Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)
1.4. Фінансовий ринок, його структура та функції
Багато уваги в науковій літературі приділено розкриттю суті фінансового ринку та його структури. Однак у вирішенні цієї проблеми існує чимало суперечностей. При визначенні фінансового ринку різні автори беруть до уваги такі аспекти цього явища:
-предмет обміну і (або) розподілу (перерозподілу);
-коло учасників;
— інституційна структура;
—системний характер;
—роль в управлінні грошовими потоками;
—частина загального ринкового простору.
Складність явища “фінансовий ринок” зумовлює необхідність формулювання визначення, яке б максимально повно включало перелічені аспекти.
Багато вчених сходяться на думці, що предметом обміну й розподілу на фінансовому ринку є фінансові ресурси [85, с.207; 12, с,319]. Зокрема, В.М. Опарін стверджує, що “фінансовий ринок - це сукупність обмінно-перерозподільчих відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності” [85, с.207].
Інші автори як предмет торгівлі розглядають не фінансові ресурси, а фінансові активи [138, с. 18,59] й ототожнюють фінансові активи та фінансові послуги [138, с.21], а також фінансовий ринок з ринком фінансових послуг. Однак таке ототожнення правильне, оскільки фінансові послуги — це операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб [29].
На нашу думку, найбільш правильно вважати предметом торгівлі на фінансових ринках фінансові інструменти, оскільки, як зазначено вище, у цьому понятті синтезовані властивості як фінансових зобов’язань (фінансових ресурсів), так і фінансових активів.
Можна зустріти визначення фінансового ринку з урахуванням кола його учасників. В одному з них фінансовий ринок розглядається як специфічні відносини між населенням, виробниками і державою [138, с.19].
У деяких визначеннях роблять наголос на інституційній структурі фінансового ринку, розглядаючи його як мережу спеціальних інституцій [85, С.209; 12, с.321; 23, с.415].
Окремі науковці акцентують увагу на системному характері фінансового ринку. “Поняття “фінансовий ринок” - це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані з придбанням активів... З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти)” [138, с.21].
При сегментації фінансових ринків використовують такі ознаки поділу:
—термін погашення зобов’язань і напрямок використання залучених на ринку фінансових ресурсів;
—рівень ліквідності зобов’язань;
-організацію взаємовідносин покупця та продавця;
-організацію торгівлі фінансовими інструментами.
За термінами зобов’язань В.М. Опарін виділяє такі сегменти фінансового ринку, як ринок грошей і ринок капіталів. “Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною — проценти за кредит” [85, с.211].
“Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання... Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками” [85, с.211].
“За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних па
перів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів” [85, 211-212]. Однак, на нашу думку, більш точна характеристика ознаки такого поділу полягає не в організації торгівлі, а організації взаємовідносин покупця та продавця фінансових ресурсів, оскільки торгівля цінними паперами може відбуватись як на організованих, так і неорганізованих ринках. Тоді як саме взаємовідносини учасників кредитних угод та власників цінних паперів із підприємством-емітентом принципово відрізняються.
А.В. Мертенс поділяє фінансовий ринок на аналогічні сегменти за ознакою ліквідності фінансових зобов’язань.
Окреслимо основні функції фінансових ринків в інвестиційних процесах.
Значна частина інвестиційних процесів відбувається за межами фінансових ринків. Фінансовими ресурсами при цьому є власні кошти підприємств, асигнування з бюджету, кошти засновників приватних підприємств. Тому немає підстав стверджувати, що фінансові ринки є визначальним каналом руху інвестицій в економічній системі. Однак, їх функція у загальному перерозподілі фінансових ресурсів не обмежується лише переміщенням певної суми грошей, яка надходить у виробництво через залучення кредитів та випуск цінних паперів. Зокрема, значення банківського кредиту для відновлювальних процесів при здійсненні економічними суб’єктами заощаджень обгрунтоване нами з допомогою спеціальної моделі.
У процесі перерозподілу прав власності на підприємства та їх реструктуризації саме фінансові ринки відіграють ключову роль. З цією функцією тісно пов’язана ще одна — забезпечення ліквідності фінансових інструментів.
Фінансові ринки формують стимули до аналізу та прогнозування ситуації окремих підприємств, галузей та економіки в цілому. Це зумовлено тим, що в довгостроковій перспективі інформованість інвесторів та якість опрацювання ними одержаних даних є важливими чинниками прибутковості інвестицій. Мотиви ефективного залучення та розміщення коштів, як правило, сильніші у банкіра, який кредитує підприємства з метою отримання прибутку, ніж в особи, яка розподіляє державну або спонсорську допомогу.
Відповідно до суспільного поділу праці, фінансові ринки є сферою формування фахівців, які, порівняно з іншими учасниками економічних відносин, добре обізнані зі станом та перспективами розвитку економіки. Взаємодіючи між собою у конкурентній боротьбі, ці фахівці визначають узагальнені економічні індикатори: поточні та майбутні процентні ставки, курси валют та цінних паперів. Такі індикатори служать важливими орієнтирами та сигналами для інших учасників економічних відносин і впливають на їх інвестиційні рішення.
Однією з проблем економічної системи, у вирішенні якої головну роль відіграють саме фінансові ринки, є перерозподіл ризиків між учасниками економічних відносин. Фінансові ринки створюють можливості управління ризиками. Перерозподілу ризиків досягають шляхом диверсифікації, страхування та хеджування з використанням спеціальних фінансових інструментів. Поряд з цим необхідно пам’ятати, що фінансові ринки й самі можуть стати генератором різних чинників ризику. Тому ця сфера значною мірою потребує управління з боку відповідних державних органів.
-предмет обміну і (або) розподілу (перерозподілу);
-коло учасників;
— інституційна структура;
—системний характер;
—роль в управлінні грошовими потоками;
—частина загального ринкового простору.
Складність явища “фінансовий ринок” зумовлює необхідність формулювання визначення, яке б максимально повно включало перелічені аспекти.
Багато вчених сходяться на думці, що предметом обміну й розподілу на фінансовому ринку є фінансові ресурси [85, с.207; 12, с,319]. Зокрема, В.М. Опарін стверджує, що “фінансовий ринок - це сукупність обмінно-перерозподільчих відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності” [85, с.207].
На нашу думку, найбільш правильно вважати предметом торгівлі на фінансових ринках фінансові інструменти, оскільки, як зазначено вище, у цьому понятті синтезовані властивості як фінансових зобов’язань (фінансових ресурсів), так і фінансових активів.
Можна зустріти визначення фінансового ринку з урахуванням кола його учасників. В одному з них фінансовий ринок розглядається як специфічні відносини між населенням, виробниками і державою [138, с.19].
У деяких визначеннях роблять наголос на інституційній структурі фінансового ринку, розглядаючи його як мережу спеціальних інституцій [85, С.209; 12, с.321; 23, с.415].
Окремі науковці акцентують увагу на системному характері фінансового ринку. “Поняття “фінансовий ринок” - це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані з придбанням активів... З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти)” [138, с.21].
При сегментації фінансових ринків використовують такі ознаки поділу:
—термін погашення зобов’язань і напрямок використання залучених на ринку фінансових ресурсів;
—рівень ліквідності зобов’язань;
-організацію взаємовідносин покупця та продавця;
-організацію торгівлі фінансовими інструментами.
За термінами зобов’язань В.М. Опарін виділяє такі сегменти фінансового ринку, як ринок грошей і ринок капіталів. “Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною — проценти за кредит” [85, с.211].
“Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання... Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками” [85, с.211].
“За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних па
перів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів” [85, 211-212]. Однак, на нашу думку, більш точна характеристика ознаки такого поділу полягає не в організації торгівлі, а організації взаємовідносин покупця та продавця фінансових ресурсів, оскільки торгівля цінними паперами може відбуватись як на організованих, так і неорганізованих ринках. Тоді як саме взаємовідносини учасників кредитних угод та власників цінних паперів із підприємством-емітентом принципово відрізняються.
А.В. Мертенс поділяє фінансовий ринок на аналогічні сегменти за ознакою ліквідності фінансових зобов’язань.
Значна частина інвестиційних процесів відбувається за межами фінансових ринків. Фінансовими ресурсами при цьому є власні кошти підприємств, асигнування з бюджету, кошти засновників приватних підприємств. Тому немає підстав стверджувати, що фінансові ринки є визначальним каналом руху інвестицій в економічній системі. Однак, їх функція у загальному перерозподілі фінансових ресурсів не обмежується лише переміщенням певної суми грошей, яка надходить у виробництво через залучення кредитів та випуск цінних паперів. Зокрема, значення банківського кредиту для відновлювальних процесів при здійсненні економічними суб’єктами заощаджень обгрунтоване нами з допомогою спеціальної моделі.
У процесі перерозподілу прав власності на підприємства та їх реструктуризації саме фінансові ринки відіграють ключову роль. З цією функцією тісно пов’язана ще одна — забезпечення ліквідності фінансових інструментів.
Фінансові ринки формують стимули до аналізу та прогнозування ситуації окремих підприємств, галузей та економіки в цілому. Це зумовлено тим, що в довгостроковій перспективі інформованість інвесторів та якість опрацювання ними одержаних даних є важливими чинниками прибутковості інвестицій. Мотиви ефективного залучення та розміщення коштів, як правило, сильніші у банкіра, який кредитує підприємства з метою отримання прибутку, ніж в особи, яка розподіляє державну або спонсорську допомогу.
Відповідно до суспільного поділу праці, фінансові ринки є сферою формування фахівців, які, порівняно з іншими учасниками економічних відносин, добре обізнані зі станом та перспективами розвитку економіки. Взаємодіючи між собою у конкурентній боротьбі, ці фахівці визначають узагальнені економічні індикатори: поточні та майбутні процентні ставки, курси валют та цінних паперів. Такі індикатори служать важливими орієнтирами та сигналами для інших учасників економічних відносин і впливають на їх інвестиційні рішення.
Однією з проблем економічної системи, у вирішенні якої головну роль відіграють саме фінансові ринки, є перерозподіл ризиків між учасниками економічних відносин. Фінансові ринки створюють можливості управління ризиками. Перерозподілу ризиків досягають шляхом диверсифікації, страхування та хеджування з використанням спеціальних фінансових інструментів. Поряд з цим необхідно пам’ятати, що фінансові ринки й самі можуть стати генератором різних чинників ризику. Тому ця сфера значною мірою потребує управління з боку відповідних державних органів.
