Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності (2003)
4.2. Формування кошторисної вартості й контроль витрат у процесі реалізації проекту
Процес формування кошторисної вартості («базисної» ціни) проекту, як уже відзначалося вище, здійснюється поетапно, методом послідовного наближення. Застосовуються, як правило, укрупнені, але загалом досить точні методи оцінки.
Нормативна база ддя розробки кошторисів достатньо компактна, у США вона складається з двох томів: 1-й том містить 20 тис. розрізнених оцінок на загальнобудівельні роботи, том 2-й - 25 тис. розцінок на спеціальні роботи. Ці збірники містять показники нормативного денного виробітку і трудовитрат на одиницю кожного виду роботи для оперативно-виробничого планування, чисельність робітників, фонд заробітної плати і тривалість робіт. Обидва збірники щорічно перевидаються американськими асоціаціями генеральних підрядчиків і субпідрядників з урахуванням усіх змін цін на матеріали, конструкції, устаткування, ставки робітників, транспортні та інші тарифи.
На основі обсягів будівельних робіт, визначених під час проектування, розробляються спрощені формули, що включають питомі параметри конструкцій або частин будівель на одиницю об'єму або площі будівлі (або на одиницю вартості устаткування в промисловому будівництві). Параметричні методи достатньо гнучкі, вони дають змогу швидко оцінювати варіанти витрат як у разі зміни параметрів проектованих типових будівель і споруд, так і об'єктів унікального характеру.
Широко використовується при економічній оцінці й банк кошторисних даних по об'єктах-аналогах.
При визначенні кошторисної вартості об'єкта враховується кон'юнктура ринку (ціни на матеріали й устаткування, ставки заробітної плати і т.ін.), прогнозується можлива зміна витрат у процесі будівництва, виходячи з його проектної тривалості. Зміни цін на матеріали, заробітної плати тощо враховуються за допомогою індексів до чинних цін і ставок (індекси розробляються інститутами або центрами, що вивчають інвестиційні проблеми).
Аналіз тенденцій розвитку будівельного виробництва й проектно-кошторисної справи у практиці розвинутих капіталістичних країн показує, що формування та напрям витрат і цін на будівельну продукцію в сучасних умовах відбувається під впливом комплексу взаємозалежних чинників.
До об'єктивних чинників, що діють, як правило, у бік зростання вартості будівництва, належать ускладнення об'єктів, поява особливих вимог для нових видів наукомістких виробництв, підвищення стандартів якості, рівня благоустрою, здійснення заходів щодо охорони навколишнього середовища, підвищення кваліфікації працівників, соціальні вимоги щодо умов праці і т. ін. У цій групі чинників дедалі більшого значення набувають регіональні умови: здійснення будівництва у важкодоступних районах, у районах з особливими природно-кліматичними умовами.
Зростання вартості будівництва відбувається і під впливом посилення інфляційних процесів, коливань інвестиційної активності й інших чинників.
До чинників, що ведуть до подорожчання будівництва в рамках великих інвестиційних програм, належать неузгодженість дій державного й приватного секторів, неузгодженість ряду питань на національному та регіональному рівнях. Слід зазначити, що в окремих випадках недостатньо враховується ступінь ризику при здійсненні великих інвестиційних програм. Проте роль цієї групи чинників має тенденцію до послаблення.
Одночасно спостерігається тенденція до посилення ролі чинників, Що протидіють підвищенню вартості будівництва. У першу чергу це зумовлено впливом науково-технічного прогресу: удосконаленням техніки й технології проектування і будівництва, використанням прогресивних проектних рішень, нових форм організації управління. Дедалі більшого значення набувають удосконалення проектування, посилення економічного обгрунтування проектних рішень і контролю за дотриманням кошторисної вартості в процесі реалізації проектів.
Точність і достовірність економічної оцінки проектів розглядаються в зарубіжній практиці як найважливіші критерії ефективності. Нижче наводиться узагальнений перелік критеріїв за ступенями значимості для замовника, складений на основі оцінок «керуючими проектами» різноманітних фірм, що здійснюють будівництво промислових, торгових та інших об'єктів (див. табл. 4.3).
Таблиця 4.3
Перелік критеріїв за ступенями значимості
У сучасних умовах-спостерігається, з одного боку, посилення ролі всебічного обґрунтування проектів, надійності визначення «базисної» ціни в процесі проектування і мінімальна її зміна при підписанні підрядного контракту на будівництво, з іншого боку - посилення контролю за збереженням рівня кошторисної вартості в процесі будівництва з метою максимального її зближення з фактичною.
Слід підкреслити, що весь механізм формування вартості (ціни) проекту в розвинутих капіталістичних країнах спрямований на максимальне ослаблення негативних впливів, на зближення рівнів початкових оцінок і зведення до мінімуму відхилень фактичної вартості від кошторисної. На це ж спрямовані й жорсткі норми договірних умов щодо термінів і якості, системи гарантій і санкцій, нормування достатнього рівня витрат на непередбачені витрати (5% і більше від кошторисної вартості об'єктів залежно від конкретних умов).
Практично у всіх розвинутих капіталістичних країнах ще в середині 1970-х років були проведені реформи договірних відносин із
відповідними змінами системи гарантій і санкцій, що продовжують удосконалюватися. Ці реформи переважно спрямовані на такі цілі: забезпечення мінімуму реальних витрат на проектування й будівництво; чітке визначення відповідальності за перевищення кошторисної вартості (зокрема, в результаті недостатніх проектних вишукувань, передпроектних і проектних обґрунтувань); створення умов для гострішої конкуренції за якість проектування й будівництва, зниження проектних і будівельних витрат; скорочення термінів на всіх етапах інвестиційного процесу; зацікавленість проектувальників і консультантів у забезпеченні високої якості проектних робіт, достовірності й точності оцінки кошторисної вартості об'єктів.
У Франції реформа торкнулася оплати праці проектувальників, що була поставлена в залежність не тільки від вартості, а й від ступеня складності об'єкта. Гонорар за проектні роботи з контракту включає оплату керівника проекту залежно від його фахового рівня і популярності, оплату співробітників його проектної групи, а також накладні й інші витрати, передбачені контрактом. По кожній категорії об'єктів процентна ставка гонорару має регресивний характер, тобто рівномірно знижується із зростанням вартості об'єкта (абсолютна сума гонорару при цьому зростає) і підвищується при переході від менш до більш складних об'єктів.
Для складних об'єктів (комплексів), зведення яких здійснюється окремими етапами (або технологічними переділами), ставки гонорару визначаються окремо за обсягом (вартості) робіт і складності об'єктів на кожному етапі.
У процесі зведення об'єкта проектною фірмою керівником проектної групи, що представляє, як правило, інтереси замовника, враховується й аналіз усіх витрат, а по завершенні будівництва складається «виконавчий кошторис». Гарантією мінімального відхилення фактичної вартості від кошторисної є відповідальність і матеріальна зацікавленість фірми, передбачена в контракті на проектування й управління проектом.
У ФРН та інших країнах існує практика, коли у разі збільшення фактичних витрат, наприклад, більш ніж на 1,5% проти вартості за контрактом, проектна фірма виплачує замовнику до 25% збитку, а при одержанні економії (1,5% і більше) замовник виплачує проектній фірмі винагороду до 25% від зекономленої суми.
Поширена оплата підрядних робіт при введені об’єкта в експлуатацію за відрахуванням «гарантійного резерву на підтвердження якості», внесеного підрядчиком перед початком будівництва (5-10% від вартості об'єкта), резерв повертається підрядчику за відсутності будівельних дефектів. У випадку виявлення дефектів і недоробок протягом обумовленого контрактом гарантійного терміну (звичайно 2 роки для опоряджувальних робіт і 5 років - для будівельних конструкцій у європейських країнах і 10-12 років - у США) замовник здійснює відрахування на їхнє усунення. Таким чином, підрядчик усуває будівельні дефекти за свій рахунок.
Слід зазначити, що в капіталістичних країнах розроблена і використовується диференційована система штрафних санкцій за порушення термінів будівництва, що є додатковим економічним важелем впливу на підрядчика з боку замовника, спрямованим на виконання умов договору.
Незважаючи на наявність такого достатньо ефективного механізму, як «гарантійний резерв», витрати, пов'язані з виправленням виявлених дефектів, можуть бути дуже значними. Дослідження багатьох спеціалістів, зокрема ФРН і Швейцарії, показали, що в ряді країн ці витрати сягають 1-1,5% від річного обсягу інвестицій. Як показує аналіз, неякісне виконання будівельних робіт найчастіше відбувається через помилки в діях керівників, відповідальних за це й управління інвестиційним процесом (35-45% випадків), рідше - це результат помилок у проектах, а також неякісних матеріалів і конструкцій. Ці висновки підтверджуються також даними опитування представників понад 600 значних проектних, проектно-будівельних, архітектурних і будівельних фірм різних країн, проведеного Швейцарським центром з будівництва.
В умовах жорсткості вимог споживачів до рівня якості інвестиційних проектів, на думку багатьох зарубіжних спеціалістів, «гарантійний резерв» може розглядатися тільки як елемент комплексної системи управління якістю, розробці якої в останні роки приділяється серйозна увага.
Досвід зарубіжних фірм свідчить також, що при спорудженні великих промислових об'єктів найбільша ефективність досягається тоді, коли вся проектно-інженерна, координаційно-постачальницька, експедиторська, будівельно-монтажна і пусконалагоджувальна діяльність зосереджується в руках однієї організації. Це наслідок того, що нині для спорудження великих сучасних промислових об'єктів у короткий термін недостатньо знань технологічних процесів і «секретів» виробництва; потрібна висока оперативність кваліфікованих рішень цілого комплексу організаційних, управлінських і технологічних проблем, що виникають, як правило, на всіх стадіях інвестиційного циклу [27, с. 6].
Перелік робіт, які підлягають виконанню інженерно-будівельною фірмою, визначається на переговорах із замовником, а потім укладається контракт. Цей перелік регламентується різними факторами, зокрема наявністю в замовника власних проектних, інженерних та будівельних відділів, можливостями замовника взяти участь у монтажних і пусконалагоджувальних роботах, від його належності до обраних технологічних процесів і т. ін.
У випадках, коли контракт укладається на умовах «під ключ», інженерно-будівельна фірма здає замовнику діюче промислове підприємство з техніко-економічними показниками, які цілком відповідають проектним. У процесі будівництва, будучи генеральним підрядчиком, така фірма залучає на правах субпідряду машинобудівні, будівельні й інші фірми.
Після завершення будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт здійснюється випробування машин і устаткування «вхолосту». Підприємство вводиться в експлуатацію, готуються й уточнюються посібники й інструкції, навчається персонал. І, нарешті, заключний акт всього інвестиційного циклу - передбачені контрактом експлуатаційні іспити, виведення підприємства на роботу в проектному режимі й остаточне оформлення здачі об'єкта замовнику.
Ринок будівництва розвинутих капіталістичних країн характеризується надзвичайною розмаїтістю. Проте під впливом постійно змінюваного інвестиційного попиту, індивідуалізації потреб у цій сфері, розширення модернізованих і реконструйованих робіт за останні роки відбулося подальше помітне збільшення чисельності фірм, які надають послуги в галузі будівництва. У США, наприклад, кількість фірм на ринку будівельних робіт тільки за 5 років збільшилася на 200 тис. (незважаючи на зменшення їх фізичних обсягів) і досягла 1,4 млн. У Японії 400 тис. фірм, з яких 65% - дрібні підприємства сімейного типу, що не використовують найманої робочої сили. Більшість таких фірм здійснювали обсяги робіт на суму, що не перевищує 50 тис. дол. на рік, зосередивши свою діяльність у сфері виконання спеціальних видів будівельних робіт (санітарно-технічних, електротехнічних, оздоблювальних і т. ін.). Зростання числа малих фірм малих відбувалось і в західноєвропейських країнах. Нині фірми з чисельністю зайнятих від одного до дев'яти чоловік у ФРН становлять 55%, у Франції - 92% загальної кількості будівельних компаній. Відносно висока живучість дрібних компаній пов’язана з їхньою вузькою спеціалізацією, добрим знанням локального ринку, місцевого будівельного законодавства, споживчих смаків, відповідною спроможністю швидко і якісно задовольняти такі потреби. Велике значення мають також широкі можливості, що існують у розвинутих капіталістичних країнах стосовно оренди необхідного будівельного устаткування, комп'ютерної техніки, доступу до банків статистичних даних.
Так, у фірм, які виконують спеціальні будівельні роботи, рівень спеціалізації становить майже 100%, але навіть у компаній, що ведуть загальнобудівельні роботи, цей показник наближається до 85%; зокрема, у виробничому будівництві - 82%, у будівництві об'єктів інфраструктури - 86%, у житловому будівництві - 87%. Сьогодні із загального числа будівельних організацій США, які використовують найману працю, загальнобудівельні становлять 27%, а спеціалізовані - 73%*.
Орієнтація на місцевий ринок яскраво виявляється в США, наприклад, у тому, що питома вага компаній, які здійснюють будівельну діяльність тільки в межах того штату, де перебуває їхня штаб-квартира, становить 91%, у тому числі в житловому будівництві - 95%, у промисловому - 85%, у дорожньому - 88% [47].
На іншому полюсі будівельного ринку головних капіталістичних країн знаходяться найбільші фірми з обсягом робіт понад 10 млн дол. У США таких компаній нараховується близько 4 тис. Становлячи менше
0,5% від загальної кількості будівельних організацій, вони виконують у США майже 40% загального обсягу робіт всієї галузі. Найбільші з них - «Бехтел», «Парсонз», «Флуор» та ін. - із щорічним обсягом робіт понад
1 млрд. дол. За характером діяльності вони являють собою диверсифіковані корпорації, які концентрують у своїх руках функції розробки проектів і здійснення будівництва, координації діяльності субпідрядних фірм, організації поставки матеріалів та устаткування. Такі проектно-будівельні фірми найчастіше самі спроможні випускати чимало видів будівельної техніки й матеріалів, розробляти нові технологічні методи здійснення будівельних робіт.
У Японії великі будівельні фірми відрізняються ще вищою диверсифікацією, ніж у США. Вони частіше здійснюють не тільки будівельні роботи, а й пропонують послуги в галузі архітектурного та будівельного проектування.
У типовій японській будівельній фірмі 60% замовлень припадає на зведення об'єктів різноманітного функціонального призначення - промислових будівель, атомних станцій, великих багатосімейних житлових будинків, адміністративних споруд та ін. Приблизно половина цих об'єктів проектуються власними силами будівельної фірми, тому тут роль архітекторів-інженерів помітно вища, ніж в американських будівельних фірмах. Інші 40% замовлень припадає на спорудження об'єктів інфраструктури: автостради, транспортне будівництво, гідроелектростанції, а також об'єкти важкої промисловості (нафтопереробні та металургійні заводи і теплові електростанції). Проектування таких об'єктів здійснюється, як правило, силами самого замовника. При цьому підрядчик може залучатися як консультант з питань проектування, оцінки витрат альтернативних проектів і т. ін.
У японських будівельних фірмах прийняття рішень здійснюється на основі консенсусу, тобто замість делегування значної частки відповідальності індивідуальним керуючим, що виступають від імені компанії, значна частина управлінських рішень попередньо піддається груповому аналізу і схваленню до прийняття остаточного рішення. Навіть президент японської будівельної фірми, що володіє значною часткою акціонерного капіталу, у більшості випадків не може порушити процедури консенсусу. Для його досягнення його потрібен певний час, проте, коли він досягнутий, рішення досить легко реалізується. Така процедура дуже контрастує з практикою США та інших західних країн, де навіть після ухвалення рішення керуючий повинен іноді від себе й свого імені переконувати колег у користі прийнятого рішення.
У практиці будівництва США велика частка виробничих об'єктів для приватного бізнесу (наприклад, металургійних заводів) зводиться, як правило, великими проектно-будівельними фірмами у рамках єдиного пакета замовлень. У Японії проектування таких об'єктів здійснюється силами замовника, а будівельна частина розподіляється між кількома підрядчиками. Якщо споруджується великий металургійний комбінат, то на окремі підряди передається, наприклад, будівництво портових споруд, складських будівель, заводу ливарних заготовок, доменної печі, прокатного стану та ін. Слід зауважити, що організація будівництва великих виробничих об'єктів приватного сектора в Японії має чимало спільного з американською практикою організації спорудження великих державних проектів: міські швидкісні транспортні системи, міжштатні автостради, внутрішні річкові шляхи тощо.
Викликає інтерес досвід провідних капіталістичних країн у створенні й функціонуванні спільних підприємств, яких в останні роки стає дедалі більше. Один із характерних проектів - спорудження тунелю «Сейкан» у Японії. Для його будівництва дві найбільші японські корпорації створили спільне підприємство. Проте ці корпорації продовжували управлятися як дві незалежні конкуруючі компанії. Кожний підрядчик мав свого керуючого проектом, свою контору на будівельному майданчику, устаткування, робочу силу й окрему адміністрацію. Між ними існувала домовленість про поділ прибутків і можливих втрат, а також була сформована спеціальна наглядова рада за будівництвом.
Інший характерний приклад - будівництво тунелю під Токійсь
кою затокою вартістю 150 млн дол. США. Спільне підприємство тут було організоване п'ятьма незалежними компаніями, кожна з яких делегувала в це спільне підприємство свого керуючого. Таким чином, спільне підприємство в Японії - це форма рівного партнерства [47, с. 56].
У США значного поширення набула спонсорна форма, за якої одна компанія бере на себе всю повноту відповідальності за будівництво, у той час як інша (інші) надає фінансування або самостійно виконує частину робіт в тій галузі, де має найбільший досвід.
У Японії, на відміну від інших розвинутих капіталістичних країн, великою є роль так званих банківських і торгових груп, які об'єднують різноманітні промислові, страхові, будівельні й інші компанії. У рамках цих груп відбувається інтенсивний обмін інформацією про потреби в нових потужностях, що дає будівельним фірмам певну гарантію фінансової стабільності з боку інших замовників, що входять до групи. Банківські компанії - не тільки фінансових ресурсів, одночасно вони виступають і в ролі своєрідних страхових компаній, надаючи консультації з фінансових питань. За рубежем банківські організації можуть випускати боргові зобов'язання на користь підрядних фірм. Слід зазначити, що при будівництві на території Японії в таких зобов'язаннях немає потреби, бо за існуючої практики у разі банкрутства однієї з підрядних фірм інші, що входять до групи, гарантують замовнику здійснення проекту до його повного завершення.
На будівельному ринку провідних капіталістичних країн фірми виступають або в ролі загальнобудівельних організацій, які укладають договір із замовником на спорудження і введення в експлуатацію будівлі або споруди в цілому, або в ролі фірм, що спеціалізуються на тих чи інших видах будівельних робіт на субпідрядних умовах. Фірми, які виконують спеціальні будівельні роботи (електротехнічні, малярські, санітарно-технічні та ін.), чисельно переважають, вони становлять близько 65% усіх будівельних компаній (загальнобудівельні фірми - відповідно 35%). Проте за обсягом робіт вони значно поступаються фірмам загальнобудівельного профілю, на які припадає 58% будівельного ринку.
Спеціалізовані підрядні фірми (електротехнічні, оздоблювальні, монтажні та ін.) поділяються на дві категорії. До однієї з них належать будівельні філії різноманітних великих промислових корпорацій, таких як «Вестингауз», «Дженерал електрик», «Хітачі», «Міцубісі», «Міцуї», «Тошіба». Вони встановлюють і монтують вироблене цими корпораціями устаткування (наприклад, турбіни або генератори електростанцій). До другої категорії належать незалежні спеціалізовані будівельні фірми, причому в Японії вони дрібніші, ніж у США, і, як правило, постійно «прив'язані» до однієї або кількох загальнопідрядних фірм, залежні від них і укладають з ними контракти на основі переговорів, а не конкурентних торгів. У цьому виявляється японська патерналістська система зайнятості, за якої в обмін на лояльність робітника або субпідрядчика генеральний підрядчик забезпечує їх постійною роботою і підвищеною грошовою винагородою. Цей тип взаємовідносин пронизує всю ієрархічну структуру японської будівельної індустрії.
Порівняно зі спеціалізованими загальнопідрядні фірми відрізняються вищим рівнем концентрації виробництва й капіталу. Так, питома вага найбільших (з обсягом обороту, що перевищує 5 млн. дол.) у загальному обсязі будівельних робіт, виконаних загальнопідрядними фірмами, становить 38%, а серед спеціалізованих фірм - 13%. Зазначимо, що й у ряді загальнопідрядних будівельних фірм рівень концентрації виробництва далеко не однаковий. Найвищий цей рівень у виробничому будівництві, де частка найбільших фірм у загальному обсязі виконаних робіт становить 74%, у той час як у будівництві об'єктів невиробничої сфери - 54%, а в житловому будівництві - 29% [47, с. 57].
Міжгалузеві різниці в рівнях концентрації будівельного виробництва значною мірою визначаються характером об'єктів, особливостями конструктивних і технологічних рішень, масштабами будівельних робіт, а отже, різним ступенем концентрації інвестиційних, трудових і матеріальних ресурсів на будівельному майданчику. За даними вибіркових обстежень часопису «Інжиніринг ньюз рекорд», у промисловому будівництві частка земельних робіт приблизно 4%, а електротехнічних, вентиляційних і опалювальних - близько 37%, у будівництві комерційних будівель - відповідно 1 і 23%, а житлових будинків - 0,9 і 22%.
Рівень концентрації ресурсів, необхідних для здійснення будівельних проектів, багато в чому визначає потужності будівельних організацій, масштаби їхньої виробничої діяльності. Великі й потужні компанії діють у сфері промислового будівництва. Кількість робітників, вартість основного капіталу, обсяг будівельних робіт, здійснюваний одною такою фірмою, в середньому в 1,5-2 рази вищий, ніж у сфері будівництва об'єктів невиробничої сфери, і в 4-5 разів вищий, ніж у житловому будівництві.
Будівельні фірми в розвинутих капіталістичних країнах різняться своїми техніко-економічними характеристиками, кількістю зайнятих, обсягом будівельних робіт, розміром використовуваного основного капіталу і т.ін. Наприклад, діапазон коливань середньої кількості зайнятих, що припадають на одну фірму, становить від 4 осіб у будівниц
тві односімейних будинків до 54 (437 осіб у великих фірм) на спорудженні об'єктів важкої промисловості. Середній обсяг будівельних робіт, виконаних однією фірмою протягом року, становив у цих галузях відповідно від 272 тис. дол. до 4,4 млн. дол. (41 млн. дол. у великих фірм).
Проте велике виробництво в будівництві відіграє помітно меншу роль, ніж в інших галузях економіки США. Так, у сфері будівельного виробництва діяло усього 4 тис. компаній з кількістю зайнятих понад 100 осіб, тоді як у сфері фінансів - 7 тис., на транспорті - 9 тис., у торгівлі - 19 тис., у сфері послуг - 25 тис., в обробній промисловості - 37 тис. Таких фірм у будівництві менше 1% їх загальної кількості, у той час як в обробній промисловості - близько 15% [47, с. 59].
Проте навіть у виробничих планах найбільших будівельних корпорацій в останні роки спостерігається тенденція скорочення кількості великих за масштабами проектів (мегапроектів), таких як гігантські електростанції, нафтопереробні заводи, підприємства гірничовидобувної промисловості тощо. Це пов’язано зі структурними зрушеннями в інвестиційній політиці у бік дрібніших за обсягами наукомістких виробництв. У загальній сумі частка у будівельних контрактах лише однієї американської «Бехтел корпорейшн» за 6 років скоротилася з 64% до 37%.
Висока «живучість» дрібного підприємництва, заснована на задоволенні індивідуалізованого попиту, зумовлює й виняткову «живучість» традиційних типів організації будівельного процесу, їхнє співіснування в сучасних формах організації.
У практиці будівництва провідних капіталістичних країн ці форми переходять одна в одну, межі між ними розмиті й відокремити їх у чистому вигляді досить важко, проте кожна з них має визначені характерні риси (табл. 4.4).
В цілому, традиційні форми організації на основі торгів у практиці будівництва провідних капіталістичних країн переважають, а їх частка в загальному обсязі будівельних контрактів сягає 50-70% (незважаючи на зростання ролі нових сучасних форм в останні роки). Водночас у найбільших будівельних фірмах вона значно нижча. Наприклад, у «Бехтел корпорейшн» (лінії метрополітену, що побудовані у Вашингтоні, Сан-Франциско, близько половини всіх атомних електростанцій на території США) ця частка усього 26%.
Певний інтерес для вітчизняної інвестиційної сфери становить широко використовуваний на заході «метод проектного фінансування».
Таблиця 4.4
Форми організації будівельного процесу в США
Проектне фінансування - це фінансування об'єкта від стадії проектування до його пуску. У більшості випадків цей метод використовується для будівництва нових чи розширення вже існуючих спільних підприємств. Західні партнери в таких випадках вносять досвід менеджменту, капітал, часто - технологію, зв’язки на світових ринках. Місцеві партнери мають у своєму розпорядженні інфраструктуру, виробничі потужності, трудові ресурси, сировину та вихід на внутрішній ринок. Економічні цілі учасників багато в чому збігаються: вони хочуть реалізувати проект у визначений термін, у межах погодженого кошторису й відповідно до затверджених техніко-економічних показників, одержати доход у валюті. Західний партнер зацікавлений також у перерахуванні прибутку до своєї країни.
Особливу роль у реалізації проекту відіграють західні банки. Вони фінансують спільне підприємство, покривають значну частину необхідних витрат. Щоб звести ризик до мінімуму (у разі відсутності гарантій національних банків), кредитори вживають спеціальних заходів, оцінюючи життєздатність й ефективність майбутнього об'єкта, залучаючи до розгляду проекту фінансових радників. Принципова відмінна риса проектного фінансування в тому й полягає, що воно надається тільки життєздатним проектам, реалізація яких гарантує виплату позики й відсотків по ньому. Роль фінансового радника у зазначених випадках, як правило, виконує банк, що має досвід такої роботи і висококваліфікованих фахівців.
Банк - фінансовий радник - виступає в ролі і диригента, і контролера, який спостерігає за здійсненням усіх процесів аж до відкриття кредиту. У цьому його основне завдання. Фінансовий радник допомагає вибрати партнерів, укласти комерційні угоди, створити комп’ютерну модель.
Банки дадуть позику тільки в тому випадку, коли численні ризики (закінчення будівництва у визначений термін і відповідно до бюджету, коливання цін на сировину і продукцію підприємства і т. ін.) розподілено найраціональнішйм Чином.
Тому дуже важливо залучити фінансового радника на початковому етапі. Він допомагатиме вести переговори за всіма контрактами, взаємопов’язувати їх, укладати угоди про ризики і т. ін. Фінансовий радник є сполучною ланкою між учасниками проекту і банками: саме на підставі підготовлених ним документів банки вирішують питання про видачу позики. І тут неоціненним є досвід фінансового радника, його репутація в банківських колах. На основі своїх ділових зв'язків фінансовий радник допоможе обрати банки, до яких найкраще звернутися за кредитом для кожного конкретного проекту, домогтися вигідних умов позики. Участь фінансового радника, як правило, значно прискорює роботу над проектом. Його професійна думка відіграє велику роль там, де інтереси учасників проекту не збігаються і необхідний компроміс [48].
Уміле застосування й творчий розвиток в інвестиційній практиці передових форм і методів організації будівельного виробництва як з
вітчизняної, так і закордонної практики, дали б змогу нашим будівельникам домогтися істотного скорочення інвестиційного циклу і на цій основі підвищити ефективність інвестицій.
Нормативна база ддя розробки кошторисів достатньо компактна, у США вона складається з двох томів: 1-й том містить 20 тис. розрізнених оцінок на загальнобудівельні роботи, том 2-й - 25 тис. розцінок на спеціальні роботи. Ці збірники містять показники нормативного денного виробітку і трудовитрат на одиницю кожного виду роботи для оперативно-виробничого планування, чисельність робітників, фонд заробітної плати і тривалість робіт. Обидва збірники щорічно перевидаються американськими асоціаціями генеральних підрядчиків і субпідрядників з урахуванням усіх змін цін на матеріали, конструкції, устаткування, ставки робітників, транспортні та інші тарифи.
На основі обсягів будівельних робіт, визначених під час проектування, розробляються спрощені формули, що включають питомі параметри конструкцій або частин будівель на одиницю об'єму або площі будівлі (або на одиницю вартості устаткування в промисловому будівництві). Параметричні методи достатньо гнучкі, вони дають змогу швидко оцінювати варіанти витрат як у разі зміни параметрів проектованих типових будівель і споруд, так і об'єктів унікального характеру.
Широко використовується при економічній оцінці й банк кошторисних даних по об'єктах-аналогах.
При визначенні кошторисної вартості об'єкта враховується кон'юнктура ринку (ціни на матеріали й устаткування, ставки заробітної плати і т.ін.), прогнозується можлива зміна витрат у процесі будівництва, виходячи з його проектної тривалості. Зміни цін на матеріали, заробітної плати тощо враховуються за допомогою індексів до чинних цін і ставок (індекси розробляються інститутами або центрами, що вивчають інвестиційні проблеми).
Аналіз тенденцій розвитку будівельного виробництва й проектно-кошторисної справи у практиці розвинутих капіталістичних країн показує, що формування та напрям витрат і цін на будівельну продукцію в сучасних умовах відбувається під впливом комплексу взаємозалежних чинників.
До об'єктивних чинників, що діють, як правило, у бік зростання вартості будівництва, належать ускладнення об'єктів, поява особливих вимог для нових видів наукомістких виробництв, підвищення стандартів якості, рівня благоустрою, здійснення заходів щодо охорони навколишнього середовища, підвищення кваліфікації працівників, соціальні вимоги щодо умов праці і т. ін. У цій групі чинників дедалі більшого значення набувають регіональні умови: здійснення будівництва у важкодоступних районах, у районах з особливими природно-кліматичними умовами.
Зростання вартості будівництва відбувається і під впливом посилення інфляційних процесів, коливань інвестиційної активності й інших чинників.
До чинників, що ведуть до подорожчання будівництва в рамках великих інвестиційних програм, належать неузгодженість дій державного й приватного секторів, неузгодженість ряду питань на національному та регіональному рівнях. Слід зазначити, що в окремих випадках недостатньо враховується ступінь ризику при здійсненні великих інвестиційних програм. Проте роль цієї групи чинників має тенденцію до послаблення.
Точність і достовірність економічної оцінки проектів розглядаються в зарубіжній практиці як найважливіші критерії ефективності. Нижче наводиться узагальнений перелік критеріїв за ступенями значимості для замовника, складений на основі оцінок «керуючими проектами» різноманітних фірм, що здійснюють будівництво промислових, торгових та інших об'єктів (див. табл. 4.3).
Таблиця 4.3
Перелік критеріїв за ступенями значимості
| Ступінь значимості критерію | Критерії ефективності і якості проекту |
| І | Високий рівень передпроектних обгрунтувань, надійність оцінки кошторисної вартості будівництва (у тому числі надійність початкової оцінки вартості проекту й термінів до контрактного періоду) |
| II | Ступінь відповідності майбутнього об'єкта усім функціональним вимогам і забезпечення мінімального рівня майбутніх експлуатаційних витрат |
| III | Раціональна організація управління проектом у процесі його реалізації. Високий ступінь персональної відповідальності керуючого проектом, забезпечення контролю за якістю виконання будівельних робіт, за рівнем кошторисної вартості об'єкта |
Слід підкреслити, що весь механізм формування вартості (ціни) проекту в розвинутих капіталістичних країнах спрямований на максимальне ослаблення негативних впливів, на зближення рівнів початкових оцінок і зведення до мінімуму відхилень фактичної вартості від кошторисної. На це ж спрямовані й жорсткі норми договірних умов щодо термінів і якості, системи гарантій і санкцій, нормування достатнього рівня витрат на непередбачені витрати (5% і більше від кошторисної вартості об'єктів залежно від конкретних умов).
Практично у всіх розвинутих капіталістичних країнах ще в середині 1970-х років були проведені реформи договірних відносин із
відповідними змінами системи гарантій і санкцій, що продовжують удосконалюватися. Ці реформи переважно спрямовані на такі цілі: забезпечення мінімуму реальних витрат на проектування й будівництво; чітке визначення відповідальності за перевищення кошторисної вартості (зокрема, в результаті недостатніх проектних вишукувань, передпроектних і проектних обґрунтувань); створення умов для гострішої конкуренції за якість проектування й будівництва, зниження проектних і будівельних витрат; скорочення термінів на всіх етапах інвестиційного процесу; зацікавленість проектувальників і консультантів у забезпеченні високої якості проектних робіт, достовірності й точності оцінки кошторисної вартості об'єктів.
У Франції реформа торкнулася оплати праці проектувальників, що була поставлена в залежність не тільки від вартості, а й від ступеня складності об'єкта. Гонорар за проектні роботи з контракту включає оплату керівника проекту залежно від його фахового рівня і популярності, оплату співробітників його проектної групи, а також накладні й інші витрати, передбачені контрактом. По кожній категорії об'єктів процентна ставка гонорару має регресивний характер, тобто рівномірно знижується із зростанням вартості об'єкта (абсолютна сума гонорару при цьому зростає) і підвищується при переході від менш до більш складних об'єктів.
Для складних об'єктів (комплексів), зведення яких здійснюється окремими етапами (або технологічними переділами), ставки гонорару визначаються окремо за обсягом (вартості) робіт і складності об'єктів на кожному етапі.
У процесі зведення об'єкта проектною фірмою керівником проектної групи, що представляє, як правило, інтереси замовника, враховується й аналіз усіх витрат, а по завершенні будівництва складається «виконавчий кошторис». Гарантією мінімального відхилення фактичної вартості від кошторисної є відповідальність і матеріальна зацікавленість фірми, передбачена в контракті на проектування й управління проектом.
У ФРН та інших країнах існує практика, коли у разі збільшення фактичних витрат, наприклад, більш ніж на 1,5% проти вартості за контрактом, проектна фірма виплачує замовнику до 25% збитку, а при одержанні економії (1,5% і більше) замовник виплачує проектній фірмі винагороду до 25% від зекономленої суми.
Поширена оплата підрядних робіт при введені об’єкта в експлуатацію за відрахуванням «гарантійного резерву на підтвердження якості», внесеного підрядчиком перед початком будівництва (5-10% від вартості об'єкта), резерв повертається підрядчику за відсутності будівельних дефектів. У випадку виявлення дефектів і недоробок протягом обумовленого контрактом гарантійного терміну (звичайно 2 роки для опоряджувальних робіт і 5 років - для будівельних конструкцій у європейських країнах і 10-12 років - у США) замовник здійснює відрахування на їхнє усунення. Таким чином, підрядчик усуває будівельні дефекти за свій рахунок.
Слід зазначити, що в капіталістичних країнах розроблена і використовується диференційована система штрафних санкцій за порушення термінів будівництва, що є додатковим економічним важелем впливу на підрядчика з боку замовника, спрямованим на виконання умов договору.
Незважаючи на наявність такого достатньо ефективного механізму, як «гарантійний резерв», витрати, пов'язані з виправленням виявлених дефектів, можуть бути дуже значними. Дослідження багатьох спеціалістів, зокрема ФРН і Швейцарії, показали, що в ряді країн ці витрати сягають 1-1,5% від річного обсягу інвестицій. Як показує аналіз, неякісне виконання будівельних робіт найчастіше відбувається через помилки в діях керівників, відповідальних за це й управління інвестиційним процесом (35-45% випадків), рідше - це результат помилок у проектах, а також неякісних матеріалів і конструкцій. Ці висновки підтверджуються також даними опитування представників понад 600 значних проектних, проектно-будівельних, архітектурних і будівельних фірм різних країн, проведеного Швейцарським центром з будівництва.
Досвід зарубіжних фірм свідчить також, що при спорудженні великих промислових об'єктів найбільша ефективність досягається тоді, коли вся проектно-інженерна, координаційно-постачальницька, експедиторська, будівельно-монтажна і пусконалагоджувальна діяльність зосереджується в руках однієї організації. Це наслідок того, що нині для спорудження великих сучасних промислових об'єктів у короткий термін недостатньо знань технологічних процесів і «секретів» виробництва; потрібна висока оперативність кваліфікованих рішень цілого комплексу організаційних, управлінських і технологічних проблем, що виникають, як правило, на всіх стадіях інвестиційного циклу [27, с. 6].
Перелік робіт, які підлягають виконанню інженерно-будівельною фірмою, визначається на переговорах із замовником, а потім укладається контракт. Цей перелік регламентується різними факторами, зокрема наявністю в замовника власних проектних, інженерних та будівельних відділів, можливостями замовника взяти участь у монтажних і пусконалагоджувальних роботах, від його належності до обраних технологічних процесів і т. ін.
У випадках, коли контракт укладається на умовах «під ключ», інженерно-будівельна фірма здає замовнику діюче промислове підприємство з техніко-економічними показниками, які цілком відповідають проектним. У процесі будівництва, будучи генеральним підрядчиком, така фірма залучає на правах субпідряду машинобудівні, будівельні й інші фірми.
Після завершення будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт здійснюється випробування машин і устаткування «вхолосту». Підприємство вводиться в експлуатацію, готуються й уточнюються посібники й інструкції, навчається персонал. І, нарешті, заключний акт всього інвестиційного циклу - передбачені контрактом експлуатаційні іспити, виведення підприємства на роботу в проектному режимі й остаточне оформлення здачі об'єкта замовнику.
Ринок будівництва розвинутих капіталістичних країн характеризується надзвичайною розмаїтістю. Проте під впливом постійно змінюваного інвестиційного попиту, індивідуалізації потреб у цій сфері, розширення модернізованих і реконструйованих робіт за останні роки відбулося подальше помітне збільшення чисельності фірм, які надають послуги в галузі будівництва. У США, наприклад, кількість фірм на ринку будівельних робіт тільки за 5 років збільшилася на 200 тис. (незважаючи на зменшення їх фізичних обсягів) і досягла 1,4 млн. У Японії 400 тис. фірм, з яких 65% - дрібні підприємства сімейного типу, що не використовують найманої робочої сили. Більшість таких фірм здійснювали обсяги робіт на суму, що не перевищує 50 тис. дол. на рік, зосередивши свою діяльність у сфері виконання спеціальних видів будівельних робіт (санітарно-технічних, електротехнічних, оздоблювальних і т. ін.). Зростання числа малих фірм малих відбувалось і в західноєвропейських країнах. Нині фірми з чисельністю зайнятих від одного до дев'яти чоловік у ФРН становлять 55%, у Франції - 92% загальної кількості будівельних компаній. Відносно висока живучість дрібних компаній пов’язана з їхньою вузькою спеціалізацією, добрим знанням локального ринку, місцевого будівельного законодавства, споживчих смаків, відповідною спроможністю швидко і якісно задовольняти такі потреби. Велике значення мають також широкі можливості, що існують у розвинутих капіталістичних країнах стосовно оренди необхідного будівельного устаткування, комп'ютерної техніки, доступу до банків статистичних даних.
Так, у фірм, які виконують спеціальні будівельні роботи, рівень спеціалізації становить майже 100%, але навіть у компаній, що ведуть загальнобудівельні роботи, цей показник наближається до 85%; зокрема, у виробничому будівництві - 82%, у будівництві об'єктів інфраструктури - 86%, у житловому будівництві - 87%. Сьогодні із загального числа будівельних організацій США, які використовують найману працю, загальнобудівельні становлять 27%, а спеціалізовані - 73%*.
Орієнтація на місцевий ринок яскраво виявляється в США, наприклад, у тому, що питома вага компаній, які здійснюють будівельну діяльність тільки в межах того штату, де перебуває їхня штаб-квартира, становить 91%, у тому числі в житловому будівництві - 95%, у промисловому - 85%, у дорожньому - 88% [47].
На іншому полюсі будівельного ринку головних капіталістичних країн знаходяться найбільші фірми з обсягом робіт понад 10 млн дол. У США таких компаній нараховується близько 4 тис. Становлячи менше
0,5% від загальної кількості будівельних організацій, вони виконують у США майже 40% загального обсягу робіт всієї галузі. Найбільші з них - «Бехтел», «Парсонз», «Флуор» та ін. - із щорічним обсягом робіт понад
1 млрд. дол. За характером діяльності вони являють собою диверсифіковані корпорації, які концентрують у своїх руках функції розробки проектів і здійснення будівництва, координації діяльності субпідрядних фірм, організації поставки матеріалів та устаткування. Такі проектно-будівельні фірми найчастіше самі спроможні випускати чимало видів будівельної техніки й матеріалів, розробляти нові технологічні методи здійснення будівельних робіт.
У Японії великі будівельні фірми відрізняються ще вищою диверсифікацією, ніж у США. Вони частіше здійснюють не тільки будівельні роботи, а й пропонують послуги в галузі архітектурного та будівельного проектування.
У типовій японській будівельній фірмі 60% замовлень припадає на зведення об'єктів різноманітного функціонального призначення - промислових будівель, атомних станцій, великих багатосімейних житлових будинків, адміністративних споруд та ін. Приблизно половина цих об'єктів проектуються власними силами будівельної фірми, тому тут роль архітекторів-інженерів помітно вища, ніж в американських будівельних фірмах. Інші 40% замовлень припадає на спорудження об'єктів інфраструктури: автостради, транспортне будівництво, гідроелектростанції, а також об'єкти важкої промисловості (нафтопереробні та металургійні заводи і теплові електростанції). Проектування таких об'єктів здійснюється, як правило, силами самого замовника. При цьому підрядчик може залучатися як консультант з питань проектування, оцінки витрат альтернативних проектів і т. ін.
У японських будівельних фірмах прийняття рішень здійснюється на основі консенсусу, тобто замість делегування значної частки відповідальності індивідуальним керуючим, що виступають від імені компанії, значна частина управлінських рішень попередньо піддається груповому аналізу і схваленню до прийняття остаточного рішення. Навіть президент японської будівельної фірми, що володіє значною часткою акціонерного капіталу, у більшості випадків не може порушити процедури консенсусу. Для його досягнення його потрібен певний час, проте, коли він досягнутий, рішення досить легко реалізується. Така процедура дуже контрастує з практикою США та інших західних країн, де навіть після ухвалення рішення керуючий повинен іноді від себе й свого імені переконувати колег у користі прийнятого рішення.
У практиці будівництва США велика частка виробничих об'єктів для приватного бізнесу (наприклад, металургійних заводів) зводиться, як правило, великими проектно-будівельними фірмами у рамках єдиного пакета замовлень. У Японії проектування таких об'єктів здійснюється силами замовника, а будівельна частина розподіляється між кількома підрядчиками. Якщо споруджується великий металургійний комбінат, то на окремі підряди передається, наприклад, будівництво портових споруд, складських будівель, заводу ливарних заготовок, доменної печі, прокатного стану та ін. Слід зауважити, що організація будівництва великих виробничих об'єктів приватного сектора в Японії має чимало спільного з американською практикою організації спорудження великих державних проектів: міські швидкісні транспортні системи, міжштатні автостради, внутрішні річкові шляхи тощо.
Викликає інтерес досвід провідних капіталістичних країн у створенні й функціонуванні спільних підприємств, яких в останні роки стає дедалі більше. Один із характерних проектів - спорудження тунелю «Сейкан» у Японії. Для його будівництва дві найбільші японські корпорації створили спільне підприємство. Проте ці корпорації продовжували управлятися як дві незалежні конкуруючі компанії. Кожний підрядчик мав свого керуючого проектом, свою контору на будівельному майданчику, устаткування, робочу силу й окрему адміністрацію. Між ними існувала домовленість про поділ прибутків і можливих втрат, а також була сформована спеціальна наглядова рада за будівництвом.
Інший характерний приклад - будівництво тунелю під Токійсь
кою затокою вартістю 150 млн дол. США. Спільне підприємство тут було організоване п'ятьма незалежними компаніями, кожна з яких делегувала в це спільне підприємство свого керуючого. Таким чином, спільне підприємство в Японії - це форма рівного партнерства [47, с. 56].
У США значного поширення набула спонсорна форма, за якої одна компанія бере на себе всю повноту відповідальності за будівництво, у той час як інша (інші) надає фінансування або самостійно виконує частину робіт в тій галузі, де має найбільший досвід.
У Японії, на відміну від інших розвинутих капіталістичних країн, великою є роль так званих банківських і торгових груп, які об'єднують різноманітні промислові, страхові, будівельні й інші компанії. У рамках цих груп відбувається інтенсивний обмін інформацією про потреби в нових потужностях, що дає будівельним фірмам певну гарантію фінансової стабільності з боку інших замовників, що входять до групи. Банківські компанії - не тільки фінансових ресурсів, одночасно вони виступають і в ролі своєрідних страхових компаній, надаючи консультації з фінансових питань. За рубежем банківські організації можуть випускати боргові зобов'язання на користь підрядних фірм. Слід зазначити, що при будівництві на території Японії в таких зобов'язаннях немає потреби, бо за існуючої практики у разі банкрутства однієї з підрядних фірм інші, що входять до групи, гарантують замовнику здійснення проекту до його повного завершення.
Спеціалізовані підрядні фірми (електротехнічні, оздоблювальні, монтажні та ін.) поділяються на дві категорії. До однієї з них належать будівельні філії різноманітних великих промислових корпорацій, таких як «Вестингауз», «Дженерал електрик», «Хітачі», «Міцубісі», «Міцуї», «Тошіба». Вони встановлюють і монтують вироблене цими корпораціями устаткування (наприклад, турбіни або генератори електростанцій). До другої категорії належать незалежні спеціалізовані будівельні фірми, причому в Японії вони дрібніші, ніж у США, і, як правило, постійно «прив'язані» до однієї або кількох загальнопідрядних фірм, залежні від них і укладають з ними контракти на основі переговорів, а не конкурентних торгів. У цьому виявляється японська патерналістська система зайнятості, за якої в обмін на лояльність робітника або субпідрядчика генеральний підрядчик забезпечує їх постійною роботою і підвищеною грошовою винагородою. Цей тип взаємовідносин пронизує всю ієрархічну структуру японської будівельної індустрії.
Порівняно зі спеціалізованими загальнопідрядні фірми відрізняються вищим рівнем концентрації виробництва й капіталу. Так, питома вага найбільших (з обсягом обороту, що перевищує 5 млн. дол.) у загальному обсязі будівельних робіт, виконаних загальнопідрядними фірмами, становить 38%, а серед спеціалізованих фірм - 13%. Зазначимо, що й у ряді загальнопідрядних будівельних фірм рівень концентрації виробництва далеко не однаковий. Найвищий цей рівень у виробничому будівництві, де частка найбільших фірм у загальному обсязі виконаних робіт становить 74%, у той час як у будівництві об'єктів невиробничої сфери - 54%, а в житловому будівництві - 29% [47, с. 57].
Міжгалузеві різниці в рівнях концентрації будівельного виробництва значною мірою визначаються характером об'єктів, особливостями конструктивних і технологічних рішень, масштабами будівельних робіт, а отже, різним ступенем концентрації інвестиційних, трудових і матеріальних ресурсів на будівельному майданчику. За даними вибіркових обстежень часопису «Інжиніринг ньюз рекорд», у промисловому будівництві частка земельних робіт приблизно 4%, а електротехнічних, вентиляційних і опалювальних - близько 37%, у будівництві комерційних будівель - відповідно 1 і 23%, а житлових будинків - 0,9 і 22%.
Рівень концентрації ресурсів, необхідних для здійснення будівельних проектів, багато в чому визначає потужності будівельних організацій, масштаби їхньої виробничої діяльності. Великі й потужні компанії діють у сфері промислового будівництва. Кількість робітників, вартість основного капіталу, обсяг будівельних робіт, здійснюваний одною такою фірмою, в середньому в 1,5-2 рази вищий, ніж у сфері будівництва об'єктів невиробничої сфери, і в 4-5 разів вищий, ніж у житловому будівництві.
Будівельні фірми в розвинутих капіталістичних країнах різняться своїми техніко-економічними характеристиками, кількістю зайнятих, обсягом будівельних робіт, розміром використовуваного основного капіталу і т.ін. Наприклад, діапазон коливань середньої кількості зайнятих, що припадають на одну фірму, становить від 4 осіб у будівниц
тві односімейних будинків до 54 (437 осіб у великих фірм) на спорудженні об'єктів важкої промисловості. Середній обсяг будівельних робіт, виконаних однією фірмою протягом року, становив у цих галузях відповідно від 272 тис. дол. до 4,4 млн. дол. (41 млн. дол. у великих фірм).
Проте велике виробництво в будівництві відіграє помітно меншу роль, ніж в інших галузях економіки США. Так, у сфері будівельного виробництва діяло усього 4 тис. компаній з кількістю зайнятих понад 100 осіб, тоді як у сфері фінансів - 7 тис., на транспорті - 9 тис., у торгівлі - 19 тис., у сфері послуг - 25 тис., в обробній промисловості - 37 тис. Таких фірм у будівництві менше 1% їх загальної кількості, у той час як в обробній промисловості - близько 15% [47, с. 59].
Проте навіть у виробничих планах найбільших будівельних корпорацій в останні роки спостерігається тенденція скорочення кількості великих за масштабами проектів (мегапроектів), таких як гігантські електростанції, нафтопереробні заводи, підприємства гірничовидобувної промисловості тощо. Це пов’язано зі структурними зрушеннями в інвестиційній політиці у бік дрібніших за обсягами наукомістких виробництв. У загальній сумі частка у будівельних контрактах лише однієї американської «Бехтел корпорейшн» за 6 років скоротилася з 64% до 37%.
Висока «живучість» дрібного підприємництва, заснована на задоволенні індивідуалізованого попиту, зумовлює й виняткову «живучість» традиційних типів організації будівельного процесу, їхнє співіснування в сучасних формах організації.
У практиці будівництва провідних капіталістичних країн ці форми переходять одна в одну, межі між ними розмиті й відокремити їх у чистому вигляді досить важко, проте кожна з них має визначені характерні риси (табл. 4.4).
В цілому, традиційні форми організації на основі торгів у практиці будівництва провідних капіталістичних країн переважають, а їх частка в загальному обсязі будівельних контрактів сягає 50-70% (незважаючи на зростання ролі нових сучасних форм в останні роки). Водночас у найбільших будівельних фірмах вона значно нижча. Наприклад, у «Бехтел корпорейшн» (лінії метрополітену, що побудовані у Вашингтоні, Сан-Франциско, близько половини всіх атомних електростанцій на території США) ця частка усього 26%.
Певний інтерес для вітчизняної інвестиційної сфери становить широко використовуваний на заході «метод проектного фінансування».
Таблиця 4.4
Форми організації будівельного процесу в США
Проектне фінансування - це фінансування об'єкта від стадії проектування до його пуску. У більшості випадків цей метод використовується для будівництва нових чи розширення вже існуючих спільних підприємств. Західні партнери в таких випадках вносять досвід менеджменту, капітал, часто - технологію, зв’язки на світових ринках. Місцеві партнери мають у своєму розпорядженні інфраструктуру, виробничі потужності, трудові ресурси, сировину та вихід на внутрішній ринок. Економічні цілі учасників багато в чому збігаються: вони хочуть реалізувати проект у визначений термін, у межах погодженого кошторису й відповідно до затверджених техніко-економічних показників, одержати доход у валюті. Західний партнер зацікавлений також у перерахуванні прибутку до своєї країни.
Особливу роль у реалізації проекту відіграють західні банки. Вони фінансують спільне підприємство, покривають значну частину необхідних витрат. Щоб звести ризик до мінімуму (у разі відсутності гарантій національних банків), кредитори вживають спеціальних заходів, оцінюючи життєздатність й ефективність майбутнього об'єкта, залучаючи до розгляду проекту фінансових радників. Принципова відмінна риса проектного фінансування в тому й полягає, що воно надається тільки життєздатним проектам, реалізація яких гарантує виплату позики й відсотків по ньому. Роль фінансового радника у зазначених випадках, як правило, виконує банк, що має досвід такої роботи і висококваліфікованих фахівців.
Банк - фінансовий радник - виступає в ролі і диригента, і контролера, який спостерігає за здійсненням усіх процесів аж до відкриття кредиту. У цьому його основне завдання. Фінансовий радник допомагає вибрати партнерів, укласти комерційні угоди, створити комп’ютерну модель.
Банки дадуть позику тільки в тому випадку, коли численні ризики (закінчення будівництва у визначений термін і відповідно до бюджету, коливання цін на сировину і продукцію підприємства і т. ін.) розподілено найраціональнішйм Чином.
Тому дуже важливо залучити фінансового радника на початковому етапі. Він допомагатиме вести переговори за всіма контрактами, взаємопов’язувати їх, укладати угоди про ризики і т. ін. Фінансовий радник є сполучною ланкою між учасниками проекту і банками: саме на підставі підготовлених ним документів банки вирішують питання про видачу позики. І тут неоціненним є досвід фінансового радника, його репутація в банківських колах. На основі своїх ділових зв'язків фінансовий радник допоможе обрати банки, до яких найкраще звернутися за кредитом для кожного конкретного проекту, домогтися вигідних умов позики. Участь фінансового радника, як правило, значно прискорює роботу над проектом. Його професійна думка відіграє велику роль там, де інтереси учасників проекту не збігаються і необхідний компроміс [48].
Уміле застосування й творчий розвиток в інвестиційній практиці передових форм і методів організації будівельного виробництва як з
вітчизняної, так і закордонної практики, дали б змогу нашим будівельникам домогтися істотного скорочення інвестиційного циклу і на цій основі підвищити ефективність інвестицій.
