Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)
3.3. Теорія прийняття рішень
Будь-яка економічна проблема зводиться до завдання найкращого розподілу ресурсів. Класична економічна теорія виходить з припущення, що будь-який суб’єкт, приймаючи рішення, прагне найбільшої вигоди, тобто діє раціонально. Цей же принцип лежить в основі рішень про найкраще інвестування. Кожне з можливих інвестиційних рішень має багато вимірів: можливі вигоди від різних способів інвестицій, час на який інвестор вкладає свої кошти, ризик, пов’язаний з тим чи іншим рішенням.
Теорія прийняття рішень розглядає три можливі ситуації прийняття рішення:
1) вибір в умовах визначеності, коли результат рішення детермінований і може бути визначений наперед;
2) вибір в умовах ризику, коли результат наперед точно не може бути відомий, але існує інформація про розподіли ймовірностей можливих наслідків;
3) вибір в умовах невизначеності, коли результат випадковий та повністю відсутня інформація про ймовірності наслідків рішень.
Незважаючи на чітку класифікацію, з практичного погляду, межа між другим і третім випадком не є досить чіткою, якщо під ймовірністю розуміти так звану суб’єктивну ймовірність, — ймовірність як рівень упевненості людини в настанні того чи іншого наслідку.
В економічній теорії припускається, що так званий homo economicus, тобто людина, що здатна раціонально приймати рішення відповідно до принципу найбільшої вигоди, завжди має на основі деяких міркувань уявлення про рівень ризикованості
певної альтернативи. Ці уявлення базуються на рівні впевненості індивіда (суб’єктивних ймовірностях) у настанні різних наслідкових рішень, тобто кожний варіант рішення асоціюється з деяким розподілом ймовірностей результату. Кожному варіанту рішення, відповідає, по-перше, значення математичного сподівання (середнього) доходу, по-друге, деякий показник, що характеру рівень ризику даного рішення (наприклад, стандартне відхилення сподіваного доходу). Теорія оперує стандартним мікроекономічним апаратом кривих байдужості. Ці криві характеризують вибір між ризиком і доходом та є індивідуальними для кожного окремого інвестора [74, с.70-72].
Теорія прийняття рішень розглядає три можливі ситуації прийняття рішення:
1) вибір в умовах визначеності, коли результат рішення детермінований і може бути визначений наперед;
2) вибір в умовах ризику, коли результат наперед точно не може бути відомий, але існує інформація про розподіли ймовірностей можливих наслідків;
3) вибір в умовах невизначеності, коли результат випадковий та повністю відсутня інформація про ймовірності наслідків рішень.
Незважаючи на чітку класифікацію, з практичного погляду, межа між другим і третім випадком не є досить чіткою, якщо під ймовірністю розуміти так звану суб’єктивну ймовірність, — ймовірність як рівень упевненості людини в настанні того чи іншого наслідку.
В економічній теорії припускається, що так званий homo economicus, тобто людина, що здатна раціонально приймати рішення відповідно до принципу найбільшої вигоди, завжди має на основі деяких міркувань уявлення про рівень ризикованості
певної альтернативи. Ці уявлення базуються на рівні впевненості індивіда (суб’єктивних ймовірностях) у настанні різних наслідкових рішень, тобто кожний варіант рішення асоціюється з деяким розподілом ймовірностей результату. Кожному варіанту рішення, відповідає, по-перше, значення математичного сподівання (середнього) доходу, по-друге, деякий показник, що характеру рівень ризику даного рішення (наприклад, стандартне відхилення сподіваного доходу). Теорія оперує стандартним мікроекономічним апаратом кривих байдужості. Ці криві характеризують вибір між ризиком і доходом та є індивідуальними для кожного окремого інвестора [74, с.70-72].
