Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право (2008)
3. Принцип незастосування сили або погрози силою
Демократизація міжнародних відносин із неминучістю призводить до обмеження застосування сили або погрози силою. Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписаному в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин.
Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».
Згодом наведена формула Статуту була конкретизована в документах, прийнятих у формі резолюцій ООН. У їхньому числі: Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ 1975 року і ряд інших документів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року.
У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:
— заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;
— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;
— надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;
— організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;
— організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.
Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.
Статут ООН передбачає (глава VII «Дії у відношенні погрози миру, порушень миру й актів агресії») лише два випадки правомірного застосування збройної сили: із метою самооборони (стаття 51) і за рішенням Ради
Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії (стаття 42).
Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тім випадку, якщо станеться збройний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі прийняття останньою заходів економічного або політичного порядку. У подібних ситуаціях, або навіть якщо в наявності загроза нападу, країна може вдатися до відповідних заходів лише при дотриманні принципу домірності.
Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».
Згодом наведена формула Статуту була конкретизована в документах, прийнятих у формі резолюцій ООН. У їхньому числі: Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ 1975 року і ряд інших документів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року.
У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:
— заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;
— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;
— надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;
— організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;
— організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.
Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.
Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії (стаття 42).
Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тім випадку, якщо станеться збройний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі прийняття останньою заходів економічного або політичного порядку. У подібних ситуаціях, або навіть якщо в наявності загроза нападу, країна може вдатися до відповідних заходів лише при дотриманні принципу домірності.
