Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
7.2.Надходження іноземних інвестицій в Україну
Іноземні ресурси в зовнішньоекономічній діяльності можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні зв'язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити. Саме іноземні інвестиції і є одними з можливих джерел одержання Україною зовнішніх фінансових ресурсів для стабілізації економіки, для поліпшення умов діяльності вітчизняних підприємств та виходу з кризового стану.
Залучення іноземних інвестицій в українську економіку має стратегічний і тактичний інтереси з боку як України, так і іноземних інвесторів.
Стратегічний, довгостроковий інтерес України та інтерес іноземних інвесторів у цілому збігаються, бо полягають у якнайшвидшому входженні нашої країни в світове господарство без значних соціальних потрясінь, що можуть призвести до революційного спалаху і кроку назад у напрямі до командно-адміністративної системи.
Щодо тактичних, короткострокових інтересів України та іноземних інвесторів, то вони можуть як збігатися, так і бути протилежними. Останні проявляються передусім у розбіжності інтересів сторін як товаровиробників, що конкурують за збут продукції і одержання прибутку.
В іноземних інвестиціях мають потребу практично всі галузі економіки: металургія, хімія, нафтохімія, машинобудування тощо. Однак реальна пропозиція фінансових ресурсів значно відстає від потреб. Порівняно з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, які надходять в економіку України, менший у 3-7 разів. То ж якою мірою може бути задоволений попит українського підприємця? За офіційними даними, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1.07.2005 р. становив 9061,4 млн дол. США. А потреба в іноземних інвестиціях, за різними даними, приблизно становила 50 млрд дол. США, що означає великий розрив між попитом на інвестиції та їх реальною пропозицією.
Таке становище спричинене, по-перше, слабкістю відповідної законодавчої бази. Іноземні інвестори не поспішають робити капіталовкладення в українську промисловість саме через нестабільність національного законодавства України Крім того, внутрішня інвестиційна активність у нашій країні паралізована, в тому числі й через політичну ситуацію. За відсутності потоків національних капіталовкладень навіть податкові пільги іноземному капіталу не в змозі стимулювати нарощування обсягів останнього.
По-друге, високий ступінь ризику капіталовкладень в українську економіку. За оцінками Європейського центру дослідження ризикованість інвестування в Україні становить 80%. Якщо норма прибутку на капітал, вкладений у будівництво заводу в Західній Європі, становить близько 40% і капітал скуповується протягом 6 років, то в Україні ці показники становлять відповідно 21% та 11 років.
По-третє, відсутність в Україні якісних і перспективних інвестиційних проектів. Усі проекти, що розглядаються іноземними інвесторами, оцінюються за давно розробленою методикою. Для налагодження взаємовигідних ділових зв'язків з іноземними партнерами необхідний добре розроблений бізнес-план, складений за визначеними стандартами і встановленими формами, викладений мовою розрахунків і термінів, які прийняті в західному діловому світі. Без такого документа результативні переговори із західними партнерами стають неможливими.
Практично відсутній механізм державного регулювання відтворювальних процесів і чітка інвестиційна політика держави, яка повинна будуватися відповідно до пріоритетних структурних перебудов виробничого комплексу. Капітальні вкладення на реконструкцію і технічне переозброєння діючого виробництва необхідно робити за рахунок фондів, що формуються на підприємствах з власних коштів: амортизаційних відрахувань, прибутку, виручки від реалізації майна, коштів інноваційного фонду виробництва.
Потенційний важіль використання та концентрації внутрішніх фінансових ресурсів для нагромадження інвестиційних коштів на сьогодні фактично втрачений, і невідомо скільки часу і за допомогою яких факторів він може бути відновлений.
Водночас державна політика повинна передбачити активну систематичну підтримку національної економіки. Для цього необхідно створити такі сприятливі умови, за яких національна економіка була б привабливим об'єктом для інвестування капіталів.
Динаміка іноземного інвестування в економіку України визначається насамперед такими факторами, як внутрішня політична стабільність, характер і темпи здійснення ринкових реформ, стабільність економічного законодавства, гарантії недоторканності приватної власності та закордонних вкладень, сприятливі зовнішньоекономічні умови тощо.
Проблема залучення іноземних інвестицій, яка існує сьогодні, постає перед нами як проблема подвійного характеру. З одного боку, залучення іноземних коштів є необхідною умовою розвитку економіки на сучасному етапі, а з іншого — іноземні інвестиції формують зовнішній борг країни, і нераціональне використання їх призведе країну до поглиблення боргової кризи.
За Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2005 р. за №666 утворено Український центр сприяння іноземному інвестуванні) (див. Офіційний вісник України, 2006, №1-2). Як уже зазначалося, для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. В окремих випадках, зокрема за умов здійснення інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно До державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, може встановлюватись пільговий режим інвестиційної діяльності.
У цілому вибір місця інвестування в приймаючій країні визначається на основі врахування таких параметрів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва, витрати, ступінь розвинутості інфраструктури, торговельна політика, конкуренція, режим в'їзду та виїзду, власність, зайнятість тощо. Інвестор обирає місце здійснення капіталовкладень також з урахуванням характеру відповідної технології, стратегії фірми та своїх уявлень про ступінь ризику та можливих прибутків.
Отже, головною рушійною силою іноземного інвестування є вартісний фактор. Його вміле використання зумовлює значну вигідність вкладання коштів для країни вкладання капіталу. Прикладом може бути політика Китаю у сфері залучення іноземних інвестицій, яка відрізняється вдалим використанням різниці у вартості землі порівняно із сусідніми країнами.
Серед причин, які заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України, слід навести такі:
• суперечливість та невідповідність у нормативних документах, які регулюють інвестиційну діяльність;
• недостатня інформованість іноземних інвесторів про стан та перспективи економіки України (в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу). Отже, необхідна достовірніша та об'єктивніша інформація про нашу країну на загальносвітовому рівні;
• як правило, іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через декілька років (деякі фахівці вважають — 5 років) при середньорічній прибутковості 38 %.
Таким чином, з огляду на недосконалість правового та економічного простору, через відсутність певних професійних знань, привабливість вкладення іноземних інвестицій в українську економіку оцінюється іноземним інвестором дуже низько. Зростання припливу капіталовкладень можна очікувати за умови створення стабільного законодавства раціональної системи оподаткування в ринковому конкурентному середовищі.
Широке залучення іноземних інвестицій в економіку повинно здійснюватися на основі цільових інвестиційних програм. Такі програми мусять бути складовою загальнонаціональної програми з відновлення економіки. Як свідчить досвід останніх років, основними питаннями мають бути:
• визначення й оформлення гнучкої системи національних пріоритетів у процесі залучення іноземних інвестицій;
• створення в країні сприятливого інвестиційного клімату й ефективної системи прийому іноземних інвестицій;
• розробка підходів до визначення ступеня участі іноземних інвесторів у стабілізації та розвитку окремих галузей і територій.
Однією з причин не рівноваги ринку інвестиційних ресурсів є недостатня кількість якісних і перспективних інвестиційних проектів. При вкладанні коштів у підприємства інвестори насамперед хочуть отримати прибуток і тому не виявляють бажання інвестувати загальні програми розвитку підприємства (такі, наприклад, як його реконструкцію). Інвестор прагне до фінансування конкретних перспективних програм і розраховує отримати бізнес-план інвестиційного проекту, в якому викладено всі розрахунки по проекту і доведено його перспективність. Багато перспективних проектів не виносяться на розгляд тільки через те, що у оферента відсутні кошти на складання проекту-профілю та на підготовку ілюстративного матеріалу.
Таким чином, Україна поки що не створила політичних, економічних та організаційних умов для залучення серйозного и ефективного зовнішнього капіталу в потрібних обсягах і формах.
Акцент у цьому аспекті може бути зроблений лише на обгрунтованому й ефективному використанні тих незначних їхніх обсягів, що все ж надходитимуть. З огляду на це пріоритетні напрями та галузі для іноземного інвестування слід розглядати і стимулювати в світлі потреб соціально-економічного й технологічного розвитку, маючи на меті створення розвинутого національного виробництва та експортного потенціалу які належать до основних каналів валютних надходжень.
30 грудня 2005 р. Президент України В. Ющенко підписав Указ "Про утворення державного агентства України з інвестицій та інновацій" № 1873/2005. Указом затверджено "Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій". Це агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. На агентство покладено організаційне інформаційне, правове та інше забезпечення діяльності Національної ради України з інвестицій та інновацій. Голова Держінвестицій України за посадою є секретарем Національно Ради (див. Офіційний вісник України, 2006, №1-2).
Основними завданнями Держінвестицій є:
участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики;
координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності.
Указ є черговою спробою поліпшити інвестиційну ситуацію в Україні
Найбільш привабливими сферами для іноземних інвестицій, за статистичними даними, на 1.07.2005 р. є (у % від загального обсягу): оптова торгівля і посередництво в торгівлі — 15%; харчова промисловість — 15; машинобудування — 9; транспорт і зв'язок — 8; фінансова діяльність — 7, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам — 5, металургія та оброблення металу — 5, хімічна та нафтохімічна промисловість — 5 інші — 31% (діаграма 1.).
Найбільш привабливими регіонами в залученні іноземних інвестицій на 1.07.2005 р. є місто Київ — 20,3%, де обсяг іноземних інвестицій значно відрізняється від інших регіонів, Донецька область — 11,1, Дніпропетровська — 8,4, Харківська — 7 1 Луганська і Одеська — по 5,1, Львівська — 5, інші області
- 37 9%. На територіальне розміщення інвестицій вплинули географічне положення, структура господарського комплексу, рівень зв'язку із зарубіжними партнерами.
Прямі іноземні інвестиції в Україну на 1.07.2005 р. надходили з Кіпру, США, Великої Британії, Віргінських островів, Нідерландів, Німеччини тощо (табл. 13). З країн Європейського Союзу іноземні інвестиції на 1.07.2005 р. переважно надходили з Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії (табл. 14).
Кожен з іноземних інвесторів знайшов в Україні пріоритет ну для себе сферу вкладення капіталу. Так, у машинобудування та металообробку найбільші капітали спрямовували інвестори зі США, Німеччини та Великої Британії. Нідерландські інвестори переважно інвестували в харчову промисловість, швейцарські — в хімічну промисловість та внутрішню торгівлю.
Для більшості іноземних інвесторів Україна є країна з несприятливим інвестиційним полем, хоча вона має висококваліфіковану і дешеву робочу силу, багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, місткий внутрішній ринок практично по всіх товарах широкого вжитку.
Прямі іноземні інвестиції з України в економіку країн світу, в країни ЄС на 1.07.2005 р. представлені в табл. 15 і 16.
Україна не отримує не лише обсягів іноземних капіталів, які задовольняли б її потреби, але й те, що вона має, недостатньо відповідає її національним інтересам. Держава поки що не може забезпечити надходження іноземних інвестицій саме до тих галузей економіки, які є пріоритетними, як не може вона дати гарантій та створити сприятливі умови для іноземного
інвестора. Потрібна цілеспрямована й системна державна політика, яка розглядала б іноземні інвестиції як один з інструментів структурної перебудови народного господарства, ефективне використання якого неможливе без державного стимулювання вітчизняного інвестування.
За динамікою іноземних інвестицій можна слідкувати, наприклад, за офіційним "Статистичним щорічником" (див. підрозділ 1.6 цієї книги). Можна відслідковувати інформацію на сайті www.ukrstat.gov.ua.
Залучення іноземних інвестицій в українську економіку має стратегічний і тактичний інтереси з боку як України, так і іноземних інвесторів.
Стратегічний, довгостроковий інтерес України та інтерес іноземних інвесторів у цілому збігаються, бо полягають у якнайшвидшому входженні нашої країни в світове господарство без значних соціальних потрясінь, що можуть призвести до революційного спалаху і кроку назад у напрямі до командно-адміністративної системи.
Щодо тактичних, короткострокових інтересів України та іноземних інвесторів, то вони можуть як збігатися, так і бути протилежними. Останні проявляються передусім у розбіжності інтересів сторін як товаровиробників, що конкурують за збут продукції і одержання прибутку.
В іноземних інвестиціях мають потребу практично всі галузі економіки: металургія, хімія, нафтохімія, машинобудування тощо. Однак реальна пропозиція фінансових ресурсів значно відстає від потреб. Порівняно з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, які надходять в економіку України, менший у 3-7 разів. То ж якою мірою може бути задоволений попит українського підприємця? За офіційними даними, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1.07.2005 р. становив 9061,4 млн дол. США. А потреба в іноземних інвестиціях, за різними даними, приблизно становила 50 млрд дол. США, що означає великий розрив між попитом на інвестиції та їх реальною пропозицією.
Таке становище спричинене, по-перше, слабкістю відповідної законодавчої бази. Іноземні інвестори не поспішають робити капіталовкладення в українську промисловість саме через нестабільність національного законодавства України Крім того, внутрішня інвестиційна активність у нашій країні паралізована, в тому числі й через політичну ситуацію. За відсутності потоків національних капіталовкладень навіть податкові пільги іноземному капіталу не в змозі стимулювати нарощування обсягів останнього.
По-друге, високий ступінь ризику капіталовкладень в українську економіку. За оцінками Європейського центру дослідження ризикованість інвестування в Україні становить 80%. Якщо норма прибутку на капітал, вкладений у будівництво заводу в Західній Європі, становить близько 40% і капітал скуповується протягом 6 років, то в Україні ці показники становлять відповідно 21% та 11 років.
По-третє, відсутність в Україні якісних і перспективних інвестиційних проектів. Усі проекти, що розглядаються іноземними інвесторами, оцінюються за давно розробленою методикою. Для налагодження взаємовигідних ділових зв'язків з іноземними партнерами необхідний добре розроблений бізнес-план, складений за визначеними стандартами і встановленими формами, викладений мовою розрахунків і термінів, які прийняті в західному діловому світі. Без такого документа результативні переговори із західними партнерами стають неможливими.
Практично відсутній механізм державного регулювання відтворювальних процесів і чітка інвестиційна політика держави, яка повинна будуватися відповідно до пріоритетних структурних перебудов виробничого комплексу. Капітальні вкладення на реконструкцію і технічне переозброєння діючого виробництва необхідно робити за рахунок фондів, що формуються на підприємствах з власних коштів: амортизаційних відрахувань, прибутку, виручки від реалізації майна, коштів інноваційного фонду виробництва.
Потенційний важіль використання та концентрації внутрішніх фінансових ресурсів для нагромадження інвестиційних коштів на сьогодні фактично втрачений, і невідомо скільки часу і за допомогою яких факторів він може бути відновлений.
Динаміка іноземного інвестування в економіку України визначається насамперед такими факторами, як внутрішня політична стабільність, характер і темпи здійснення ринкових реформ, стабільність економічного законодавства, гарантії недоторканності приватної власності та закордонних вкладень, сприятливі зовнішньоекономічні умови тощо.
Проблема залучення іноземних інвестицій, яка існує сьогодні, постає перед нами як проблема подвійного характеру. З одного боку, залучення іноземних коштів є необхідною умовою розвитку економіки на сучасному етапі, а з іншого — іноземні інвестиції формують зовнішній борг країни, і нераціональне використання їх призведе країну до поглиблення боргової кризи.
За Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2005 р. за №666 утворено Український центр сприяння іноземному інвестуванні) (див. Офіційний вісник України, 2006, №1-2). Як уже зазначалося, для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. В окремих випадках, зокрема за умов здійснення інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно До державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, може встановлюватись пільговий режим інвестиційної діяльності.
У цілому вибір місця інвестування в приймаючій країні визначається на основі врахування таких параметрів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва, витрати, ступінь розвинутості інфраструктури, торговельна політика, конкуренція, режим в'їзду та виїзду, власність, зайнятість тощо. Інвестор обирає місце здійснення капіталовкладень також з урахуванням характеру відповідної технології, стратегії фірми та своїх уявлень про ступінь ризику та можливих прибутків.
Отже, головною рушійною силою іноземного інвестування є вартісний фактор. Його вміле використання зумовлює значну вигідність вкладання коштів для країни вкладання капіталу. Прикладом може бути політика Китаю у сфері залучення іноземних інвестицій, яка відрізняється вдалим використанням різниці у вартості землі порівняно із сусідніми країнами.
Серед причин, які заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України, слід навести такі:
• суперечливість та невідповідність у нормативних документах, які регулюють інвестиційну діяльність;
• недостатня інформованість іноземних інвесторів про стан та перспективи економіки України (в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу). Отже, необхідна достовірніша та об'єктивніша інформація про нашу країну на загальносвітовому рівні;
• як правило, іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через декілька років (деякі фахівці вважають — 5 років) при середньорічній прибутковості 38 %.
Таким чином, з огляду на недосконалість правового та економічного простору, через відсутність певних професійних знань, привабливість вкладення іноземних інвестицій в українську економіку оцінюється іноземним інвестором дуже низько. Зростання припливу капіталовкладень можна очікувати за умови створення стабільного законодавства раціональної системи оподаткування в ринковому конкурентному середовищі.
Широке залучення іноземних інвестицій в економіку повинно здійснюватися на основі цільових інвестиційних програм. Такі програми мусять бути складовою загальнонаціональної програми з відновлення економіки. Як свідчить досвід останніх років, основними питаннями мають бути:
• визначення й оформлення гнучкої системи національних пріоритетів у процесі залучення іноземних інвестицій;
• створення в країні сприятливого інвестиційного клімату й ефективної системи прийому іноземних інвестицій;
• розробка підходів до визначення ступеня участі іноземних інвесторів у стабілізації та розвитку окремих галузей і територій.
Таким чином, Україна поки що не створила політичних, економічних та організаційних умов для залучення серйозного и ефективного зовнішнього капіталу в потрібних обсягах і формах.
Акцент у цьому аспекті може бути зроблений лише на обгрунтованому й ефективному використанні тих незначних їхніх обсягів, що все ж надходитимуть. З огляду на це пріоритетні напрями та галузі для іноземного інвестування слід розглядати і стимулювати в світлі потреб соціально-економічного й технологічного розвитку, маючи на меті створення розвинутого національного виробництва та експортного потенціалу які належать до основних каналів валютних надходжень.
30 грудня 2005 р. Президент України В. Ющенко підписав Указ "Про утворення державного агентства України з інвестицій та інновацій" № 1873/2005. Указом затверджено "Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій". Це агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. На агентство покладено організаційне інформаційне, правове та інше забезпечення діяльності Національної ради України з інвестицій та інновацій. Голова Держінвестицій України за посадою є секретарем Національно Ради (див. Офіційний вісник України, 2006, №1-2).
Основними завданнями Держінвестицій є:
участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики;
координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності.
Указ є черговою спробою поліпшити інвестиційну ситуацію в Україні
Найбільш привабливими сферами для іноземних інвестицій, за статистичними даними, на 1.07.2005 р. є (у % від загального обсягу): оптова торгівля і посередництво в торгівлі — 15%; харчова промисловість — 15; машинобудування — 9; транспорт і зв'язок — 8; фінансова діяльність — 7, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам — 5, металургія та оброблення металу — 5, хімічна та нафтохімічна промисловість — 5 інші — 31% (діаграма 1.).
Найбільш привабливими регіонами в залученні іноземних інвестицій на 1.07.2005 р. є місто Київ — 20,3%, де обсяг іноземних інвестицій значно відрізняється від інших регіонів, Донецька область — 11,1, Дніпропетровська — 8,4, Харківська — 7 1 Луганська і Одеська — по 5,1, Львівська — 5, інші області
- 37 9%. На територіальне розміщення інвестицій вплинули географічне положення, структура господарського комплексу, рівень зв'язку із зарубіжними партнерами.
Прямі іноземні інвестиції в Україну на 1.07.2005 р. надходили з Кіпру, США, Великої Британії, Віргінських островів, Нідерландів, Німеччини тощо (табл. 13). З країн Європейського Союзу іноземні інвестиції на 1.07.2005 р. переважно надходили з Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії (табл. 14).
Кожен з іноземних інвесторів знайшов в Україні пріоритет ну для себе сферу вкладення капіталу. Так, у машинобудування та металообробку найбільші капітали спрямовували інвестори зі США, Німеччини та Великої Британії. Нідерландські інвестори переважно інвестували в харчову промисловість, швейцарські — в хімічну промисловість та внутрішню торгівлю.
Для більшості іноземних інвесторів Україна є країна з несприятливим інвестиційним полем, хоча вона має висококваліфіковану і дешеву робочу силу, багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, місткий внутрішній ринок практично по всіх товарах широкого вжитку.
Прямі іноземні інвестиції з України в економіку країн світу, в країни ЄС на 1.07.2005 р. представлені в табл. 15 і 16.
Україна не отримує не лише обсягів іноземних капіталів, які задовольняли б її потреби, але й те, що вона має, недостатньо відповідає її національним інтересам. Держава поки що не може забезпечити надходження іноземних інвестицій саме до тих галузей економіки, які є пріоритетними, як не може вона дати гарантій та створити сприятливі умови для іноземного
інвестора. Потрібна цілеспрямована й системна державна політика, яка розглядала б іноземні інвестиції як один з інструментів структурної перебудови народного господарства, ефективне використання якого неможливе без державного стимулювання вітчизняного інвестування.
