення безпеки населення має наявність і достатньо високий рівень розвитку національних систем регулювання в сфері запобігання промисловим катастрофам і стихійному лиху.
Основою формування екологічної політики є ефективне використання усіх видів ресурсів, оптимізації їхньої структури, технологічна реструктуризація виробництва і посилення його соціальної спрямованості.
Україна має величезний природно-ресурсний потенціал, що створює умови для довгострокового постійного соціально-економічного розвитку. Національна стратегія екологічного розвитку може бути спрямована на посилення екологічно складної екон0міки, тобто гармонізацію екологічних, економічних і демографічних інтересів суспільства.
Забезпечення динамічного розвитку України передбачає:
- забезпечення економічного зростання шляхом формування ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки, раціонального споживання матеріальних ресурсів, створення умов і гарантій роботи для населення, підвищення якості життя;
- охорону навколишнього середовища з метою створення населенню умов для проживання в природному середовищі з високоякісними параметрами життєзабезпечення;
- соціальну справедливість — установлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення однакових можливостей для досягнення економічного, екологічного, соціального й демографічного благополуччя;
- раціональне використання природних ресурсів — створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і збереження їх для майбутніх поколінь;
- подолання депопуляції — формування національної демографічної політики з метою забезпечення відтворення здорового населення у відповідному природному середовищі;
- забезпечення гарантій утворення для збільшення інтелектуального потенціалу країни, його приступності і безкоштовності, включаючи екологічне утворення;
- активне співробітництво з усіма країнами й міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, створення безпечного майбутнього розвитку.
Реалізація цих цілей може бути забезпечена шляхом:
- структурної перебудови економіки;
- гарантування національної безпеки держави, включаючи економічну, соціальну, екологічну й демографічну безпеку;
- підвищення рівня організації природокористування з урахуванням природнокліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу територій.
Проведення економічної реформи загострило питання цр0 ролі екологічного фактора в розвитку суспільства. В умовах трансформації економічної системи формується новий економічний механізм природокористування й природоохоронної діяльності, а також більш тісно поєднуються механізм державного екологічного регулювання з механізмом ринку. Однією з умов постійного розвитку держави є ефективне використання природних ресурсів.
Реформування механізму регулювання екологічної безпеки передбачає:
- введення нових методів, які забезпечили б реалізацію системи заходів щодо зниження екологічного ризику;
- приведення нормативно-методичної бази регулювання екологічної безпеки в Україні до європейських стандартів;
- облік екологічного фактора в приватизації;
- посилення ролі й можливостей громадськості в прийнятті управлінських рішень, розширення системи екологічного утворення й інформування.
Важливим напрямом державної екологічної політики є формування нового правового й економічного механізму регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру оцінювання соціально-економічної ефективності прийнятих управлінських рішень.
Змістом формування цього механізму є:
удосконалювання природоохоронного законодавства, системи екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;
- послідовний перехід на міжнародні стандарти технологічних процесів виробництва, що створюватиме умови для входження України в світову економіку й міжнародну систему забезпечення екологічної безпеки;
- економічне стимулювання засобами державної податкової, елітної та цінової політики ресурсо- і енергозбереження, впровадження екологічної техніки й технології;
- забезпечення практичної реалізації систем демоекологічного менеджменту й оцінки впливу забруднення навколишнього середовища на різних ієрархічних рівнях керування, формування ринку робіт і послуг екологічного характеру, розвиток екоаудиту й підприємництва в цій сфері.
В результаті цих дій повинна бути закладена основа для стабілізації і наступного поліпшення екологічної ситуації в країні. Важливим засобом здійснення екологічної політики може бути розробка й реалізація цільових національних, державних, регіональних, місцевих і об’єктових програм. Однією з найважливіших умов проведення ефективної екологічної політики є залучення до цього процесу населення. Треба створити механізм реалізації кожним громадянином свого права на участь у прийнятті рішень, здійснення яких зв’язане з екологічним ризиком; права на компенсацію збитку, нанесеного здоров’ю людини забрудненням навколишнього природного середовища; права на отримання інформації про її стан.
Інвестори на основі рентабельності визначають економічну доцільність своїх вкладень. Крім економічних ризиків, є ще й екологічний аспект ризику інвестування в регіони з меліоративними землями.
У сучасних умовах інвестиційна привабливість зв’язана з об’єктивною економічною категорією ризик, що припускає події майбутнього. Ризик інвестування — це ризик інвестиційного проекту, що визначається як імовірність одержання можливого збитку від його реалізації. Однак таке визначення є недостатньо конкретним для кількісної оцінки проектного ризику. Так, під збитком можна розуміти або повне, або часткове неповернення вкладених коштів, або одержання меншого, ніж планувалося, обсягу прибутку, або одержання від реалізації проекту прибутку, меншого, ніж деякий необхідний прибуток.
Ризики виникають при невизначеності, тобто наявності неповної або неточної інформації для ухвалення рішення. Невизначеність — одна з причин виникнення ризику. При виборі об’єкта інвестування необхідна багатоваріантність майбутніх інвестиційних проектів, що передбачатиме імовірність зниження ризику інвестування. Інвестиційний ризик галузей характеризується рівнем невизначеності прогнозу одержання прибутку від інвестицій.
Інвестиційний ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні загального прибутку або в одержанні того розміру прибутку від інвестицій, на який розраховує інвестор. При інвестуванні суб’єкт ризику — інвестор встановлює граничний рівень ризику вкладеного капіталу з урахуванням оцінки ризику.
Інвестиційна діяльність зв’язана з такою об’єктивною економічною категорією, як ризик, що припускає події майбутнього. Інвестиційний ризик — це ймовірність відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного: чим більш
перемінна ширша шкала коливань можливих доходів, тим вище ризик і навпаки - Ризик інвестування розглядається і як ризик інвестиційного проекту, що визначається ймовірністю одержання можливого збитку від його реалізації. Однак таке означення є недостатньо конкретним для кількісної оцінки проектного ризику.
ризики визначають економічну безпеку держави. Так, під збитим можна розуміти або повне, або часткове неповертання вкладених коштів, або одержання меншого, ніж планувалося, обсягу прибутку, або одержання від реалізації проекту прибутку, меншого, ніж деякий необхідний прибуток.
Інвестиційна діяльність має ряд особливостей, які необхідно враховувати при визначенні інвестиційного ризику. Так, інвестиції можуть мати різні напрями, що істотно відрізняються як за ступенем прибутковості, так і за ступенем ризику. На результати інвестиційної діяльності впливають різні фактори, що відрізняються як за ступенем впливу на рівень ризику, так і за невизначеністю; життєвий цикл інвестиційного проекту може тривати кілька років, тому важко враховувати можливі фактори та їхній вплив на прибутковість і величини ризику інвестицій; для прогнозування інвестиційного ризику може бути відсутня необхідна статистична інформація за попередній період.
Ризик можливий лише тоді, коли керована економічна система функціонує в умовах невизначеності, а суб’єкт, що приймає рішення, зацікавлений у кінцевому результаті. Як категорія ризик інвестування визначається такими елементами: суб’єкт ризику, об’єкт ризику і джерело ризику (рис. 4.7).
Інвестиційний ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні загального прибутку або того розміру прибутку від інвестицій, на який розраховує інвестор. При інвестуванні суб’єкт ризику (інвестор) встановлює граничний рівень ризику вкладеного капіталу з урахуванням оцінки ризику. Об’єкт ризику в інвестиційному процесі — це інвестиційний проект, що зв’язаний з результативністю та ефективністю проекту в умовах невизначеності.
Показник, що характеризує ступінь ризику, визначається як відношення передбачуваної (максимальної)суми збитку до обсягу необхідних власних ресурсів (ресурсного потенціалу) з обліком точно визначених надходжень засобів:
Оптимальний коефіцієнт ризику, як свідчить практика, становить 0,3. Виходячи з цього, можна визначити принципи вибору конкретного методу зниження ризику: необхідно спрогнозувати наслідок ризику; ризик не повинен бути більше, ніж обсяг власного капіталу; не ризикувати багатьма заради малого. Методами зниження ризику є: усунення від діяльності (обставини), що містить ризик; передача відповідальності за ризик іншій стороні; проведення власних мір (системи контролю й безпеки) щодо скороченню ризику; відповідальність за ризик.
Для вибору методу зниження ризику проводиться порівнювання необхідних засобів для зниження ризиків з внесками від запобігання збитку. Зниження ступеня ризику залежить від різних способів захисту — страхування, хеджирування, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава.
Джерелами ризику є фактори, що впливають на інвестування й обумовлюють невизначеність результатів. Сукупність методів для визначення величини ризиків дає змогу виявити й оцінити ризик на різних фазах розвитку проекту, намітити шляхи його зниження і впливу на основні параметри проекту.
Залежно від результатів завершеного аналізу ризиків, а також від того, наскільки схильний до ризику інвестор, останній вирішує прийняти, змінити або відхилити проект. Так, якщо показник ризику, або нормований очікуваний збиток (НОЗ), перевищує або дорівнює 30%, то необхідно здійснити заходи або реалізувати пропозиції щодо зниження ризику. Пропозиціями що зниження ризику є будь-які дії відносно зміни даних, що можуть зменшити ризик.
З цією метою використовуються:
- розроблені заздалегідь правила, що передбачають відповідні дії учасників при тих або інших змінах умов реалізації проекту;
- специфічні методи стабілізації, що забезпечують захист інтересів учасників при несприятливій зміні умов реалізації проекту (зокрема у випадках, коли цілі проекту будуть досягнуті не повністю або не досягнуті зовсім) і можливі дії учасників, що запобігають, обставинам, які ставлять під загрозу успішну реалізацію проекту.
У результаті, по-перше, може бути знижений ступінь ризику за рахунок додаткових витрат на створення резервів і запасів, удосконалення технологій, організації праці, згладжування його сезонності, зменшення аварійності виробництва, матеріального стимулювання підвищення якості продукції; по-друге — здійснюється перерозподіл ризику між учасниками у вигляді індексування цін; надання гарантій; різних форм страхування, зокрема врожаю; застави майна; системи взаємних санкцій.
Кожен фінансовий інститут, що виступає як інвестор або кредитор, стикається з проблемою зниження прибутковості на інвестовані засоби порівняно із запланованим рівнем, а часто — і з порушенням кредитних зобов’язань позичальником. Це є реальною умовою в ринковій економіці, яка змушує потенційного інвестора (кредитора) планувати свою економічну діяльність, щоб мінімізувати наслідок невизначеності майбутніх фінансових потоків.
Аналіз ступеня ризику конкретних інвестицій або кредиторів лежить у сфері задач служби економічної безпеки інвестора (кредитора). Цей ризик можна підрозділити на власне проектний, зв’язаний зі здійсненням проекту, та інші ризики, зв’язані з нецільовим використанням засобів, поганою кредитною історією позичальника і т.п.
проекти з ризиком, меншим від оптимального коефіцієнта рийку на 30%, необхідно страхувати. Пропонується створити страховий фонд У розмірі визначеної частки від основної суми інвестування. Ця частка може дорівнювати значенню показника зику (нормований очікуваний збиток). Тобто, якщо ризик дорівнює приблизно 25%, то необхідно передбачити відрахування від нерозподіленого прибутку в процесі здійснення проекту або укласти договір зі страховою компанією на суму в розмірі 25% від основної суми інвестування і спрямувати ці засоби в резерв, що підлягає використанню тільки у випадку критичних ситуацій, зв’язаних із зовнішніми факторами: природно-кліматичними умовами та стихійним лихом, або з внутрішніми — незапланованою витратою вільних коштів та інших проблем з метою нормалізації фінансово-економічної ситуації.
Керування ризиком при інвестуванні здійснюється за допомогою таких функцій, як планування (прогнозування) і визначення ризиків, розробка методів реагування на ризики, контроль реагування на ризики.
Керування ризиком інвестування — це мистецтво, яке зв’язано з формальними методами прогнозування, аналізу, оцінки, попередження виникнення ризикових подій, вживання заходів щодо зниження ступеня ризику протягом життєвого циклу інвестиційного проекту, розподілу можливого збитку від ризику між учасниками проекту. Усі проекти і більшість аспектів проекту зв’язані з тим або іншим ступенем ризику. Вони можуть бути піддані фінансовим, організаційним, соціальним, політичним та іншим видам ризику. Розглядаючи ризик як фактор або функцію, як невизначеність, що впливає на прибутковість від інвестицій, ним можна керувати як видом діяльності, тобто використовувати різні способи, заходи, що дозволяють прогнозувати ризик і визначати методи його зниження.
Будь-яка організація у своїй діяльності враховує можливість появи інвестиційного ризику і передбачає заходи для його зниження або недопущення взагалі, тобто керує ризиками наступними специфічними функціями: аналіз ризиків за попередній
період (частота й імовірність їхньої появи, математичне сподівання); аналіз економічних тенденцій, що формуються макро- і мікрорівні, наукове передбачення їхнього розвитку ви явлення можливих ризиків при реалізації інвестиційних проектів і їхніх економічних наслідків; аналіз чутливості проекту до зміна найважливіших факторів та їхній вплив на фінансовий стан підприємств.
У науковій літературі зустрічається досить багато класифікацій ризиків, однак ще не розроблена їхня загальноприйнята класифікація. Недостатньо систематизований і поняттєво- класифікаційний апарат теорії ризиків, оскільки для керування ризиками необхідно їх згрупувати за визначеними ознаками. Інвестування, як і вся (фінансова система, зв’язане з різноманіттям ризиків. У зв’язку з цим розгляд методологічних аспектів класифікацій ризиків є для нас актуальним питанням.
В основі класифікації ризиків лежать групувальні ознаки, які залежать від:
- виду виробництва: причини виникнення, степінь передбачення, термін прояву, степінь складності;
- форма впливу: результативність, регулярність, безпека, джерело фінансування, степінь контролю;
- місць прояву;
Динаміка інвестиційного процесу в Україні характеризується зниженням інвестиційної активності й інвестиційного попиту. Основними факторами, що обмежують обсяги інвестицій, є зниження інвестиційної привабливості об’єктів і скорочення джерел їхнього фінансування.
Інвестиційний попит рентабельних підприємств обмежується внаслідок низького рівня норми прибутку, високого рівня оподатковування, зростання заборгованості й неплатежів. Формування інвестиційної привабливості — це частина системи керування інвестиційним процесом, що узагальнює безліч елементів, які взаємозв’язані між собою і утворюють певну упорядкованість, цілісність і єдність (рис. 4.8); Як і будь-який процес, процес інвестування вимагає керування і здійснюється через функції з урахуванням дії визначених законів і принципів.
У теперішній час потрібно контролювати, координувати інвестиційну діяльність, визначати напрям інвестицій, правильність і обгрунтованість їхнього використання.
До категорій, що характеризують інвестиційний процес, належать: суб’єкти й об’єкти інвестування, форми й джерела інвестицій, ринкові відносини, інфраструктура, пріоритети, ефективність, прибуток, організація, кадри, функції та ряд інших економічних категорій, зв’язаних між собою категорією «керування». Значення їх в аграрному секторі не відповідає сучасним вимогам, що відбивається на рішенні важливих проблем функціонування сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу. Ринкова інвестиційна політика припу-
екає скорочення капіталовкладень у традиційні для планової економіки напрями, що призвели до деформації її структури, а напрям інвестицій у розвиток приватного сектора та ринкової інфраструктура сприяє формуванню інвестиційної привабливості вітчизняного аграрного сектора. Проведені в сільському господарстві перетворення, зв’язані з реформуванням форм власності, реструктуризацією сільськогосподарських підприємств, формуванням ринкових відносин не привели до змін у системі керування. Тому, як свідчать дані проведеного дослідження, галузь ще не досить приваблива і пріоритетна для інвестування.
Інвестиційна привабливість галузей економіки зв’язана, насамперед, із джерелами інвестицій, проблемами одержання їх, створенням умов, що дають змогу забезпечити виробництво інвестиційними ресурсами. Є кілька джерел інвестування підприємств, організацій, кожен з яких має свої особливості формування й нормативно-законодавчі умови одержання і реалізації їх (табл. 4.1).
У ринкових умовах підвищення ефективності використання інвестицій можливо лише при системному підході до вирішення проблем.
Умови і джерела інвестування підприємств
Як уже зазначалося, на макрорівні керування інвестиційним процесом зв’язано з державним регулюванням економіки, тому пня сільського господарства України активізація інвестиційної діяльності неможлива без підтримки держави (рис. 4.9).
Рис. 4.9. Система державних регуляторів інвестиційного процесу
Зараз обсяг бюджетних засобів у загальній сумі інвестицій скоротився, держава не є основним виконавцем процесу інвестування і може на нього впливати через систему податків, кредитів, амортизації, пільг, субсидій.
При ринкових економічних відносинах державні вкладення як джерело інвестування повинні спрямовуватися в базові галузі
й напрями, а також на розвиток соціальної сфери, що забезпечує умови для розвитку виробництва.
Так, інвестування високорентабельних галузей виробництва дає змогу одержувати зараз доходи, оскільки ці галузі ефективні, забезпечують процес розширеного відтворення, ЇХНЯ продукція конкурентоспроможна, що сприяє економічному й соціальному розвитку країни.
Інвестування в соціальну сферу обумовлено якісним удосконалюванням організації виробництва, здійснюваним на інноваційній основі, що стимулює інвестиційну привабливість галузей. Соціальна оцінка ефективності інвестицій залежна і визначається системою оцінок — індикаторів рівня та якості життя.
Одним з визначальних концептуальних методологічних аспектів соціально-економічної реформи в Україні вважається вирішення питання про співвідношення в суспільстві інтересів людини, суспільства й держави. Практично це означає, що пріоритетними, визначальними повинні стати інтереси людини як головного об’єкта інвестування, а інтереси держави повинні бути похідними від них. Це сприятиме збагаченню та ефективному розвитку держави, стабілізації її політичного й економічного становища, оскільки соціально-економічна ситуація впливає на надходження інвестицій в країну. При ухваленні інвестиційного рішення вивчається ієрархічна структура-схема, що характеризує основу життєвих цінностей людини і суспільства (рис. 4.10).
У світі стратегічним товаром стають інформація і знання, тому відбувається переорієнтація інвестицій, насамперед, вкладення капіталу в людину. Стан національної економіки й добробут громадян визначається і залежить від державних органів.
Функцією держави й умовою, що дає змогу забезпечити виробництво інвестиціями, є створення суспільних соціальних благ: національної безпеки, утворення, навколишнього середовища, медичного обслуговування, можливості творчості та ін.
Рис. 4.10. Схема ієрархічних основ життєвих цінностей
При дефіциті бюджету ускладнюється одержання державних кредитів, тому більш пріоритетним є пайова участь держави в процесі інвестування виробництва і надання державних гарантій
приватним кредитам. На думку іноземних економістів Які аналізують економічний стан нашої країни, державні вкладення не повинні бути зв’язані з підтримкою нерентабельного виробництва та зростанням податків, бо підвищення різних видів по датків призводить до негативних наслідків (табл. 4.2).
Таблиця 4 2
Наслідки впливу підвищення податків
Процес інвестування дає змогу одержати прибуток при збільшенні обсягу вкладеного капіталу та при підвищенні якості використовуваного капіталу. Екстенсивний розвиток зв’язаний з кількістю капіталу, що інвестується та сприяє збільшенню чисельності персоналу, зайнятого у виробництві, але не припускає якісної віддачі від експлуатації проектів і впливає на динаміку одержуваних доходів у майбутньому.
Інтенсивне інвестування припускає підвищення якості використовуваного капіталу на основі реорганізації або технічного переозброєння підприємства, підвищення рівня професіоналізму персоналу, створення нових робочих місць, зростання рівня оплати праці в період експлуатації проекту. Інтенсивний розвиток дає змогу діставати додатковий прибуток при підвищенні якості використання інвестицій. Збільшення обсягу капіталу повинне бути оптимізоване з урахуванням граничної ефективності інвестицій,
скільки при розширенні обсягу інвестицій часто реалізуються менш вигідні проекти.
Основна мета інвестора — одержання прибутку за розрахунковий період. Розмір прибутку виражається у вигляді відсотка від інвестиційних витрат, що називають прибутковістю інвестицій або рівнем прибутковості.
Прибутковість інвестицій може бути різною залежно від виду діяльності, розміру підприємства та інших факторів. Але існує загальна закономірність — зі збільшенням обсягу інвестицій прибутковість знижується. Таким чином, гранична ефективність інвестицій залежить від рівня прибутковості, обсягу інвестицій і якості їхнього використання. Існує зворотний зв’язок: зростає кількість вкладень — знижується прибутковість або кількість одержуваних від якої-небудь діяльності доходів. Це пояснюється дією загального економічного закону. Будь-яке підприємство має можливості для одержання певних вигод від інвестиційної діяльності, що полягають у збільшенні прибутку.
В інвестиційному процесі для інвестора важлива не величина прибутку, а та частина, що залишається в його розпорядженні, оскільки це джерело самофінансування. На основі проведеного дослідження руху потоків капіталу, виходячи зі стратегії регіональної політики, складено алгоритм фінансування або інвестування об’єкта, яким може бути будь-як підприємство або організація (рис. 4.11).
Ефективно функціонуючі підприємства можуть самостійно формувати джерела власного інвестування, що включають, насамперед, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, а також амортизаційні та сформовані резервні фонди.
дослідження джерел самофінансування підприємства дає змогу визначити прибуток як вирішальне джерело інвестування підприємств. Прибуток є основою ухвалення інвестиційного рішення і розглядається з двох позицій:
1) прибуток, одержаний в результаті виробництва й реалізації продукції (послуг);
2) прибуток у вигляді відсотків (дивідендів), одержаних від придбання (внесків) цінних паперів.
Прибутковість як сукупність ознак, що дозволяють у той або інший момент прогнозувати рівень прибутку підприємства, оцінюється в грошовому вираженні з урахуванням різних факторів: уміння успішно вести переговори щодо умов кредитування; позицій на ринку; рівня технології; якості керування; зростання номінальної вартості підприємства. Під час дослідження визначаються й аналізуються фактори, що формують прибуток, а також його функції.
На рис. 4.12 подано схему, що характеризує прибуток підприємства за факторним і функціональним значенням. Розглянуті фактори взаємозалежні. Формуючи прибуток, вони впливають на ступінь інвестиційної привабливості та розвиток інноваційного процесу, будучи його частиною.
Інновації як об’єкт інвестування і процес постійного відновлення включає всі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства при контролі за рентабельністю роботи всіх ланок. Інноваційний процес сприяє поліпшенню умов праці; підвищенню рівня механізації й автоматизації трудомістких процесів; професіоналізму працюючих; якості управлінської праці, заохочуючи розвиток інноваційних ідей, а також підвищення кваліфікації співробітників. Інвестування інноваційного проекту вимагає обґрунтування й оцінки його ефективності.
На основі системного аналізу інноваційної діяльності підприємства визначають його потенційні ринкові можливості та привабливість для інвестора.
у процесі успішної інноваційної діяльності приріст прибутку забезпечується в основному за рахунок:
- випуску нової продукції;
освоєння нових ринків збуту;
- підвищення продуктивності праці;
- використання нових сировинних джерел. фактором, що впливає на прибуток, є розміри підприємства. У великих за масштабами підприємствах передбачається більш високий технічний та економічний рівень, що забезпечує високу продуктивність праці та його оплату.
У країнах з ринковою економікою простежується пряма залежність між зростанням масштабів компанії (підприємства) і скороченням ризиків і ймовірністю банкрутства. На регіональному рівні великі підприємства більш конкурентоспроможні, мають можливість здійснювати диверсифікованість виробництва і впливати на ринок. Але фактор збільшення розмірів підприємства має певну межу, а також тенденцію до стабілізації зростання прибутку або зниження залежно від галузі.
Розглянемо факторну залежність між прибутком і ринком. Виходячи з того, що інвестор віддає перевагу найбільш дохідним активам або інвестиційним товарам з максимальною нормою прибутку на вкладений капітал, підприємство прагне ефективно використовувати свої конкурентні переваги, що забезпечують йому економічну стійкість у ринкових нестабільних відносинах і одержання доходу. Залежно від кількості підприємств в регіоні, що виготовляють інвестиційний товар, визначається рівень конкуренції та ціна реалізації.
Розрахунковий або передбачуваний прибуток визначається розрахунковим шляхом як основа оподатковування. Очікуваний рівень прибутковості інвестицій сприяє їхньому збільшенню і, навпаки, при зниженні прибутковості зменшується попит на інвестиційні товари. Альтернативою прямому інвестуванню є вкладання грошей у банк із метою одержання процентної ставки.
У теперішніх умовах фінансові ринки використовують заощадження для створення нового капіталу і збільшення прибутку підприємства. На прибуток впливає інфляція, що відбиває підвищення середнього рівня цін в економіці і дає змогу підприємствам сховати реальні результативні дані своєї діяльності, роблячи істотний вплив на одержуваний прибуток. Без регулювання державою процесу інфляції прибуток стає механізмом перерозподілу засобів вкладників і платників податків до торговців і банкірів. Фактори, що формують прибуток, обумовлюють виконання ним ряду функцій, які впливають на інвестиційний процес.
Виходячи з розрахунку очікуваного й одержаного прибутку, можна виділити такі його функції:
- планування, виходячи з того, що очікуваний прибуток — це основа ухвалення інвестиційного рішення;
- розвиток, оскільки одержаний прибуток визначає успіх діяльності підприємства;
- самофінансування, оскільки частина одержаного прибутку є джерелом фінансування розвитку або відтворення;
- стимулювання, що характеризує прибутковість інвестицій, зв’язане з надходженням частини прибутку як винагороди власникам капіталу (підприємцям).
Ці функції можна розглядати як класичні в умовах ринку. Перші дві функції взаємозалежні, тому що перша знаходить зміст лише за умови існування другої, третя функція сприяє розвитку виробництва, четверта припускає часткове рішення проблеми присвоєння прибутку й розширення виробництва.
Розглянуті функції безпосередньо випливають з проблеми розвитку підприємства і зв’язані з прийняттям інвестиційних рішень. Роль прибутку в ухваленні інвестиційного рішення залежить від його виду. Короткостроковий очікуваний прибуток — це повне самофінансування, що передбачає швидке здійснення інвестицій. Інвестиційні витрати дають змогу розширити
діяльність підприємства і вкладаються в будинки, спорудження,
техніку, устаткування і т.д.
В основному інвестування припускає довгострокові вкладення, тому наступний вид прибутку — довгостроковий очікуваний прибуток. Він зв’язаний з циклом виробництва товару. Очікувані за ряд років прибутки додаються за умови виміру в однакових одиницях, тобто приводяться до розрахункового періоду або дисконтуються. У розвинутих країнах єдино можливим критерієм напряму інвестиційних процесів є одержання максимального прибутку (у короткостроковому, середньостроковому й довгостроковому планах).
У державному секторі економіки критерії інвестиційних рішень ґрунтуються на критерії загальної вигоди або вигоди виробника. Будь-яка сфера економіки або економічна система не можуть існувати без критерію, що визначає розподіл інвестицій між галузями та підприємствами. Інвестиційний процес не повинен обмежуватися прогнозуванням одержання прибутку, тому що необхідно керувати процесом його одержання.
Джерелом інвестування підприємств є кредити комерційних банків та інших фінансових структур. Це джерело характеризує активність вітчизняних потенційних інвесторів і рівень кредитування національної економіки комерційними банками. Платоспроможність означає здатність підприємства дотримувати терміни виконання зобов’язань згідно з одержаними позиками (кредитами). Вона є додатковою можливістю перевірки займоспроможності або кредитоспроможності.
Кредити комерційних банків та їхні розміри залежать від рівня позичкового відсотка. Якщо ціна кредиту перевищує фінансову ефективність виробництва (його рентабельність), то відсутні фінансові можливості (гарантії) повертання кредиту. Банківський капітал з Урахуванням особливостей галузей економіки спрямовується в основному в окремі високоефективні галузі. Для інвестування можуть використовуватися довгострокові кредити у формі інвестиційного лізингу. Лізингові угоди найбільш вигідні банкам і фінансовим компаніям, тому що мають заставу — об’єкт лізингу.
Лізинг припускає як відносини купівлі-продажу, так і відносини оренди, а його основою є кредитна угода між банком (лізинговою компанією) і лізингоотримувачем. Банк робить консультаційні по слуги щодо використання наданої оренди.
Інвестиційний лізинг вигідний виробникам, які не мають нових технічних засобів або устаткування, яке можна взяти під оренду на час виконання, наприклад, сезонних робіт. Стимулювання інвестиційного лізингу припускає надання різноманітних пільг у регіонах і галузях, особливо з низьким технічним оснащенням, які виготовляють складну технічну продукцію, сировину, продукти харчування.
Приватним інвестором може бути кожен громадянин країни що володіє вільними коштами. У розвинутих країнах це джерело має велике економічне значення. Задача держави в сфері інвестицій полягає в розробці мотиваційного механізму, що сприяє залученню засобів населення в інвестиційний процес, підвищенню ефективність їхнього використання.
Дослідження джерел інвестування підприємств показало, що самофінансування в процесі ухвалення інвестиційного рішення має першорядне значення.
Важливими факторами ухвалення інвестиційного рішення є:
- інвестиційна привабливість;
- добровільність вкладень, тобто самостійний вибір інвестором об’єкта інвестування;
- розмір одержання доходів залежно від ризиків;
- економічна ефективність вкладених коштів, яка залежить від зацікавленості в результатах інвестиційної діяльності «суб’єкта» і «об’єкта» процесу.
Однією з найважливіших умов ефективності керування інвестиційним процесом є планування або прогнозування приросту капіталу — прибутку. Залежно від економічної та політичної систем, орієнтиром інвестиційних рішень і мірою оцінки ефективності керування інвестиційним процесом є саме прибуток.
На основі вивчення й узагальнення розвитку інвестиційного процесу пропонується модель формування системи інвестування
сучасному етапі розвитку, що включає такі етапи та рівні
(рис- 4.13):
перший етап — вкладення капіталу в обєкти інвестування,
мають доходи, з урахуванням умов і факторів пріоритетності,
привабливості та прибутковості як регіонів, так і окремих
підприємств;
у другий етап — уточнення задачі першого рівня — вкладення з метою активізації діяльності підприємств і ліквідації причин спаду виробництва за рахунок одержання й використання власних джерел інвестування;
- третій етап — визначення необхідності керування інвестиційним процесом, з урахуванням мети інвестування — одержання доходу (прибутку) як основного джерела розвитку будь-якого суб’єкта діяльності.
Система інвестування формується з урахуванням форм інвестицій, джерел і напрямів інвестування. Інвестиційна привабливість як умова інвестування припускає інвестиції в основний капітал підприємства, обсяг якого залежить від масштабів виробництва об’єкта інвестування. Керування на регіональному рівні зв’язано з активізацією інвестиційної діяльності при здійсненні регіональних економічних реформ на основі перерозподілу повноважень центра та регіонів і поступовим розширенням прав регіональних управлінських органів. Саме інвестиційна привабливість регіональних програм розвитку, наприклад, галузей, об’єднань активізуватиме державну регіональну політику.
Рівень національної або загальнодержавної інвестиційної діяльності зв’язаний з економічними реформами в галузях економіки, земельною реформою, реформою в законодавчій сфері. На першому рівні управлінське рішення про вкладення засобів приймається інвестором самостійно з урахуванням визначених умов. На другому і третьому рівнях керування інвестуванням здійснюється на основі державного регулювання інвестиційного процесу.
Рис. 4.13. Модель формування системи інвестиційної привабливості галузі
Система інвестування на всіх рівнях керування повинна включати й поєднувати можливі джерела інвестування виробництва, віддаючи пріоритети внутрішнім ресурсам суб’єкта господарювання, що позитивно відіб’ється на результативності
інвестиційного процесу і в результаті підвищує добробут суспільства, забезпечує його розвиток у майбутньому на основі найважливіших життєвих цінностей.
Наша країна має для розвитку економіки великий науковий, людський і технологічний потенціал, багаті природні ресурси, використання яких для розвитку держави можливе при об’єднанні іноземних і вітчизняних інвесторів. Реформування економіки на основі об’єднання українського й іноземного капіталів сприяє національним інтересам України і робить її більш інвестиційно привабливою.
Екологічна політика держави зв’язана насамперед з людським капіталом, соціальною сферою життєдіяльності і впливає на ідеологію, структуру, напрям і розвиток суспільства. Необхідність формування екології визначається інвестиційною привабливістю галузей економіки.
Екстенсивний економічний розвиток держави в останні десятиліття змінив навколишнє природне середовище, і тепер потрібні вагомі зусилля для її відновлення. Непогодженість функціонування економіки з вимогами екологічної безпеки, домінування природоємких сфер, висока питома вага ресурсо— і енергоємних технологій, орієнтація експорту на вивіз сировинних ресурсів, відсутність гуманістичних, зокрема демографічних цінностей серед пріоритетів розвитку, низький рівень культури виробництва й споживання, недостатня спрямованість зусиль на запобігання шкідливого впливу на людину господарської та іншої діяльності обумовлюють кризові явища в економіці й погіршення стану навколишнього середовища. Це все впливає на якість життя населення і створює погрозу для життєдіяльності нинішніх і майбутніх поколінь.
При виникненні конфліктів між необхідністю дотримання екологічних обмежень і економічною мотивацією господарської діяльності економісти й екологи як фахівці повинні використовувати принцип компромісів.
Навколишнє середовище є природним капіталом. Стан навколишнього середовища може бути змінено тільки шляхом створення високоефективної економіки, для якої характерна культура землеробства, продуктивна діяльність, науково-технічний прогрес,
с0ціальна спрямованість, раціональне використання природноресурсного потенціалу й екологічна безпека для нинішнього і майбутнього поколінь. Зараз необхідно прикласти багато зусиль щодо формування нових ціннісних і моральних установок, раціональної структури потреб, цілей і пріоритетів. Безпека населення й охорона навколишнього середовища є зверхважливою задачею, рішення якої покладається на уряд і відповідні державні органи країни. Зростаючий вплив промислового сектора на екологію вимагає посилення міжнародної діяльності в сфері забезпечення безпеки населення шляхом планування й реалізації погоджених глобальних мір. Важливою проблемою для України є формування демографічно орієнтованої екологічної політики держави, тобто екологічної політики, організаційну основу якої визначає демоекологічний принцип системи керування.
Державна екологічна політика включає соціальні й економічні питання, а також міжнародні угоди, побудовані на основі узгодження спільних дій.
Екологічну політику можна розглядати на основі визначення її мети і задач. Державна екологічна політика — це політика, спрямована на збереження навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів з урахуванням перспектив розвитку господарств з метою створення сприятливих екологічних умов для населення. Цією політикою визначаються екологічні цілі й задачі, вона реалізується на основі дотримання вимог діючого законодавства й нормативних документів.
Як галузь економіки екологія приваблива для інвесторів, оскільки вона зв’язана із суспільством, з людиною, але не є пріоритетною, тому що не приносить прибуток одним моментом. Здоров’я людини залежить від стану навколишнього середовища, що визначає стратегію країни, стан її економіки. Для рішення демографічних проблем необхідно, насамперед, розробити стратегію підвищення безпеки життєдіяльності населення.
Діяльність законодавчих і виконавчих органів влади в сфері екологічної політики повинна бути зосереджена на рішенні наступних основних проблем:
- залучення інвестицій, у тому числі й іноземних;
- розвиток господарського комплексу країни з максимальним обліком екологічних, природно-географічних і демографічних особливостей конкретних територій;
- раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни з урахуванням інтересів нинішніх і майбутніх поколінь;
- забезпечення екологічної безпеки населення на локальному, регіональному й національному рівнях;
-включення населення в активну реалізацію державної екологічної політики.
Для процесу керування екологічним ризиком необхідна екологічна експертиза на основі точної інформації, оскільки вплив на навколишнє середовище не завжди піддається аналізу з позиції витрат або вигод від інвестиційного проекту.
Вагоме значення для забезпечення безпеки населення має наявність і достатньо високий рівень розвитку національних систем регулювання в сфері запобігання промисловим катастрофам і стихійному лиху.
Основою формування екологічної політики є ефективне використання усіх видів ресурсів, оптимізації їхньої структури, технологічна реструктуризація виробництва і посилення його соціальної спрямованості.
Україна має величезний природно-ресурсний потенціал, що створює умови для довгострокового постійного соціально-економічного розвитку. Національна стратегія екологічного розвитку може бути спрямована на посилення екологічно складної екон0міки, тобто гармонізацію екологічних, економічних і демографічних інтересів суспільства.
Забезпечення динамічного розвитку України передбачає:
- забезпечення економічного зростання шляхом формування ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки, раціонального споживання матеріальних ресурсів, створення умов і гарантій роботи для населення, підвищення якості життя;
- охорону навколишнього середовища з метою створення населенню умов для проживання в природному середовищі з високоякісними параметрами життєзабезпечення;
- соціальну справедливість — установлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення однакових можливостей для досягнення економічного, екологічного, соціального й демографічного благополуччя;
- подолання депопуляції — формування національної демографічної політики з метою забезпечення відтворення здорового населення у відповідному природному середовищі;
- забезпечення гарантій утворення для збільшення інтелектуального потенціалу країни, його приступності і безкоштовності, включаючи екологічне утворення;
- активне співробітництво з усіма країнами й міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, створення безпечного майбутнього розвитку.
Реалізація цих цілей може бути забезпечена шляхом:
- структурної перебудови економіки;
- гарантування національної безпеки держави, включаючи економічну, соціальну, екологічну й демографічну безпеку;
- підвищення рівня організації природокористування з урахуванням природнокліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу територій.
Проведення економічної реформи загострило питання цр0 ролі екологічного фактора в розвитку суспільства. В умовах трансформації економічної системи формується новий економічний механізм природокористування й природоохоронної діяльності, а також більш тісно поєднуються механізм державного екологічного регулювання з механізмом ринку. Однією з умов постійного розвитку держави є ефективне використання природних ресурсів.
Реформування механізму регулювання екологічної безпеки передбачає:
- введення нових методів, які забезпечили б реалізацію системи заходів щодо зниження екологічного ризику;
- приведення нормативно-методичної бази регулювання екологічної безпеки в Україні до європейських стандартів;
- облік екологічного фактора в приватизації;
- посилення ролі й можливостей громадськості в прийнятті управлінських рішень, розширення системи екологічного утворення й інформування.
Важливим напрямом державної екологічної політики є формування нового правового й економічного механізму регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру оцінювання соціально-економічної ефективності прийнятих управлінських рішень.
Змістом формування цього механізму є:
удосконалювання природоохоронного законодавства, системи екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;
- послідовний перехід на міжнародні стандарти технологічних процесів виробництва, що створюватиме умови для входження України в світову економіку й міжнародну систему забезпечення екологічної безпеки;
- економічне стимулювання засобами державної податкової, елітної та цінової політики ресурсо- і енергозбереження, впровадження екологічної техніки й технології;
- забезпечення практичної реалізації систем демоекологічного менеджменту й оцінки впливу забруднення навколишнього середовища на різних ієрархічних рівнях керування, формування ринку робіт і послуг екологічного характеру, розвиток екоаудиту й підприємництва в цій сфері.
Інвестори на основі рентабельності визначають економічну доцільність своїх вкладень. Крім економічних ризиків, є ще й екологічний аспект ризику інвестування в регіони з меліоративними землями.
У сучасних умовах інвестиційна привабливість зв’язана з об’єктивною економічною категорією ризик, що припускає події майбутнього. Ризик інвестування — це ризик інвестиційного проекту, що визначається як імовірність одержання можливого збитку від його реалізації. Однак таке визначення є недостатньо конкретним для кількісної оцінки проектного ризику. Так, під збитком можна розуміти або повне, або часткове неповернення вкладених коштів, або одержання меншого, ніж планувалося, обсягу прибутку, або одержання від реалізації проекту прибутку, меншого, ніж деякий необхідний прибуток.
Ризики виникають при невизначеності, тобто наявності неповної або неточної інформації для ухвалення рішення. Невизначеність — одна з причин виникнення ризику. При виборі об’єкта інвестування необхідна багатоваріантність майбутніх інвестиційних проектів, що передбачатиме імовірність зниження ризику інвестування. Інвестиційний ризик галузей характеризується рівнем невизначеності прогнозу одержання прибутку від інвестицій.
Інвестиційний ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні загального прибутку або в одержанні того розміру прибутку від інвестицій, на який розраховує інвестор. При інвестуванні суб’єкт ризику — інвестор встановлює граничний рівень ризику вкладеного капіталу з урахуванням оцінки ризику.
Інвестиційна діяльність зв’язана з такою об’єктивною економічною категорією, як ризик, що припускає події майбутнього. Інвестиційний ризик — це ймовірність відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного: чим більш
перемінна ширша шкала коливань можливих доходів, тим вище ризик і навпаки - Ризик інвестування розглядається і як ризик інвестиційного проекту, що визначається ймовірністю одержання можливого збитку від його реалізації. Однак таке означення є недостатньо конкретним для кількісної оцінки проектного ризику.
ризики визначають економічну безпеку держави. Так, під збитим можна розуміти або повне, або часткове неповертання вкладених коштів, або одержання меншого, ніж планувалося, обсягу прибутку, або одержання від реалізації проекту прибутку, меншого, ніж деякий необхідний прибуток.
Інвестиційна діяльність має ряд особливостей, які необхідно враховувати при визначенні інвестиційного ризику. Так, інвестиції можуть мати різні напрями, що істотно відрізняються як за ступенем прибутковості, так і за ступенем ризику. На результати інвестиційної діяльності впливають різні фактори, що відрізняються як за ступенем впливу на рівень ризику, так і за невизначеністю; життєвий цикл інвестиційного проекту може тривати кілька років, тому важко враховувати можливі фактори та їхній вплив на прибутковість і величини ризику інвестицій; для прогнозування інвестиційного ризику може бути відсутня необхідна статистична інформація за попередній період.
Ризик можливий лише тоді, коли керована економічна система функціонує в умовах невизначеності, а суб’єкт, що приймає рішення, зацікавлений у кінцевому результаті. Як категорія ризик інвестування визначається такими елементами: суб’єкт ризику, об’єкт ризику і джерело ризику (рис. 4.7).
Інвестиційний ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні загального прибутку або того розміру прибутку від інвестицій, на який розраховує інвестор. При інвестуванні суб’єкт ризику (інвестор) встановлює граничний рівень ризику вкладеного капіталу з урахуванням оцінки ризику. Об’єкт ризику в інвестиційному процесі — це інвестиційний проект, що зв’язаний з результативністю та ефективністю проекту в умовах невизначеності.
Показник, що характеризує ступінь ризику, визначається як відношення передбачуваної (максимальної)суми збитку до обсягу необхідних власних ресурсів (ресурсного потенціалу) з обліком точно визначених надходжень засобів:
Оптимальний коефіцієнт ризику, як свідчить практика, становить 0,3. Виходячи з цього, можна визначити принципи вибору конкретного методу зниження ризику: необхідно спрогнозувати наслідок ризику; ризик не повинен бути більше, ніж обсяг власного капіталу; не ризикувати багатьма заради малого. Методами зниження ризику є: усунення від діяльності (обставини), що містить ризик; передача відповідальності за ризик іншій стороні; проведення власних мір (системи контролю й безпеки) щодо скороченню ризику; відповідальність за ризик.
Для вибору методу зниження ризику проводиться порівнювання необхідних засобів для зниження ризиків з внесками від запобігання збитку. Зниження ступеня ризику залежить від різних способів захисту — страхування, хеджирування, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава.
Джерелами ризику є фактори, що впливають на інвестування й обумовлюють невизначеність результатів. Сукупність методів для визначення величини ризиків дає змогу виявити й оцінити ризик на різних фазах розвитку проекту, намітити шляхи його зниження і впливу на основні параметри проекту.
Залежно від результатів завершеного аналізу ризиків, а також від того, наскільки схильний до ризику інвестор, останній вирішує прийняти, змінити або відхилити проект. Так, якщо показник ризику, або нормований очікуваний збиток (НОЗ), перевищує або дорівнює 30%, то необхідно здійснити заходи або реалізувати пропозиції щодо зниження ризику. Пропозиціями що зниження ризику є будь-які дії відносно зміни даних, що можуть зменшити ризик.
З цією метою використовуються:
- розроблені заздалегідь правила, що передбачають відповідні дії учасників при тих або інших змінах умов реалізації проекту;
- специфічні методи стабілізації, що забезпечують захист інтересів учасників при несприятливій зміні умов реалізації проекту (зокрема у випадках, коли цілі проекту будуть досягнуті не повністю або не досягнуті зовсім) і можливі дії учасників, що запобігають, обставинам, які ставлять під загрозу успішну реалізацію проекту.
У результаті, по-перше, може бути знижений ступінь ризику за рахунок додаткових витрат на створення резервів і запасів, удосконалення технологій, організації праці, згладжування його сезонності, зменшення аварійності виробництва, матеріального стимулювання підвищення якості продукції; по-друге — здійснюється перерозподіл ризику між учасниками у вигляді індексування цін; надання гарантій; різних форм страхування, зокрема врожаю; застави майна; системи взаємних санкцій.
Кожен фінансовий інститут, що виступає як інвестор або кредитор, стикається з проблемою зниження прибутковості на інвестовані засоби порівняно із запланованим рівнем, а часто — і з порушенням кредитних зобов’язань позичальником. Це є реальною умовою в ринковій економіці, яка змушує потенційного інвестора (кредитора) планувати свою економічну діяльність, щоб мінімізувати наслідок невизначеності майбутніх фінансових потоків.
Аналіз ступеня ризику конкретних інвестицій або кредиторів лежить у сфері задач служби економічної безпеки інвестора (кредитора). Цей ризик можна підрозділити на власне проектний, зв’язаний зі здійсненням проекту, та інші ризики, зв’язані з нецільовим використанням засобів, поганою кредитною історією позичальника і т.п.
проекти з ризиком, меншим від оптимального коефіцієнта рийку на 30%, необхідно страхувати. Пропонується створити страховий фонд У розмірі визначеної частки від основної суми інвестування. Ця частка може дорівнювати значенню показника зику (нормований очікуваний збиток). Тобто, якщо ризик дорівнює приблизно 25%, то необхідно передбачити відрахування від нерозподіленого прибутку в процесі здійснення проекту або укласти договір зі страховою компанією на суму в розмірі 25% від основної суми інвестування і спрямувати ці засоби в резерв, що підлягає використанню тільки у випадку критичних ситуацій, зв’язаних із зовнішніми факторами: природно-кліматичними умовами та стихійним лихом, або з внутрішніми — незапланованою витратою вільних коштів та інших проблем з метою нормалізації фінансово-економічної ситуації.
Керування ризиком при інвестуванні здійснюється за допомогою таких функцій, як планування (прогнозування) і визначення ризиків, розробка методів реагування на ризики, контроль реагування на ризики.
Керування ризиком інвестування — це мистецтво, яке зв’язано з формальними методами прогнозування, аналізу, оцінки, попередження виникнення ризикових подій, вживання заходів щодо зниження ступеня ризику протягом життєвого циклу інвестиційного проекту, розподілу можливого збитку від ризику між учасниками проекту. Усі проекти і більшість аспектів проекту зв’язані з тим або іншим ступенем ризику. Вони можуть бути піддані фінансовим, організаційним, соціальним, політичним та іншим видам ризику. Розглядаючи ризик як фактор або функцію, як невизначеність, що впливає на прибутковість від інвестицій, ним можна керувати як видом діяльності, тобто використовувати різні способи, заходи, що дозволяють прогнозувати ризик і визначати методи його зниження.
Будь-яка організація у своїй діяльності враховує можливість появи інвестиційного ризику і передбачає заходи для його зниження або недопущення взагалі, тобто керує ризиками наступними специфічними функціями: аналіз ризиків за попередній
період (частота й імовірність їхньої появи, математичне сподівання); аналіз економічних тенденцій, що формуються макро- і мікрорівні, наукове передбачення їхнього розвитку ви явлення можливих ризиків при реалізації інвестиційних проектів і їхніх економічних наслідків; аналіз чутливості проекту до зміна найважливіших факторів та їхній вплив на фінансовий стан підприємств.
У науковій літературі зустрічається досить багато класифікацій ризиків, однак ще не розроблена їхня загальноприйнята класифікація. Недостатньо систематизований і поняттєво- класифікаційний апарат теорії ризиків, оскільки для керування ризиками необхідно їх згрупувати за визначеними ознаками. Інвестування, як і вся (фінансова система, зв’язане з різноманіттям ризиків. У зв’язку з цим розгляд методологічних аспектів класифікацій ризиків є для нас актуальним питанням.
В основі класифікації ризиків лежать групувальні ознаки, які залежать від:
- виду виробництва: причини виникнення, степінь передбачення, термін прояву, степінь складності;
- форма впливу: результативність, регулярність, безпека, джерело фінансування, степінь контролю;
- місць прояву;
Динаміка інвестиційного процесу в Україні характеризується зниженням інвестиційної активності й інвестиційного попиту. Основними факторами, що обмежують обсяги інвестицій, є зниження інвестиційної привабливості об’єктів і скорочення джерел їхнього фінансування.
Інвестиційний попит рентабельних підприємств обмежується внаслідок низького рівня норми прибутку, високого рівня оподатковування, зростання заборгованості й неплатежів. Формування інвестиційної привабливості — це частина системи керування інвестиційним процесом, що узагальнює безліч елементів, які взаємозв’язані між собою і утворюють певну упорядкованість, цілісність і єдність (рис. 4.8); Як і будь-який процес, процес інвестування вимагає керування і здійснюється через функції з урахуванням дії визначених законів і принципів.
У теперішній час потрібно контролювати, координувати інвестиційну діяльність, визначати напрям інвестицій, правильність і обгрунтованість їхнього використання.
До категорій, що характеризують інвестиційний процес, належать: суб’єкти й об’єкти інвестування, форми й джерела інвестицій, ринкові відносини, інфраструктура, пріоритети, ефективність, прибуток, організація, кадри, функції та ряд інших економічних категорій, зв’язаних між собою категорією «керування». Значення їх в аграрному секторі не відповідає сучасним вимогам, що відбивається на рішенні важливих проблем функціонування сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу. Ринкова інвестиційна політика припу-
екає скорочення капіталовкладень у традиційні для планової економіки напрями, що призвели до деформації її структури, а напрям інвестицій у розвиток приватного сектора та ринкової інфраструктура сприяє формуванню інвестиційної привабливості вітчизняного аграрного сектора. Проведені в сільському господарстві перетворення, зв’язані з реформуванням форм власності, реструктуризацією сільськогосподарських підприємств, формуванням ринкових відносин не привели до змін у системі керування. Тому, як свідчать дані проведеного дослідження, галузь ще не досить приваблива і пріоритетна для інвестування.
Інвестиційна привабливість галузей економіки зв’язана, насамперед, із джерелами інвестицій, проблемами одержання їх, створенням умов, що дають змогу забезпечити виробництво інвестиційними ресурсами. Є кілька джерел інвестування підприємств, організацій, кожен з яких має свої особливості формування й нормативно-законодавчі умови одержання і реалізації їх (табл. 4.1).
У ринкових умовах підвищення ефективності використання інвестицій можливо лише при системному підході до вирішення проблем.
Умови і джерела інвестування підприємств
| Причини, що ускладнюють одержання інвестицій | Можливі джерела інвестицій виробництва | Умови забезпечення виробництва інвестиціями |
| • Відсутність контролю цільової витрати державних інвестицій | • Державні безповоротні вкладення | * Державний протекціонізм * Надання державних гарантій приватним кредитам * Підтримка високорентабельного виробництва * Фінансування соціальної сфери |
| * Дефіцит бюджету | • Державні кредити (пільгові і непільгові) | • Комбінування державних інвестицій частками, пайова участь держави іноземні інвестиції |
| • Зменшення фонду амортизації, недосконала система оподатковування • Відсутність власних засобів | Власні накопичені засоби | • Індексування за нормативами інфляції амортизаційних відрахувань • Податок повинен стимулювати виробництво • Створення професійних об'єднань товаровиробників |
| • Банкам невигідні повертання кредитів внаслідок відсутності гарантій • Політична й економічна нестабільність | • Кредити комерційних банків та інших фінансових структур | • Державна гарантія кредитів комерційних банків • Зростання рейтингу - довіри уряду • Іноземні банківські інвестиції |
| • Багато підприємств не акціоновані • Не розвинута інфраструктура цінних паперів • Недовіра населення до грошей як засобу нагромадження - у формі внесків • Немає культури володіння акціями | • Продаж своїх акцій фізичним і частково юридичним особам | • Акціонування підприємств • Відкритість інформації про підприємства • Усунення психологічних причин інфляції • індексація внесків населення • Збереження за коштами функції нагромадження • Формування в індивідів правильних очікувань |
Рис. 4.9. Система державних регуляторів інвестиційного процесу
Зараз обсяг бюджетних засобів у загальній сумі інвестицій скоротився, держава не є основним виконавцем процесу інвестування і може на нього впливати через систему податків, кредитів, амортизації, пільг, субсидій.
При ринкових економічних відносинах державні вкладення як джерело інвестування повинні спрямовуватися в базові галузі
й напрями, а також на розвиток соціальної сфери, що забезпечує умови для розвитку виробництва.
Так, інвестування високорентабельних галузей виробництва дає змогу одержувати зараз доходи, оскільки ці галузі ефективні, забезпечують процес розширеного відтворення, ЇХНЯ продукція конкурентоспроможна, що сприяє економічному й соціальному розвитку країни.
Інвестування в соціальну сферу обумовлено якісним удосконалюванням організації виробництва, здійснюваним на інноваційній основі, що стимулює інвестиційну привабливість галузей. Соціальна оцінка ефективності інвестицій залежна і визначається системою оцінок — індикаторів рівня та якості життя.
Одним з визначальних концептуальних методологічних аспектів соціально-економічної реформи в Україні вважається вирішення питання про співвідношення в суспільстві інтересів людини, суспільства й держави. Практично це означає, що пріоритетними, визначальними повинні стати інтереси людини як головного об’єкта інвестування, а інтереси держави повинні бути похідними від них. Це сприятиме збагаченню та ефективному розвитку держави, стабілізації її політичного й економічного становища, оскільки соціально-економічна ситуація впливає на надходження інвестицій в країну. При ухваленні інвестиційного рішення вивчається ієрархічна структура-схема, що характеризує основу життєвих цінностей людини і суспільства (рис. 4.10).
У світі стратегічним товаром стають інформація і знання, тому відбувається переорієнтація інвестицій, насамперед, вкладення капіталу в людину. Стан національної економіки й добробут громадян визначається і залежить від державних органів.
Функцією держави й умовою, що дає змогу забезпечити виробництво інвестиціями, є створення суспільних соціальних благ: національної безпеки, утворення, навколишнього середовища, медичного обслуговування, можливості творчості та ін.
Рис. 4.10. Схема ієрархічних основ життєвих цінностей
При дефіциті бюджету ускладнюється одержання державних кредитів, тому більш пріоритетним є пайова участь держави в процесі інвестування виробництва і надання державних гарантій
приватним кредитам. На думку іноземних економістів Які аналізують економічний стан нашої країни, державні вкладення не повинні бути зв’язані з підтримкою нерентабельного виробництва та зростанням податків, бо підвищення різних видів по датків призводить до негативних наслідків (табл. 4.2).
Таблиця 4 2
Наслідки впливу підвищення податків
Процес інвестування дає змогу одержати прибуток при збільшенні обсягу вкладеного капіталу та при підвищенні якості використовуваного капіталу. Екстенсивний розвиток зв’язаний з кількістю капіталу, що інвестується та сприяє збільшенню чисельності персоналу, зайнятого у виробництві, але не припускає якісної віддачі від експлуатації проектів і впливає на динаміку одержуваних доходів у майбутньому.
Інтенсивне інвестування припускає підвищення якості використовуваного капіталу на основі реорганізації або технічного переозброєння підприємства, підвищення рівня професіоналізму персоналу, створення нових робочих місць, зростання рівня оплати праці в період експлуатації проекту. Інтенсивний розвиток дає змогу діставати додатковий прибуток при підвищенні якості використання інвестицій. Збільшення обсягу капіталу повинне бути оптимізоване з урахуванням граничної ефективності інвестицій,
скільки при розширенні обсягу інвестицій часто реалізуються менш вигідні проекти.
Основна мета інвестора — одержання прибутку за розрахунковий період. Розмір прибутку виражається у вигляді відсотка від інвестиційних витрат, що називають прибутковістю інвестицій або рівнем прибутковості.
Прибутковість інвестицій може бути різною залежно від виду діяльності, розміру підприємства та інших факторів. Але існує загальна закономірність — зі збільшенням обсягу інвестицій прибутковість знижується. Таким чином, гранична ефективність інвестицій залежить від рівня прибутковості, обсягу інвестицій і якості їхнього використання. Існує зворотний зв’язок: зростає кількість вкладень — знижується прибутковість або кількість одержуваних від якої-небудь діяльності доходів. Це пояснюється дією загального економічного закону. Будь-яке підприємство має можливості для одержання певних вигод від інвестиційної діяльності, що полягають у збільшенні прибутку.
В інвестиційному процесі для інвестора важлива не величина прибутку, а та частина, що залишається в його розпорядженні, оскільки це джерело самофінансування. На основі проведеного дослідження руху потоків капіталу, виходячи зі стратегії регіональної політики, складено алгоритм фінансування або інвестування об’єкта, яким може бути будь-як підприємство або організація (рис. 4.11).
Ефективно функціонуючі підприємства можуть самостійно формувати джерела власного інвестування, що включають, насамперед, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, а також амортизаційні та сформовані резервні фонди.
дослідження джерел самофінансування підприємства дає змогу визначити прибуток як вирішальне джерело інвестування підприємств. Прибуток є основою ухвалення інвестиційного рішення і розглядається з двох позицій:
1) прибуток, одержаний в результаті виробництва й реалізації продукції (послуг);
2) прибуток у вигляді відсотків (дивідендів), одержаних від придбання (внесків) цінних паперів.
Прибутковість як сукупність ознак, що дозволяють у той або інший момент прогнозувати рівень прибутку підприємства, оцінюється в грошовому вираженні з урахуванням різних факторів: уміння успішно вести переговори щодо умов кредитування; позицій на ринку; рівня технології; якості керування; зростання номінальної вартості підприємства. Під час дослідження визначаються й аналізуються фактори, що формують прибуток, а також його функції.
На рис. 4.12 подано схему, що характеризує прибуток підприємства за факторним і функціональним значенням. Розглянуті фактори взаємозалежні. Формуючи прибуток, вони впливають на ступінь інвестиційної привабливості та розвиток інноваційного процесу, будучи його частиною.
Інновації як об’єкт інвестування і процес постійного відновлення включає всі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства при контролі за рентабельністю роботи всіх ланок. Інноваційний процес сприяє поліпшенню умов праці; підвищенню рівня механізації й автоматизації трудомістких процесів; професіоналізму працюючих; якості управлінської праці, заохочуючи розвиток інноваційних ідей, а також підвищення кваліфікації співробітників. Інвестування інноваційного проекту вимагає обґрунтування й оцінки його ефективності.
На основі системного аналізу інноваційної діяльності підприємства визначають його потенційні ринкові можливості та привабливість для інвестора.
у процесі успішної інноваційної діяльності приріст прибутку забезпечується в основному за рахунок:
- випуску нової продукції;
освоєння нових ринків збуту;
- підвищення продуктивності праці;
- використання нових сировинних джерел. фактором, що впливає на прибуток, є розміри підприємства. У великих за масштабами підприємствах передбачається більш високий технічний та економічний рівень, що забезпечує високу продуктивність праці та його оплату.
У країнах з ринковою економікою простежується пряма залежність між зростанням масштабів компанії (підприємства) і скороченням ризиків і ймовірністю банкрутства. На регіональному рівні великі підприємства більш конкурентоспроможні, мають можливість здійснювати диверсифікованість виробництва і впливати на ринок. Але фактор збільшення розмірів підприємства має певну межу, а також тенденцію до стабілізації зростання прибутку або зниження залежно від галузі.
Розглянемо факторну залежність між прибутком і ринком. Виходячи з того, що інвестор віддає перевагу найбільш дохідним активам або інвестиційним товарам з максимальною нормою прибутку на вкладений капітал, підприємство прагне ефективно використовувати свої конкурентні переваги, що забезпечують йому економічну стійкість у ринкових нестабільних відносинах і одержання доходу. Залежно від кількості підприємств в регіоні, що виготовляють інвестиційний товар, визначається рівень конкуренції та ціна реалізації.
Розрахунковий або передбачуваний прибуток визначається розрахунковим шляхом як основа оподатковування. Очікуваний рівень прибутковості інвестицій сприяє їхньому збільшенню і, навпаки, при зниженні прибутковості зменшується попит на інвестиційні товари. Альтернативою прямому інвестуванню є вкладання грошей у банк із метою одержання процентної ставки.
У теперішніх умовах фінансові ринки використовують заощадження для створення нового капіталу і збільшення прибутку підприємства. На прибуток впливає інфляція, що відбиває підвищення середнього рівня цін в економіці і дає змогу підприємствам сховати реальні результативні дані своєї діяльності, роблячи істотний вплив на одержуваний прибуток. Без регулювання державою процесу інфляції прибуток стає механізмом перерозподілу засобів вкладників і платників податків до торговців і банкірів. Фактори, що формують прибуток, обумовлюють виконання ним ряду функцій, які впливають на інвестиційний процес.
Виходячи з розрахунку очікуваного й одержаного прибутку, можна виділити такі його функції:
- планування, виходячи з того, що очікуваний прибуток — це основа ухвалення інвестиційного рішення;
- розвиток, оскільки одержаний прибуток визначає успіх діяльності підприємства;
- самофінансування, оскільки частина одержаного прибутку є джерелом фінансування розвитку або відтворення;
- стимулювання, що характеризує прибутковість інвестицій, зв’язане з надходженням частини прибутку як винагороди власникам капіталу (підприємцям).
Ці функції можна розглядати як класичні в умовах ринку. Перші дві функції взаємозалежні, тому що перша знаходить зміст лише за умови існування другої, третя функція сприяє розвитку виробництва, четверта припускає часткове рішення проблеми присвоєння прибутку й розширення виробництва.
Розглянуті функції безпосередньо випливають з проблеми розвитку підприємства і зв’язані з прийняттям інвестиційних рішень. Роль прибутку в ухваленні інвестиційного рішення залежить від його виду. Короткостроковий очікуваний прибуток — це повне самофінансування, що передбачає швидке здійснення інвестицій. Інвестиційні витрати дають змогу розширити
діяльність підприємства і вкладаються в будинки, спорудження,
техніку, устаткування і т.д.
В основному інвестування припускає довгострокові вкладення, тому наступний вид прибутку — довгостроковий очікуваний прибуток. Він зв’язаний з циклом виробництва товару. Очікувані за ряд років прибутки додаються за умови виміру в однакових одиницях, тобто приводяться до розрахункового періоду або дисконтуються. У розвинутих країнах єдино можливим критерієм напряму інвестиційних процесів є одержання максимального прибутку (у короткостроковому, середньостроковому й довгостроковому планах).
У державному секторі економіки критерії інвестиційних рішень ґрунтуються на критерії загальної вигоди або вигоди виробника. Будь-яка сфера економіки або економічна система не можуть існувати без критерію, що визначає розподіл інвестицій між галузями та підприємствами. Інвестиційний процес не повинен обмежуватися прогнозуванням одержання прибутку, тому що необхідно керувати процесом його одержання.
Джерелом інвестування підприємств є кредити комерційних банків та інших фінансових структур. Це джерело характеризує активність вітчизняних потенційних інвесторів і рівень кредитування національної економіки комерційними банками. Платоспроможність означає здатність підприємства дотримувати терміни виконання зобов’язань згідно з одержаними позиками (кредитами). Вона є додатковою можливістю перевірки займоспроможності або кредитоспроможності.
Кредити комерційних банків та їхні розміри залежать від рівня позичкового відсотка. Якщо ціна кредиту перевищує фінансову ефективність виробництва (його рентабельність), то відсутні фінансові можливості (гарантії) повертання кредиту. Банківський капітал з Урахуванням особливостей галузей економіки спрямовується в основному в окремі високоефективні галузі. Для інвестування можуть використовуватися довгострокові кредити у формі інвестиційного лізингу. Лізингові угоди найбільш вигідні банкам і фінансовим компаніям, тому що мають заставу — об’єкт лізингу.
Лізинг припускає як відносини купівлі-продажу, так і відносини оренди, а його основою є кредитна угода між банком (лізинговою компанією) і лізингоотримувачем. Банк робить консультаційні по слуги щодо використання наданої оренди.
Інвестиційний лізинг вигідний виробникам, які не мають нових технічних засобів або устаткування, яке можна взяти під оренду на час виконання, наприклад, сезонних робіт. Стимулювання інвестиційного лізингу припускає надання різноманітних пільг у регіонах і галузях, особливо з низьким технічним оснащенням, які виготовляють складну технічну продукцію, сировину, продукти харчування.
Приватним інвестором може бути кожен громадянин країни що володіє вільними коштами. У розвинутих країнах це джерело має велике економічне значення. Задача держави в сфері інвестицій полягає в розробці мотиваційного механізму, що сприяє залученню засобів населення в інвестиційний процес, підвищенню ефективність їхнього використання.
Дослідження джерел інвестування підприємств показало, що самофінансування в процесі ухвалення інвестиційного рішення має першорядне значення.
Важливими факторами ухвалення інвестиційного рішення є:
- інвестиційна привабливість;
- добровільність вкладень, тобто самостійний вибір інвестором об’єкта інвестування;
- розмір одержання доходів залежно від ризиків;
- економічна ефективність вкладених коштів, яка залежить від зацікавленості в результатах інвестиційної діяльності «суб’єкта» і «об’єкта» процесу.
Однією з найважливіших умов ефективності керування інвестиційним процесом є планування або прогнозування приросту капіталу — прибутку. Залежно від економічної та політичної систем, орієнтиром інвестиційних рішень і мірою оцінки ефективності керування інвестиційним процесом є саме прибуток.
На основі вивчення й узагальнення розвитку інвестиційного процесу пропонується модель формування системи інвестування
сучасному етапі розвитку, що включає такі етапи та рівні
(рис- 4.13):
перший етап — вкладення капіталу в обєкти інвестування,
мають доходи, з урахуванням умов і факторів пріоритетності,
привабливості та прибутковості як регіонів, так і окремих
підприємств;
у другий етап — уточнення задачі першого рівня — вкладення з метою активізації діяльності підприємств і ліквідації причин спаду виробництва за рахунок одержання й використання власних джерел інвестування;
- третій етап — визначення необхідності керування інвестиційним процесом, з урахуванням мети інвестування — одержання доходу (прибутку) як основного джерела розвитку будь-якого суб’єкта діяльності.
Система інвестування формується з урахуванням форм інвестицій, джерел і напрямів інвестування. Інвестиційна привабливість як умова інвестування припускає інвестиції в основний капітал підприємства, обсяг якого залежить від масштабів виробництва об’єкта інвестування. Керування на регіональному рівні зв’язано з активізацією інвестиційної діяльності при здійсненні регіональних економічних реформ на основі перерозподілу повноважень центра та регіонів і поступовим розширенням прав регіональних управлінських органів. Саме інвестиційна привабливість регіональних програм розвитку, наприклад, галузей, об’єднань активізуватиме державну регіональну політику.
Рівень національної або загальнодержавної інвестиційної діяльності зв’язаний з економічними реформами в галузях економіки, земельною реформою, реформою в законодавчій сфері. На першому рівні управлінське рішення про вкладення засобів приймається інвестором самостійно з урахуванням визначених умов. На другому і третьому рівнях керування інвестуванням здійснюється на основі державного регулювання інвестиційного процесу.
Рис. 4.13. Модель формування системи інвестиційної привабливості галузі
Система інвестування на всіх рівнях керування повинна включати й поєднувати можливі джерела інвестування виробництва, віддаючи пріоритети внутрішнім ресурсам суб’єкта господарювання, що позитивно відіб’ється на результативності
інвестиційного процесу і в результаті підвищує добробут суспільства, забезпечує його розвиток у майбутньому на основі найважливіших життєвих цінностей.
Наша країна має для розвитку економіки великий науковий, людський і технологічний потенціал, багаті природні ресурси, використання яких для розвитку держави можливе при об’єднанні іноземних і вітчизняних інвесторів. Реформування економіки на основі об’єднання українського й іноземного капіталів сприяє національним інтересам України і робить її більш інвестиційно привабливою.
